«Переможемо, переможемо», — скандували ключові політики «Права і справедливості» на початку березня 2026 року на спортивній арені в Кракові. Консервативна партія, яку 2023 року після восьми років правління усунули від влади, розпочала марафон. Перший крок вона зробила саме в Кракові, оголосивши своїм кандидатом на прем’єра Пшемислава Чарнека. 

Пшемислав Чарнек у Кракові. Джерело: Przemysław Czarnek / Facebook

Пшемислав Чарнек

Ми сідаємо до цього добре змащеного, підготовленого швидкісного потяга. Я маю бути машиністом, який вестиме його до перемоги Польщі.

Пшемислав Чарнек — досвідчений політик «Права і справедливості». Свого часу він був міністром освіти в уряді цієї партії, а нині є одним із 11 заступників голови ПіСу — Ярослава Качинського. Пшемислав Чарнек відомий, зокрема, своєю гострою критикою спільноти ЛГБТ і демонстративною відданістю католицьким цінностям. Водночас це гострий на язик харизматичний юрист, який впевнено почувається і в медіа, і на передвиборчих мітингах.

Висунення кандидата на прем’єра за півтора року до парламентських виборів свідчить про те, що «Право і справедливість» має намір задавати тон усій кампанії. А передусім — завчасно почати боротьбу за виборців на правому фланзі. Партія віддавна втрачає підтримку електорату: його переманили радикальні націоналістичні політичні угруповання, які виросли під носом ПіСу. 

Згідно з одним із найновіших соціологічних опитувань, проведеним центром IBRiS для телеканалу Polsat News, ПіС може розраховувати лише на 24,7 % голосів. Натомість ультраправі партії «Конфедерація» і «Корона» — відповідно на 13,6 % і 8,2 %. Таке співвідношення сил підтверджують і результати інших досліджень.

Партія «Право і справедливість», яку ще кілька років тому підтримувало 40 % виборців, остаточно втратила позицію гегемона польської правиці. І якщо вона хоче боротися за добрий результат на виборах восени 2027 року, то повинна повернути свої беззаперечні лідерські позиції. 

Лідерство без гарантій 

Поки опозиція енергійно розпочинає кампанію, у владних колах наразі, схоже, панує тиша. Найбільша партія цього табору Громадянська коаліція прем’єра Дональда Туска вже кілька місяців впевнено лідирує, заручившись підтримкою 31,1 % виборців (за результатами згаданого дослідження IBRiS). 

Дональд Туск. Джерело: Donald Tusk / Facebook

Прем’єр Дональд Туск публічно відреагував на те, що партія ПіС обрала Пшемислава Чарнека «локомотивом» своєї кампанії.

Дональд Туск

Отже, проти нас три «Конфедерації». Боятися немає чого, але й недооцінювати їх не можна. Одне відомо напевне: 2027 року Польщу чекає гра ва-банк.

Ці слова Дональда Туска чудово ілюструють стратегію «Громадянської коаліції». «Конфедерація» — одна з ультраправих партій, яка, попри підтримку кільканадцяти відсотків виборців, викликає неприязнь у значної частини польського суспільства. Тож Туск і його партія намагаються представити всю правицю як небезпечних радикалів, яких може стримати лише поміркована Громадянська коаліція.

Ця наративна лінія, схоже, дає результати. Попри критичні оцінки діяльності Громадянської коаліції, вона зберігає лідерство. За даними дослідницького центру CBOS від лютого 2026 року, 34 % опитаних підтримує уряд Туска, натомість 41 % — виступає проти нього. 

Громадянська коаліція, яка при владі вже 2,5 року, так і не втілила багатьох раніше обіцяних змін. Вона не здійснила посутньої реформи податкової системи, не легалізувала одностатеві партнерські союзи, не зняла заборону на проведення абортів. Ці проблемні питання були головними гаслами попередньої виборчої кампанії ГК, натомість тепер відійшли на задній план.

Головним клопотом Дональда Туска може стати низький рівень електоралної підтримки його менших коаліційних партнерів. Скажімо, консервативна Польська селянська партія і центристська «Польща–2050», за даними соцопитувань, може розраховувати на голоси до 5 % виборців, а це нижче за виборчий бар’єр. За нинішнього розкладу сил у майбутньому Сеймі може опинитися лише «Лівиця», яка, за даними IBRiS, заручилася підтримкою 6,1 % виборців.

Такий розподіл голосів, найімовірніше, свідчить про те, що якщо ГК й переможе на виборах 2027 року, то не зможе сформувати більшість у парламенті й утриматися при владі. Тож останніми днями знову почала лунати ідея, щоб партії урядової коаліції пішли на вибори єдиним списком. Цей задум прокоментував, зокрема, Марцін Кєрвінський — міністр внутрішніх справ і один із ключових політиків Громадянської коаліції.

Марцін Кєрвінський

Можливо, ми постанемо перед такою необхідністю. Потрібно обрати таку схему дій, яка максималізує перемогу на виборах, і варто вибудувати партнерську систему. 

Однак ідея єдиного списку віддавна викликає супротив менших коаліційних партнерів, які побоюються втрати суб’єктності й маргіналізації з боку партії Туска. Проте за умови збереження невигідних для них показників опитувань це питання буде предметом дедалі сильнішого тиску з боку Громадянської коаліції.

Суверенітет vs SAFE?

У своїй книжці «Транснація. Поляки у пошуках політичної форми» («Transnaród. Polacy w poszukiwaniu politycznej formy», 2023) політолог Яцек К. Соколовський нещодавно сформулював цікаву теорію політичного спору в Польщі. На його думку, він завжди обертається навколо однієї ключової лінії суспільного поділу, причому цей поділ вряди-годи змінюється. У 90-х роках спір концентрувався довкола ставлення поляків до попереднього, комуністичного устрою.

З часом польське суспільстве поділилося у ставленні до самої трансформації: одні стали її бенефіціарами, а інші вважали, що багато втратили внаслідок цих змін. 

На думку Яцека Соколовського, ця вісь поволі втрачає актуальність, а політики шукають нову лінію поділу. Політолог прогнозував, що нею стане ставлення до суверенітету і позиції Польщі в міжнародних структурах. 

Схоже, його прогноз принаймні частково підтверджується. Гасло «суверенітет» має всі шанси стати ключовим у передвиборчій кампанії, яка власне розпочинається. Пшемислав Чарнек у своєму виступі у Кракові неодноразово критикував Європейський Союз, передусім його торговельну й кліматичну політику. Інші діячі ПіСу також залюбки виступають проти Брюсселю.

Ярослав Качинський

Сьогодні Європейський Союз не тільки не дотримується правил, а й просто порушує право. ЄС — носій імперських амбіцій, передусім Німеччини, певною мірою також Франції.

Ця цитата голови партії «Право і справедливість» перегукуються з висловлюваннями лідерів ультраправих. Критика Європейського Союзу стала візитівкою лідера радикальної «Корони» Ґжеґожа Брауна, який прямо називає ЄС «євроколгоспом». 

Передвістям гарячих тем передвиборчої кампанії може стати нинішня суперечка довкола SAFE, тобто понад 43 мільярди євро кредиту від ЄС на озброєння. Правляча коаліція чітко виступає за приєднання до програми, опозиція — категорично проти. Обидва табори послуговуються аргументом суверенітету, хоча розуміють його кожен на свій лад.

Владислав Косіняк-Камиш, міністр оборони Польщі

Погодитися на SAFE означає обрати сильну Польщу, безпечну Європу і тривалі союзи — простір розвитку, уособлення всього того, чим для нас є свобода, незалежність, суверенітет.

На думку владного табору, в умовах загрози з боку Росії суверенітет Польщі гарантують міцні зв’язки з Європейським Союзом, зокрема у військовій сфері. Опозиція стверджує протилежне: мовляв, кредит на умовах ЄС обмежує свободу польського уряду і робить обороноздатність країни залежною від безапеляційних рішень Брюсселя. 

Маріуш Блащак, колишній міністр оборони, один із провідних політиків ПіСу

Прийняти SAFE у такій формі означає поступитися нашим суверенітетом і дати згоду на блокування правильного розвитку Збройних сил Речі Посполитої. 

Такий погляд вписується в масштабний спір про роль Польщі в міжнародних відносинах, у якому Громадянська коаліція ставить на перше місце відносини з Європейським Союзом, а «Право і справедливість» — зі Сполученими Штатами. Попри гостру поляризацію, щодо Росії досі зберігається консенсус. По суті, всі політичні сили розглядають Москву як найбільшу загрозу й виступають проти можливих поступок Кремлю. Винятком є згадана ультраправа «Корона» Ґжеґожа Брауна, який тепло висловлюється про Владіміра Путіна. 

Підтримувати Україну? За певних умов

Інакше в цьому контексті постає питання України, передусім українців, які мешкають у Польщі. Дослідження показують зростання неприязні поляків до сусідів з-за східного кордону. За даними опитування CBOS, проведеного на початку 2026 року, 46 % респондентів виступали проти приймання українських біженців. Це найвищий показник за останні 10 років. 

Такими негативними емоціями у своїх виборчих кампаніях маніпулюють ультраправі середовища, підігріваючи чутки про привілеї, які нібито мають іноземці в Польщі.

Славомір Менцен, лідер «Конфедерації»

Українці в Польщі дедалі більше хочуть впливати на нашу політику! Їх тут уже два мільйони, вони планують 2027 року мати своє представництво в Сеймі! Вони не мають на це жодного права. Не дозвольмо, щоб чужі інтереси вирішували майбутнє Польщі!

«Право і справедливість» також рухається в бік подібної риторики. Ця партія була при владі в момент російського повномасштабного вторгнення 2022 року й тоді надала чималу підтримку як українському уряду, так і біженцям. Та позаяк рівень підтримки націоналістичних кіл знизився, ПіС змінює свою позицію. Останнім часом партія неодноразово вимагала обмежити соціальні виплати для українців у Польщі.

Кандидат від правих на посаду прем’єра Пшемислав Чарнек також зазначав, що допомогу Києву варто надавати тільки за певних умов. 

Пшемислав Чарнек

Ми будемо допомагати, якщо в діях української влади бачитимемо партнерство, а не зухвалість.

2025 року широкого розголосу набула різка критика Зеленського з вуст Чарнека: той зазначив, що президент України «повівся як дурень» під час переговорів із лідером США Дональдом Трампом у Білому домі. 

Тема України та українців, яка була дуже актуальна під час президентської кампанії 2025 року, схоже, відходить на дальший план у парламентських перегонах, які щойно починаються. І хоч до виборів ще далеко, політичний спір дедалі більше концентрується довкола питання ставлення Польщі до західних партнерів: Європейського Союзу і все менш передбачуваних Сполучених Штатів. Саме бурхлива міжнародна ситуація може визначити характер виборчої кампанії, яка вже восени 2027 року вирішить майбутнє Польщі.

Перекладачка Марія Шагурі, редакторка Наталя Ткачик