284 медалі — це сумарний здобуток поляків у літніх Олімпійських іграх різних років. 68 золотих, 84 срібних та 132 бронзові. Чи після двох тижнів змагань вони подолають бар’єр 300 медалей? Це залежить передусім від польських чемпіонів, які не сходять із перших газетних шпальт, як-от Іґа Свьонтек чи Губерт Гуркач, але теж від менш відомих спортсменів, що зазвичай виступають у не таких популярних видах спорту. Польща, до прикладу, сильна в киданні молота. І Павел Файдек, і Аніта Влодарчик можуть сміливо називати себе фаворитами. На призові місця претендують і волейболісти та баскетболісти 3 x 3.

Таким є сьогодення. Але минуле польського олімпійського спорту не менш цікаве. У ньому чимало відомих спортсменів, які після героїчних змагань сходили на п’єдестал, перемігши суперників і власні слабкості. Але варто пам’ятати, що декому з них довелося боротися не тільки на спортивних аренах. Коли спалахнула Друга світова війна, деякі спортсмени були змушені ризикувати своїм життям із ґвинтівкою в руках.

Поляки офіційно дебютували в Олімпійських іграх 1924 року. І тоді ж виграли перші медалі — срібло привезли велосипедисти Францішек Шимчик, Ян Лазарський, Юзеф Ланґе та Томаш Станкевич. Через чотири роки історичне золото здобула Галіна Конопацька у метанні диску. Так творилася історія польського олімпійського спорту.

Томаш Станкевич, Ян Лазарський, Францішек Шимчик, Юзеф Ланґе, 1924. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Чемпіони і захисники Батьківщини

Це були виняткові часи в світовій історії. 1936 року, незадовго до війни, олімпійці виборювали медалі в Берліні. Адольф Гітлер, звісно ж, сидів у почесній ложі. Уже тоді ситуація в Німеччині була неспокійна. Дехто побоювався фюрера. Але зустрічались спортсмени, які за першої ж нагоди не стримували сарказму, причім робили це хвацько. Наприклад, бронзова медалістка тих ігор у метанні спису Мар’я Кваснєвська. Вона була заввишки 166 сантиметрів. Гітлер теж не міг похвалитися високим зростом. «Така низенька полька, а так далеко кидає», — звернувся він до неї. На що вона йому: «Не нижча від вас».

З ігор залишилося її фото з Гітлером. Хтозна, скільком людям воно врятувало життя.

Мар’я Кваснєвська (перша зліва) з Адольфом Гітлером, Берлін, 1936. Джерело: Музей спорту та туризму у Варшаві

Про незвиклу пам’ятку спортсменка розповіла одній із польських газет:

Мар’я Кваснєвська

У Прушкуві це фото мені неабияк допомогло. У цьому відомому таборі німці розділяли людей: окремо жінок, окремо чоловіків, старих — до Освенціма, молодих — до таборів праці й так далі. Був у тому таборі і так званий барак для хворих. З того бараку ми виводили по 100-150 людей…
— Як?
— Просто на брамі я показувала цю фотографію з Гітлером. Для жандармів це було як аусвайс: віддавали честь і пропускали транспорт.

Під час війни Кваснєвська мала кав’ярню «Під півнем» спільно з іншими відомими польськими спортсменами: першою польською фіналісткою «Великого шлему» тенісисткою Ядвіґою Єнджейовською, тенісистом Іґнацієм Тлочинським та олімпійським чемпіоном 1932 року в Лос-Анджелесі Янушем Кусоцінським. Він бігав на 10 000 метрів. До Берліну не поїхав через травму. Але дозволяв собі сміливо заявляти друзям:

Януш Кусоцінський

Буде, як ви хочете. Я привезу з Олімпіади 1940 року золото, тільки-от не знаю на п’ять чи на десять кілометрів.

Він повернувся до бігу 1938 року. Але на олімпіаду вже не поїхав. Натомість пішов добровольцем у кулеметну роту, коли на польській землі почалися воєнні дії. Януш Кусоцінський прагнув захистити батьківщину, але потрапив до ґестапо і 20 чи 21 червня 1940 року його вивезли з в’язниці Павяк і розстріляли в Пальмірах.

Війна була особливим періодом для польського спорту. Він знаменний героями, яким не потрібно було здобувати медалі, щоб увійти в історію. Коли, нарешті, запанував мир, спортсмени знову почали думати про змагання. Адже до цього спорт був тільки інтерлюдією у військових діях. Проте не всі з них, як Кусоцінський, не пережили війну. Багато хто повернувся на бігову доріжку, в спортивний зал та на ринг. Одним війна дала досвід, іншим — важке дитинство. Мар’ян Каспшик, чемпіон Токіо 1964 року, народився через три тижні після нападу німців на Вестерплатте.

Кінець війни — повернення спорту

Війна закінчилася, спорт повернувся, а з ним і успіхи польських спортсменів. У часи ПНР на їхню честь часто лунав гімн «Мазурка Домбровського». Коли минулого разу олімпійці змагалися у Токіо, поляки здобули сім золотих медалей. Через вісім років у Мюнхені — теж сім. Цей результат вони вже не поліпшили, але знову повторили 1996-го в Атланті.

Єжи Кулєй на найвищій сходинці п’єдесталу, Токіо, 1964. Джерело: PAP

В Японії відзначилися боксери. Згаданий уже Мар’ян Каспшик, легендарний Єжи Кулєй та Юзеф Грудзєнь зійшли на найвищу сходинку п’єдесталу. Гімн лунав також на естафеті 4 х 100 метрів. Сьогодні це важко собі уявити, позаяк у легкоатлетичних естафетах панують такі країни, як США чи Ямайка. Тоді найшвидшими в світі були польки Тереза Цєплий, Ірена Кіршенстайн (пізніше Шевінська), Галіна Ґурецька, Ева Клобуковська. У Мюнхені золоті медалі здобули футболісти на чолі з тренером століття Казімєжем Ґурським. Легендарна команда «Орли Ґурського» ввійшла в історію польського спорту: через два роки вона опинилася на п’єдесталі чемпіонату світу. 1972-й був не менш вдалим роком для велосипедистів, тоді срібло привезла команда у складі Едварда Барціка, Люціяна Ліса, Станіслава Шозди, Ришарда Шурковського.

Шурковський помер 2021-го. Останні кілька років він провів у інвалідному візку після трагічного інциденту на велосипеді. Це людина-феноменом. І феноменом була його команда на п’єдесталі.

Едвард Барцік в інтерв’ю для TVP Sport

Ми самі мусили все фінансувати, і тільки після великих досягнень нас почала забезпечувати Польська федерація велосипедного спорту. Але це не порівняти з тим, що мали спортсмени на Заході. У нас не було нормальної автівки, щоб їздити на перегони. Тільки якийсь приватний польський фіат-125. А нам по заріз був потрібен універсал. Але так жили всі. І незважаючи ні на що, Шурковський і ще кілька колег досягли великого успіху в аматорському велоспорті.

Тоді в Польщі багато чого бракувало. Захід випереджував нас фінансово і технологічно. Але наші спортсмени були сповнені відваги, рішучості, сили духу. Вони розширювали кордони польського спорту. Хоча б Ірена Шевінська, яка виборола аж сім олімпійських медалей, з яких три золоті, шість індивідуальних, а одна, варто наголосити, не з бігу, а зі стрибків у довжину.

Нові часи, нові герої

Багато років минуло від забігів та стрибків Шевінської, але досі не з’явився спортсмен, який здобув би більше медалей, ніж вона. Фехтувальник Єжи Павловський (стартував у 1956–1968 роках) п’ять разів підіймався на олімпійський п’єдестал, раз на найвищу сходинку. Кінець ХХ – початок ХХІ століття — ера Роберта Коженьовського, видатного майстра зі спортивної ходьби. Він чотири рази ставав олімпійським чемпіоном. Жоден польський спортсмен не здобув стільки медалей. А він щоразу вигравав індивідуально.

Всупереч висловлюванню, що біда сама не ходить, у легкій атлетиці часто сам не ходить успіх. У 2008 та 2012 роках перше місце на олімпійському чемпіонаті посів штовхальник ядра Томаш Маєвський, а у 2012 та 2016 роках Аніта Влодарчик стала чемпіонкою з метання молоту. Вони ввійшли в історію польського олімпійського спорту.

Однак кожна Олімпіада — це нові герої й нова історія. Необов’язково медальна. Славомір Наплошек, лучник, чекав аж 29 років, щоб удруге взяти участь в іграх. Зараз йому 53 роки і швидше за все на п’єдестал він не підніметься, але в історії польського спорту посяде своє місце. Як і спортсмени, які підуть слідами великих попередників і попередниць — Ірени Шевінської, Мар’яна Каспшика, Януша Кусоцінського, Ришарда Шурковського, Томаша Маєвського та багатьох інших.