284 медалі — це сумарний здобуток поляків у літніх Олімпійських іграх різних років. 68 золотих , 84 срібних та 132 бронзові. Чи після двох тижнів змагань вони подолають бар’єр 300 медалей? Це залежить передусім від польських чемпіонів, які не сходять із перших газетних шпальт, як-от Іґа Свьонтек чи Губерт Гуркач , але теж від менш відомих спортсменів, що зазвичай виступають у не таких популярних видах спорту. Польща, до прикладу, сильна в киданні молота. І Павел Файдек, і Аніта Влодарчик можуть сміливо називати себе фаворитами. На призові місця претендують і волейболісти та баскетболісти 3 x 3.

Таким є сьогодення. Але минуле польського олімпійського спорту не менш цікаве. У ньому чимало відомих спортсменів , які після героїчних змагань сходили на п’єдестал, перемігши суперників і власні слабкості. Але варто пам’ятати, що декому з них довелося боротися не тільки на спортивних аренах. Коли спалахнула Друга світова війна , деякі спортсмени були змушені ризикувати своїм життям із ґвинтівкою в руках.

Поляки офіційно дебютували в Олімпійських іграх 1924 року. І тоді ж виграли перші медалі — срібло привезли велосипедисти Францішек Шимчик , Ян Лазарський, Юзеф Ланґе та Томаш Станкевич. Через чотири роки історичне золото здобула Галіна Конопацька у метанні диску. Так творилася історія польського олімпійського спорту.

Томаш Станкевич , Ян Лазарський, Францішек Шимчик, Юзеф Ланґе, 1924. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Чемпіони і захисники Батьківщини

Це були виняткові часи в світовій історії. 1936 року , незадовго до війни, олімпійці виборювали медалі в Берліні. Адольф Гітлер , звісно ж, сидів у почесній ложі. Уже тоді ситуація в Німеччині була неспокійна. Дехто побоювався фюрера. Але зустрічались спортсмени, які за першої ж нагоди не стримували сарказму, причім робили це хвацько. Наприклад, бронзова медалістка тих ігор у метанні спису Мар’я Кваснєвська. Вона була заввишки 166 сантиметрів. Гітлер теж не міг похвалитися високим зростом. «Така низенька полька , а так далеко кидає» , — звернувся він до неї. На що вона йому: «Не нижча від вас».

З ігор залишилося її фото з Гітлером. Хтозна , скільком людям воно врятувало життя.

Мар’я Кваснєвська (перша зліва) з Адольфом Гітлером , Берлін, 1936. Джерело: Музей спорту та туризму у Варшаві

Про незвиклу пам’ятку спортсменка розповіла одній із польських газет:

Мар’я Кваснєвська

У Прушкуві це фото мені неабияк допомогло. У цьому відомому таборі німці розділяли людей: окремо жінок , окремо чоловіків, старих — до Освенціма , молодих — до таборів праці й так далі. Був у тому таборі і так званий барак для хворих. З того бараку ми виводили по 100-150 людей…
— Як?
— Просто на брамі я показувала цю фотографію з Гітлером. Для жандармів це було як аусвайс: віддавали честь і пропускали транспорт.

Під час війни Кваснєвська мала кав’ярню «Під півнем» спільно з іншими відомими польськими спортсменами: першою польською фіналісткою «Великого шлему» тенісисткою Ядвіґою Єнджейовською , тенісистом Іґнацієм Тлочинським та олімпійським чемпіоном 1932 року в Лос-Анджелесі Янушем Кусоцінським. Він бігав на 10 000 метрів. До Берліну не поїхав через травму. Але дозволяв собі сміливо заявляти друзям:

Януш Кусоцінський

Буде , як ви хочете. Я привезу з Олімпіади 1940 року золото, тільки-от не знаю на п’ять чи на десять кілометрів.

Він повернувся до бігу 1938 року. Але на олімпіаду вже не поїхав. Натомість пішов добровольцем у кулеметну роту , коли на польській землі почалися воєнні дії. Януш Кусоцінський прагнув захистити батьківщину, але потрапив до ґестапо і 20 чи 21 червня 1940 року його вивезли з в’язниці Павяк і розстріляли в Пальмірах.

Війна була особливим періодом для польського спорту. Він знаменний героями , яким не потрібно було здобувати медалі, щоб увійти в історію. Коли, нарешті, запанував мир, спортсмени знову почали думати про змагання. Адже до цього спорт був тільки інтерлюдією у військових діях. Проте не всі з них, як Кусоцінський, не пережили війну. Багато хто повернувся на бігову доріжку, в спортивний зал та на ринг. Одним війна дала досвід, іншим — важке дитинство. Мар’ян Каспшик, чемпіон Токіо 1964 року, народився через три тижні після нападу німців на Вестерплатте.

Кінець війни — повернення спорту

Війна закінчилася , спорт повернувся, а з ним і успіхи польських спортсменів. У часи ПНР на їхню честь часто лунав гімн «Мазурка Домбровського». Коли минулого разу олімпійці змагалися у Токіо, поляки здобули сім золотих медалей. Через вісім років у Мюнхені — теж сім. Цей результат вони вже не поліпшили, але знову повторили 1996-го в Атланті.

Єжи Кулєй на найвищій сходинці п’єдесталу , Токіо, 1964. Джерело: PAP

В Японії відзначилися боксери. Згаданий уже Мар’ян Каспшик , легендарний Єжи Кулєй та Юзеф Грудзєнь зійшли на найвищу сходинку п’єдесталу. Гімн лунав також на естафеті 4 х 100 метрів. Сьогодні це важко собі уявити, позаяк у легкоатлетичних естафетах панують такі країни, як США чи Ямайка. Тоді найшвидшими в світі були польки Тереза Цєплий, Ірена Кіршенстайн (пізніше Шевінська), Галіна Ґурецька, Ева Клобуковська. У Мюнхені золоті медалі здобули футболісти на чолі з тренером століття Казімєжем Ґурським. Легендарна команда «Орли Ґурського» ввійшла в історію польського спорту: через два роки вона опинилася на п’єдесталі чемпіонату світу. 1972-й був не менш вдалим роком для велосипедистів, тоді срібло привезла команда у складі Едварда Барціка, Люціяна Ліса, Станіслава Шозди, Ришарда Шурковського.

Шурковський помер 2021-го. Останні кілька років він провів у інвалідному візку після трагічного інциденту на велосипеді. Це людина-феноменом. І феноменом була його команда на п’єдесталі.

Едвард Барцік в інтерв’ю для TVP Sport

Ми самі мусили все фінансувати , і тільки після великих досягнень нас почала забезпечувати Польська федерація велосипедного спорту. Але це не порівняти з тим, що мали спортсмени на Заході. У нас не було нормальної автівки, щоб їздити на перегони. Тільки якийсь приватний польський фіат-125. А нам по заріз був потрібен універсал. Але так жили всі. І незважаючи ні на що , Шурковський і ще кілька колег досягли великого успіху в аматорському велоспорті.

Тоді в Польщі багато чого бракувало. Захід випереджував нас фінансово і технологічно. Але наші спортсмени були сповнені відваги , рішучості, сили духу. Вони розширювали кордони польського спорту. Хоча б Ірена Шевінська, яка виборола аж сім олімпійських медалей, з яких три золоті, шість індивідуальних, а одна, варто наголосити, не з бігу, а зі стрибків у довжину.

Нові часи , нові герої

Багато років минуло від забігів та стрибків Шевінської , але досі не з’явився спортсмен, який здобув би більше медалей, ніж вона. Фехтувальник Єжи Павловський (стартував у 1956–1968 роках) п’ять разів підіймався на олімпійський п’єдестал, раз на найвищу сходинку. Кінець ХХ – початок ХХІ століття — ера Роберта Коженьовського, видатного майстра зі спортивної ходьби. Він чотири рази ставав олімпійським чемпіоном. Жоден польський спортсмен не здобув стільки медалей. А він щоразу вигравав індивідуально.

Всупереч висловлюванню , що біда сама не ходить, у легкій атлетиці часто сам не ходить успіх. У 2008 та 2012 роках перше місце на олімпійському чемпіонаті посів штовхальник ядра Томаш Маєвський, а у 2012 та 2016 роках Аніта Влодарчик стала чемпіонкою з метання молоту. Вони ввійшли в історію польського олімпійського спорту.

Однак кожна Олімпіада — це нові герої й нова історія. Необов’язково медальна. Славомір Наплошек , лучник, чекав аж 29 років, щоб удруге взяти участь в іграх. Зараз йому 53 роки і швидше за все на п’єдестал він не підніметься, але в історії польського спорту посяде своє місце. Як і спортсмени, які підуть слідами великих попередників і попередниць — Ірени Шевінської, Мар’яна Каспшика, Януша Кусоцінського, Ришарда Шурковського, Томаша Маєвського та багатьох інших.