Коли він народився у скромному шляхетському маєтку неподалік Кельців , Січневе повстання проти Російської імперії вже вщухло. Польщі й надалі не було на мапі Європи. Майбутній письменник ріс підданим російського царя в так званому Привіслянському краї. Як і його співвітчизники , на своїй землі він був громадянином другого сорту, позбавленим права на державу, мову й культуру.
Молодий Жеромський знав , що він — поляк, від батьків і з «домашніх легенд»: вечірніх сумовитих розповідей про трагічну участь його рідні у повстанні 1863 року.
Згодом мотив Січневого повстання та його поразки часто повторювався у творчості Стефана Жеромського , — зазвичай ця подія, хоч і згадувалася з огляду на цензуру лише між рядками, була ключем до розуміння долі його героїв. Усе польське суспільство жило тоді в тіні цієї катастрофи, — зламане, позбавлене надії, в оплакуванні своїх полеглих або засланих у Сибір співвітчизників.
Освіту Стефан Жеромський здобув російською мовою — спочатку в сільській початковій школі , а потім у чоловічій міській гімназії в Кєльцях, які він колоритно та з гумором змалював у романі «Сізіфова праця». Серед боязких, наляканих або запроданих владі й русифікованих учителів він натрапив на Антонія Ґустава Бема, який вів необов’язкові уроки польської мови — раз на тиждень.
Кожен із таких уроків був для юного учня демонстрацією відваги , патріотизму й не надто прихованої зневаги до загарбника. У Бемі Жеромський віднайшов також провідника по польській літературі й суворого критика своїх письменницьких спроб.
Стефан Жеромський іще гімназистом , а згодом студентом мав довгий і бурхливий роман із Геленою Радзішевською, заміжньою молодшою сестрою своєї мачухи. Завдяки їй він пізнав усі відтінки трагізму й комізму долі коханця, пройшов (і описав у «Щоденниках») різні етапи юнацького захоплення, закоханости, пристрасти й ревнощів. Цей унікальний досвід Жеромський згодом використав у своїх творах, де міг представити любовну драму з жіночої перспективи, як у «Вірній ріці» або «Історії гріха».
У 19 років Стефан Жеромський став круглим сиротою , молодим шляхтичем, «вибитим із сідла», тобто позбавленим родинного маєтку і будь-якого іншого джерела утримання. Він оселився у Варшаві , де намагався вчитися й водночас заробляти на хліб. Тут юнак зазнав голоду, холоду, принижень і врешті залишив місто, щоб покращити здоров’я на провінції, працюючи гувернером.
Він навчав шляхетських дітей , готував їх до іспитів, але й сам засвоював уроки життя. Всюди, куди б Стефан Жеромський не приїжджав, він уважно спостерігав за місцевими традиціями і спілкувався не лише «з панами», а й з простолюдом. Скрізь, де лише міг, він навчав селянських дітей, засновував читальні й народні бібліотеки.
Свої спостереження Стефан Жеромський ретельно записував у «Щоденниках» , які стали для самотнього надчутливого юнака своєрідною формою автотерапії та методом шліфування мови й авторського стилю. Сьогодні «Щоденники» Жеромського — цінне джерело знань про польське життя і звичаї на зламі XIX–XX сторіч, а також одне з найцікавіших особистих свідчень епохи.
Працюючи гувернером на Підляшші , Стефан Жеромський зіткнувся з трагедією греко-католиків. Царська влада змушувала селян, що сповідували греко-католицизм, переходити на православ’я, інакше їм загрожувало вивезення до Сибіру. Стефан Жеромський, який тоді вже був радше вільнодумцем, аніж католиком, надзвичайно перейнявся їхньою долею. У кількох своїх новелах та оповіданнях, наприклад, «До свого Бога», «Ананке», «Могила», він змалював мучеництво й героїзм греко-католиків під царським пануванням.
Громадська діяльність
У Наленчуві , модному курортному містечку, де з 1890 року Стефан Жеромскьий працював приватним учителем, він познайомився з майбутньою дружиною, Октавією Родкевич. Октавія була пасербицею лікаря Конрада Хмєлєвського, одного з засновників курорту. Стосунки зі зрілою й досить впливовою жінкою дали змогу Жеромському врешті зосередитися на літературі. Невдовзі він досягнув неабиякої письменницької майстерності.
Такі твори , як «Силачка», «Бездомні» й «Попіл» подарували Жеромському славу, популярність і коло відданих читачів. Його вважали голосом покоління, і до цього голосу прислухалися, не зважаючи на те, що він був суворим і критичним.
Польське суспільство в романах Стефана Жеромського — у відчаї через поразки повстань , не може позбутися ідеалізованого образу минулого, застиглого в пасивності й економічній відсталості. Або ж воно зображене приниженим і запопадливим перед загарбниками. Шляхетні, проте самотні й не примирені із повсякденням герої-суспільники, позбавлені коріння, декласовані, не мають суспільної підтримки — як і сам автор.
Стефан Жеромський також був енергійним і сповненим задумів громадським діячем , активістом. У 1905–1908 роках, під час нетривалої відлиги після поразки Росії у війні з Японією, він повернувся у Наленчув, де заснував Люблінське просвітницьке товариство «Світло». Очоливши групу місцевої прогресивної інтелігенції, письменник організував школу для «дітей із народу», вечірні курси для дорослих, народний університет, аматорський театр. Жеромський сам фінансував будівництво «захоронки», тобто дитячого садка, керуючись переконанням:
Старого нікчемного світу ніхто не переробить. Потрібно будувати новий світ із дітьми , які в наших руках.
Це місце було призначене для дітей сільськогосподарських робітниць , куховарок і служниць, які працювали в Наленчуві. В цьому притулку їхню малечу не лише доглядали, а й давали базову освіту, розвивали таланти. Діти більше не мусили залишатися в замкнутих хатах чи годинами бавитися в калюжах і на смітниках. Завдяки старанням Стефана Жеромського притулок став першим державним дошкільним закладом у відродженій Польщі. Згодом його назвали іменем Адама Жеромського, померлого 1918 року сина письменника. В оточеній садом показній будівлі в Наленчуві, де сьогодні міститься музей Болєслава Пруса, дитячий садок діяв аж до 2001 року — це була одна з найтриваліших громадських ініціатив письменника.
Після кільканадцяти років подружнього життя з Октавією Стефан Жеромський зустрів нове кохання — художницю-початківицю Анну Завадзьку , молодшу за нього на чверть століття. Коли 1913 року в Флоренції Анна народила доньку Моніку, письменник почав ділити своє життя між двома сім’ями.
Смерть 19-річного Адама , сина Стефана та Октавії, перервала останню нитку, яка пов’язувала Жеромського з першою і єдиною дружиною. Синові письменник присвятив жолобну елегію «Про Адама Жеромського спогад», виданий 1919 року накладом у кілька десятків примірників — як пам’ятка для сім’ї та друзів покійного. У цьому творі Жеромський описав формування, інтелектуальний та духовний розвиток юнака.
Останні роки життя
1918 року Стефан Жеромський став свідком відродження Польщі після 123 років неволі. Це було сповненням його найсміливіших мрій. Проте молода польська держава принесла письменнику і велике розчарування , якого він не приховував. Перші роки незалежности — період постійних політичних криз, апогеєм яких стало вбивство першого президента Ґабріеля Нарутовича. Нестабільні кордони , війна з більшовиками 1920 року , економічний занепад, міжетнічні конфлікти на східних кордонах, страйки і суспільні протести підточували сили молодої республіки. Письменник не міг спостерігати за цим склавши руки.
За неповний рік до смерти Жеромський опублікував свій найкращий і найвідоміший роман «Провесна» , в якому він дав влучну, хоч і гірку оцінку кількох перших років незалежности Польщі.
Молодій державі не вдалося розв’язати жодної важливої соціальної проблеми. На думку письменника , наростання цих проблем загрожувало вибухом, схожим на той, що вже відбувся в революційній Росії. Жеромський застерігав своїх охоплених ейфорією співгромадян, що вони можуть знову втратити дивом здобуту батьківщину, якщо не подбають про маси бідних, неосвічених і маргіналізованих людей.
Дискусія з ідеями Жовтневої революції була одним із найважливіших мотивів роману. Автор вів її настільки тонко , що в післяреволюційній Росії його книжку сприйняли як… вихваляння нового пролетарського ладу. Письменнику приписали погляди, з якими він боровся. Невдовзі в СРСР вийшло шість перекладів «Провесни».
У романі письменник сувору засудив і польське поміщицтво. Ідилічне життя в шляхетському маєтку мало свою ціну , якою була трагічна доля селян , позбавлених землі й житла , а також усіх інших бідняків, які даремно чекали на обіцяну земельну реформу. Це стосувалося 75 % тодішніх селян. Хоча сам Жеромський походив із шляхтичів, себто був «паном», він вважав, що потрібно якомога швидше позбутися шляхетських звичаїв і заведених у маєтках порядків.
Попри помітну симпатію і сентиментальність , з якою автор «Провесни» описує поміщицький маєток у Навлуці, читач відчуває, що люди, які в ньому живуть, не здатні розв’язати жодної з проблем, перед якими постала тодішня Польща.
У «Провесні» Жеромський також заступився за пригноблені національні меншини , особливо українську. Адже Польща тоді була багатонаціональною державою, а якій жили, вимагаючи поваги до своїх прагнень, кілька мільйонів українців. Їхні настрої влада вважала сепаратистськими і придушувала поліційними репресіями та організацією показових політичних процесів.
Один із реальних діячів , Никифор Бортничук, згаданий на сторінках роману під справжнім іменем та прізвищем, як і його переслідувач, львівський комісар поліції Лєон Кайдан. Жеромський уважав такі практики ганебними й риторично запитував у «Провесні» своїх співвітчизників: «Для чого гнобите в ім’я Польщі неполяків?».Цит. за перекладом Поліни Погребної.
Любов Жеромського до батьківщини була далекою від польського націоналізму. Він засуджував польськість у її ксенофобній версії , яка виключала громадян інших національностей. Стефан Жеромський уникав гучних слів на кшталт «свобода», «патріотизм», «незалежність», він з осторогою ставився до будь-яких зачовганих або підозрілих ідей. У цьому, на жаль, він був самітником.
Після видання «Провесни» на Стефана Жеромського почались цькування , організовані націоналістичними колами.
Упродовж року від часу видання роману польські газети й часописи опублікували з півтори сотні критичних рецензій , статей і заміток. «Провесна» стала темою лекцій, публічних дискусій і резолюцій. Адже книжка з’явилася в період гострих політичних сутичок, тож її без докорів сумління обіграли в цій боротьбі. Масла до вогню додала й шалена популярність роману в СРСР, де його ідею відчитали всупереч авторському задуму. Окрім того, книжка дуже добре продавалася, а ніщо так не мобілізує ворогів, як успіх.
Національна дискусія про майбутнє Польщі , яку Жеромський хотів викликати своїм романом, переродилася в газетний скандал, у якому предметом оцінки став не стільки сам текст, скільки постать письменника. Під сумнів бралася його моральна чистота, громадянська позиція та літературний доробок. Нападки, пов’язані з «Провесною», отруїли Жеромському останні місяці його життя, які він провів, за іронією долі, у варшавському Королівському замку, де президент Польщі виділив йому помешкання — на знак поваги й визнання заслуг.
* * *
Усе , чого Стефан Жеромський досягнув, він завдячував власній праці. Письменник був сумлінним і здібним самоуком, ерудитом. Його цікавили різноманітні царини знань і культури.
У своїй публіцистичній статті «Снобізм і поступ» Стефан Жеромський описав власну програму відродження польської мови у вільній країні. Його письменницька мова була настільки багата , що Мар’я Домбровська охарактеризувала творчість Жеромського як «густий , сповнений чарами тропічний райський сад слова».
Бажаючи публічно висловитися з якогось приводу , Стефан Жеромський завжди спершу вивчав наукові розвідки, довго сидів у словниках. Окрім того, він неабияк цікавився технікою, вважав, що розвиток науки допоможе розв’язати нагальні суспільні проблеми. Письменник залюбки конструював у своїх творах технологічні та соціальні утопії. Однією з них були скляні будинки — дешеві, естетичні та корисні для здоров’я будівлі для простолюду, представлені на сторінках «Провесни».
Стефан Жеромський був письменником-інституцією , однією з найважливіших постатей відродженої 1918 року польської держави. Він розбурхував уяву поляків і пробуджував їхню національну свідомість так само глибоко, як Генрик Сенкевич , автор «Трилогії», — але абсолютно по-іншому. А отже, польську інтелігенцію ХХ сторіччя умовно можна поділити на дві групи. Прихильники Жеромського, як і він сам, критично ставилися до минулого Польщі. Їх цікавила не література, написана «для підкріплення сердець», а польські вади й провини, які призвели до втрати незалежности, розколу суспільства, ментального й економічного застою. Говорити полякам гірку правду про них самих — ось що Стефан Жеромський вважав своєю місією. І він був відданий їй до самого кінця.
Переклав Андрій Савенець
