Наталія Дзєдушицька, Тарас Романчук, Ірина Вікирчак, Ольга Пасічник, Вадим Мельник. Колаж: Нова Польща
18 листопада 2020

Найкращі з найкращих. Історії успіху українців у Польщі

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Оперна діва, директорка театру, молодий мільйонер, менеджерка культури, футболіст Екстракласу... Розповідаємо про українців, які підкорили Польщу.

У Польщі живе й працює близько мільйона українців. Ми порозмовляли з тими, хто зробив тут запаморочливу кар’єру. Якою вони бачать Польщу, чи планують у ній лишатися та що роблять для України з-за кордону?

Ірина Вікирчак

Менеджерка культури, засновниця і директорка міжнародних літературних фестивалів та програм, асистентка нобелівської лауреатки з літератури Ольґи Токарчук, живе та працює у Вроцлаві.

Ірина Вікирчак

Я не починала свій кар’єрний шлях короткою дорогою з України в Польщу. Насправді я понад десятиліття працюю на міжнародному рівні, займаюся культурними дипломатією і менеджментом із різними країнами. Я жила в багатьох містах, мала стипендію в Америці, відтак працювала з німецькомовною Європою як директорка фестивалю, рік курувала фестиваль в Амстердамі. Я опинилася в Польщі не тому, що це найближчий закордон, а тому що тут почали відбуватися цікаві для мене процеси.

У 2010 – 2013 роках Ірина була директоркою Міжнародного літературного фестивалю Meridian Czernowits. 2012-го познайомилася з активістами польського літературного середовища під час туру літературними організаціями Швейцарії й відтоді співпрацює з польськими колегами.

Ірина Вікирчак

Мене завжди трохи непокоїла одна річ: я багато знаю про американську культуру, пов’язана з німецькомовним професійним середовищем, проте геть не обізнана з тим, що відбувається по той бік кордону, наприклад, у Румунії чи Польщі.

Ірина Вікирчак. Джерело: особистий архів Ірини Вікирчак

Перебуваючи у Варшаві на стипендії міністра культури Польщі Gaude Polonia 2014, Ірина розробила концепцію Міжнародного фестивалю оповідання у Вінниці Intermezzo. З червня 2016 обійняла посаду директорки бюро програми «Креативна Європа» при Міністерстві культури України. Паралельно організовувала тури до Польщі на літературні фестивалі для менеджерів культури, перекладачів. Потім поїхала в Краків як учасниця польсько-американської стипендіальної програми імені Лейна Кіркланда.

Ірина Вікирчак

Завдяки цим програмам я полюбила Польщу. Пізнаючи Польщу, я більше розуміла Україну.

З 2019 року Ірина Вікирчак стала помічницею нобелівської лауреатки з літератури Ольґи Токарчук.

Ірина Вікирчак

Спільні знайомі порекомендували мене Ользі Токарчук як менеджерку культури. І вже буквально через кілька днів я прилетіла до Вроцлава й одразу почала працювати.

Зараз Ірина ще й співавторка концепції польсько-українського фестивалю «Фемінітива», що розпочався у вересні 2020-го.

Ірина Вікирчак

Це майданчик у формі дискусій: польки й українки спілкуються. Схожого діалогу на такому рівні ще не було. Ми вибрали кілька напрямків, наприклад, жінки в мистецтві, жінки на війні, обговорюємо труднощі цієї теми. Необхідність такого діалогу величезна.

Дискусії триватимуть до 27 листопада, однак організатори вже працюють над продовженням діалогу.

Ірина Вікирчак

Мені цікаво в Польщі, імпонує її близькість, але теж відмінність від українського простору. Польща мене завжди запрошує і повертає до себе. Я не вимушено змінила місце проживання, не вибирала місто й країну — це вони вибрали мене, і я вдячна, що мала таку можливість. Тут я знайшла людей, які близькі мені за цінностями. Польща — моє теперішнє, за допомогою якого я пізнаю світ.

Вадим Мельник

Бізнесмен, засновник компанії Cervi Robotics, яка створює автономні дрони й інфраструктури їх обслуговування та продає їх найбільшим світовим корпораціям. У лютому 2020 року Вадим Мельник як молодий мільйонер потрапив до рейтингу польського Forbes у категорії «25 до 25».

Вадим вивчає робототехніку зі шкільних років. Вигравши поїздку до США, гімназист із Івано-Франківська у вищій американській школі успішно займався роботобудуванням. Повернувшись в Україну, створив команду з роботобудування, з якою зібрав призові місця численних міжнародних конкурсів, але потім поїхав на навчання до Польщі.

Вадим Мельник

Коли тільки переїжджаєш у Польщу з країни пострадянського простору, здається, що ти в Ельдорадо. Це країна можливостей: ЄС, зовсім інший підхід до фінансів. Але минає 5-7 років, ти починаєш ставитися до Польщі як звичайної країни. Вона має свої плюси і мінуси. Зараз для мене Польща — дім, тут мої дружина, дитина, собака, але хтозна, чи через п’ять років ми не переїдемо у Велику Британію чи США.

Польща для Мельника — своєрідний технологічний центр Центрально-Східної Європи, який дає багато можливостей. Як пояснює Вадим, технологічний бізнес потребує великого капіталу, бо на початку він вимагає вкладень більше ніж дає прибутку. В Україні є інвестиційні фонди, але їх можна перелічити на пальцях однієї руки. А в Польщі таких понад тисячу, та ще й великий внутрішній ринок для нових технологій.

Вадим Мельник. Джерело: Forum Gwiazd / Forum
Вадим Мельник

Чимало українців, які приїжджають до Польщі робити бізнес, часто хочуть якнайшвидше нажитися на партнері. Я ж хочу власним прикладом показати: бізнес треба робити не на партнері, а з партнером. Я постійно на цьому наголошую і стараюсь продемонструвати на власному досвіді, що українці чесно ведуть бізнес. Найбільша проблема людей пострадянського простору — вони не вміють планувати довготерміново. У мене ж стратегія довготермінова.

Незважаючи на захмарні бізнесові висоти, яких Вадим Мельник сягнув у Польщі, він не забуває про батьківщину.

Вадим Мельник

Я відчуваю обов’язок перед Україною. Я вчився в дуже хорошій гімназії, яка входить в топ-3 по країні. Тож щороку намагаюся підтримувати гімназистів стипендіями й преміями. Після тридцяти планую зайнятися інвестиційним фондам, помагати українським стартапам, адже бачу в Україні великі перспективи. Чудово було б поєднати наш продукт із західним досвідом і глобально його продавати.

Ольга Пасічник

Оперна співачка, солістка Польської королівської опери у Варшаві. 1992 року дебютувала на сцені Варшавської камерної опери, а через чотири роки — в Театрі на Єлисейських полях у Парижі. У творчому доробку співачки понад 40 оперних партій, виступи на найвідоміших сценах світу й понад пів сотні платівок. У квітні 2013 року на сцені Національної опери відбулась прапрем’єра Qudsja Zaher Павла Шиманського, головна партія якої написана спеціально для Ольги Пасічник.

Ольга Пасічник

Я походжу з Рівного, з польсько-української сім’ї, і ці дві країни в мені переплелися. Незабаром буде понад 30 років, як живу в Польщі. Тут я вчилася, закінчила аспірантуру, робила свої перші кроки в опері. Можна сказати, я тут відбулася як музикантка. Варшава стала для мене домом. Я завжди буду вдячна Україні і Польщі за те, що вони мені дали.

Ольга Пасічник нагороджена численними державними та професійними польськими відзнаками, є лауреаткою безлічі міжнародних конкурсів. На багатьох із них вона була першою українкою, що посіла призове місце.

Ольга Пасічник

За всю історію вокальних конкурсів у Хертогенбос, Брюсселі й Гельсінки я — єдина українка-лауреатка. І про це тоді в Україні майже ніхто не знав і не писав. Взагалі, про багато моїх європейських успіхів в Україні не знали.

Ольга Пасічник під час концерту. Фото: Cтепан Рудік / Forum

Нині Ольга Пасічник викладає вокал в академії Національної польської опери у Варшаві. Має авторську програму майстер-класів для магістрів та студентів післядипломної освіти філії Музичного університету імені Фридерика Шопена в Білостоці. Як педагогиня співпрацює з Національним центром культури та консультує учасників стипендіальної програми міністра культури та національної спадщини Польщі Gaude Polonia.

Також співачка проводить численні майстер-класи у різних країнах світу, зокрема і в Україні. Працювала із солістами Львівської опери в рамках Міжнародного конкурсу імені Василя Сліпака.

Ольга Пасічник

Зі всіх українських міст найбільше співпрацюю зі Львовом, який досить зацікавлений у тому, щоб мій досвід передати молодшому поколінню. В Україні, на жаль, мої знання, вміння, навички мало затребувані. Кілька разів надходили цікаві пропозиції з Дніпра, Одеси, Києва, Кропивницького, але дуже рідко. Я — громадянка України, хоч живу в Польщі. І мені важливо, що я з України, що скрізь, де я виступаю, пишуть: українська співачка польського походження, або: польська співачка українського походження, або: польсько-українська співачка.

Наталія Дзєдушицька

Менеджерка культури, з грудня 2017 — директорка столичного Театру «Розмаїтості» (Театр ТR Варшава). Майже 15 років Наталія популяризує польську культуру. З 2006 року — у Фонді культури, де займалася фандрайзингом та керувала проєктами. Згодом у Національному центрі культури працювала над створенням міжнародної платформи з обміну досвідом. Упродовж семи років співпрацювала з Інститутом Адама Міцкевича: реалізовувала проєкти в різних країнах світу, завдяки її зусиллям на польському порталі culture.pl, який вона очолювала, почали з’являтися тексти українською й російською мовами.

Наталія Дзєдушицька

Культура для мене завжди була важлива. Без розуміння культури практично неможливо відчути себе частиною польського суспільства.

Був момент, коли Наталя, залишившись без будь-якої підтримки в чужій країні, постала перед вибором: повертатися на батьківщину чи реалізуватися в Польщі. Вона вирішила залишитися.

Наталія Дзєдушицька

Польща стала для мене домом. Другий мій дім — дім батьків. Ми, ті хто переїхав у іншу країну, спочатку переживаємо кризу, є відчуття втраченого коріння. Для деяких переїзди потім стають нормою, вони з легкістю ставляться до чергової зміни країни, інші більше не хочуть ще кудись їхати. Я належу до другої групи, вже не уявляю життя в іншому місці.

За роки життя в Польщі Наталія зустрічала багато українців і помітила, що одні добре адаптовуються, а інші поводяться так, наче їм хтось щось винен. Вона вважає: напрочуд важливо пізнавати культуру країни, в якій живеш, бути відкритим до середовища — тільки тоді можна знайти там своє місце.

Наталія Дзєдушицька. Джерело: особистий архів Наталії Дзєдушицької
Наталія Дзєдушицька

Я вимагаю від людей стільки, скільки вимагаю від себе. Працюю з людьми, які люблять свою роботу. Це головний елемент успіху, а не те, хто звідки походить.

Секрет успіху, за словами Наталі, досить простий: багато працювати, використовувати всі можливості й бути відкритим до нових пропозицій.

Наталія Дзєдушицька

Театральне середовище в Польщі вельми консервативне. Тут мало жінок на керівних посадах. Але Варшава дуже змінюється. І мені здається, що якби десь і могла бути жінка, яка походить з іншої країни, директоркою театру, то це саме в ТР Варшава. Бути директоркою — велика відповідальність, а водночас мотивація до навчання і розвитку. Як менеджерка, думаю, я відбулася, але як міжнародний лідер ще маю великий шлях попереду. Я вдячна долі, що зараз у цьому місці й у цій ролі. Тепер моя ціль — збудувати новий будинок для Театру «Розмаїтості» в середмісті Варшави на площі Дефіляд».

Тарас Романчук

Польський футболіст українського походження, капітан клубу польської Екстракласи «Яґеллонія» та гравець національної збірної Польщі.

Розпочинав спортивну кар’єру на батьківщині у волинському «Ковелі». Однак українські клуби не розгледіли в амбітному гравцю майбутню футбольну зірку, тому вже на початку 2013-го Тарас Романчук переїхав у Польщу. Рік грав за клуб нижчої ліги, а відтак отримав пропозицію контракту з одним із головних польських клубів. Саме в складі білостоцької «Яґеллонії» Тарас виграв срібну та бронзову медалі чемпіонату Польщі та став найкращим півзахисником оборонного плану в Екстракласі, а 2018 року дебютував у національній збірній. Романчук живе в Польщі, але про рідну країну не забуває.

Тарас Романчук

Я пов’язаний з Україною і так буде завжди. У мене практично вся сім’я живе в Україні. Це моя батьківщина, куди я завжди приїжджатиму на вихідні чи в перервах між чемпіонатами. Буду спілкуватися з рідними й друзями, які знають, наскільки це важливий крок у моєму житті. Україна назавжди залишиться для мене місцем, де я народився й виріс. Не забуватиму українську мову, культуру та традиції землі моїх предків.

Зірка польського футболу походить із польсько-української родини, яка також вплинула і на вибір спортивного майбутнього: батько був професійним футболістом, а рідний і двоюрідний брат також вибрали футбольне поле. Тарас із дитинства гасав за м’ячем, але про кар’єру за кордоном задумався вже в дорослому віці, коли відчув: переїзд може дати ширші перспективи.

Тарас Романчук (праворуч), матч з футбольним клубом «ЛКС Лодзь». Фото: Анатоль Хоміч / Forum

Зараз Тарас Романчук не планує покидати польський футбол, але в майбутньому бачить себе в ролі тренера.

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Олена Міщенко

Журналістка, теле- й радіоведуча. Живе у Варшаві з 2017 року. Стипендіатка польсько-американської програми імені Лейна Кіркланда, під час…