Іноземні студенти в Польщі. Колаж: Анастасія Плахотник
04 жовтня 2020

Іноземці в польських вишах. Особисті історії

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Вісім студентів із різних країн розповідають про свій досвід.

Щороку сотні тисяч абітурієнтів по всьому світу наважуються на студентську міграцію. Вихованцями польських alma mater стають десятки тисяч із них. 2019 року до Польщі приїхало навчатися понад 85 тис. студентів із 174 країн світу. Це на 5,5 тис. більше, ніж роком раніше, і в десять із гаком разів більше, ніж 2004-го — тоді було 8 тис.

Близько 39 тис. іноземців, які вступили до польських вишів торік, — українці. У трійку лідерів також входить молодь із Білорусі (7314) та Індії (3571). Решта — родом із найрізноманітніших країн світу.

Що дивує іноземних студентів? На які труднощі вони наткнулися? Як проходить навчання і що вони планують робити після отримання диплому? Ми розпитали про це людей, які приїхали з України, Білорусі, Росії, США, Ірану, Індії, Палестини та Зімбабве.

Сергій Подус, Україна

Після школи я вступив на бюджетну форму соціологічного факультету Харківського національного університету, але вже тоді планував їхати до Польщі. Упродовж семи місяців я двічі на тиждень займався польською з репетитором, але коли приїхав у Варшаву, виявилося, що багато чого не розумію. Те, як тут спілкуються люди, відрізняється від того, що знав я. І все ж мене дивують абітурієнти, які не вивчають мову ще до переїзду.

Вибір міста був очевидний: моя дівчина тоді вже вчилася у Варшаві. Я вступив на журналістику до Суспільної академії наук. Як і скрізь, окремі предмети були просто формальні, проте деякі й справді цікаві. Викладачі — фахівці-практики: працюють у ЗМІ і навчають нас тому, з чим щодня стикаються у своїй роботі. Ще мене приємно здивувала їхня манера спілкування: якщо в українському виші все строго й офіційно, то тут, як кажуть поляки, na luzie — доволі вільно. Це приватний заклад, тож освіта платна: на момент мого вступу рік навчання коштував близько 1,5 тис. євро, зараз — майже 2 тис. На третьому курсі я отримував щомісячну стипендію 150 євро, що цілком покривало кошт навчання.

Завдяки одному з наших викладачів я на другому курсі подався на стажування, яке фінансував ЄС. Організація, що мене прийняла, популяризує ідеї відповідальності бізнесу перед екологією на польському ринку. Після тримісячного стажування мені запропонували залишитися, і ось уже півтора року я там працюю. Так я став ближче спілкуватися з поляками. З 14 людей у колективі я наймолодший: середній вік — близько 30 років.

Поки що мені все подобається і я планую залишитися у Варшаві. Крім того, я вступив на магістратуру в інший виш, Collegium Civitas — буду заочно вивчати піар.

Сандіп Рампал Балхара, Індія

До переїзду в Польщу я майже 12 років працював у сфері телебачення та журналістики. До 2010-го я остаточно зрозумів, що хочу займатись авторським кіно, причому не в Індії. Оскільки значний вплив на індійську індустрію мали Великобританія і США, вчитися і працювати в цих країнах я не планував. Коли ж почув про арешт режисера Романа Полянського, вирішив дізнатися, звідки він і де навчався. Так я довідався про кіношколу в Лодзі і вступив туди на режисуру.

Дістатися до Польщі було нелегко. Оскільки польське посольство в Індії обслуговує також громадян Непалу і Бангладеш, охочих туди потрапити було дуже багато. Про електронну чергу десять років тому ніхто й не чув, тому місце доводилося пильнувати навіть уночі. Якби тоді, 2010-го, мені хтось сказав, що я вивчу польську — не повірив би. Але позаяк заняття були саме польською, довелося її опановувати вже під час підготовчого року.

Навчання було недешевим: рік у середньому обходився в 10 тис. євро. Моїх особистих заощаджень частково вистачило на бакалаврат і магістратуру, а також на проживання. Загалом я вчився 10 років, оскільки між ступенями робив перерву (так звану академічну паузу). Зараз я працюю над дипломним фільмом, який, по суті, стане моїм дебютом у повнометражному кіно.

Коли я мешкав у Індії, думав, що здатний влитися в будь-який колектив або суспільство. Однак в Лодзі все виявилося трохи складніше: геть інша культура, мова... Тут уперше я відчув самотність. Але цей період тривав недовго. Зараз у мене багато дружніх контактів і чимала свобода. Своє майбутнє я бачу в авторському кіно, а комерція мене мало цікавить.

Дар’я Салаш, Білорусь

Коли я закінчувала школу, розуміла, що не бачу свого майбутнього в Білорусі, тож навіть не складала випускні іспити, які потрібні тільки для вступу в тамтешні виші. У мене була Карта полякаДокумент, що підтверджує польське походження іноземця і дає великі переваги в країні., і я знала, що переїду в Польщу. Я хотіла вивчати графічний дизайн і спершу вступила до Вищої школи інформаційних технологій у Варшаві. Але виявилося, що там занадто сильне спрямування в інформатику, тому я припинила навчання після першого курсу і вступила до Польсько-японської академії комп’ютерних технологій на більш відповідну спеціальність. Навчання там коштує близько 3 тис. євро на рік.

Я познайомилася з новими людьми, почала вільно говорити польською. Мені часто роблять комплімент, що у мене немає акценту, і на початку спілкування ніхто не здогадується, що я не з Польщі. Після чотирьох років життя у Варшаві мені навіть буває складно формулювати думки російською.

Навчання має практичний характер, а щоб отримати залік, потрібно здавати проєкти, більшу частину з яких сміливо можна вносити у власне портфоліо. Завдання тематичні, є де розвернутися, а імпровізація заохочується. Деякі студенти активно беруться за фріланс-проєкти і зосереджуються на заробітку. Бували випадки, коли в розмовах зі знайомими я згадувала прізвища своїх викладачів і виявлялося, що співрозмовник більшою чи меншою мірою був знайомий з їхньою творчістю. Деякі викладачі належать до художників нової хвилі, займаються новаторством у світі мистецтва.

У моїй групі десь половина — поляки, а інша половина — приїжджі з різних країн. При роботі над окремими проєктами ми ділилися на підгрупи, і я завжди була з дівчатами-польками. Ми продовжуємо спілкуватися поза навчанням, а одна з них стала мені найкращою подругою.

Кілька разів я була волонтеркою на різних заходах, наприклад, на Post-production Festival. На другому курсі їздила за програмою Erasmus у Німеччину — мені дуже сподобалося. А через рік планую вступити в магістратуру на кінематографію. І тепер вже буду розглядати не тільки польські виші.

Мохаммад Морекеш, Іран

Навчання і життя за кордоном із дитинства були моєю мрією: я вчив англійську, порівнював виші і країни. Мій вибір упав на бізнес-адміністрування; я знайшов відповідний університет у Варшаві, зібрав документи і подав заявку. Єдина складність була з перекладом: незважаючи на те, що я вступав на англомовну програму з навчанням англійською, документи потрібно було надати в польському перекладі.

Перші пів року я зіткнувся з низкою труднощів, особливо при пошуку житла. Потрібно було користуватися послугами агентів нерухомості тільки тому, що вони говорять по-польськи, а я — ні.

Я вступив на бакалавратУ Польщі перший ступінь вищої освіти називається ліценціат, пол. licenciat. приватного вишу — Економіко-гуманітарного університету у Варшаві. Навчання там коштує близько 2,5 тис. євро на рік. Англійська в університеті була на досить високому рівні, що мене дуже потішило. Крім того, освітнє середовище, особливо для мене як іноземного студента, виявилося досить відкрите: я міг висловлювати свою думку, не відчуваючи жодного тиску в зв’язку з релігійними або політичними поглядами.

На першому курсі я як волонтер викладав англійську іншим студентам: це була практика і для них, і для мене. Тоді в мене з’явилися нові друзі. Приблизно половина моїх знайомих — поляки, друга половина — хлопці й дівчата з України, Росії, Білорусі та Німеччини. Останні кілька років найближча мені людина — моя дівчина Наталя, вона зі Львова.

Для мене точка дотику між Польщею та Іраном — це єврейський народ. У мене на батьківщині є кілька хороших друзів — нащадків польських євреїв. Їхні бабусі й дідусі переїхали в моє рідне місто Ісфаган під час Другої світової війни як біженці.

Зважаючи на глобальний, проєвропейський вектор цінностей, мене здивувала негативна позиція польського уряду щодо спільноти ЛГБТ+. Але, незважаючи на це, я вважаю Варшаву одним із найкращих місць у Центральній Європі, враховуючи вартість життя і загальний добробут. Польща досягла великих успіхів у залученні міжнародних компаній і швидко глобалізується. Своє найближче майбутнє я бачу саме тут.

Анастасія Тимшина, Росія

У 18 років я зіткнулася з питанням вибору місця й напрямку подальшого навчання. Тоді Росія для мене була пройденим етапом: я розуміла, що система освіти там не найкраща. Хотіла вступати до Києва, але варіант із Варшавою був більш привабливий.

Від столиці Польщі до мого міста — близько 5 тис. кілометрів. Там, у маленькому сибірському містечку Новий Урєнґой, польська мова не має попиту і нереально знайти якісь курси. Я почала займатися з репетитором через скайп, але все одно перший семестр ще погано розуміла польську. Втім, пів року по тому я адаптувалася у Варшаві і почала вільно спілкуватися.

Я навчалась у Варшавському університеті соціальних і гуманітарних наук на психолога і можу сказати, що ця спеціальність там на дуже високому рівні. Це один із передових польських вишів у царині клінічної, бізнес- та нейропсихології. На першому курсі викладають здебільшого загальноосвітні предмети, на другому вже обирають вужчий напрямок, а на третьому можна самостійно формувати освітню програму, вибираючи будь-які предмети з огляду на власні зацікавлення. Також на останньому курсі бакалаврату робиться наголос на практичні навички. Є, наприклад, багато лабораторій, де проводяться заняття з електроенцефалографії — там ми займалися аналізом даних, пов’язаних із діяльністю мозку. Я більшість часу займалася в лабораторії айтрекінгуТехнологія визначення точки на моніторі комп’ютера, на яку спрямовується погляд людини..

На моєму потоці було близько 300 людей, з яких 90 % — поляки. За навчання я платила майже 2,5 тис. євро на рік. Зараз готуюся захищати диплом і міркую, що зробити з магістратурою: вибрати кінематографічну школу в Нью-Йорку, вступити на психологію у Франції чи знайти щось цікаве в Польщі. У найближчий рік хочу остаточно визначитися, а також попрацювати асистентом у реабілітаційному центрі для людей з інвалідністю.

Кароліна Томасік, США

Закінчуючи бакалаврат у Каліфорнійському університеті за спеціальністю «Психологія», я замислилась над магістратурою. Мої батьки емігрували до США з Польщі в 1980-х. У мене два громадянства, американське і польське, тому я не зіткнулася з труднощами при вступі й переїзді у Польщу. Тим більше, що в дитинстві я бувала тут і знала польську на розмовному рівні.

У США магістерська програма в середньому коштує від 30 до 120 тис. доларів, до того ж процес вступу нерідко може затягнутися на кілька років. У Варшавському університеті освіта для мене виявилася безкоштовною і був тільки один профільний іспит. До того ж я дуже зацікавилася програмою з когнітивістики, яка викладалася ще й англійською мовою. Тож польська освіта для мене була найкращим вибором.

Відмінностей від США багато. Європа, безумовно, більш компактна: тут вузькі вулиці, мало автівок і багато пішохідних зон. У США люди зазвичай купують продукти раз на тиждень, а в Польщі — щодня. Крім того, у Варшаві дотримуються більш формального стилю, тоді як у Каліфорнії нерідко можна на вулиці зустріти людей у піжамі й капцях.

Мене здивувало і те, як багато серед польської молоді курців. У США це неабияка рідкість. Зате мене приємно здивувало, що тут студенти підтримують один одного. Через менталітет суперництва в США молодь геть не зацікавлена в взаємодопомозі. Цього року я закінчила магістратуру й планую повернутися в Америку. Вдома відчуваю себе більш комфортно, але все ж не виключаю можливих поворотів долі. Подивимося, що буде далі!

Малек Одех, Палестина

Я навчався в школі з біологічним і хімічним спрямуванням. Випускного року дізнався про стипендіальну програму Євросоюзу і польського уряду, завдяки якій вступив до Вроцлавського медичного університету. Перш ніж приступити до самого навчання, мав підготовчий рік у Лодзі й вивчав польську мову. Навчальна програма триває шість років, зараз я починаю п’ятий. Перші три курси були більш теоретичні, ми детально вивчали анатомію і фармацевтику. А починаючи з четвертого, більшість часу приділяємо практиці в госпіталі при нашому університеті. Щорічну практику під час канікул я частково проходив у Польщі, а частково вдома, в Палестині.

Адаптація в Польщі була складною через культурну та мовну відмінність. Я зіткнувся з ксенофобією. Але коли почав говорити польською, люди трохи змінили своє ставлення: подекуди я відчував повагу з їхнього боку.

Документи — окрема історія: тричі я отримував візу, а зараз у мене нарешті є посвідка на проживання. Мені довелося дуже постаратися, щоб зібрати потрібні папірці, але в підсумку все вийшло найкращим чином. Також бували труднощі з пошуком підробітку, але я викладав англійську та арабську у вільний від навчання час.

Прикро, що така важлива професія, як лікар, у Польщі оплачується гірше ніж у країнах Західної Європи. Ще два роки тому я був упевнений, що після університету подамся шукати роботу в Німеччині, але зарплата лікарів у Польщі з кожним роком збільшується. Можливо, коли я закінчу виш та інтернатуру, не буде потреби переїжджати. Мені подобається в Польщі, я розумію цю країну все краще.

Брітон Мсіза Гамбо, Зімбабве

Головна причина, чому я вирішив навчатися в Польщі — хороша освіта в галузі бізнес-менеджменту. Мій університет приватний, навчання на англомовній програмі коштує близько 2 тис. євро на рік. Більшість викладачів добре знає англійську, завдяки чому простіше і вчитися, і просто спілкуватися з ними.

Зараз у мене екватор навчання на бакалавраті, і я вже влився в навчальний процес і почав вчити польську. Це важко, але необхідно! Багато людей у Бидгощі не говорять по-англійськи, тому розмова швидко заходить у глухий кут. Гадаю, майже всі іноземні студенти зіткнулися з такою проблемою.

Студентська міграція для мене — це хороша школа життя. Коли знаходишся так далеко від рідних і близьких, зв’язок із ними тільки міцнішає, а ти стаєш більш самостійним. Мені також пощастило познайомитися з багатьма крутими хлопцями та дівчатами з різних країн і зануритися в їхню культуру. Більш ніж впевнений, що попереду у нас довгі роки дружби!

Європа для мене — це всього лише освіта. Найкраще місце для мене — це дім.

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram