День національного прапора, 2018. Фото: Даніель Фримарк / Forum

Як полякам вдалося?

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Шокова терапія й економічне зростання, успіх середнього бізнесу й орієнтація на Захід, відкидання застарілої радянської індустрії та створення особливих економічних зон. Погляньмо на польські реформи і досвід з української перспективи.

Кожен українець, якому доводилося бувати в Польщі, мимоволі ставив собі очевидні й важливі питання.

Чому сусідня держава, з якою Україна століттями була пов’язана і з якою якихось 30 років тому перебувала практично на одному рівні розвитку, пішла так далеко вперед? Чому поляки, з якими українці схожі культурно й ментально і з якими при бажанні можна порозумітися без перекладача, сьогодні фактично ввійшли до елітного клубу країн першого світу, тоді як українці продовжують балансувати між другим і третім?

Відповісти на ці запитання навряд чи можна в одній статті — ймовірно, для цього не вистачило б і цілої книги. І все ж, трохи ознайомившись із польськими реаліями й поспілкувавшись із представниками місцевої влади в головному індустріальному регіоні Польщі — Сілезії, я можу спробувати тезисно визначити основні причини такого успіху.

Безумовно, Польща у порівнянні з Україною мала кращі стартові позиції — суспільство було більш монолітним у релігійному, ментальному і мовному плані. Масштаб репресій також сильно відрізнявся: режим не перемелював народ так, як в СРСР. Окрім того, Польська Народна Республіка зберігала хоча б формальну незалежність.

Ці фактори, яких не було на початку 90-х в Україні, значною мірою зумовили успіх польської трансформації. Однак одні лише сприятливі умови не принесли би процвітання. Зрештою, у світі багато етнічно й релігійно однорідних країн, які не можуть похвалитися високим рівнем життя.

Йдеться насамперед про відомий план БальцеровичаЛєшек Бальцерович – економіст і політик, організатор польських економічних реформ. — шокову терапію для польської економіки.

Незважаючи на те, що радикальні заходи призвели до тимчасового падіння ВВП і рівня життя в країні, вони досить швидко принесли позитивні результати.

Реформування Польщі почалося наприкінці 1989 року. 1992-го ВВП уже почав зростати і протягом усіх 90-х тенденція зберігалася. В Україні, на жаль, цей період став втраченим десятиліттям, часом занепаду і розрухи.

До 2000-го року економіки України і Польщі рухалися в протилежних напрямках і наслідки цього розриву не вдалося подолати й досі.

Убивча модель?

Така ситуація склалася не в силу якихось непереборних обставин чи ненавмисних помилок, а навпаки: як наслідок цілком свідомих дій українського керівництва. І тут доречним буде питання: «Чому Україні не вдалося»?

Свого роду відповідь на нього можна знайти в книзі Леоніда Кучми «Після Майдану. Нотатки президента», яка вийшла 2006 року. Очільник країни в другій половині 90-х, який, по суті, є архітектором нинішньої української держави, писав про убивчу для України модель.

Леонід Кучма, Президент України (1994-2005)

Капіталізму без капіталістів, без національної буржуазії, в тому числі великої, не буває. Але всі 15 років нашої незалежності нас штовхали на шлях створення капіталізму дрібних крамарів, малого підприємництва, капіталізму без великої національної буржуазії. Як в Польщі. Я говорив про це не раз. Така модель убивча для України.

Шахта в місті Ґлівіце. Фото: Денис Казанський

У чому конкретно полягає ця «убивчість», Кучма, на жаль, не пояснив. Однак за період від 1992 до 2013 року Польща, держава «дрібних крамарів», збільшила свій ВВП приблизно на 260 %, а в Україні за цей період показник виріс тільки на 23 %. Більш того, «національна буржуазія», формуванням якої так хвалився другий український президент, перетворилася в ненажерливу олігархію, яка досі контролює країну й блокує важливі реформи. Її головні активи — приватизовані за копійки колишні радянські підприємства, побудовані 60-100 років тому. І здебільшого це сировинний бізнес, характерний для відсталих економік периферійних держав.

Мільярдери

Досить порівняти списки найбагатших людей України і Польщі, щоб зрозуміти, чим відрізняються економічні реалії двох країн.

Перші місця у списку польських мільярдерів, за підсумками 2018 року, посіли Міхал Соловов (3,46 млрд дол.), Зиґмунт Солож (2,59 млрд дол.) і Домініка Кульчик (1,77 млрд дол.), а в українському списку — Рінат Ахметов (8 млрд дол.), Ігор Коломойський (2,6 млрд дол.) і Геннадій Боголюбов (2,2 млрд дол.).

Українська перша трійка на 5 млрд доларів багатша за польську. А ВВП Польщі був у чотири рази більший ніж український (відповідно 524,5 млрд дол. і 131 млрд дол.). У десятці найбагатших мільярдерів України переважають власники застарілих радянських фабрик і представники сировинного бізнесу, в Польщі — виробники керамічної плитки, сантехніки, ліків, взуття та меблів.

Наприклад, засновник взуттєвої корпорації ССС, мільярдер Даріуш Мілек, колись починав із невеликої взуттєвої крамниці й створив свою корпорацію з нуля. Це стало можливим завдяки тому, що в 90-х було зроблено ставку на малий і середній бізнес.

Досвід Сілезії

Особливо наочно ефективність польських економічних реформ видно в Сілезії — вугледобувному регіоні, який часто називають польським Донбасом. І хоча ця аналогія дуже умовна, обидва регіони у 90-х роках зіткнулися зі схожими проблемами і викликами. Сілезія вирішувала їх більш успішно.

На відміну від України, Польща не чіплялася за застарілу радянську індустрію, а з самого початку намагалася замінити її новою.

У Сілезії пішли шляхом створення промислових парків: у депресивних шахтарських містах облаштовували майданчики для розміщення виробництв і формували відповідну інфраструктуру.

Від 1996 року в місті Катовіце існує Особлива економічна зона, що передбачає пільги для інвесторів. За 20 років в неї вклали понад 25 млрд злотих (близько 6 млрд євро) і створили близько 60 тис. робочих місць. На зміну закритим вугледобувним підприємствам прийшли нові, більш високотехнологічні виробництва. Деякі шахти перетворилися в IT-кластери. Саме так сталося з шахтою «Ґлівіце», яка була закрита в 1999 році. В її приміщеннях працюють сучасні корпорації: розробляють мобільні додатки і програмне забезпечення для дронів.

Проте однією з головних, якщо не найголовнішою складовою цього успіху, був запит на реформи та євроінтеграцію в польському суспільстві. З самого початку в Польщі не стояло питання, куди повинна інтегруватися країна: в Євросоюз і НАТО чи в якусь подобу оновленого СРСР. Відхід від комуністичного минулого і розвиток у рамках єдиної Європи стали однією з об’єднавчих ідей для поляків у 90-х роках. На жаль, в Україні не було одностайності і такого кредиту довіри реформаторам. Після 1991 року при владі здебільшого залишилася стара радянська номенклатура, яка всіма силами пручалася змінам і консервувала радянський підхід у всіх сферах суспільного життя. Це в кінцевому підсумку сприяло стагнації і завело країну в економічний глухий кут.

Переклала Оксана Горошко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Денис Казанський

Український журналіст, блогер, автор книги «Чорна лихоманка».