Мабуть , жодна книжка (принаймні жодна п’єса) не збагатила польську мову так, як «Весілля» Станіслава Виспянського (1901 рік). Історія з XIX сторіччя, де на весільній учті міське панство зустрічається з простими селянами, до сьогодні залишається неймовірно сучасною ілюстрацією польського соціального розшарування. Вже перша фраза у п’єсі стала крилатою. «Cóż tam , panie, w polityce?» («Що там , пане, в політиці?») Тут і далі, якщо не зазначено інакше, цитати в перекладі Андрія Савенця. — запитує один персонаж в іншого , і треба розуміти, що насправді мова не про політику. Це початок розмови, запитання, як справи, вступ до бесіди — саме так нині використовуємо рядок Виспянського.

А ось з тієї ж п’єси: «Wyście sobie , a my sobie, każden sobie rzepkę skrobie» («Вам своє , а нам своє, / всяк свій біб собі жує»; дослівно: «Ви самі по собі, а ми самі по собі, кожен собі чистить ріпку»). Сьогодні ми зазвичай використовуємо тільки другу частину — ідеться про те, що кожен думає лише про себе. Як заведено вважати, поляка цікавить тільки власний шмат землі, він не стане ні з ким об’єднуватися, щоби спільними зусиллями досягнути більшого. Адже, як випливає з подальшого тексту Виспянського: «Niech na całym świecie wojna , byle polska wieś zaciszna, byle polska wieś spokojna» («Хоч були б на світі війни , / лиш би в польському селі / було тихо і спокійно»). Нас не хвилює, що діється за нашою огорожею, далі власного носа ми не бачимо. Ми не входитимемо в жодні конфлікти, якщо немає необхідности, якщо справа нас не стосується.

«A to Polska właśnie» («Оце вона — Польща») — підсумовуємо ми ситуації , коли Польща проявляється в нас мимоволі, коли бачимо якусь абсурдну ситуацію (на рівні країни чи в приватному житті), яка немовби ілюструє негативні стереотипи щодо поляків. Що цікаво, у Виспянського контекст був зовсім інший: ці слова означали, що поки ми живі, поки б’ються наші серця, живе і Польща (яка перебувала тоді під чужим пануванням). Але сьогодні значення дещо змінилося.

Комікс до фрази «Що там , пане, в політиці?» Відповідь: «П’ють, гуляють, люльки палять»

«A tu pospolitość skrzeczy» («Тут скрекоче посполитість») — ця цитата говорить про вискочнів , самозванців. Нам здається, що ми шляхетні пани, а насправді в нас солома з черевиків вилазить (польське ідіоматичне окреслення неотесаної поведінки в товаристві); дах протікає, а все, що маємо, куплене в борг. Інколи цими словами когось спускають із небес на землю, іноді так говорять про чваньковиту людину, іноді коментують політичну чи економічну ситуацію в країні.

«Miałeś chamie złoty róg» («Мав ти , хаме, ріг зі злота» — так говоримо про того, хто мав шанс щось змінити, врятувати ситуацію, але не зробив цього. Герой Виспянського, Яцек, губить золотий ріг, і все сходить нанівець. Іноді замість цієї фрази ми використовуємо фінальні слова п’єси: «Тільки шнур тобі лишивсь». Значення в них таке саме: через легковажну поведінку втрачено шанс на зміни, успіх (у п’єсі — на незалежність).

«Sztuka dla sztuki» («Штука для штуки» у розумінні «мистецтво для мистецтва») — ще один крилатий вислів із «Весілля». Так ми кажемо у тих випадках , коли робимо щось просто для того, щоб робити: результату не буде, ми просто переливаємо з пустого в порожнє. Так само говоримо про ситуації, коли годину щось обговорюємо й не доходимо жодного висновку, або щось вирішуємо, але плани руйнуються. Так можна сказати, приміром, про неопублікований текст: таке собі мистецтво для мистецтва, письменство для письменства, розмови для розмов.

«Kto mnie wołał , czego chciał» («Кто гукав мене й чого?») — ця фраза дуже часто використовується , коли чуємо, що хтось говорить про нас за спиною, або дізнаємося, що хтось нас шукав.

Ну і щоб завершити тему «Весілля» , наведемо таку цитату: «My jesteśmy tacy przyjaciele , co się nie lubią» («Такі ми друзі , що одне одного не люблять»). Це улюблене польське визначення удаваної дружби задля вигоди, коли вдаємо, ніби хтось нам близький, аби щось отримати. Ми всі знаємо, що А і Б не люблять одне одного, і вони обоє це знають, але з якоїсь причини (зазвичай матеріальної) вдають, що це не так.

«W Polsce jak kto chce» («В Польщі кожен робить , що хоче») — цитата з іншого твору Виспянського, «Звільнення» (1903). Кажучи так, маємо на увазі, що у нас кожен може робити те, що йому подобається, ми самі встановлюємо закони. Зрештою, насправді це часто означає свавілля і зацитоване вище «вам своє, а нам своє»: кожен сам за себе, між людьми немає нічого спільного.

На цю ж тему — цитата з дитячої віршованої казки «Павел і Ґавел» (1832) Алєксандра Фредра. «Wolnoć , Tomku, w swoim domku» («Вільно , Томку, в своїм домку»), — каже один герой іншому. Цей вірш — коротка історія про стосунки між сусідами. Коли Ґавел, який живе внизу, галасує, Павел просить, щоб сусід його пожалів і не заважав спати. Той натомість відповідає, що він у себе вдома і робить, що хоче. Наступного дня Ґавел просинається від того, що зі стелі крапає вода — Павел, який живе нагорі, вирішив ловити вдома рибу. Коли Ґавел кричить, що йому крапає на голову, Павел відповідає тими самими словами, які почув напередодні. Головна думка вірша — у фінальному виразі «Як ти комусь, так він тобі». Цитату «Вільно, Томку, в своїм домку» ми використовуємо саме в цьому значенні: хтось не рахується з іншими, тому що справа нібито стосується лише його, а отже, може робити, що заманеться.

«Rozdarta sosna» («Розщеплена сосна» У перекладі Марії Пригари ― «покалічена сосна».) — вислів із роману «Бездомні» Стефана Жеромського (1900). Головний герой постає перед дилемою — допомагати людям чи залишитися зі своєю коханою , і, за його словами, у своїх ваганнях він нагадує розщеплену сосну. Коли ми не знаємо, що обрати, як вчинити, то кажемо: «Я наче розщеплена сосна».

Нарешті — одна з найсильніших цитат. Зоф’я Налковська у книжці «Медальйони» (1946) , де розповідається історія людей, які пережили гітлерівські переслідування, пише: «Ludzie ludziom zgotowali ten los» («Люди людям зготували цю долю»). Ми використовуємо цю цитату , говорячи про війни, вбивства та інші жахливі події далекого й нещодавнього минулого.

Сучасна поезія , без сумніву, через якийсь час також увійде в повсякденне мовлення, а поки що варто згадати дві фрази, які вже стали класикою. У Польщі кожному знайомі слова священника і поета Яна Твардовського з вірша, написаного 1985 року: «Spieszmy się kochać ludzi , tak szybko odchodzą» («Спішімо любити людей — бо так швидко відходять»). Ці рядки промовляють самі за себе. Про той пронизливий смуток , що залишається після смерті близького, говорить також цитата вірша Віслави Шимборської «Кіт у порожній квартирі» (1991): «Umrzeć — tego się nie robi kotu» («Померти — із котом так не годиться»).

Переклав Андрій Савенець