Юліан Тувім. Фото: Войцєх Кринський / Forum
Юліан Тувім. Фото: Войцєх Кринський / Forum

Юліан Тувім. Від дитячих віршів до матюкливих епіграм

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Про одного із найяскравіших польських поетів.

Поет, прозаїк, автор сатиричних текстів для кабаре, перекладач, один із найпопулярніших літераторів міжвоєнного двадцятиліття. З одного боку, його пам’ятають як автора дитячих віршиків, а з другого — як людину, яка писала те, що думає, не добираючи слів і змушуючи сучасників червоніти. Тож не дивно, що й через сто років його спостереження залишаються актуальними й навіть багатьох обурюють.

Народився Юліан у Лодзі в міщанській родині асимільованих євреїв. Батько поета, Ізидор Тувім, був банківським клерком, навчався в Парижі, знав кілька іноземних мов. Мати, Аделя з Круковських, походила з сім’ї інтелігентів: її батько був власником друкарні, а чотири брати — адвокатами й лікарями.

Юліан з’явився на світ 13 вересня 1894 року, перші роки життя провів у будинку на вулиці Відзевській, 44 (нині Кілінського, 46) у Лодзі. Але в місті є й інші адреси, пов’язані з його біографією. Офіційний сайт міста www.lodz.travel навіть видав спеціальну мапу, за допомогою якої можна прогулятися по Лодзі слідами Тувіма. Завдяки їй можна дізнатися, наприклад, де поет витратив свої перші зароблені гроші (на вулиці Пйотрковській, у цукерні, якої вже немає) і які місця були для нього важливими (наприклад, парк Геленув). Він назавжди зберіг тісний зв’язок із Лодзю й писав про неї:

Нехай перестануть нащадки дарма
про «справу Тувіма» гадати —
у мене ріднішого міста нема,
ніж Лодзь, що для мене, як мати!
Тут і далі фрагменти віршів у перекладі Андрія Савенця.

На центральній вулиці — Пйотрковській — можна знайти лавку Тувіма з цитатою, що демонструє його почуття гумору: «У коня четверо ніг. По одній на кожен ріг». Звичайно ж, вулиця Тувіма в Лодзі теж є.

Лавка Тувіма у Лодзі. Джерело: Вікіпедія

У 1904–1914 роках поет навчався у лодзькій чоловічій гімназії. Оцінки він отримував не найкращі, особливо з точних предметів, а через математику він навіть залишився на другий рік у шостому класі.

Але вже 1911 року відбувся літературний дебют Тувіма: він переклав поезії Леопольда Стаффа на есперанто. Через два роки опубліковано перший вірш самого Тувіма — «Прохання». Він побачив світ на шпальтах газети Kurier Warszawski, підписаний псевдонімом Ст. М. (від Стефанії Мархвювни, майбутньої дружини поета, також перекладачки й письменниці).

Псевдоніми — важлива частина історії Тувіма. У письменника їх було майже 40! Здебільшого це була гра слів, наприклад, Мулек Руж, Себто-я (Czyliżem), Він-же (On-że), Пікадор (за назвою кав’ярні-кабаре «Під Пікадором»), Шизьо Френик (Schyzio Frenik), Юліан Розбій Тувіцький (Julian Rozbij Tuwicki) або ж Мадам Іцкевич.

Від цих псевдонімів б’є почуття гумору, яким славиться Тувім, проте атмосфера веселощів аж ніяк не супроводжувала його впродовж життя.

З сайту ciekawostki.online

Дитинство Юліана і його сестри Ірени не можна назвати безхмарним. Шлюб батьків був не дуже вдалим. Мати страждала невротичністю й надмірною чутливістю, і свої страхи перед світом передавала дітям.

З часом у Юліана також почалися приступи депресії та тривоги, його мучила агорафобія — він боявся виходити за межі свого дому.

Тим часом 1915 року письменник розпочинає свою першу співпрацю із кабаре — із лодзьким колективом Bi-Ba-Bo, — а 1916-го переїжджає до Варшави. Там він вивчає право та філософію, але швидко кидає і те, і інше. 1918 року з’явилася дебютна збірка Юліана Тувіма «Чигання на Бога», яка спровокувала широкий резонанс, викликаючи у читачів як захват, так і критичні відгуки. Тувіма звинувачували в розгнузданості, розпусті, розбещенні молоді та порнографії. У збірку ввійшов, зокрема, вірш «Весна», опублікований раніше в літературному часописі Варшавського університету Pro Arte et Studio. Після цієї публікації з’явився навіть відкритий лист студентів, адресований Юліану Тувіму:

Із відкритого листа студентів, адресованого Юліяна Тувіму

Ти ж, демаскуючи весну, не тільки зірвав з неї сонячну маску (яку суспільство хоче вважати справжнім обличчям весни…), ти зірвав із неї всі шати й показав її оголеною. Твоя весна — це втілення навіть не чуттєвости, а розгнузданого сексуалізму.

Того ж 1918 року Тувім разом із кількома іншими авторами (зокрема Яном Бжехвою та Антонієм Слонімським) засновує Спілку авторів і композиторів (ZAiKS), яка ось уже понад сто років захищає інтереси митців.

Через рік Юліан Тувім з іншими поетами засновує поетичну групу «Скамандр», а ще одружується зі Стефанією. Довгі роки вона була для нього партнеркою, письменник присвятив коханій багато ліричних віршів. Наприклад, дуже популярний твір «За круглим столом», сьогодні більше відомий як «Томашув» у виконанні Еви Демарчик (щоправда, співачка змінює адресатку на адресата).

1920 року розпочалася совєтсько-польська війна. Тувім почав працювати в пресслужбі верховного командувача збройних сил Юзефа Пілсудського. Тоді розпочався також найгарячіший період його співпраці з кабаре. Для одного з найпопулярніших довоєнних кабаре Qui Pro Quo Тувім писав скетчі й пісні майже впродовж усього періоду його діяльности з 1919-го по 1931 рік. Авторка книжки «Історія польського кабаре» Ізольда Кєц наголошує:

Ізольда Кєц, літературознавиця

В Qui Pro Quo не було жодної прем’єри без текстів Тувіма — пісень, скетчів, монологів, гострої політичної сатири.

А Маріюш Урбанек, автор біографії Тувіма, розповідає:

Маріюш Урбанек

Кабаре було сенсом його життям. Він міг заходити до театру по кілька разів на день, щоразу з новим текстом, принаймні з новою ідеєю. Тувім дуже часто приходив на вечірні спектаклі, сідав у директорській ложі й спостерігав за реакцією глядачів. «Щоб публіка сміялася тоді, коли я хочу, її потрібно вивчати», — повторював він. Дві останні цитати — з сайту Музею польської пісні в Ополі.

Група «Скамандр» своєю чергою заслуговує окремої розповіді. Це був поетичний гурт авторів, пов’язаних із літературним часописом Pro Arte et Studio та літературною кав’ярнею Pod Picadorem, яка спершу розташовувалася на варшавській вулиці Новий Свят, а згодом — у підвалі готелю «Європейський». Гурт об’єднував п’ятьох поетів: Юліана Тувіма, Яна Лєхоня, Антонія Слонімського, Казімєжа Вєжинського та Ярослава Івашкевича (вони не були єдиними учасниками, але складали основне ядро групи). З 1920 року поети зосередилися навколо часопису «Скамандр», а ще співпрацювали з газетою Wiadomości literackie. Головною концепцією скамандритів був зв’язок поезії з сучасністю. Вони намагалися поєднати поетику з буденністю, вводили в поезію розмовну мову й теми з життя містян.

Тувім славиться своєрідним гумором, що поєднує гостроту думки й несподіваність. Його творчість часто називають складною, і її, безперечно, нелегко перекладати, позаяк письменник часто вдається до гри слів.

Мова Тувіма неординарна, а вірші відзначаються надзвичайною красою й культурою слова (хоча частіше згадують ті твори письменника, в яких він слів не добирає). Яцек Качмарський у книжці розмов із Ґражиною Предер «Прощання з бардом» говорив:

Яцек Качмарський

Тувім був коханцем польської мови, відточував, пестив, шукав нових значень, нових звучань.

Рядки Тувіма досі живуть у польській розмовній мові, ми цитуємо його: «Любов усе тобі пробачить» (Miłość ci wszystko wybaczy) — назву найбільшого хіта Ганки Ордонувни, «Живи так, щоб твоїм знайомим стало нудно, коли помреш», «Благословен той, хто, не маючи чого сказати, не вбирає цього факту в слова» або «Родзинка, зажурена виноградина». Ми наспівуємо пісні на його слова — «Помаранчі й мандаринки» (Pomarańcze i mandarynki), «Grande Valse Brillante» чи «На перший знак» (Na pierwszy znak).

Стефанія і Юліан Тувіми. Джерело: viva.pl

Тувім був творцем різностороннім, однією з його іпостасей було перекладацтво. Він блискуче перекладав вірші з французької, німецької, російської й латинської. Іноземні мови письменник вивчив у російській гімназії, де розмовляти польською заборонялося, а німецька та французька вивчалися як іноземні. Улюблена сестра письменника, Ірена Тувім, також була перекладачкою. Саме вона, по суті, наново відкрила для польських дітей «Вінні Пуха» Алана Мілна. Її переклад досі вважається цікавішим від оригіналу.

У міжвоєнний період життя Тувіма було нелегким — неприязнь до євреїв зростала, все більших обертів набирав антисемітизм. Письменника звинувачували, зокрема, у «євреїзації польської літератури». Він відбивався від цього по-своєму, тобто іронією й жартом. Саме завдяки нападкам на поета до нас дійшли не тільки його романтичні вірші, але й гостріші рядки — наприклад, одному ендекові Член Національно-демократичної партії. він відповів так:

На репліку даремно ти чекав,
не дам ні щигля, ані ляпаса,
і не скажу, що пес тебе ї*ав,
це ж був би справжній мезальянс для пса.

Інший знаний твір, у якому Тувім іронізує над тим, як нібито шкодить Польщі, з’явився у часописі Cyrulik Warszawski (№ 15 за 1926 рік). Називається він «Мій деньок» і містить, зокрема, такий фрагмент:

Ледве сонце залоскоче
золотим промінням шибку,
з ліжка я встаю охоче
із антидержавним криком.

Аж по вуха поринаю
у моральну трясовину
й щиросердо проклинаю
бога, людство, батьківщину.

Проте незважаючи на дотепні відповіді Тувіма на нападки, вони відбилися на його здоров’ї — поглибились депресія й небажання виходити з дому, відкрилась виразка шлунку.

1936 року опубліковано революційний і пацифістський вірш Юліана Тувіма «До простої людини», що містить слова «вали в бруківку карабіном». Публікація спричинила новий скандал. На обвинувачів не подіяли запевняння автора в тому, що вірш не стосується оборонної боротьби.

Й бурмило, і щеня сопливе
в брехню одвічну їх повірить,
що слід лупити із гармати,
палити, красти й мордувати.

Ці слова досі надзвичайно актуальні й широко знані, зокрема завдяки виконанню гурту Akurat.

Свої роздуми письменник висловлював прямо й у вірші «Усі мене цілуйте в дупу» (Całujcie mnie wszyscy w dupę).

У відповідь на такі тексти Тувіма звучали вимоги, щоб він перестав писати польською мовою, а дехто взагалі вимагав зіслати письменника до виправного табору.

Весь час намагаючись опиратися звинуваченням, Тувім не припиняв плідно працювати. У 1927–1939 роках він співпрацював із Польським радіо, де кілька років був художнім керівником відділу гумору. Однак 1939 року разом із дружиною та сестрою він виїхав із Варшави й через Румунію та Італію емігрував до Франції.

Члени поетичного гурту «Скамандр» належали до першої великої хвилі еміграції польських письменників: окрім Юліана Тувіма емігрували також Ян Лєхонь, Антоній Слонімський, Казімєж Вєжинський, Мєчислав Ґридзевський. Зустрічалися вони в паризькій кав’ярні «Кафе де ля Режанс». Однак через капітуляцію Франції 1940 року та загрозу для свого життя Тувім і Лєхонь виїхали до Лісабона, а згодом до Ріо-де-Жанейро. Врешті разом вони виїхали до Нью-Йорка, де Тувім провів майже п’ять років. У еміграції він написав ностальгійну поему «Польські квіти».

Під час німецької окупації вся творчість Тувіма потрапила до німецьких списків шкідливої й небажаної літератури, яку необхідно знищити.

Батько Тувіма помер 1935 року. Його мати після смерті чоловіка намагалася накласти на себе руки, також дуже переживала через нападки на сина, тому останні роки провела у лікарні для психічно хворих в Отвоцьку. Німці її застрелили під час ліквідації отвоцького ґетто 1942 року й поховали у братській могилі. Тувім добився ексгумації тіла матері й перепоховав її поруч із батьком на єврейському цвинтарі в Лодзі.

На батьківщину сім’я Тувімів повернулася у червні 1946 року. Вони вдочерили єврейську дівчинку-сироту Еву з отвоцького дитячого будинку. 2006 року Ева Тувім-Возняк заснувала Фонд імені Юліана Тувіма та Ірени Тувім, який надає допомогу неповносправним і невиліковно хворим дітям і підліткам, а також опікується творчим доробком поета і його сестри.

Комуністи розцінювали повернення Тувіма до Польщі як свій успіх. На якийсь час він отримав від тодішньої влади привілеї, його опікували й шанували. Завдяки цьому Тувіму вдавалося допомагати тим, хто звертався до нього з проханнями.

На сайті фонду цитується книжка Ірени Тувім «Спогади про Юліана Тувіма»:

Ірена Тувім, сестра поета

Юлєк не мав звичаю додавати собі величавости, не тиснув своїм авторитетом на оточення, не пригнічував своєю величчю.

Щодня він отримував масу листів від найнеочікуваніших людей із найнесподіванішими просьбами й надзвичайно скрупульозно відповідав кожному, намагаючись у міру можливости допомогти всім.

Він не відшивав людей порожніми відповідями. Був конкретний, швидко реагував. Йому подобалася роль доброї феї, наділеної даром здійснювати бажання. Він прагнув дивувати людей й ощасливлювати їх. Це було йому життєво необхідним.

У розпорядження Юліану Тувіму надали віллу в Аніні, Селище під Варшавою, яке 1951 року ввійшло до складу міста. очікуючи натомість, що він підтримуватиме комуністичну владу. А оскільки письменник не виражав підтримки настільки сильно, наскільки від нього цього хотіли (хоча він і опублікував кілька хвалебних віршів) і після повернення до Польщі практично до самої своєї смерті практично не писав нових творів, його вплив був короткочасним. Зате Тувім обіймав посаду художнього директора Нового театру (Teatr Nowy) у Варшаві.

Тувім був колекціонером, збирав марки й амулети, цікавився також демонологією, а тема пекла була його слабкістю.

Тувім усвідомлював свої дивацтва, писав про них у часописі Szpargały в тексті «Моє колекціонерство»:

Юліан Тувім

Збирання моє почалося спершу від колекціонування речей курйозних, дивних, особливих. Мене не ваблять чудові, вишукані видання, красиві оправи, нумеровані примірники та інші екземпляри книжок «естетичних» і «мистецьких». Я з байдужістю проходжу повз різдвяні виставки книгарень, переповнені салонними, альбомними «подарунками» й сувенірами, натомість можу цілі години присвятити порпанню в макулатурі, серед якої завжди виловлю щось особливе.

А зоологічний відділ моєї бібліотеки не виходить поза трактати про фенікса, саламандру, левіафана, василіска та інших почвар античної й середньовічної фауни. Чорти, чари, відьми, антихристи, отрути, дива, одержимі, документи дурості й жорстокости, дух стародавності, провінційні романи столітньої давности, проминулі видання з незвичайним змістом, увесь гротескний паноптикум історії культури — ось безмежна царина мого колекціонерства.
Цитується за сайтом tuwim.org

Результатом цих незвичних зацікавлень стали книжки «Польські чари й чорти», «Чорнокнижницька хрестоматія» й «Польський пияцький словник. Вакхічна антологія».

Особливою прикметою Тувіма була велика родимка на щоці, так звана «мишка» — тому зазвичай на фотографіях ми бачимо його правий профіль: такий ракурс приховував родимку.

Помер Тувім неочікувано, 27 грудня 1953 року в Закопаному, в пансіонаті ZAiKS.

Юліан Тувім похований на алеї Заслужених на військовому цвинтарі Повонзки у Варшаві.

Переклав Андрій Савенець

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Катажина Пілярська image

Катажина Пілярська

Журналістка, майже 10 років співпрацювала з Польським радіо, фіналістка конкурсу «Історична подія року» (2015) для радіосеріалу «Хроніка…

Читайте також