Жінки з колишнього СРСР на стадіоні «Десятиліття», 1992. Фото: Ярослав Стахович, Кшиштоф Вуйцік / Forum

Епоха картатих сумок

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Були часи, коли Польщу відвідувало більше туристів, ніж Грецію й Туреччину. А самі поляки настільки полюбили торгівлю, а не спорт, що найбільший свій стадіон перетворили на базар.

Тоді, на початку 90-х років минулого століття, моя репортерська доля перетнулася з двома групами бізнесменів із-за польського східного кордону. Ми разом провели ніч у холодній почекальні на вокзалі в Ґлоґуві.

Польська капіталістична реальність для прибулих із Росії виявилася нелегкою. Щоб зекономити, вони спали на дерев’яних лавках, оточені стіною картатих сумок. По кілька днів. Не втрачаючи пильності. Владімір постійно тримав руку на сумці, щоб її не вкрали, коли він на мить засне. Вони з двома товаришами дрімали по черзі, аби дружини могли відпочивати всю ніч. Таких у Польщі називали «мурахами», а на сході — «човниками».

Було холодно. Вони лежали у шапках та одязі, але без взуття. Як хтось лягав на лавку, поліція наказувала знімати чоботи. Щодо шапок влада мовчала.

Тоді Польща займала восьме місце в списку найбільш відвідуваних країн світу. Це приносило неймовірні прибутки: за рівнем доходу від туристів Польща була на 14-му місці. Можливо, деяких іноземців й спокушав Вавель у Кракові чи Площа ринок у Ґданську, однак більшість приїжджих цікавилася переважно польськими базарами, розсіяними по всій країні.

1997 року, на піку цього «туристичного» буму, 45,6 % іноземців зізнавались, що приїхали заради торгівлі. Того ж року понад 8 млн гостей прибуло з Білорусі, Литви, Росії та України. Найбажаніший сувенір, який вони хотіли привезти з Польщі, — долари.

Так було і з Владіміром та його супутниками. Цілий день вони продавали свої російські товари на ґлоґувському ринку, а ввечері купували долари. Щоправда, валюту не можна було перевозити через кордон, але в ті часи важко було прожити за те, що «можна».

Їхні подорожі розпочиналися з того, що товариші в Росії, в одного торговця, купували запрошення до Польщі До 1 жовтня 2003 громадяни України, Білорусі й Росії могли в’їжджати в Польщу без візи, тільки за запрошеннями.. Тоді ж бо настали часи, коли міжнародна дружба стала платною.

Дві сімейні пари, які щойно приїхали до Польщі, спали на вокзалі, вкриваючись пальтами з совєтських часів. Минуле ще не відійшло, а майбутнє — не настало. Третя сім’я, яка не вперше вибиралася на закордонну торгівлю, вже мала турецькі джинсові куртки, підбиті штучним хутром. Комунізм зазнав краху, і рівність між людьми закінчилася.

«Ярмарок Європа». Фото: Артур Хмелевський / Forum

Росіяни спали біля вікна, а на лавах за три ряди від них зупинилися на ночівлю українці: двоє чоловіків та жінка. Вони не розмовляли один з одним, бо інтернаціоналізм витіснила ринкова конкуренція. Владімір мріяв, що колись його син відкриє магазин із кольоровими напоями, такими, які він пив у Польщі. «Може, за двадцять років, якщо не буде війни», — говорив він.

Владімірові не йшли з гадки ці кольорові напої, тільки на них він дозволяв собі тут витратити трохи грошей. Решту їжі привіз із собою. Усі польські ціни чоловік перераховував на рублі. Тиждень їздив найдешевшими потягами, спав у почекальнях і злився, що на польський вокзальний туалет мусить у Росії працювати цілі сорок хвилин.

У статистичному щорічнику за 1996 рік, себто в епоху розквіту приватної базарної торгівлі, зазначено: у польських зовнішніх оборотах Росія офіційно посідала третє місце з майже 7 %. У часи Польської Народної Республіки СРСР був на першому місці з майже
30 % . Але ці цифри стосувалися тільки офіційної торгівлі. Вони не мали нічого спільного з бізнесом, який саме народився, — базарництвом. Його можна було лише оцінити, але не підрахувати, бо всю правду знали тільки заначки у міжнародних автобусах та потягах. Економісти називали цей малий бізнес красивим терміном «незадекларована торгівля».

«Ярмарок Європа». Джерело: Reks Art / Flickr

За даними Інституту досліджень демократії та приватних підприємств при Торговій палаті (єдине, що поєднувало комунізм та капіталізм, — любов чиновників до довгих назв), 1996 року незадекларована торгівля в Польщі сягнула 20 % усієї зовнішньої торгівлі, а сума оборотів була близько 10 млрд доларів. Велика доля цього — контрабанда алкоголю й цигарок. На жаль, не можна точно встановити, яку частку в цих розрахунках становила торгівля з-за східного кордону. До цих 10 млрд незадекларованих доходів від торгівлі входять афери поляків, які привозили автівки з Німеччини і декларували їх на кордоні за заниженою вартістю. Або привозили із Заходу електроніку, яка ніколи не проходила митницю. Але за кілька років підрахували, що, наприклад, 15 % цигарок, які викурюють поляки, — контрабанда переважно з-за східного кордону.

«Ярмарок Європа».
Джерело: CantoreckFollow / Flickr

Купували всі. Одного разу у відділку поліції я підслухав, як поліціянти нарікали, що контрабандні цигарки з України вже не такі якісні. Меккою цього бізнесу був стадіон «Десятиліття», названий пізніше «Ярмарок Європа». Саме сюди стікалися свіжоспечені бізнесмени з сусідніх східних країн. Вони розставляли прилавки на трибунах, що овалом оточували стадіон.

Продавали з землі, розкладачок, автівок. Люди шурхотіли балоновими куртками, притискаючись крізь немилосердну тисняву. В англомовних путівниках цей базар назвали Russian Market, оскільки спершу тут переважали торгівці з колишнього СРСР.

Стадіон «Десятиліття» збудували у Варшаві на честь 10-ї річниці комуністичної Польщі й він був не менш представницький, як той, що на Лужниках. Стадіон відкрили 22 липня 1955 року. Навколо повнорозмірного футбольного поля простяглося вісім легкоатлетичних доріжок. Трибуни були розраховані на 70 тисяч місць, але там могло вміститися і 100 тисяч вболівальників. Аж до занепаду Польської Народної Республіки тут проводили головні спортивні змагання та державні урочистості. З приходом капіталізму 1989 року стадіон перетворився спочатку на щотижневий, а пізніше на щоденний ринок. Чому? Бо він був великий, непотрібний, а крім цього, розташовувався поблизу Східного залізничного вокзалу, на який прибувало багато торгівців.

Сьогодні навіть важко уявити хаос, який там панував. Перші роки асоціюються з оповідями про Дикий Захід. Спочатку на стадіоні торгували навіть російські солдати, можна було купити зброю і відро набоїв. На базарі не бракувало і кишенькових злодіїв. Торгівці платили рекетирам, які забезпечували їхню охорону. Хто відмовлявся платити, втрачав товар та гроші. Щоденні бійки та побиття тут були звичайним явищем. В особливій жорстокості звинувачували українців та вірменів. Базар майже став таким собі місцем поза законом.

«Ярмарок Європа». Джерело: Reks Art / Flickr

Тут починався перший бізнес росіян, українців, білорусів та литовців. Але сюди приїжджали також болгари, чеченці, вірмени, казахи, грузини, азербайджанці, в’єтнамці, китайці, корейці, бангладешці, жителі Індії, Шрі-Ланки, Пакистану та різних африканських країн — Кенії, Сенегалу, Ефіопії, Уганди, Нігерії, Сомалі — які з Польщею раніше не мали жодних торговельних контактів.

На піку популярності, в середині 90-х, річний оборот «Ярмарку Європа» оцінювався в 1,2 млрд доларів. Він став одним із найбільших польських експортерів та роботодавців під управлінням фірми Damis.

Надзвичайно цікаві дані щодо впливу міжнародного торговельного туризму на зайнятість у Польщі. Підраховано, що в середині 90-х близько 110 тисяч поляків працювали в обслуговуванні приїжджих.

«Ярмарок Європа» мав своїх братів всій Польщі. Найбільшими був Тушин під Лодзю та автомобільна біржа під Ґруєцом. Але чи не в кожному місті можна було знайти базар, де свої товари розкладали приїжджі з-за східного кордону.

Контрабандою везли цигарки, алкоголь, бензин. Продавали мільярди дрібничок: молотки, ікру білуги, лупи, набори ключів, військові ножі, риболовні снасті, телескопи, динамо-ліхтарики й фотокамери, серед яких переважав «Зеніт». У Польщі цих товарів було вдосталь у магазинах, але торговці зі східних країн пропонували нижчі ціни.

Спочатку торговці вивозили з Польщі переважно долари. Але пізніше, задля заробітку в своїх країнах, купували їжу, парфуми, дешеву електроніку, взуття й одяг.

Ця приватна міжнародна торгівля завмерла 1998 року і ніколи більше на повну не відновилася. Тоді Росія переживала економічну кризу, а через кілька років Польща ввела на своїх східних кордонах правила Шенгенської зони. Незадекларована торгівля знизилася на третину, а за іншими даними — навіть удесятеро.

Стадіон «Десятиліття» знесли і на його місці звели новий Національний стадіон — до чемпіонату Євро-2012, який проходив у Польщі й Україні.

Переклала Ірена Шевченко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Пйотр Ліпінський

Журналіст, майже 20 років співпрацює з Gazeta Wyborcza. Також публікувався у журналах Polityka, Po prostu, Newsweek та інших польських і…