Цю історію майже забули, оскільки тогочасні газети не написали про неї ані слова — підцензурна преса оминала теми, незручні для влади Польської Народної Республіки. А інцидент із Хрущовим і поготів компрометував спецслужби, які охороняли найважливіших політиків.

1959 року Микита Хрущов приїхав на гучне святкування річниці Липневого маніфесту Польського комітету національного визволення. Польський комітет національного визволення — створений у Москві просовєтський орган виконавчої влади Польщі, що існував від 21 липня до 31 грудня 1944 року. Для польської історії цей документ був особливим, адже він ліг в основу Народної Польщі. Опублікований нібито 22 липня 1944 року в Холмі, невдовзі після вступу на територію Польщі «визвольної» Червоної армії, насправді ж його склали в Москві, його схвалив Сталін за кілька днів до цієї дати, хоча польські комуністи усіма силами намагалися боротися з думкою, що всі рішення ухвалюються в Радянському Союзі.

Дата 22 липня стала найважливішим державним святом — національний день відродження Польщі. Зазвичай з нагоди святкувань відкривали якийсь новий об’єкт, наприклад, Палац культури і науки чи Стадіон Десятиліття.

1959 року з нагоди 15-ї річниці урочистості були напрочуд пишні. Нікіту Хрущова, який ушанував їх своєю присутністю, країною возив Владислав Ґомулка, перший секретар ЦК Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП), тобто найважливіша особа в Польщі. Вони доїхали до Сілезії, де їх також супроводжував Едвард Ґєрек, секретар воєводського комітету ПОРП у Катовицях.

Хрущов дуже цікавився польськими шахтами, адже саме вони постачали в Радянський Союз значну частку вугілля. Ще за кілька років до того, за Сталіна і Бєрута, СРСР купував «чорне золото» за сміховинними цінами, але вже в епоху Ґомулки тарифи стали більш схожими на реальні.

15 липня 1959 року Хрущов проїжджав через нинішню частину Сосновця, що зветься Заґуж. На вулиці Червоної Армії пролунав вибух. Підривник заклав боєприпас високо, у кроні дерева. Ціллю атаки були Хрущов і Ґомулка, проте партійні керінвики не постраждали. Вибухівка здетонувала зарано і виявилася недостатньо потужною. Кількох людей поранило, в сусідньому будинку вибило шибки.

Лідери СРСР і ПНР опинилися в цьому районі лише через дві години і навіть не помітили слідів замаху — усе вже встигли прибрати. Це версія номер один.

Нікіта Хрущов, Сілезія, 1959. Джерело: Polska Kronika Filmowa / Анджей Сікорський / YouTube

За версією номер два, Хрущов почув вибух. Він почав вимагати пояснень. Ґомулка виправдовувався, мовляв, це якесь незначне непорозуміння.

Проте більше нічого не відомо. Совєтська й польська преса не згадали про ці події. Нічого не просочилося і до західних медіа. Подія майже повністю зникла з історії і навіть після падіння комуністичного режиму в Польщі про неї майже ніхто не писав. Вона не вписувалася і в історію польської опозиції, яка з середини 1950 років рідко вдавалася до методів політичного терору.

Міліціонери приїхали швидко — вибух стався всього за сто метрів від відділку. Вони навіть узяли з собою службового собаку. Пес побіг за жінкою, яка мешкала за 300 метрів від місця злочину. Так у міліціонерів з’явилася перша підозрювана, тим паче, що одного з членів її родини 1952 року засудили за антикомуністичну діяльність, а в її помешканні знайшли підозрілий дріт.

Згодом, однак, з’ясувалося, що на цьому дроті жінка просто сушила білизну, а її батько напередодні розвішував на ній уздовж дороги вітальні декорації. Міліцейський собака відреагував тому, що підозрювана, налякавшись, почала втікати від нього.

На місці вибуху міліціонери знайшли уламки міни та наручний годинник, схожий на годинниковий механізм. Потім з’ясувалося, що виконавець замаху залишив їх там лише для того, щоб заплутати сліди. Бомбу підірвали дистанційно.

Після спроби замаху на Хрущова заарештували кількасот людей і затримали 80 підозрюваних. Слідство було грандіозне — це ж замах на найважливіших людей Радянського Союзу та Польщі! Проте винуватця так і не знайшли. Провадження закрили 27 лютого 1961 року.

Два роки по тому, 3 грудня 1961 року, стався черговий замах — цього разу тільки на Владислава Ґомулку. Це сталося напередодні шахтарського свята Барбурки Барбурка (Barbórka), або День шахтаря — традиційне польське свято, яке відзначають у день святої Варвари Великомучениці (Барбари з Нікомедії), Звідси й назва. під час візиту партійного лідера на шахту «Поромбка» в Сосновці вибухнула бомба.

Краєвид на Заґуже (район Сосновця) із зазначеним місцем вибуху. Джерело: архів Інституту національної пам’яті / Przystanek Historia

І цього разу — так само як і під час замаху на Хрущова — механізм спрацював невчасно. Уламки поранили шахтаря, який саме чекав на проїзд Ґомулки, і 13-річну дівчинку, яка вдома визирала із вікна будинку.

Цікаво, що бомба вибухнула всього за кількасот метрів від місця, де двома роками раніше стався вибух під час візиту Нікіти Хрущова! Кажуть, Міністерство внутрішніх справ наполягало на тому, щоб відмовитися від проведення урочистостей на шахті «Поромбка» саме через попередній замах. Та в будь-якому випадку для спецслужб та міліції це стало тотальним позором і провалом. Два вибухи майже в тому самому місці, з інтервалом усього два роки, обидва спрямовані проти найважливіших постатей совєтського та польського керівництва. Це могло виявитися небезпечним навіть для самих співробітників безпеки, адже їм загрожувало звинувачення не лише в недолугості, а й, можливо, у підтримці терориста з метою вплинути на кадрові зміни в керівництві Польщі.

Слідство, яке кодово назвали «Антена», курував Францішек Шляхціч, комендант воєводської міліції й довірена особа Едварда Ґєрека. До Катовиць із Варшави приїхали фахівці, які в службі безпеки займалися політичною опозицією.

Поблизу місця другого вибуху швидко знайшли багато доказів: уламки, дроти, фрагменти підривного пристрою, шматки дерева, бетону і паперу. Слідчі зрозуміли, що зловмисник міг легко спланувати, місце і час терористичного акту, оскільки дорогу, якою мав їхати Ґомулка, почали ремонтувати ще восени 1961 року. Напередодні візиту газета Trybuna Robotnicza детально розписала маршрут. Перед відкриттям шахти фарбували садиби та паркани, ремонтували вуличне освітлення, доводили до ладу саму шахту.

У ході слідства допитали близько 200 агентів-інформаторів, у районі вибуху і на прилеглих територіях виявили понад 400 осіб, які знали, як конструювати вибухові пристрої. Їх прослуховували, за ними стежили, перевіряли кореспонденцію.

Цього разу ключову роль відіграли висновки експертів. Вони помітили, що кабель, використаний для детонації заряду, було обтято дуже специфічним способом. Якби вдалося знайти кусачки, які відповідали б цьому зрізу, вдалося б схопити і винуватця.

Обшуки провели в десятках будинків. Під час них таємно, не привертаючи уваги підозрюваних, перевіряли інструменти, якщо їх знаходили в помешканні.

У цей час один із підозрюваних у першому замаху (на Хрущова), який усе ще перебував під арештом, засвідчив міліції, що знає чоловіка, який міг влаштувати вибухи. Дім нового підозрюваного обшукали і знайшли кусачки, які підходили до зрізів на кабелі з місця вибуху.

Так вийшли на 29-літнього Станіслава Яроса. Чоловік не був одружений, жив із матір’ю. Після арешту його допитували багато годин поспіль до повного виснаження, проте він ні в чому не зізнавався. Його камеру прослуховували і навіть підсадили агента. Той завоював довіру Яроса, розповідаючи історії про польських героїв, які після війни боролися з комуністами. Найімовірніше, служби безпеки зрозуміли, що Яросу потрібен був хтось, із ким він знайшов би спільну мову на ґрунті підпільної діяльності. Вони припускали, що він був типом «самотнього вовка» і діяв самостійно.

Однієї ночі Ярос зізнався товаришу по камері, що це він заклав вибухівку. Таємний співробітник переконав його розповісти про все міліціонерам. Ярос так і зробив, хоча раніше планував напасти на слідчого, який його допитував, і втекти. Або вчинити самогубство.

Станіслав Ярос ненавидів комуністичний режим. Він заявив, що нікого не хотів убивати — ні Хрущова, ні Ґомулку, — а лише прагнув продемонструвати, що не всі в Польщі підтримують новий лад. А ще він хотів виставити спецслужби в невигідному світлі. З’ясувалося, що Ярос і раніше вчиняв саботажі. У в’язниці він зізнався в організації кількох вибухів, винуватців яких безпека раніше не встановила.

Станіслав Ярос. Джерело: архів Інституту національної пам’яті / Przystanek Historia

Станіслав Ярос народився 19 січня 1932 року в Заґужі. Коли йому було 16 років, наприкінці 40-х, його спіймали, коли він виносив із котельного заводу сто набоїв до гвинтівки. Під час слідства в Управлінні безпеки (УБ) його били й залякували. Тоді Яроса засудили до двох років в’язниці. Згодом, працюючи на шахті, він навчився закладати вибухівку, а отримані знання поглибив в армії.

Під час допитів Ярос зізнався, що у 1950-х роках підірвав екскаватор і стовп високої напруги на металургійному заводі імені Мар’яна Бучека, підклавши вибухівку на автозаправній станції, яка входила до мережі Центрального управління нафтопродуктів. 5 березня 1953 року, коли оголосили про смерть Сталіна, він висадив у повітря трансформатор на шахті. У деяких акціях йому допомагали двоє товаришів, але жоден із них не належав до якоїсь опозиційної групи.

До замахів на Хрущова та Ґомулку Станіслав Ярос готувався самостійно. Він прочитав книжку Роберта Вайсса «Останній замах на Гітлера», яка вийшла 1957 року в надзвичайно популярній у Польщі серії «тигриків» — маленьких книжечок, що описували цікаві воєнні історії. «Бібліотека Жовтого тигра» — історична видавнича серія, що виходила у видавництві Міністерства національної оборони в 1957–1989 роках. До неї входили кишенькові книжки, присвячені окремим епізодам Другої світової війни. Молодь ними зачитувалася. Кажуть, саме ця книжечка стала поштовхом до замахів на Хрущова та Ґомулку.

Свідки зазначали, що Ярос вдягався модно і їздив на мотоциклі Simson, хоча був безробітним. Нібито він вихвалявся, що виграв у лотерею. Проте насправді Ярос працював. Перед замахом на Хрущова він викрав вибухівку із котельного заводу, де власне працював. Мелініт для другої бомби він добув із німецької міни, яку знайшов у лісі.

Під час замаху 1961 року Ярос відмовився від первинного плану підірвати заряд, оскільки Владислава Ґомулку супроводжував натовп людей. А бомба була сконструйована так, що розлетілася б градом уламків. У запрошеннях на шахтарські урочистості було зазначено, що Ґомулка приїде на підприємство о 10 годині, після обіду нагородить заслужених шахтарів та будівельників. Урочистості мали тривати до 14:00.

Зрештою Ярос вирішив підірвати заряд, коли Ґомулка повертатиметься з шахти. Після полудня він побачив автомобілі й дистанційно активував детонатор у міні, закладеній у придорожньому стовпі. Проте Ярос переплутав машини. Заздалегідь задля безпеки партійного лідера підготували три колони автівок. Колона, яку побачив Ярос, складалася з лімузинів та трансляційної машини «Польського радіо». Внаслідок вибуху в одній автівці вилетіли шибки і її загалом сильно понівечило.

*

Судовий процес тривав із 9 по 25 травня 1962 року. Двох товаришів Яроса, які допомагали йому в організації диверсії, засудили до 5 та 6 років ув’язнення. Саме один із них, іще в статусі підозрюваного, розповів слідчим, що Ярос міг бути виконавцем замахів. Катовицький воєводський суд засудив Станіслава Яроса до смертної кари. Вирок підтвердив Верховний Суд. Станіслава Яроса повісили 5 січня 1963 року.

Сьогодні вже майже ніхто не пам’ятає чоловіка, який ледь не убив Нікіту Хрущова і який міг змінити хід історії.

Перекладачка Наталка Римська, редакторка Наталя Ткачик