На церемонії прощання з Вайдою Яцек Бромський Польський сценарист, режисер та кінопродюсер сказав , що пішов з життя останній з п’яти великих режисерів світу: Вісконті, Фелліні, Берґман, Куросава та Анджей Вайда. Саме так, принаймні для мене: це генії світового кіно, які перетворили кінематограф на високе мистецтво.
Моє перше , глядацьке, знайомство з Вайдою відбулося на фільмі «Попіл і діамант». Знайшов навіть точну дату перегляду у старому зошиті: 29 жовтня 1965 року, мені було 15 років. Це був перший показ фільму в Києві. Щоб зрозуміти , чому «Попіл і діамант» потрапив на екрани України з таким запізненням, треба знатися на цензурній політиці радянського прокату. В Москві картина в обмеженому прокаті з’явилася значно раніше. В Україні в той час цензура була подвійна: вже тоді Москва розуміла і страшенно боялася прозахідності України. Саме через це фільми з Польщі, Угорщини, Чехословаччини не виходили на екрани чи з’являлися значно пізніше, ще й у кастрованому вигляді. А згадка про Армію Крайову взагалі була крамольна. Я, на щастя, зростав у родині, де, хоч порушувані пошепки, теми Голодомору, Катині , радянських концтаборів, трагедії Варшавського повстання , – багато в чому формували мою свідомість. «Попіл і діамант» для мене став одним з головних фільмів , які не просто вплинули на розуміння кіно як мистецтва, але багато в чому справді сформували особистість підлітка.
Кадр із фільму «Попіл і діамант». Джерело: пресматеріалиВодночас польська кінопреса («Film» , «Kino», «Ekran») відкривали для мене вікно у світовий кінематограф. Досі мені часто сниться, що я з хвилюванням чекаю біля кіоску, доки знайома кіоскерка дістане мені з-під прилавка, загорнуті у газету «Правда», польські журнали. Саме з них я дізнавався про нові фільми Вайди. Те , що потрапило тоді у прокат, – це «Попіл», «Все на продаж», «Весілля», «Земля обітована» та «Панни з Вілька». І все. Навіть «Березняк», нагороджений на Московському кінофестивалі, так і залишився на полиці.
У часи Перебудови я мав щастя представляти та перекладати (у мікрофон до зали) «Дантона» у кіноклубах різних міст України. Копію ми отримали у Французькому інституті. І о диво! Навіть на двадцятому показі відкривав для себе якісь нові несподівані деталі та нюанси. Я завжди боюсь переглядати картини , які справили на мене незабутнє враження у молоді роки. Але, знову ж, на кінофестивалі в Ґдині отримав шалене задоволення від перегляду реставрованої копії фільму «Панни з Вілька».
Безумовно , почавши займатися кіно професійно з кінця 80-х, я переглянув усі фільми Анджея Вайди, від «Покоління» та «Каналу» до «Корчака». А пізніше – всі прем’єри у Ґдині , від «Персня з орлом в короні» до «Післяобразів».
Я завжди мріяв познайомитися з Вайдою особисто. Почавши їздити до Ґдині наприкінці 80-х , завжди дивувався, зустрічаючи майстра майже на всіх переглядах, особливо на фільмах молодих. Та не наважувався підійти і заговорити. Наше знайомство відбулося у Каннах на ізраїльському прийнятті. Вайда стояв на пірсі і вдивлявся у море. Моя ізраїльська колега підійшла до мене і попросила, щоб я представив її Вайді, бо хотіла запросити його на Єрусалимський кінофестиваль. Зробивши вигляд, що ми давно знайомі, я набрався нахабства і підійшов до пана Анджея. Він був стримано коректний і шляхетно ввічливий. Я запросив його на «Молодість» до Києва. Та з «Молодістю» не склалося, хоч ми показали «Пана Тадеуша», «Катинь», «Аїр» («Tatarak»), «Валенсу», а вже після смерті майстра — «Післяобрази». Та моя мрія привезти Анджея Вайду до Києва здійснилася, у цьому мені допомогла перша леді, пані Катерина Ющенко. Перебуваючи разом у Каннах, ми зустрілися з паном Анджеєм та його дружиною Кристиною Захватович на польському стенді. Година щирого спілкування завершилася запрошенням від родини Ющенків відвідати Україну з прем’єрою «Катині».
15 квітня 2008 року у кінотеатрі «Україна» президент України Віктор Ющенко нагородив Анджея Вайду орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня «За визначний особистий внесок у розвиток українсько-польського культурного співробітництва , багаторічну плідну творчу діяльність на ниві утвердження ідеалів гуманізму в кіномистецтві».
Анджей Вайда. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіПотім була незабутня вечеря у родині Ющенків разом з іншими польськими гостями: Аґнєшкою Одорович , Маґдаленою Целецькою та Анджеєм Хирою. Анджей Вайда перед тим уже відвідав Харків , де було розстріляно його батька. Ще й тоді на будинку СБУ (колишньої будівлі КДБ) висіла меморіальна табличка на честь Фелікса Дзержинського, а вулиця носила його ім’я. Завдяки ініціативі президента Ющенка, сьогодні там знаходиться меморіальна дошка на честь розстріляних поляків від імені родини Вайди.
Наступного дня ми разом із паном Анджеєм та пані Кристиною вирушили у незабутню пішу прогулянку Києвом , Андріївським узвозом, відвідали музей Булґакова, Андріївську церкву. Я подарував невеличку ікону Андрія Первозванного панові Анджею. Довгі незабутні розмови у затишній кав’ярні на Андріївському узвозі.
А через рік , вже у Варшаві, під час Днів українського кіно, подружжя Вайд запросило українських гостей разом із пані Катериною Ющенко на вечерю до ресторану.
Моя остання зустріч з паном Вайдою відбулася у Ґдині під час прем’єри «Післяобразів» і святкування його 90-річчя. Після фільму у фоє музичного театру пан Анджей сидів в оточенні прихильників , і до нього було не підійти. Ми стояли з пані Кристиною і розмовляли про прем’єру фільму на «Молодості». Не склалося. Сумна звістка надійшла 9 жовтня. Прем’єра «Післяобразів» відбулася на відкритті фестивалю «Молодість» через два тижні, але без Майстра. Овацією стоячи ми попрощалися з Анджеєм Вайдою. Та його образи назавжди з нами.
І наостанок хочеться згадати слова , які під час російської інтервенції в Україну у березні 2014 року Анджей Вайда разом з іншими відомими діячами польського театру й кіно надіслав на підтримку українського народу: «Дорогі українські друзі, у цю важку хвилину хочемо підтримати вас морально і висловити свою солідарність з вами. Боротьба за гідність, незалежність та мир є найбільшою чеснотою. Жоден з нас не може спокійно спостерігати за тим, що зараз відбувається в Україні. Для кожного з нас останні місяці були часом молитви — молитви за вільну та незалежну Україну. Ми пишаємось вашою витримкою і хочемо ще раз підкреслити — ми з вами!»
