«Короткий фільм про вбивство» (Krótki film o zabijaniu, 1987)

Кадр із фільму «Короткий фільм про вбивство». Джерело: Музей кінематографії в Лодзі

Кєсльовський був великим моралістом кінематографа, а «Короткий фільм про вбивство» — одне з найсильніших екранних висловлювань на тему смертної кари. Приголомшлива розповідь про Яцека, молодого чоловіка, який убив таксиста, стає детальним дослідженням злочину й сумнівів щодо його відносно страшних правових наслідків. Крім постатей ката й жертви важливу роль у сюжетній мозаїці відіграє адвокат Пйотр, який захищає вбивцю. Юрист замислюється над тим, чи на ситуацію Яцека ще можна вплинути і чи система правосуддя справді змінює дійсність на краще. 

Хоча режисер свідомо стилізує кадри, показуючи занепад навколишнього світу, його розповідь про день убивства та тюремну страту вирізняється брутальним реалізмом і суворістю. Кєсльовський ставить етично незручні питання, і водночас знаходить відповідну мову для відтворення найпохмуріших сторін життя суспільства. «Короткий фільм про вбивство» приніс йому дві нагороди в Каннах і поклав початок серії міжнародних успіхів. 

«Короткий фільм про кохання» (Krótki film o miłości, 1988) 

Фільми про підглядання становлять чи не окремий жанр в історії кіно. До цієї традиції приєднався також Кшиштоф Кєсльовський, знявши «Короткий фільм про кохання». 19-річний Томек знімає кімнатку в матері свого товариша й працює на пошті. Однак вечорами він спостерігає через далекоглядну трубу за Маґдою — зрілою жінкою, що мешкає в будинку навпроти. Зачарування незнайомкою наростає і закоханий хлопець починає втручатися в її життя. До чого може призвести ця небуденна ситуація? Чи між несміливим юнаком і привабливою Маґдою народиться справжнє почуття? А що, коли підглядач і жінка, за якою підглядають, завжди залишаються розділені невидимим бар’єром? 

Автор із небувалою чутливістю й емпатією вивчає своїх героїв — людей загублених, вразливих і спраглих кохання. У їхніх жестах і вчинках відбиваються універсальні психологічні проблеми, які ми аналізуємо досі. Незабутній першоплановий дует творять виконавці головних ролей Оляф Любашенко та Ґражина Шаполовська, а сам фільм здобув нагороди на кінофестивалях у Сан-Себастьяні, Чикаґо, Сан-Паулу та Женеві. 

«Випадок» (Przypadek, 1981)

Чи справді долю людини вирішує випадок? Кєсльовьский шукає відповіді на це запитання, показуючи кілька варіантів біографії Вітека Длуґоша. Кожна з трьох частин фільму розпочинається зі сцени на вокзалі — герой намагається сісти на потяг, що прямує з Лодзі до Варшави. Однак наслідки цієї події щоразу різні: Вітек кидається то в партійну діяльність, то в боротьбу на боці опозиції, то обирає повну аполітичність. «Випадок» створений у період так званого Карнавалу «Солідарности», Події 1980–1981 років, коли масові протести профспілки «Солідарність» проти комуністичного режиму набули театралізованого, карнавального характеру — з яскравими маршами та культурними акціями. але в ньому простежується неоднозначне бачення активної участі людини в політиці. 

Кшиштоф Кєсльовський

Людині немовби судилося чинити так або інакше незалежно від обставин. Герой фільму опиняється на трьох різних шляхах, але, по суті, залишається таким самим.

Запровадження воєнного стану в ніч на 13 грудня 1981 року перешкодило виходу «Випадку» в прокат — фільм потрапив до польських кінотеатрів лише через шість років, до того ж в урізаній цензурою версії. Із плином часу сприйняття фільму змінилося, і сьогодні кидається в очі не лише його величезна художня чи філософська цінність, але й вплив на наступні покоління кінематографістів. У неочевидно багатовимірній ролі Войтека знявся Боґуслав Лінда, який у 1990-х роках став іконою бандитського кіно. Співпраця з Кєсльовським дала йому змогу сповна проявити свій акторський талант.

«Аматор» (Amator, 1979)

Один із чільних прикладів так званого кіно морального занепокоєння і чи не найцікавіший автотематичний фільм Автотематизм — творчість, зосереджена на самому процесі творення; прийом, за якого автор робить темою твору власну роботу над ним. будь-коли знятий у Польщі. В «Аматорі» ми стежимо за історією Філіпа Моша, закупівельника фабрики, який живе з дружиною в містечку під Краковом. Перед народженням доньки герой купує кінокамеру. Відтоді все змінюється. Чоловікові пропонують зняти фільм до 25-річчя підприємства, і він поступово поринає в нову пристрасть. Кєсльовський зосереджується не лише на перевтіленні Філіпа в митця й критичного спостерігача за дійсністю, але й на конфлікті між приватним життям та улюбленою справою.

Кожен новий матеріал, знятий героєм, оприявнює гірку правду про маломістечковий світ і соціалістичну реальність, але свіжоспечений кінематографіст буде змушений замислитися над тим, чи не шкодить він своїм близьким. Так «Аматор» стає глибоким роздумом про природу самого кіно як виду мистецтва, відповідальність автора і формування громадянської свідомости. Успіх фільму не був би таким значним, якби не видатна роль Єжи Штура, який витончено передав перевтілення Моша.

«З точки зору нічного вахтера» (Z punktu widzenia nocnego portiera, 1977)

Свій шлях у кіно Кєсльовський починав з документальних стрічок і став визнаним майстром цього жанру, що, безумовно, підтверджує фільм «З точки зору нічного вахтера» — загадковий портрет заводського охоронця Мар’яна Осуха. Режисер розповідає історію чоловіка, який на перше місце ставить дисципліну, любить контролювати інших і реалізується у своїй професії.

Ми бачимо героя не тільки на робочому місці, але й в особистих ситуаціях. У позаробочий час герой залишається прихильником суворого дотримання правил — він доносить на рибалок, які ловлять рибу без відповідного дозволу, чи на школярів, які прогулюють уроки. Наступні сцени супроводжує монолог Осуха, який перед камерою постає як зразковий служака й індивід, повністю сформований панівною ідеологією. Кєсльовський бачить у ньому продовження репресивної комуністичної системи, яка змушує звичайних людей відчувати одне до одного ворожість. Уміння проникнути в чужий світ і ментальність, а також геніальний спостережливий хист перетворюють цю 15-хвилинну стрічку на розлогий аналіз тодішньої дійсности. 

«Балакучі голови» (Gadające głowy, 1980)

Кадр із фільма «Балакучі голови». Джерело: Польське виробництво документальних і художніх фільмів (WFDiF)

На перший погляд проста ідея: поставити різним випадковим людям універсальні запитання про ідентичність, мрії, мету. Кєсльовський провів короткі інтерв’ю зі співвітчизниками, а потім вибрав 44 людини й змонтував їхні відповіді відповідно до віку співрозмовників. У результаті вийшов один із найцікавіших польських документальних фільмів. Митець завжди звертався до серйозних екзистенційних питань — таких як смерть, справедливість, правда чи духовність. Проте ніколи раніше не робив цього в такій доступній формі. Зустріч із прагненнями та досвідом анонімних громадян стає дзеркалом також для нас, глядачів. Ми можемо або ототожнювати себе з їхнім способом мислення, або відкрити цілком нову перспективу на загальнолюдські проблеми.

Кєсльовський відходить від класичної стратегії документалістів, які прислухаються до голосів авторитетів і відомих особистостей. Його цікавлять думки звичайних поляків, адже він усвідомлював, що кожного обсідають сумніви щодо власного місця у світі чи чесности системи. «Балакучі голови» й досі залишаються свідченням великої сили, закладеної в гуманістичному документальному кіно. 

«Три кольори: Білий» (Trzy kolory: Biały, 1993)

Кадр із фільму «Три кольори: Білий». Джерело: Польське виробництво документальних і художніх фільмів (WFDiF)

Трилогія «Три кольори» увінчала творчий шлях Кєсльовського, який помер 13 березня 1996 року в Варшаві. Її назва субверсивно відсилає до знаменитого гасла Французької революції: свобода, рівність, братерство. Три фільми, з яких вона складається, — міжнародні проєкти, які мали широкий розголос на Заході. Хоча «Синій» (1993) і «Червоний» (1994) заторкували набагато серйозніші теми й здобули особливе визнання частини критиків, саме «Білий» найкраще витримав випробування часом.

Розповідь зосереджується на долі польського перукаря, Кароля Кароля, який не справляється з життям в еміграції, розводиться з красунею Домінік і вирішує довести їй, що він чогось вартий. Кєсльовський завжди мав хист до комедії, але повною мірою проявив його саме в цій історії. «Білий» відзначається дотепними діалогами, прекрасною грою акторів та цікавим співставленням французької та польської дійсности. На особливе визнання заслуговують Збіґнєв Замаховський та Януш Ґайос, які втілюються відповідно в головного героя та інтелектуала Міколая. За режисуру цього фільму Кєсльовський отримав заслуженого «Срібного ведмедя» на Берлінському кінофестивалі. 

«Декалог» (Dekalog, 1988)

Знаменитий телевізійний цикл, у якому Кєсльовський запропонував сучасну інтерпретацію Десяти заповідей. Усі серії, якщо сприймати їх як одне ціле, становлять квінтесенцію його творчости, оскільки поєднують метафізичні мотиви, моральну проблематику й реалістичне спостереження. Дія розгортається у великому мікрорайоні панельних будинків, типовому для міського ландшафту часів ПНР. Там перехрещуються долі героїв — людей з різних соціальних прошарків, середовищ, сімей. «Декалог» є панорамою польського суспільства, а водночас глибоким роздумом про актуальність християнської етики. Наскільки старозавітні принципи можуть мати значення наприкінці XX століття у світі, позначеному історичними трагедіями та особистими стражданнями? — запитує режисер.

У наступних частинах заторкуються такі незручні й складні теми, як інцест, надмірна прив’язаність до речей, боротьба за опіку над дітьми чи солідарність під час війни. Кєсльовський та його постійний співавтор Кшиштоф Пєсевич створюють дуже неочевидні сценарії, які проблематизують тлумачення Десяти заповідей. Їхній проєкт виявився винятковим — не лише за телевізійними стандартами — і досі викликає щире захоплення в усьому світі. 

Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик