Тіло
У грудні 2000 року в ріці Одрі на рівні села Хобеня в Нижній Сілезії двоє рибалок помітили тіло чоловіка. На виловленому трупі були сліди тортур. Жертву зв’язали особливим чином — так званою колискою: петлю на шиї поєднали шнуром із ногами і душили чоловіка при кожній спробі випрямити ноги. Вбитого кілька днів морили голодом і катували, а до води його вкинули, найімовірніше, ще живим.
Обкладинка книжки «Амок». Джерело: видавництво TEUTЖертвою виявився 35-річний Даріуш Янішевський, власник невеликої рекламної фірми, якого місяць не могли знайти. Не минуло й пів року, як слідство закрили. Бракувало слідів, які б вказували на вбивцю. Поліція не мала уявлення про мотив злочину, не кажучи вже про особу злочинця.
Через три роки слідчі знову проаналізували справу. Виявилося, що мобільний телефон жертви продали на порталі Allegro. Через чотири дні після зникнення жертви його «нокію 3210» виставив на продаж користувач під ніком Chrisb(7).
Інспектор Яцек Врублєвський з’ясував, що продавець телефону планував купити довідник «Повішення: випадкове, суїцидальне чи злочинне? Проблеми криміналістики». Обліковий запис на Allegro належав вроцлав’янину Кшиштофу Балі.
Коли його прізвище вписали до ґуґл-пошуковика, з’ясувалося, що він — автор роману «Амок», який вийшов через три роки після вбивства Даріуша Янішевського. Поліціянти почали опрацьовувати текст.
Таке читання для слідчих навряд чи було приємним. Книжка виявилася відвертою графоманією, сповненою вульгаризмами та порнографії, та ще й написаною претензійним стилем. У літературному плані — нічого вартісного. Продавалася вона також кепсько. Головний герой, Кріс, переважно п’є й спить із жінками.
Я знаю, що коли ця лярва стає гола перед дзеркалом, то сама не може втриматися, щоб не трахнути себе власними пальцями чи свічником або не вибігти на вулицю й не віддатися першому-ліпшому перехожому, а потім вбити його своїм запахом, запахом переробленого слизу втомленої сексмашини.
Проте слідчі помітили у тексті «Амоку» описи, які частково співпадали з обставинами вбивства. Скажімо, Баля описав, як саме було зв’язано жертву; він ввів у сюжет епізод із продажем в інтернеті предмета, який належав убитому. Деталі, пов’язані зі злочином, могли знати лише поліціянти, знайомі з подробицями слідства. Автор описав хрипіння жертви під час удушення, мимовільне виділення сечі й калу. Скляні очі, що вилазили з орбіт.
Згодом у суді автор пояснював, буцімто черпав інформацію з публікацій у пресі. Але це були подробиці, яких медіа не могли знати. Поліціянти зробили висновок, що таких деталей надто багато для випадкового збігу.
Я витягнув з-під ліжка ніж і шнур, як витягують книжку з картинками для дітей, щоб приспати їх нісенітницями про те, щó відбувається за горами й за лісами. Я почав розмотувати сюжет шнура і, щоб зробити його цікавішим, зав’язав петлю. В мене на це пішло два мільйони років, упродовж яких я обдумав шістдесят тисяч сценаріїв злочинів. Цигарка обпекла мені губи. Тоді я закинув петлю їй на шию. Мері опритомніла, але була впевнена, що це одна з тих забав, якими ми часом урізноманітнювали своє трахання. Вона відчувала цей струм. Бачила той відкритий шлях до світла, що прошивало навиліт. Її поцька благала про оргазм.
Я з усієї сили затягнув петлю. Однією рукою притримував Мері, що брикалася, а іншою всадив їй ніж вище лівого перса — в місце, де під час її першої втечі з дому вона наколола собі вовка. Ребра затріщали, але довге сталеве лезо все-таки проникло в неї. Бризнула кров. Вона стікала її сосками, животом. Зачервонила їй волосся на лобку, стегна. Все вже було заляпане пасокою. Без найменшого шелесту. Без зойку. Без слів. У цілковитій тиші. Сентенція конвульсій, як під час оргазму.
Опис частково відповідав обставинам убивства, хоча жертвою була жінка, а не чоловік. Експерти з Інституту судових експертиз дійшли висновку, що книжка не містить елементів, які безпосередньо відсилають до вбивства Даріуша Янішевського, але в ній є другорядні деталі, які вказують на те, що автор знав подробиці вбивства.
Для суду важливішою була конкретика. Як, наприклад, проданий звинуваченим телефон жертви. Як те, що з тієї самої телефонної картки Кристіан Баля задзвонив 13 листопада і до вбитого, і до своїх батьків. Одного разу під час допиту він навіть зізнався у вбивстві, говорячи, що ніхто йому не допомагав. Але зізнання не підписав.
Філософ
Кристіан Баля народився 1974 року в Хойнові в Нижній Сілезії. Він закінчив філософію у Вроцлавському університеті. Планував писати дисертацію і робити наукову кар’єру, але відкрив фірму з прибирання та рекламну агенцію. Обидві збанкрутували.
1990-ті роки видалися важкими для філософів, психологів і політологів. Заробітна платня в університетах була мізерною, тому вчені намагалися працевлаштуватися в приватному бізнесі. Проте ніхто не хотів їх брати на роботу. Коли таблоїд Super Express оголосив, що шукає на посаду керівника відділу розповсюдження науковця з докторським ступенем, заявки подало кілька сотень кандидатів. Але головний редактор заявив, що гуманітарії його не цікавлять, тож філософ Баля не отримав би роботи в таблоїді, який згодом присвятив його злочину не одну статтю.
Особа Кшиштофа Балі була справжньою знахідкою для жовтої преси: письменник, убивця, який із дитинства мріяв про подорожі. У проміжку між убивством і виданням книжки він втілив свої прагнення. Побував у майже всіх європейських столицях. Відвідав Сполучені Штати, Японію, Таїланд, В’єтнам, Малайзію, Індонезію, Філіпіни, Палау та Китай. Вивчав східні філософські системи і релігії. Він також був інструктором з дайвінгу та підводним фотографом. Під час своїх мандрівок відвідав багато екзотичних місць для пірнання.
Баля багато фотографував. Кажуть, у його комп’ютері знайшли фотографії з зображеннями жахливих і дивних місцевих обрядів. Мандруючи світом, він, імовірно, заходив на сайти телепередачі «Magazyn Kryminalny 999», «Кримінальний журнал 997» — програма про розслідування злочинів, яку створювали у співпраці з Головним управлінням поліції й транслювали у 1986–2023 роках. шукаючи інформації про слідство у справі вбивства. Це також виявила поліція.
Після повернення, у жовтні 2003 року, він розповідав про свої вояжі учням ліцею імені Миколая Коперніка в Хойнові, до якого колись ходив сам. Під час зустрічі він висловив досить банальну думку: «Хотіти — означає могти». Учні вийшли зачаровані.
Амок
За характером Кристіан Баля — насамперед нарцис. Мотивом убивства, яке він скоїв, були хворобливі ревнощі. Він підозрював, що вбитий ним Даріуш Янішевський крутив роман із його колишньою дружиною. Нарцис-Баля навіть на лаві підсудних намагався всім сподобатися. Щоб зачарувати присутніх, він почав виголошувати псевдофілософські розумування, які тільки підтверджували його нахили. Герой «Амоку» Кріс убиває, щоб довести свою абсолютну свободу. Згодом у суді Баля пояснював, що «життя наслідує мистецтво».
Коли Баля зрозумів, що ним цікавиться поліція, він почав їздити до свідків і намагався намовити їх забути про певні речі. Проте він добився протилежного результату: свідкам, серед яких були його коханки, пригадалися події кількарічної давнини. Даючи покази поліції, вони повідомляли більш детальні свідчення, ніж якби раніше Баля не освіжив їм пам’ять.
Після арешту вдома в Балі знайшли ручку з рекламою фірми жертви. З’ясувалося, що Баля замовляв у ній матеріали.
Суді визнав, що звинувачений страждає на синдром Отелло, тобто відчуває параноїдальні ревнощі до партнера. Дружину, яка його покинула, він засипав мейлами й телефонними дзвінками навіть коли подорожував до США та Азії. Під час новорічної вечірки, напідпитку, почав кричати до товариша, який із нею розмовляв: «Я вже одного такого порішив. Шнуром!».
Крім того, на думку психологів, Баля почував себе «надлюдиною», на яку не поширюються жодні закони. Судовий процес проходив 2007 року. У залі суду Кристіан Баля сидів у клітці за грубими жовтими прутами. На засідання він приходив у темному костюмі. Вдягав бордову сорочку й елегантні окуляри. З цікавістю роззирався по залі. Стверджував, що його надихає постмодерністська й ніцшеанська філософія.
Свідчення очевидців лише погіршували його становище. Знайомі розповідали, що він був алкоголіком, бабієм, скандалістом, який патологічно ревнував свою дружину. Психічно неврівноваженим.
Його засудили до 25 років ув’язнення. В комп’ютері Балі слідчі знайшли інформацію про співмешканця його дружини. Суд припустив, що збір таких даних — черговий прояв його хворобливих ревнощів.
Але принаймні він став відомий — і слава про нього вийшла далеко за межі Польщі, в чому полягає досить похмура суть фіналу цієї історії. Американський журналіст, автор бестселерів Дейвід Ґренн написав для The New Yorker статтю «Справжній злочин: таємниця постмодерного вбивства». В результаті з’явився середньо вдалий фільм режисера Александроса Авраноса «Темні злочини» (2016). Згодом польська режисерка Кася Адамік зняла досить непоганий «Амок» (2017).
Кадр із фільму «Амок». Джерело: прес-матеріали Kino Świat Подейкують, Кристіан Баля писав новий роман «De Liryk». У назві обіграно слово «делірій», тобто марення. Можливо, він видасть книжку, коли вийде на волю. Залишилося недовго. Клопотати про дострокове звільнення Баля зможе після 20 років ув’язнення. Тобто 2027 року.
Переклав Андрій Савенець
