Бард Мацєй Пєтшик співає під час протестів, 1981 рік. Фото: Алєксандр Кєпліч / Forum

Виспівана свобода, або Пісні серпневих страйків

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Що співали робітники в серпні 1980-го.

Страйки серпня 1980 року асоціюються з піснями. Хоча насправді на протестах панувала далеко не розважальна атмосфера: вони проходили у сповненому напруги чеканні, адже кожної миті могло трапитися що завгодно. І саме для того, щоб підтримати страйкарів, люди писали пісні і виконували їх під гітару.

Їх же було без числа

Коли говорять про гімни «Солідарности», зазвичай на думку спадають два твори: «Щоби Польща була польська» Яна Пєтшака та «Мури» Яцека Качмарського. Страйкарі, можливо, і не так часто співали ці пісні, проте вони незмінно асоціюються з тим часом.

Ян Пєтшак і тріо Качмарського, Ґінтровського й Лапінського впродовж усього «карнавалу “Солідарности”» (період від страйку до запровадження воєнного стану 13 грудня 1981 року) грали концерти, на яких ці тексти неодмінно виконувались. Вони були символом боротьби з комуністичною владою і підтримки «Солідарности». Ці слова в Польщі знав і досі знає кожен:

Довгий ряд буттів людських пронизала думка проста: щоби Польща, щоби Польща, щоби Польща була польська

Проте найчастіше бардом «Солідарности» називали Яцека Качмарського. І хоча «Мури» не писалися з думкою про страйки і вже багато років їхній фінал не виконується, заглушений приспівом:

вирви в мурів зуби ґрат, зірви кайдани, стань у ряд — і упадуть в'язничні мури і схоронять давній лад, —

пісня досі асоціюється з тогочасними протестами. Яцек Качмарський неодноразово пояснював, що люди неправильно розуміють «Мури», адже текст про самотність, а не силу натовпу, та пісня вже жила своїм життям.

Пшемислав Ґінтровський згадував: «Тоді ми виспівали нашу незгоду». А вже через кілька днів після серпневих страйків, на початку вересня 1980 року, музикантам вдалося записати в студії платівку «Мури», хоча раніше цю програму зняли з репертуару театру «На Роздрожу», що пояснювалося фактом... її надмірної популярности.

Сам Качмарський, хоч і став бардом дещо всупереч власній волі, активно підтримував «Солідарність», зокрема й фінансово.

Ці пісні, безперечно, дуже важливі в історії протестів і боротьби з комуністичною владою, були написані ще до серпневих подій. Тож перейдімо до окремих текстів, авторами і виконавцями яких були самі страйкарі.

Ми із верфі, ми із порту нині тут

Одна з таких пісень стала гімном Ґданської корабельні, хоча й була створена на площі Верфі імені Паризької комуни у Ґдині. Мова про «Боже наш»:

Боже наш, Боже наш, Боже, наш, як же довго триває цей страйк, тож навіщо зволікають і вимог не вдовольняють, хай подумають, наскільки важко нам.

Збереглися записи, де корабели вчать пісню, хором повторюючи слова за музикантом, і автор оголошує, що текст, уже схвалений страйковим комітетом, саме друкується в інформаційному бюлетені.

Пізніше пісню виконувало багато аматорів і професіоналів, зокрема Мєчислав Холєва, Мацєй Пєтшик, Антоній Філіпковський. Збереглися записи твору американської співачки й композиторки Джоан Баез.

Go ahead in cry, it’s ok

Джоан Баез явно була під враженням серпневих подій у Польщі. Коли оголосили завершення страйку, вона відвідала країну, навіть співала вдома в Леха Валенси. З цієї нагоди співачка вивчила пісню, яка була другим гімном тих часів — «Пісня для доньки».

Історія цього твору незвичайна. Його слова написав Кшиштоф Каспшик – літератор, учитель, але свого часу також працівник корабельні в Ґдині. Він надрукував текст на машинці, заніс до верфі й передав одному з охоронців на прохідній.

Як він згадував, крах комуни збігся із крахом його особистого життя.

Кшиштоф Каспшик писав пісню із думкою про дворічну доньку Клементину, яка в ту серпневу пору стала свідком і страйку, і розлучення батьків. Вірш читали через гучномовці, його надрукували у страйковому бюлетені, а потім він несподівано потрапив до рук Мацєя Пєтшика — актора, який приїхав до корабельні виступати в складі ґданського театру «Вибжеже». Акторів запросили на страйк підтримати дух боротьби; вони провели там три дні і, що важливо, це не були типові виступи.

Одного дня, як розповідав Мацєй Пєтшик, у перерві між виступами до Мацєя Пруса (художнього керівника театру) підійшов хтось із бюлетенем, показав на Пєтшика, і промовив: «Нехай отой хлопець це заспіває». Пєтшик намагався протестувати, мовляв, він не знає цього вірша, але почув: «Ти мусиш це заспівати». А отже, мелодія народилася нашвидкуруч, за кільканадцять хвилин, і пісня прозвучала зі сцени. Це була історія конкретної сім’ї, проте чимало страйкарів ідентифікувало себе з нею, адже вона відображала і тугу за домом, і розлуку з дітьми, і складний час, у якому їм довелося жити.

Мацєй Пєтшик — автор ще кількох пісень, які розповідають про ті події, наприклад, «Солідарність ’80».

У часи здешевіння сліз, у насильних розчулень епоху з-під іржі відновило блиск заяложене слово «вимога».

Митець виконував цей твір зокрема на фестивалі «Заборонені пісні», організованому 1981 року на ґданській хокейній арені «Олівія».

Ще одна пісня — «Тримайте в пам’яті ті дні».

Тримайте в пам’яті ті дні, сум’яттям, вірою й надією налиті, ті дні серпневі, завдяки яким нас більш єднає, ніж могло б нас поділити.

Ми мужньо стали

Однак не всі страйкові пісні дочекалися виконання на фестивалях і пам’ять не всіх творців була гідно вшанована. На записах із корабельні зберігся текст, авторів якого нині важко віднайти. Починається він словами: «Це було посеред серпня, а по грудні — десять літ, знову страйк у верфях, звістка лине в світ». Йдеться про трагічні події 1970 року, коли протестувальників обстріляли й вивели проти них танки.

Інший текст, який описує ті події, також став однією з пісень страйкарів 1980 року.

Слова «Хлопці із верфі, помстіть за друга» та опис трагічних подій передавали побоювання протестувальників. Адже ніхто не був упевнений, чи й цей страйк не закінчиться саме таким, силовим методом.

Цю пісню під час страйку співав практично кожен, та й пізніше її виконувало чимало митців. Але найвідомішим є виконання Кристини Янди з фільму «Людина з заліза» Анджея Вайди 1981 року. Йдеться про твір «Янек Вишневський впав».

Щоб гідно жити й працювати

У всій цій боротьбі, втомі та очікуванні ішлося про 21 вимогу страйкарів, виведену червоною фарбоюУ серпні 1980 міжзаводський страйковий комітет на чолі з Лехом Валенсою висунув 21 вимогу, зокрема про створення незалежних профспілок, право на страйк, свободу слова, звільнення політв’язнів та ін. Перед загрозою подальшого розростання страйку, влада прийняла ці вимоги.. Але співали про ще одну — «Вимогу 22». Слова цієї пісні написав уже згаданий Кшиштоф Каспшик, а мелодій з’явилося щонайменше дві. Часто авторство страйкових пісень приписувалося багатьом виконавцям, а бувало, що й мелодії компонувало кілька осіб. Таким чином пісні ставали спільним надбанням.

Облиште вибачатись перед нами, облиште нести каяття – погляньте на обличчя наші марні, зім’яті й сірі, мов наше життя, облиште нас сварити і дробити, нам пункти й привілеї розділяти, незручні істини таїти, минуле наше фальшувати.

Ці слова досі не втратили своєї актуальності.

Переклав Андрій Савенець

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Катажина Пілярська

Майже 10 років була кореспонденткою та ведучою програм на Польському радіо. Як ведуча циклу передач «Хроніка народження “Солідарности…