Історія Коссаків нагадує Біблію. У ній є все — людські долі, відповіді на багато запитань, уся бурхлива минувшина і наше життя, яке дивовижно переплітається з їхнім життям, хоча їх самих давно вже немає.
Важко знайти влучніший опис цієї творчої династії, бо історія Коссаків зовсім не схожа на чемну оповідь про «великий мистецький рід». Центром цієї династії була Коссаківка — родинний дім у краківській дільниці Новий Свят, неподалік Вавеля (площа Юліуша Коссака, 4).
Вілла художника Войцєха Коссака в Кракові. Джерело: Zygmunt Put Zetpe0202 / Wikipedia У цій віллі містилися художні майстерні, де працювали Коссаки-живописці. Тут виростали майбутні письменниці, зустрічалися відомі митці й представники краківського товариства. Згодом дім занепав і довго стояв зачинений, але 2027 року, після реставрації, його планують відкрити вже як філію Музею Кракова, присвяченого історії відомої династії. Тож родинну сагу Коссаків можна буде пізнавати не лише через їхні картини, книжки й родинні перекази, а й через автентичний простір, де розгорталася значна частина цієї історії.
Народитися Коссаком
У цій родині майже ніхто не починав з нуля. Юліуш Коссак, художник, рисувальник та ілюстратор, став основоположником роду. Після нього були Войцєх Коссак — знаменитий баталіст, Єжи Коссак — продовжувач родинної малярської традиції, Марія Павліковська-Ясножевська — одна з найвидатніших поеток міжвоєнної Польщі, Маґдалена Самозванець — блискуча сатирикиня і майстриня літературної іронії, Зоф’я Коссак-Щуцька — письменниця й учасниця трагічних подій початку ХХ століття.
Та найцікавіше в цій історії навіть не те, скільки різних талантів умістилося під одним прізвищем, а те, що саме прізвище з часом стало окремою роллю. Воно означало не тільки мистецтво, а й репутацію, впізнаваність, спосіб буття у світі.
Юліуш Коссак. Фото: Войцєх Пєховський / Національна цифрова бібліотека POLONAПочалася ця сага з Юліуша Коссака — одного з найвидатніших польських художників XIX століття. Впізнаваною темою його живопису стали коні: бойові й парадні, породисті й селянські. Коссак умів майстерно передати не лише будову й динаміку тварини, а й її характер, напруження та зв’язок із людиною. Водночас із кінними портретами й мисливськими сценами художник часто писав історичні батальні сюжети, зокрема кавалерійські атаки. Він полюбляв зображувати польську шляхту, військових, козаків, ярмарки та замальовки сільського життя, а також ілюстрував твори польської літератури. Саме завдяки йому кінь став майже родинним знаком Коссаків.
Картина «Князь Юзеф Понятовський», Юліуш Коссак. Джерело: Замок у Ланьцуті / WikipediaУ біографії Юліуша Коссака простежується і виразний галицький слід. Його батько Міхал Коссак був пов’язаний із маєтком Княгинин під Станиславовом (нині Івано-Франківськ) і працював у судовій системі. Молодість самого Юліуша минула переважно у Львові, де він за волею родини вивчав право в університеті, але водночас навчався малярства й дедалі більше вкорінювався у середовище місцевої аристократії та художників.
Юліуш Коссак багато подорожував Галичиною, бував, зокрема, в Бучачі, а згодом вирушив углиб Європи, де писав портрети та сцени з життя шляхетських маєтків. Після кількох років у Парижі, Варшаві та Мюнхені Юліуш осів у Кракові, де придбав садибу, що згодом стала Коссаківкою.
Картина «Гуцули в дорозі на ярмарок до Косова», Юліуш Коссак. Джерело: Національний музей у ВаршавіБлизнюки і суперечка про першість
Сини Юліуша Коссака, Войцєх і Тадеуш, близнюки, народжені в Парижі, з’явилися на світ на межі двох років: Войцєх — приблизно за п’ятнадцять хвилин до півночі 31 грудня 1856 року, а Тадеуш — через пів години, вже 1 січня 1857-го. Два брати, одне прізвище, але два різні роки в метриці — цікавішого початку для родинної саги годі й шукати.
Та на цьому парадокси не закінчилися. Пізніше Войцєх згадував, що за Кодексом Наполеона Кодекс Наполеона, або Цивільний кодекс, — зведення законів, запроваджене указом Наполеона Бонапарта 1804 року. Із подальшими змінами та доповненнями він чинний у Франції й досі. старшим із близнюків вважався той, хто народився другим. Тож формально «старшим» виходив Тадеуш, хоча на світ він прийшов пізніше. Сам Войцєх, утім, охоче тримався своєї першості й жартував, що в повсякденному житті це не заважало йому користуватися перевагою старшого брата. У цій історії вже є багато з того, що згодом не раз повториться в родині Коссаків: любов до родинної легенди, увага до символічного статусу й легка іронія.
Войцєх Коссак. Джерело: Національний цифровий архів Польщі Надалі шляхи близнюків розійшлися. Войцєх продовжив започатковану батьком малярську традицію, тоді як Тадеуш обрав військову службу, господарство й громадську діяльність. Однак творчий хист проявився і в його гілці родини: донька Тадеуша, Зоф’я Коссак-Щуцька, стала відомою письменницею, та про це згодом.
Слава, амбіції та гонитва за грошима
Войцєх Коссак був не лише одним із найважливіших історичних художників свого часу, а й людиною, яка прекрасно розуміла вагу успіху, престижу й публічної присутності. Його улюбленою темою були сповнені динаміки батальні композиції, сцени військового життя та напрочуд майстерно зображені коні. Картини Коссака купували у музейні, зокрема цісарські, колекції у Відні, Празі та інших європейських столицях, а його замовниками були представники найвищих аристократичних кіл.
Та за цим блиском стояла і значно прозаїчніша правда: маєтки, гучне прізвище і звичка жити на широку ногу коштували дорого. Не дивно, що Коссак охоче брався за ті форми мистецтва, які обіцяли не лише престиж, а й добрий заробіток. Однією з них були гігантські панорами — монументальні полотна. Найзнаменитішим таким проєктом за участю Войцєха Коссака стала «Рацлавицька панорама», створена у Львові в 1893–1894 роках разом із Яном Стикою Ян Стика (1858–1925) — польський живописець, ілюстратор і поет, один із творців «Рацлавицької панорами». та групою інших художників.
На монументальному полотні заввишки 15 і завдовжки 114 метрів зображена перемога війська Тадеуша Косцюшка над російською армією під Рацлавицями 1794 року. Завдяки круговій композиції, спеціальному освітленню та штучному рельєфу глядачеві перед полотном здавалося, ніби він опинився посеред битви. Войцєх Коссак писав у ній військові епізоди. Унікальну панораму, яка до 1946 року зберігалася у Львові, нині експонують у спеціальній ротонді у Вроцлаві.
Незабаром Коссак долучився до ще одного масштабного задуму — «Переправи армії Наполеона через Березину». Ініціатором проєкту був Юліан Фалат, Юліан Фалат (1853–1929) — польський живописець, графік і пейзажист, член Берлінської королівської академії мистецтв. який запросив Войцєха до співпраці: сам Фалат створив значну частину снігового пейзажу, який сучасники вважали одним із найсильніших елементів твору, тоді як Коссак відповідав передусім за фігурні й батальні сцени.
Однак між двома головними авторами спалахнуло суперництво за престиж, авторство і визнання. Після низки скандалів Войцєх Коссак привласнив собі полотно, а потім порізав його на окремі композиції й перемальовував фрагменти так, щоб стерти сліди роботи Фалата, оправляв їх у рами і продавав як окремі (звісно, власні) твори. Скандал довкола конфлікту навіть завершився поєдинком, який, на щастя, обійшовся без крові: згідно з джерелами, один із суперників не влучив, а другий відмовився стріляти.
Войцєх Коссак. Джерело: Національний цифровий архів Польщі Войцєх мусив утримувати не лише Коссаківку, а й чимало інших своїх маєтків та майстерень, забезпечувати потреби родини, зокрема розкішний побут і подорожі. Саме тому він часто повертався до найуспішніших композицій, за допомогою свого третього сина Єжи повторюючи їх у копіях і репліках.
Ця масова продукція картин була спричинена величезними фінансовими потребами Войцєха та його родини.
Єжи був представником уже третього покоління художників цієї родини: як дід і батько, він малював історичні та батальні сцени, коней, уланів і епізоди з польського військового минулого. Єжи навчався у майстерні Войцєха Коссака й був під сильним впливом його стилю, а спільна праця батька і сина поступово перетворила Коссаківку на знамениту «фабрику картин».
Єжи Коссак. Джерело: Національний цифровий архів Польщі Доньки Войцєха Коссака, Марія і Маґделена, звикли жити на дуже широку ногу.
Аби я тільки не збанкрутував через цих коханих донечок, але, сподіваюся, вистачить на все.
Критикиня літератури Уршуля Павлік згадує історію про те, як одного разу Марія Павліковська-Ясножевська взяла ще не висохлу картину батька і брата й віднесла її до одного з модних салонів, де обміняла на черевички зі зміїної шкіри. Траплялося, що доньки продавали картини Коссака значно нижче їхньої ринкової вартості — швидко, без особливого торгу й уваги до їхньої реальної ціни.
Дім, у якому завжди щось відбувалося
Коссаківка була не просто родинним маєтком із художніми майстернями, а й одним із найвідоміших відкритих домів мистецького Кракова.
Особливо навесні, влітку й теплої польської осені приємно було прогулюватися прекрасним садом, що оточував стару садибу, придбану ще Юліушем Коссаком, сидіти в затінку старих дерев і розмовляти з витонченою поеткою, дотепною сатирикинею, а часом також їхнім батьком — Войцєхом Коссаком, уособленням шляхетного поляка: вічно молодим, веселим, сповненим життя й темпераменту, блискучим оповідачем і майстром спогадів.
Тут бували найвідоміші польські письменники, художники, музиканти й актори того часу, зокрема Генрик Сенкевич, Адам Асник, Юліан Фалат, Юзеф Хелмонський, Станіслав Віткевич, Іґнацій Ян Падеревський, Юліан Тувім, Джозеф Конрад та інші. У Коссаківці перепліталися праця і товариське життя, змішувалися запахи фарб і терпентину, лунали родинні сварки й розмови про мистецтво, і все це на тлі частих прийомів відомих гостей.
Юзеф Пілсудський позує верхи на коні для картини Войцєха Коссака. Джерело: Національний цифровий архів Польщі 
Похмурі кімнати, приглушене світло з-під важких абажурів і його тьмяні відблиски на почорнілих від часу портретах у старовинних рамах. Меблі також були переважно антикварні, а підлога рипіла під кожним кроком. Увесь цей дім був сповнений таємничих шерехів і шепотінь.
Водночас у Коссаківці знаходилося місце й для захоплення містикою. Марія Павліковська-Ясножевська та Маґдалена Самозванець цікавилися ворожінням, ясновидінням і спіритизмом, а сеанси, розмови про духів та надприродне були ще одним елементом родинного театру. Тому Коссаківку згадували як дім дивний, живий і ніби сповнений присутності багатьох поколінь.
Жінки, які писали власну історію
Доньки Войцєха Косака були не лише пасивною частиною цього дорогого, вибагливого світу — кожна з них по-своєму виходила з-під влади родинного міфу. Марія Павліковська-Ясножевська стала однією з найважливіших поеток міжвоєнного двадцятиліття, а Маґдалена Самозванець — першою дамою польської сатири.
Марія Павліковська-Ясножевська. Джерело: Національний цифровий архів Польщі У старій резиденції Коссаків серед різних родинних портретів висіла велика картина, відома за численними виставками й репродукціями. Маленький візок на тлі лісу, запряжений поні, а в ньому — дві панянки у вигадливих літніх капелюшках. Старша — серйозніша, трохи замислена, з великими вдумливими очима; молодша — з пустотливим виразом обличчя. У майбутньому обидві мали стати зірками літератури, хоча й різного масштабу: Марія Павліковська-Ясножевська та Маґдалена Самозванець. Рідні сестри, але дуже різні — і як жінки, і як авторки. І в житті, і в літературі.
Утім, війна й еміграція внесли свої темні корективи в родинну історію. Марія про смерть улюбленого батька Войцєха Коссакa дізналася по радіо, а смерть матері від неї сестра певний час приховувала, підробляючи підписи під ніжними листами.
Фото картини «Мої доньки» Воцєха Коссака. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONAОкреме місце в цій історії посідає Зоф’я Коссак-Щуцька — кузинка Марії й Маґдалени, письменниця й публіцистка дуже непростої долі. Важливою частиною її біографії стала Волинь. Після шлюбу зі Стефаном Щуцьким вона оселилася в маєтку Новоселиця, Нині — Хмельницька область. де пережила Першу світову війну, більшовицьку революцію та руйнування звичного світу польських землевласників. Цей досвід ліг в основу літературного дебюту Зоф’ї Щуцької — книжки «Пожежа. Спогади з Волині 1917–1919». Твір, що поєднав особисті спогади з широкою картиною історичної катастрофи, приніс їй перше велике визнання.
Зоф’я Коссак-Щуцька. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONAЗгодом Зоф’я Щуцька-Коссак стала співзасновницею Фронту відродження Польщі Підпільна католицька організація спротиву часів німецької окупації. та Ради допомоги євреям «Жегота», пройшла через Аушвіц, після війни жила в еміграції, а до Польщі повернулася 1957 року.
Найрадикальніший жест — вийти з легенди
Із представницею наступного покоління, Сімоною Коссак (донькою Єжи), ця історія робить іще один, уже зовсім неочікуваний поворот. У роді, який асоціювався передусім із живописом і літературою, Сімона обирає науку і природу. Професорка-біологиня, фахівчиня з лісових екосистем, вона очолювала Заклад природних лісів Інституту дослідження лісу, опублікувала понад 140 наукових і науково-популярних праць і від 1970-х років пов’язала своє життя з Біловезькою пущею.
Сімона не намагалася бути «наступною Коссак» у звичному сенсі, не дописувала родинного міфу, а воліла працювати далеко від світської метушні і шанувальників. Саме тому в родинній історії вона стоїть дещо осторонь — але аж ніяк не на другому плані.
Сімона Коссак із риссю Агатою. Фото: Лєх Вільчек*
Згадані тут історії — лише кілька штрихів до розлогішої й різнобарвнішої родинної картини. У династії Коссаків траплялося набагато більше суперечок, парадоксів і драм, ніж може вмістити один текст. І, можливо, саме тому за прізвищем Коссак так легко побачити не забронзовілий пам’ятник, а живих людей.
Редакторка Наталя Ткачик
