Протягом останніх років у польських передмістях і селах постає все більше будинків із характерними ґанками з колонами при вході. І це лише один із багатьох проявів захоплення та наслідування мотивів , пов’язаних зі шляхетською культурою давньої Речі Посполитої.

Шляхетський етос

Шляхта — привілейований соціальний прошарок , наділений політичними правами — у Речі Посполитій Обох Народів була доволі численною. Інколи можна почути, буцім вона становила 20 % населення, що явно перебільшено. Підрахунки про максимальні 10 % вже ближчі до правди, хоча й це в кілька разів більше ніж в інших європейських країнах. У Речі Посполитій шляхта мала винятково міцні позиції — саме її представники ухвалювали закони й обирали короля, влада якого була обмежена. У XVI–XVIII століттях польсько-литовські еліти сформували оригінальні культурно-ідеологічні форми. На відміну від підлеглих їй селян, шляхта нібито походила від давніх сарматів. Звідси термін «сарматизм» на позначення ідеології, що аргументує панування шляхти в державі, її владу над селянами та перевагу політичної системи й культури Речі Посполитої над іншими країнами.

Будинок-музей Адама Міцкевича в Новоґрудку. Фото: Давід Ласочінський / Forum

Ключовим елементом шляхетського етосу був сільський двір. Життя шляхти в Речі Посполитій не зосереджувалося довкола короля та його резиденції , як це було, скажімо, в Англії чи Франції з її славнозвісною «золотою кліткою» Версалю. Ба більше, польсько-литовська знать неохоче селилась у містах, надаючи перевагу сільському життю, полюванню й управлінню своїми угіддями. Двори мали вельми різноманітний вигляд. Їх зводили відповідно до поширених в окремі періоди смаків: почергово в ренесансних, барокових, класицистичних, еклектичних та неостильових формах.

Класичний образ двору

До поділів Речі Посполитої на її теренах переважали дерев’яні двори в стилі бароко з високими ламаними дахами та еркерами — кутовими виступами з фасаду. Однак муровані класицистичні двори , які зводилися наприкінці XVIII – на початку XIX століть, виявились більш довговічними. Ґанок, оздоблений колонами при вході, — зменшена копія монументальних палацових портиків, які своєю чергою були навіяні популярними тоді взірцями античного мистецтва. Класицистичний двір був даниною загальноєвропейській моді наслідування Давньої Греції та Риму. Такий маєток увіковічили майстри літератури й живопису XIX століття та кінематографу XX століття: як архетип польськості та твердиню патріотизму.

Головним місцем розгортання подій у народному епосі Адама Міцкевича «Пан Тадеуш» є садиба в Сопліцові:

Серед таких ланів , край річки голубої,
в березовім гаю фільварок невеличкий
стояв, красуючись. Кругом тополь ряди
як захист од вітрів, що віють завсігди
пори осінньої. Домок хоч нехимерний,
зате збудований на камені майстерно,
побілений як слід — видніш тому було,
що мав навколо він темно-зелене тло Переклад Максима Рильського..

Двір у Туровій Волі , 1936. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Тож двір у Сопліцові був дерев’яний , як далі згадується в поемі — з ґанком, але про його зовнішній вигляд ні слова більше. І все ж у загальному уявленні він такий, як в екранізації твору Міцкевича , яку здійснив Анджей Вайда 1999 року. Стрічку знімали в Туровій Волі поблизу Скєрнєвиць. Тамтешня садиба датується початком XIX століття , але нинішнього вигляду набула в 1980-х роках. Будівля ідеально відображає стереотипний образ «польського двору» — одноповерхова, цегляна, з білими оштукатуреними стінами і незамінним ґанком із колонами. До «Пана Тадеуша» вона вже «зіграла» у кількох інших фільмах та серіалах.

У шляхетських дворах розгорталися події багатьох інших канонічних творів польської літератури. Як ідеалізований оплот традиції та патріотизму вони постають , зокрема, в трилогії Генрика Сенкевича Історичні романи-епопеї «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський» (1883–1888). , «Ляльці» Болєслава Пруса , «Над Німаном» Елізи Ожешко, «Провесні» Стефана Жеромського, «Ночах і днях» Мар’ї Домбровської та численних творах Мар’ї Родзевич.

Коли наприкінці ХІХ століття по всій Європі на хвилі сплеску націоналізмів шукали «національні» форми для архітектури , у Польщі одним із варіантів, крім закопанського стилю , став так званий стиль шляхетського двору.

Зведені в ньому будівлі мали нагадувати «класичний» польський маєток. Однак варто зазначити , що звернення до архітектури кінця XVIII – початку XIX століть характерне не тільки для Польщі. Подібні споруди зводили в Німеччині й називали їх «у стилі 1800». Стиль шляхетського двору особливої ​​популярності набув у міжвоєнний період, особливо в 1920-х роках. Це був архітектурний прояв відновлення незалежності й водночас реакція на обмеження форм демонстрування польськості в період, коли Польща була розділена.

Садиба Чемброво , 1936. Вона, ймовірно, була прототипом двору в Сопліцові в «Пані Тадеуші». Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Елементами двору часто наділяли заміські вілли , зокрема, у «містах-садах» Концепція віддаленого від середмістя мікрорайону з величезною кількістю парків, скверів й алей, а також із низькою й вільною забудовою. , які поставали під Варшавою. Не випадково саме такого вигляду набула вілла Юзефа Пілсудського Мілюсін у Сулеювку. А на сході Другої Речі Посполитої (тобто на теперішньому заході Білорусі й України) будували цілі «колонії дворів» — осель для державних чиновників. Це мало увиразнювати «польськість» земель , де поляки становили меншість населення.

Присмерк шляхетської традиції

У міжвоєнний період відбувся поступовий занепад шляхти. Формальним привілеям польської знаті поклала край березнева конституція 1921 року , яка запровадила рівність громадян перед законом. Двори втрачали своє первісне значення центрів усе більш анахронічних земельних маєтків, їхні власники вже не могли впоратися з реаліями ринкової економіки. Але водночас поширювалася міфологізація польської садиби. Показовим прикладом є напис над входом до резиденції в Пенціцях поблизу Варшави: «Я — польський двір , що бореться мужньо й боронить надійно». Ідеальному образу садиби не зашкодили ні економічні труднощі , ні глузування з цієї традиції, зокрема, у відомому романі Вітольда Ґомбровича «Фердидурке». Сам народжений у маєтку Ґомбрович описав його так:

Вітольд Ґомбрович , «Фердидурке»

О , є місця на землі і в житті більш чи менш дитинні, але сільська садиба, мабуть, — найбільш дитиняче місце. Тут пани і народ взаємно тримаються та утримуються в дитині, тут кожен кожному дитина. Просуваючись босоніж у глиб коридору, замаскований темрявою, я йшов, немов у шляхетське минуле і власне дитинство, а чуттєвий, тілесний, інфантильний і непередбачуваний світ обнімав, усмоктував і втягував мене. Сліпота вчинків. Автоматизм рефлексів. Атавізм інстинктів. Пансько-дитяча фантазія. Переклав Андрій Боднар.Переклав Андрій Боднар.

Несподіваний кінець світу для дворів прийшов у 1944–1945 роках. Комуністична земельна реформа позбавила власності всіх , хто мав понад 50 чи 100 гектарів землі (залежно від регіону). Нащадкам шляхетських сімей довелося залишити свої родинні оселі, які стали державною власністю. У наступні десятиліття більшість дворів були знищені: неремонтовані та занедбані, вони поступово руйнувалися, а деякі просто розібрали. Поодиноким пощастило перейти до музеїв чи інших культурних установ і таким чином вціліти.

Музей-садиба Фридерика Шопена , Желязова Воля. Джерело: Вікіпедія

Після 1989 року окремі двори отримали нове життя , але це відбулось не просто і не швидко. Польща досі на системному рівні не розв’язала питання повернення власності її законним господарям. У деяких випадках після нудних багаторічних судових тяганин спадкоємцям вдалося повернути колишні володіння. Однак це стосувалося лише самих будівель, зазвичай напівзруйнованих, і без сільськогосподарських угідь, які колись використовувались для утримання двору. Інші поміщицькі садиби були викуплені й нові власники реконструювали їх під оселю або бізнес, зазвичай готельний і весільний.

Старі двори й нова архітектура

Нове будівництво обходиться дешевше , ніж реконструкція двору як архітектурної пам’ятки. Ось ми й підійшли до питання, яке порушили на початку цієї статті. Сьогодні архітектурні форми в стилі шляхетського двору використовуються при будівництві житла і (либонь, особливо часто) готелів та весільних закладів. В інтернеті можна легко відшукати спеціальні вебсайти й компанії, що спеціалізуються на цьому типі споруд. Вони переконують: новий двір — ідеальне поєднання традиції та сучасності.

Але ця «двірковість» зазвичай зводиться до колонного ґанку із посутньо відмінними від класичного канону розмірами: колони надто товсті або ж надто вузькі , без капітелів і баз, а сам ґанок непропорційно малий (або занадто великий) відносно всієї будови. Відразу біля ґанку замість стіни з симетричними вікнами — автоматичні гаражні ворота. Від своїх історичних взірців нові «двори» відрізняються й оточенням.

У давнину це були центри великих угідь , що охоплювали багато гектарів із численними господарськими будівлями та садами. До оточеного старими деревами та клумбами житлового будинку вела алея.

А сьогодні на якомога менших ділянках намагаються вмістити якомога більше «садиб». Зазвичай такі споруди займають більшу частину території , тож місця для саду обмаль або й зовсім немає.

Згадаймо між іншим , що польська любов до дворів виражається й на багатьох інших рівнях. Наприклад, у численних виданнях, як-от «Польські садиби» або «Повсякденне життя в маєтку». А ще дворами заведено називати готелі, весільні зали й ресторани, незалежно від їхнього екстер’єру. Класичні «польські» двори дивляться на покупців із полиць магазинів.

Упаковка кисломолочного сиру з зображенням садиби. Джерело: Mlekovita

Якщо товар рекламується як «сільський» , «традиційний» чи «екологічний», то на етикетці найчастіше пасторальний пейзаж із неодмінним двором і колонним ґанком. Шляхетські садиби зустрічаються на етикетках сосисок, сирів, печива й алкоголю незалежно від ціни та якості продукту. Варто наголосити, що в такій ролі двір замінює селянську хату, яка тут теоретично більш доречна. Однак хата на етикетках не надто приваблива. За цим принципом (повертаючись до теми будівництва) нечасто можна зустріти нові проєкти, що асоціюються з традиційною сільською забудовою — ще донедавна широко розповсюдженими дерев’яними хатинами з солом’яними стріхами. Сьогодні будинки у польських селах не відрізняються від міських будівель і чимало з них наділені описаними вище елементами дворів.

Переважна більшість поляків має селянське походження. А в Польщі , на жаль, таке коріння все ще не надто цінується. За допомогою популярних генеалогічних пошуків багато людей намагається знайти предків-шляхтичів. Іноді це навіть призводить до створення штучних генеалогій, які «ошляхетнюють» походження клієнта. Любов до шляхетської традиції та дворів парадоксальна, оскільки предки більшості поляків — селяни — не користувались привілеями цієї традиції, а працювали на її утримання. У крайніх випадках можна навіть говорити про прославлення системи експлуатації власних предків. Однак романтичний ореол шляхетської минувшини занадто сильний, і все ще з’являються більш чи менш успішні, а часом і геть анахронічні спроби поєднати образ ідеального польського двору з сучасними економічними та культурними реаліями. Тому можна зробити висновок, що, незважаючи на всі зміни, спостереження Ґомбровича понад 80-річної давнини й досі відповідають реальності.

Переклала Жанна Слоньовська