«Збишек Цибульський був першим абсолютно оригінальним актором післявоєнного польського кіно. Перед камерою він поєднував роль, біологію та власну особистість, творячи на екрані єдине ціле, що для більшості наших акторів є недосяжним. Ця єдність нагадувала мені поведінку тварин. Пам’ятаю, якось ми разом пішли до зоопарку і цілу годину просиділи перед кліткою з горилою. Виразність її жестів була абсолютною: вони розповідали про таємне духовне життя тварини більше, ніж могли б виразити будь-які слова. Збишек розумів цю таємну мову і володів нею», — так писав про актора режисер Анджей Вайда.
Шокований ранньою (в 39-річному віці) й раптовою загибеллю колеги 1967 року, Вайда зняв фільм «Усе на продаж». Ім’я Цибульського там жодного разу не назване, проте всім і так було зрозуміло, що стрічка про нього. Про того, кого Вайда та інші вважали і вважають найкращим польським актором усіх часів. «Офіційно» його так назвали за результатами опитування 1996 року.
Цибульського цінували на Заході, але чимало шанувальників актора було й у СРСР, де, за словами кінокритика Мирона Черненка, герої Цибульського зачіпали потаємні струни душі глядачів: він був одночасно і західним, і «своїм», близьким і схожим на них.
Збіґнєв Цибульський народився 1927 року в селі Княже на Покутті. Після 1945 року Польща втратила ці території, а від маєтку, який належав родині Цибульських, сьогодні не лишилося й сліду. Однак актор завжди вважав це місце найпрекраснішим на землі.
Під час війни Цибульський перебуває у Варшаві разом із молодшим братом. Батьків майбутнього актора комуністи депортували на початку війни. 1946 року, пройшовши шлях через Близький Схід і Західну Європу, вони повертаються на території, які відійшли до Польщі після війни.
У період розквіту сталінізму Цибульський закінчує Краківську вищу театральну школу. 1953 року разом з іншим талановитим випускником, Боґумілом Кобелею, їде до Ґданська, який тоді був одним із найважливіших центрів театрального життя Польщі. Цибульський грає у державному театрі «Вибжеже» та водночас у занедбаній будівлі відкриває театр «Бім-бом». Протягом кількох років це кабаре було одним із найвідоміших у Польщі — його навіть увічнено в фільмі Януша Морґенштерна «До побачення, до завтра» (1961).
У кіно, завдяки якому ми його знаємо і пам’ятаємо досі, Цибульський приходить після 1956-го, в період відлиги, тобто майже у 30 років. Актор знявся у кількох десятках фільмів, польських та закордонних, і став єдиним поляком, який потрапив на сторінки спогадів Марлен Дітріх. Серед яскравих образів Цибульського — ролі у фільмах «Потяг» (1959) Єжи Кавалєровича й «Хрест хоробрих» (1959) Казімєжа Куца, проте про кілька кіноролей варто розповісти детальніше.
«Попіл і діамант» Анджея Вайди (1958)
Перша головна роль Цибульського, завдяки якій він запам’ятався польському глядачеві. Його герой, воїн Армії Крайової Мацєк Хелміцький, вирішує продовжувати боротьбу навіть після того, як Польщу захопила Червона армія. Він отримує наказ виконати смертний вирок, винесений партійному діячеві. У Польщі панує розруха. Одні хочуть боротися, інші — відновлювати країну. А хтось прагне просто жити.
Фільм знято за романом Єжи Анджеєвського, проте робота Вайди дуже відрізняється від літературного джерела. Це перша стрічка на теренах соцтабору, де визнається слушність тих, хто боровся проти комуністів. Цибульський узяв за основу своєї гри стиль Джеймса Діна — американського актора, який помер незадовго до цього. Його темні окуляри, речовий мішок та армійська куртка стали стилем покоління, хоча нічого спільного не мали з виглядом справжніх бійців Армії Крайової.
«Сальто» Тадеуша Конвіцького (1965)
У сюрреалістичній атмосфері маленького містечка, де поляки та євреї живуть спільно, добре пам’ятаючи війну, з’являється дивна людина (герой Цибульського), яка представляється то Ковальським, то Маліновським і наводить різні версії власної біографії. Розповідаючи свої спогади, він порушує звичний ритм життя городян і викликає їх на відверту розмову, проте в результаті стає вигнанцем. Багато критиків вбачали в образі Ковальського-Маліновського продовження Мацєка Хелміцького.
«Шифри» Войцєха Єжи Гаса (1966)
Ще одна роль Цибульського, пов’язана із відлунням Другої світової війни. Головний герой — колишній офіцер Війська Польського у виконанні Яна Кречмана — повертається до Кракова з політичної еміграції, щоб з’ясувати обставини загибелі сина, якого багато років тому заарештувало ґестапо. Другий син (у виконанні Цибульського) розповідає батькові, яким було життя в країні під час та після війни. У цій ролі актор знову втілює образ людини післявоєнного часу, близький кожному поляку.
«Рукопис, знайдений у Сарагосі» Войцєха Єжи Гаса (1966)
Костюмований фільм за романом польського письменника-аристократа Яна Потоцького вважається одним із найвеличніших творів польського кінематографа всіх часів. Його специфічна «шкатулкова» будова підкорила самого Мартіна Скорсезе. Роман, дія якого розгортається в Іспанії епохи бароко (хоча частково охоплює й XIX століття), змальовує сюрреалістичний світ, в якому присутні Церква, інквізиція, мавританські принцеси та офіцери валлонської гвардії, серед яких Альфонс ван Ворден, себто Цибульський. Як виявилося, героїв далекого минулого він грав так само блискуче, як персонажів новітньої історії. Крім того, незважаючи на проблеми із зором, актор сам знявся у численних важких сценах верхової їзди.
Цибульський загинув унаслідок трагічного нещасного випадку на центральному вокзалі у Вроцлаві, намагаючись застрибнути в потяг, що саме від’їжджав. За словами друзів, йому часто траплялося так ризикувати, але цього разу він не розрахував і нога застрягла між потягом та пероном. Дивно ось що: у кількох фільмах герой Цибульського саме так вистрибує з потягу (як у «Сальто») або застрибує в нього на ходу (як у «Потягу»).
Збіґнєв Цибульський став легендою, проте неможливо не жалкувати про ролі, які він так і не встиг зіграти.
Переклала Ірена Шевченко
