Окремі місткі фрази з казок і віршиків , читаних у дитсадочку або вдома, надовго залишаються в пам’яті й миттю відсилають до певного контексту. Коли мама промовляє перший рядок із вірша «Ледар» Яна Бжехви «Всівся ледар , наче пень» , Якщо не зазначено інакше, цитати з віршів подані в перекладі Андрія Савенця. відомо , що після цього йде продовження «байдикує цілий день» (Na tapczanie siedzi leń / nic nie robi cały dzień) — це означає , що, мабуть, треба вже взятися за роботу. А коли поляки говорять «ух , яка спека!» (puff jak gorąco) , то ми (хоч ці слова начебто не означають нічого більше) чуємо у вухах паротяг із однойменного вірша Юліана Тувіма , в якому звучать ці слова.
Кажуть , навчання ніколи не дається нам так легко, як у дитинстві — можливо, саме тому ми багато всього пам’ятаємо з дитячих віршиків і казок. А може, вся річ у тому, що польські автори цих невеличких творів упродовж довгих років були справді винятковими — адже йдеться передовсім про таких багатогранних митців , як Юліан Тувім та Ян Бжехва. Зрештою, варто знати ці прізвища не лише в контексті їхньої творчости для дітей.
Тувім — поет , прозаїк, автор скетчів і пісень, один із найпопулярніших авторів міжвоєнного періоду. А Бжехва працював адвокатом, проте ми знаємо його як автора казок і віршів для наймолодших, а також сатиричних текстів для дорослих. Обидва також перекладали російську літературу. Не можна тут не згадати і про Ванду Хотомську (письменницю, але також авторку популярної вечірньої телепрограми для дітей «Яцек і Аґатка»), Йоанну Кульмову (поетку, а ще режисерку і співзасновницю Варшавської камерної опери) та Людвіка Єжи Керна (сатирика, журналіста, перекладача художньої літератури й пісняра).
Тож чим ми завдячуємо цим авторам? Цілою гамою крилатих висловів , що об’єднують різні покоління!
Почнемо з Юліана Тувіма. Ми вже згадували рядки «Всівся ледар , наче пень, байдикує цілий день» , У перекладі Марії Пригари: «Ходить ледар, байди б’є. — В мене, — каже, — діло є!» якими розпочинається вірш «Ледар». І хоча головний герой навіть за холодну воду не береться , він стверджує, що дуже втомився від того, що поснідав чи почухав голову. Ці рядки — наша перша асоціація з повним байдикуванням.
«— Де літав ти? Де ширяв ти? Я ж без тебе плачу! (...) / Їй щебече Соловейко: — Завинив я трішки. / Був такий чудовий вечір , що ішов я пішки» (Gdzieś ty latał? Gdzieś ty fruwał? Przecież ja tu płaczę! / A pan Słowik słodko ćwierka: Wybacz moje złoto , / Ale wieczór taki piękny, że szedłem piechotą). Вірш «Соловейко запізнився» — це чарівна історія про те , як пані Солов’їха переживає, що її коханий не повернувся вчасно додому, й малює в уяві різні нещастя, які могли з ним трапитися, а тим часом він собі неспішно прогулюється. «Був такий чудовий вечір , що ішов я пішки» можна сказати завжди , коли це пасує — пояснюючи своє запізнення, або суто інформаційно, або навіть як пропозицію піти прогулятися.
Залишаючись при пернатій тематиці , послухаймо ще «Пташине радіо». У цьому вірші ми чуємо передражнювання і сварку птахів, а найпопулярнішими є дві цитати з нього. «Хоч — цвірінькай , хоч – співай, aле “ку-ку!” не займай!» Переклад Маріанни Кіяновської. (Bierz , co chcesz, bo ja nie skąpię, ale kuku nie ustąpię) — каже зозуля іншій пташці , яка також береться кувати, а ми — коли хочемо сказати: бери, що хочеш, але цього от не займай. А другий фрагмент — це питання Чайки: «Де ти була? Що їла?» Переклад Маріанни Кіяновської. (Byłaś gdzie? Piłaś co?). Ці слова можна використати як запитання в дослівному значенні , а також щоб з’ясувати, чи співрозмовник не бажає чогось випити.
А вислів «штучка-електрючка» (pstryczek-elektryczek) також — про що мало хто пам’ятає — походить із вірша. Це популярна назва не тільки вимикача світла , але й більшости кнопок, які щось вмикають.
«Метушиться пан Іларій: — Де поділись окуляри?» Переклад Дмитра Павличка. (Biega , krzyczy pan Hilary: Gdzie są moje okulary?) — так ми говоримо завжди , коли хтось (може, навіть ми самі) шукає й не може знайти того, що має під носом. Або навіть на носі — як окуляри у вірші.
«Зося-самося» (Zosia Samosia) — так можна назвати людину , яка, як героїня однойменного вірша, все робить сама й не бажає прийняти допомоги, адже переконана, що самотужки впорається якнайкраще.
Натомість «Самохвала» (Samochwała) — це людина , яка сама себе вихваляє за те, як усе чудово зробила, за те, що вона найкраща і ніхто не зробить так, як вона. Іноді, щоб жартома похвалити себе, ми цитуємо й інші рядки з однойменного твору: «Я і здібна , й роботяща, / і одягнена найкраще» (Zdolna jestem niesłychanie , / najpiękniejsze mam ubranie). Ну і, звичайно ж: «Як скажу щось , то скажу вже» (Jak coś powiem , to już powiem) — як підкреслення того, що людина, яка говорить, дуже розумна і має рацію. Часто ми ці слова також перефразуємо, говорячи про когось іншого: «як щось скаже, то вже скаже» — зазвичай жартома, але іноді також серйозно.
Ну і , звичайно, вже згаданий «Паротяг», який більшість поляків у відповідних ситуаціях цитує з пам’яті. Наприклад, коли йдеться про те, як важко буває щось зробити: «Та хоч би прийшло вісімсот силачів , / і кожен з них з’їв вісімсот калачів, / і кожен узявся б тягнути гарненько — / навіть не зрушиться той поїзденько!» Переклад Івана Малковича. (Lecz choćby przyszło tysiąc atletów , / i każdy zjadłby tysiąc kotletów, / i każdy nie wiem jak się wytężał, / to nie udźwigną, taki to ciężar). Або про те, як щось розганяється і спершу рухається повільно, але з часом набирає швидкости: «Спершу , немов черепаха бляшана, / рушила машина заспано по шпалах» Переклад Івана Малковича. (Najpierw — powoli — jak żółw — ociężale , / Ruszyła — maszyna — po szynach — ospale).
А ще Тувім написав віршований варіант відомої народної казки про ріпку , де дід хапається за ріпку, баба — за діда, внучок — за бабу... Залежно від того, про що мова, можна зацитувати: «баба — за діда , внучок — за бабу» (babcia — za dziadka , wnuczek — za babcię), щоб підкреслити, що хтось комусь допомагає або ж навпаки: «тягнуть і тягнуть , витягти не можуть» (ciągną i ciągną , wyciągnąć nie mogą), коли хочемо сказати, що попри спільні дії нам щось не вдається.
Другий важливий поет — Ян Бжехва , автор, зокрема, слів знаменитої пісеньки: «На островах , на Бергамутах, / є сто котів, у капці взутих. / І хтось там бачив, як осла / мурашка на собі несла» Переклад Наталі Забіли. (Na wyspach Bergamutach / podobno jest kot w butach , / widziano także osła, / którego mrówka niosła). Островами Бергамутами називаємо чарівне місце, де може статися все, що завгодно.
«На базарі в день торговий отакі велись розмови» Переклад Наталі Забіли. (Na straganie w dzień targowy takie słyszy się rozmowy) — так можна сказати в ситуації , коли багато людей говорять одночасно, пересварюються і кожному є що сказати. Адже саме так розмовляють описані у вірші Бжехви овочі. З того ж вірша походить популярна фраза «— Це погано , це погано! — зашептали баклажани» Переклад Наталі Забіли. (A to feler , westchnął seler) — зовсім мимоволі, вистачить комусь сказати: a to feler (себто: от нещастя), хтось інший неодмінно підхоплює: westchnął seler.
«Ентлічик-пентлічик , мальований стільчик» (Entliczek-pentliczek , czerwony stoliczek) — ці слова звучать, немов лічилка, але насправді це початок вірша. Що цікаво, ми часто вживаємо його як магічне заклинання, щось на кшталт «чари-мари», хоча значення цього віршика зовсім інше. Дещо за принципом: чогось не було, а потім бац! — і є. І, звичайно ж, як лічилка вони також використовуються.
«Стасем Питальським» (Staś Pytalski) можуть назвати будь-яку занадто допитливу людину , яка ставить багато питань, на які ми не маємо відповідей.
«Танцювали голка й нитка» Переклад Наталі Забіли. (Tańcowała igła z nitką) — так ми говоримо , коли одна людина робить щось краще, а друга гірше. Або хтось один приємний і з шармом, а хтось інший — не зовсім. У вірші граційній голці протиставлено незграбну нитку.
«Чемність — от що головне» Переклад Марії Пригари. (Grunt to dobre wychowanie!) — цю фразу ми повторюємо , коли хтось поводиться зовсім недоречно. Адже так говорила одна квочка, яка всіх хотіла навчити гарної поведінки, тільки їй самій цього бракувало.
«Хочте байку — ось вам байка» (Chcecie bajki , oto bajka) — це слова, якими розпочинається вірш (або навіть ціла поема) «Блоха-шахрайка». І хоча Бжехва писав ці слова просто як вступ до казочки для наймолодших, у повсякденному вжитку вони радше використовуються як сповіщення нездійсненних мрій, неймовірних історій.
Ян Бжехва написав також книжку «Академія пана Ляпки» , яка набула особливої популярності завдяки знятим за її мотивами фільмам. Речення з одного вірша Бжехви стало відомим завдяки пісні, використаній в екранізації повісті: «Ви от ні , а я мастак / говорити до собак» (Wy nie wiecie , a ja wiem, / jak rozmawiać trzeba z psem). Це діє, так само як у випадку з цитатою про баклажани (себто селеру): досить комусь сказати: wy nie wiecie, a ja wiem, це неодмінно викликає асоціацію з продовженням фрази. Але так само цей рядок можна використати, щоб похвалити себе або втерти носа комусь, хто безпідставно з нас глузує.
Тут варто ще згадати рядок «Нитку в голку засили!» (Dobrze , proszę: nawlecz igłę!), про який я писала в тексті про цитати з літератури.
Хоча Тувіма і Бжехву ми знаємо найкраще і наводимо цитати з їхніх творів , не задумуючись (нерідко, зрештою, плутаючи, хто з них є автором яких рядків), варто згадати ще кілька популярних висловів інших авторів.
«Пан котик заслабнув і влігся в куточку» (Pan kotek był chory i leżał w łóżeczku) — це слова , якими починається байка, написана Станіславом Ляховичем. Можемо використати ці слова, розпочинаючи розмову з кимось, хто захворів. Але важливо також пам’ятати про те, що котик захворів за власним бажанням, бо переїв, тому часом ці слова звучать іронічно. Далі у вірші йдеться про те, як до хворого прийшов лікар: «З’явився пан лікар: як справи , коточку?» (I przyszedł pan doktor , jak się masz koteczku?) — і так теж можемо іноді запитати.
«— Який це має бути костюм? — ввічливо запитав він. — Гарний , — без миті вагання відповів Фердинанд» (Jaki to ma być garnitur? — zapytał uprzejmie. — Ładny — odparł bez wahania Ferdynand) — діалог походить із книжки про пригоди пса Фердинанда Чудового , написаної Людвіком Єжи Керном. До сьогодні ми використовуємо ці слова в ситуації, коли не знаємо, як саме щось потрібно зробити, але знаємо, що має бути гарно. До речі, пам’ятник Фердинанду (звичайно ж, у костюмі!) можна побачити в Лодзі на розі проспекту Маршала Юзефа Пілсудського та вулиці Генрика Сенкевича.
А як шанувальниця театру я хотіла би згадати також одне з найкращих , на мою думку, визначень театру. «Ця драбина — це сходи до неба , а ця миска над сходами — місяць» (Ta drabina to schody do nieba , a ta miska nad schodami to księżyc). Ці слова з вірша Йоанни Кульмової часто згадуються в розмовах з приводу того, чи театр повинен бути буквально-реалістичний, чи символічний.
Напевно , є ще маса інших висловів , які хтось із нас чув у своєму дитинстві й які не потрапили до цієї добірки — гадаю, чудово, що ми маємо і спогади, спільні для кількох поколінь, і приватні, домашні. І одні, й інші варті того, щоб їх зберігати.
Переклав Андрій Савенець
