За світи, які він створив у трилогії (три частини історії про минувшину польської шляхти: «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський»), за історію боротьби з орденом хрестоносців («Хрестоносці») та за світ античного Риму з часів раннього християнства, який він витворив у романі «Quo vadis», Генрика Сенкевича вшановано Нобелівською премією. У обґрунтуванні говорилося про видатні досягнення в царині епосу. Отримуючи премію в часи, коли Польща була ще розділена між сусідніми державами, письменник сказав: «Ця честь дуже важлива для кожного, але для сина Польщі вона неоціненна!.. Про Польщу говорили, що вона померла, а ось один із тисячних доводів, що вона жива!.. Про неї казали, що вона підкорена, а ось новий доказ того, що вона вміє перемагати!» Саме бажання підняти дух краян керувало письменником у його творчості. Часто говориться, що він писав «для підкріплення сердець», вірячи, що Польща колись знову стане вільною.
Його історії сьогодні вже видаються казковими, за стилем ближчими до легенди, яка передається з покоління в покоління, ніж до роману. Хоч вони й не були віршовані, в них можна вчути певну поетичну мелодію. Мова, що наслідує давні мемуари, які Сенкевич читав, працюючи в бібліотеках, або яку він творив сам, певною мірою архаїзуючи, стилізуючи речення, вважається однією з двох головних рис його прози.
Друга причина, чому він досі живий у нашій пам’яті, — це історії, які розповідають нашу минувшину так реалістично, що ми переконані: саме так усе й було. Він не писав історичних книжок у фактографічному розумінні, але переплітав пригоди своїх героїв, зокрема про Собеського, Вишневецького чи Тугай-бея, з правдивою долею країни. І хоча Сенкевич написав набагато більше, саме трилогія глибоко запала в наші серця — почасти завдяки фільмам, які ось уже багато років не сходять із телеекранів.
Найкращим доказом того, що ми пам’ятаємо його твори, є те, що ми їх часто цитуємо. Ми говоримо словами Сенкевича іноді навіть не усвідомлюючи цього. Використовуємо речення, відомі з літератури й кіно, які вже зливаються в одне ціле і становлять основу культури, в якій ми виростали. Звичайно ж, тут виринають і певні неточності: скажімо, ті самі цитати з твору і фільму відрізняються. Найбільше суперечок точиться довкола виразу з «Хрестоносців»: в романі — «Mój ci jest», а в екранізації «Mój ci on» Обидві фрази означають «Він мій».. Проте значення зрозуміле для всіх. Про деякі цитати з творів нобелівського лавреата я вже писала тут), але їх набагато більше, й у пам’яті вони вкоренилися саме завдяки фільмам і серіалам за творами нобеліата.
Першою частиною трилогії є роман «Вогнем і мечем», який переносить нас у часи повстання Хмельницького, коли Річ Посполита воювала з запорозькими козаками й татарами. Найбільше приповідок, які ми пам’ятаємо, лунає з вуст Заглоби — статечного літнього шляхтича, який не цурається чарки й любить розповідати неймовірні історії. Друга частина циклу, «Потоп», розповідає про часи Шведського потопу. Саме з цієї частини походять такі відомі цитати, як «Закінчуй, мосьпане, не сорóм» чи «Батьку, прати?»
А «Пан Володийовський», остання частина трилогії, — це історія малого лицаря, якого вважали «найкращою шаблею Речі Посполитої» і який під час захисту Кам’янця-Подільського повів війська проти турків. На тлі цих воєнних подій у трилогії ми також стежимо за любовними пригодами героїв. Які вирази з цих історій ввійшли в наше щоденне життя? Ось список!
«Що за часи! Хами такий мед п’ють! Господи, Ти це бачиш і не гримиш?» Тут і далі цитати в перекладі Андрія Савенця. (Co za czasy! Chamy taki miód piją. Boże, Ty to widzisz i nie grzmisz?) — цими словами ми досі реагуємо на ситуації, коли щось відбувається зовсім не так, як повинно. Ми висловлюємо здивування й обурення, коли бачимо щось, що виходить за рамки суспільних норм. Коли щось нам дуже не подобається або ми не можемо повірити, що хтось вчинив не так як повинен був. Завжди, коли хочеться здійняти руки до неба, волаючи про помсту.
«Слухати гидко» (Słuchać hadko) — сором слухати, вуха в’януть.
«Це правда, що незваний гість гірше за татарина» (Prawda, że gość nie w porę gorszy od Tatarzyna) — а треба знати, що татари були тоді грізними ворогами. Тож вираз показує, наскільки зле буває, коли хтось неочікуваний з’явиться у невідповідний момент.
«Але ж і зарубали ми Богуна» (Ale żeśmy Bohuna usiekli) — ці слова промовляє Заглоба, приписуючи собі частину успіху в перемозі над ворогом, якого насправді самотужки переміг пан Володийовський. Ми іноді використовуємо ці слова, даючи зрозуміти, що хтось приписує собі несвої заслуги, або самі іронічно кажемо «ми», знаючи, що це неправда.
«Не розхлюпуй, мосьпане, вина!» (Nie wylewaj waćpan wina!) — досі слушна порада!
«Закінчуй, мосьпане, не сорóм!» (Kończ… waść!… wstydu oszczędź!) — ці слова ми вживаємо, аби показати, що хтось плете дурниці, що краще для всіх буде, коли він припинить. Однак у цьому значенні ми вживаємо їх неслушно! У події, описаній Сенкевичем у «Потопі», був інший сенс. Кмитиць, ставши до поєдинку з Володийовським, явно цю боротьбу програвав. Однак слова ці промовив не той, хто перемагав, а саме Кмитиць, просячи, аби Володийовський уже не «бавився», не наголошував на недоліках свого супротивника, а поконав його, тобто вбив і закінчив поєдинок. А отже, слід було б ці слова промовляти у значенні: закінчуй, мосьпане, не сорóм (мене).
«Батьку, прати?» (Ociec, prać?) — перед кожною атакою Косма і Дам’ян Кемличі запитували батька, чи вже можна «прати». А батько відповідав: «Прати!» Прати в значенні бити, молотити, колошматити. Однак ці слова, на жаль, більше відомі завдяки рекламі прального порошку, яку показувало польське телебачення у 1990-х роках. Хай там як, сьогодні їх можна використати як питання у значенні: діємо? ідемо? чи чекаємо?
«Зови мене дядьком» (Mów mi wuju) — звернувся Заглоба до Роха Ковальського, зумівши переконати його в тому, що вони родичі. Звичайно ж, ріднею вони не були, тому сьогодні «зови мене дядьком» можна іронічно промовити до когось, хто намагається переконати нас у неправді або ж — жартівливо — якби ми хотіли бути чиїмось родичем і мати з цього якусь користь.
«На, песику, ковбаси! Тільки гляди, не вдавися» (Naści, piesku, kiełbasy! Tylko się nią nie udław) — бери, якщо вже інакше не вийде, але будь обережний, бо крадене може стати поперек горла. Ці слова також промовив Заглоба, дивлячись, як шведи загарбують польські землі.
«Чорт в орнат Верхні літургійні шати католицького священника. убрався і хвостом у дзвін дзвонить» (Diabeł się w ornat ubrał i ogonem na mszę dzwoni) — цими словами можна прокоментувати ситуацію, коли ми знаємо, що хтось ошукує, вдає нашого друга, але насправді ним не є.
«Зловив козак татарина й лає, а той його за чуба тримає» (Złapał Kozak Tatarzyna, a Tatarzyn za łeb trzyma) — тобто тобі здається, що ти виграв, але насправді переміг не ти. Якийсь час може здаватися, що перемога твоя, але насправді перевага на боці суперника.
«Для того й має шляхта кров, аби проливати» (Po to i ma szlachta krew, aby ją przelewała) — треба боротися, для цього ми народжені!
«Мізерним ти вродився, і як не будуть люди тебе боятися, то будуть із тебе сміятися» (Dał ci Bóg mizerną postać, jeżeli ludzie nie będą się ciebie bali, to się będą z ciebie śmiali!) — так відрекомендовується своїй майбутній дружині пан Міхал Володийовський. А ми до сьогодні говоримо, що або будуть нас боятися, або з нас сміятися.
«Не люблю порожнього посуду» (Nie lubię pustych naczyń) — каже Заглоба, коли в нього скінчилося питво.
«Коли в животі пусто, в голові горох і капуста» (Kiedy w brzuchu pusto w głowie groch z kapustą) — на голодний шлунок ми нічого не придумаємо, у голодному стані важко мислити раціонально.
«Почекай, зараз мені сказ пройде» (Czekaj, zaraz cholera mnie minie) — за мить я заспокоюся.
«А хай би я здох зі своїми блохами!» (A niech zginę ja i pchły moje) — приповідка, яка приблизно означає: «неможливо!», «не може бути!»
«Найкращий спосіб — смуток медом залляти» (Najlepszy sposób smutek miodem zalać) — добра порада напитися, якщо маєш клопіт.
«Кохання — тяжка недоля, бо через неї вільний чоловік невільником стає» (Kochanie to niedola ciężka, bo przez nie człek wolny niewolnikiem się staje) — цими словами Кетлінг відповідає на питання, чим, на його думку, є кохання. Багато хто погоджується з ним у цьому й досі повторює цей вираз.
«Краще, аби ви мене благословили, ніж мали проклинати» (Wolę żebyście mnie błogosławili niż żebyście mieli mnie przeklinać) — каже пан Володийовський, дозволяючи, щоби його наречена пов’язала свою долю з іншим, котрого більше кохає.
«Дурна Кшися! я би воліла одного пана Міхала, ніж десятьох Кетлінгів» (Głupia Krzysia! ja bym wolała jednego pana Michała niż dziesięciu Ketlingów!) — бачачи, як пан Міхал віддає руку нареченої, Барбара вибухає плачем і цими словами зізнається в коханні до Володийовського. І сьогодні не одна з нас воліла б якогось обранця замість десятьох інших.
«То пусте» (Nic to!) — цими сумними словами Володийовський прощається з дружиною пред смертю. Він переконує її, що вона має собі сказати: «То пусте», — і щасливо жити далі, адже загинути — обов’язок воїна.
«Я не побачу вже вільної Польщі» (Nie zobaczę już wolnej Polski) — а цими словами попрощався перед смертю сам Генрик Сенкевич. Він не побачив вільної Польщі, але дуже багато для неї зробив.
Переклав Андрій Савенець
