«Шинка, як за Ґєрека» — таку рекламу часто бачу в магазині, де купую продукти. Можливо, копченина дійсно була тоді смачніша. Тільки її дедалі складніше було купити. Так сумно закінчилася епоха Ґєрека — часи життя в кредит.

Напис на ціннику: «Шинка, як за Ґєрека». Джерело: koszalin24.info

Період правління Едварда Ґєрека, тобто всі 70-ті роки минулого сторіччя — своєрідний феномен в історії Польської Народної Республіки. Навіть сьогодні чимало поляків вважає, що «за Ґєрека» їм жилося найкраще. Спогади Ґєрека, опубліковані вже після розвалу ПНР, розійшлися мільйонним накладом!

Своєю політичною біографією Ґєрек помітно відрізнявся від інших польських комуністичних вождів партії — Болєслава Бєрута чи Владислава Ґомулки. На відміну від них він ніколи не перебував у довоєнній нелегальній Комуністичній партії Польщі. Він ніколи не був ув’язнений за політичну діяльність і не пройшов партійного вишколу в Радянському Союзі. Ба більше, якщо Ґомулка й Бєрут до війни таємно їздили на курси в Москву, то Ґєрек працював на Заході.

Прийшов на світ він у Домбровському вугільному басейні, який називали ще Кутом трьох імператорів, бо тут стикалися кордони трьох держав, що розділили Польщу: Росії, Пруссії та Австро-Угорщини. Ґєрек походив із гірничої родини, проте ніколи не працював на польських шахтах. Він став шахтарем, коли емігрував у пошуках свого хліба на Захід: жив у Франції й Бельгії. Навіть здобув право на бельгійську пенсію, заробивши професійну хворобу — силікоз. З неї й утримувався, коли його усунули від влади.

Поляки вважали, що Ґєрек захоплювався Заходом. Він знав про нього більше, ніж будь-хто з партійних польських лідерів.

Але закордонний період — це не тільки робота й пізнавання Заходу. Саме в Францій й Бельгії Ґєрек зв’язався з комуністичним рухом. У Польщу повернувся 1948 року з сім’єю. Обрав кар’єру політика. Не маючи навіть атестату зрілости, він завершив освіту після війни на дворічних партійних курсах. Викладачі помітили, що він не надто розуміє економіку, але годиться на добротного діяча. «Міцний партійний хребет», — так його характеризували 1951 року.

Коли 1956-го Ґєрек став одним із секретарів Центрального комітету, то з напускною скромністю нарікав, що погано пише. Просто він не дуже вмів висловлювати свої думки на папері. Зате мав рису, необхідну для доброго політика: уміння схиляти до себе. Він чудово налагоджував контакти, що відрізняло його хоча б від сухого Владислава Ґомулки. Коли Ґєрек очолив партію, щедро обдаровував польськими орденами й званнями Лєоніда Брєжнєва, зокрема військовим орденом Virtuti Militari й званням Почесного шахтаря ПНР.

Міцну підтримку Москви Ґєрек здобув дивовижно швидко. Ще в Бельгії він уперше зіткнувся з совєтськими радниками, яких прислали підтримати ліві сили, і завоював їхню симпатію. У жовтні 1956 року, коли Микита Хрущов побоювався, що нова команда на чолі з Владиславом Ґомулкою спробує вирвати Польщу з комуністичного табору, совєтський лідер пов’язував політичні надії з непохитними союзниками Москви. Під час розмов із польським партійним керівництвом Хрущов згадав Ґєрека як одного з найвідданіших Радянському Союзу, причому в одному реченні з маршалом Костантиєм Рокоссовським.

Свою «шахтарську імперію» Ґєрек збудував у Сілезії, коли 1957 року став воєводським секретарем партії у Катовицях. Сілезію тоді навіть називали польською Катанґою, шахтарською провінцією Бельгії.

Гірнича справа у Польщі справді мала особливий статус. Вугілля стало найціннішим експортним товаром. Професія шахтаря була важкою й винятково небезпечною (постійно траплялися смертельні випадки). Але оплачувалася за найвищим розрядом. Крім того, шахтарі мали особливі привілеї — наприклад, власні люксусові будинки відпочинку.

Сілезія отримувала на розвиток величезні гроші, а Ґєрек умів їх використовувати. Його Катовицьке воєводство вирізнялося на тлі Польщі. Навколо Ґєрека зібралися молоді партійні діячі, які самі себе називали технократами. Їх більше цікавило вирішення економічних і життєвих проблем, аніж ідеологічне просторікування.

Наприкінці правління Владислава Ґомулки сілезька група вже набрала сили. У партії вона конкурувала з фракцією Мєчислава Мочара Мєчислав Мочар (1913 – 1986) — партійний діяч, прихильник тотального міліцейського контролю, керував низкою каральних операцій, певний час вважався потенційним наступником Ґомулки.. Коли в грудні 1970 року Москва вирішила усунути від влади Владислава Ґомулку, вона чітко вказала, що його наступником стане Едвард Ґєрек.

І в грудні 1970 року він розпочав своє правління пропагандистським ходом. На зустрічі з робітниками свій виступ про майбутнє Польщі Ґєрек завершив закликом: «Допоможете?» Як доносила пропаганда, всі робітники як один вигукнули: «Допоможемо!» Насправді відгук був слабенький, але його зміцнила пропаганда. Пізніше це стало своєрідним світським обрядом. Ґєрек їздив Польщею і свої промови неодмінно завершував вигуком «Допоможете?», а присутні, вишколені партійними діячами, відгукувалися: «Допоможемо!»

Ці подорожі Польщею звалися «господарськими візитами». Нібито несподівані, але зазвичай детально заплановані.

Поляки жартували, що до приїзду Ґєрека місцева влада фарбує траву в зелений колір.

Це вже був не шахтар, що нарікає на невміння сформулювати свою думку на папері. Ґєрек перетворився на світського лева. Носив елегантні костюми, зустрічався з впливовими закордонними політиками. І серед багатьох із них здобув репутацію успішного діяча.

Едвард Ґєрек (в центрі), парад будівельників, 1974. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

У порівнянні з простакуватим Ґомулкою Ґєрек був лідером, за якого полякам не соромно. Французькою він розмовляв дуже добре, причім не простою, а вишуканою.

Він обожнював проводити відпустки у Радянському Союзі. Щороку їздив у Крим. Але навіть під час відпочинку дискутував про політику.

Схоже, він був не надто щирий. Видавав себе за твердоголового комуніста, а після того, як повернувся в Польщу, робив усе по-своєму. Замість того, щоб за бажанням Москви дедалі тісніше пов’язувати польську економіку з системою Ради економічної взаємодопомоги, Ґєрек купував нові західні ліцензії. То на «Фіат 126p», себто популярний «малюк», завдяки якому поляки масово сіли за кермо, то на трактори Massey-Ferguson-Perkins, щоправда, їхнє виробництво розпочалося лише через десять років після укладення договору. Він не ввів колгоспи, чого так хотіла Москва, і не надто переслідував Католицьку церкву.

«Фіат 126» на конвеєрі, 1975. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

В його епоху, метафорично кажучи, не бракувало ні хліба (принаймні спочатку), ні видовищ.

Ґєрек особливим чином дбав про державну агітацію, що пізніше назвали «пропагандою успіху». Поляків зусібіч атакувало гасло: «Хай міцнішає Польща й багатшають люди». Найважливішу роль відігравало телебачення, яке представляло Польщу як десяту в світі за економічними показниками.

Державне (іншого не було) телебачення теж створювало ілюзію приналежности до великого світу. Щороку воно транслювало Міжнародний пісенний конкурс у Сопоті, на який приїжджали західні зірки — ABBA, Boney M.

Та насправді це була епоха життя в кредит. Навіть найбільші прихильники Ґєрека розуміють, що він затягнув Польщу в нечувані борги. До того ж йому не пощастило: економічним планам зашкодила криза на ринку нафти. Польща купувала західні технології, не думаючи про ціни на сировину, позаяк для витрат на виробництво це було вторинне. Стрімке зростання цін на нафту 1973 року перекреслило всі попередні економічні прогнози.

Закінчення епохи Ґєрека було просте як двері. 1976 року його команда вирішила підняти ціни на продовольчі товари, яких в крамницях і так бракувало.

Врешті-решт Ґєрека згубило те, що і його попередника Владислава Ґомулку. М’ясо — ось сила, яка в Польщі скидає уряди.

Знову-таки (як і в грудні 1970 року) настрої в Польщі краще від польських лідерів відчував... Лєонід Брежнєв. Він переконував Ґомулку, що в приморських регіонах Польщі проти підвищення цін на продукти (і саме м’яса) протестують робітники, а не контрреволюціонери, як стверджував Ґомулка. Упертість Ґомулки призвела до рішення використати проти протестувальників зброю, в результаті загинули люди. Саме тоді Ґомулку усунули від влади й вона перейшла до Ґєрека. Історія почасти повторилася 1976 року. Тоді Брєжнєв закликав Ґєрека шукати якісь інші розв’язання, ніж підвищення цін. Ґєрек не так добре, як Брежнєв, розумів настрої поляків. Підвищення цін призвело, зокрема, до заворушень у Радомі. Цього разу в робітників не стріляли, проте багато з них стали жертвами садистів-міліціонерів. Парадоксальним чином ці події зміцнили нелегальну опозицію, яка, майже не ховаючись, організовувала допомогу для скривджених робітників.

Талон на цукор. Джерело: Вікіпедія

Улітку 1976 року Ґєрекову епоху «життя понад міру» остаточно завершило введення талонів на цукор. Упродовж наступних чотирьох років економіка ПНР все більше занепадала.

Едварда Ґєрека усунули від влади 1980 року в результаті серпневих страйків і заснування профспілки «Солідарність», яка на практиці стала легальною опозицією. Ґєрек мав хворе серце, пережив інфаркт, а його товариші по партії визнали: прийшов час змін. У вересні 1980 року його, першого секретаря Польської об’єднаної робітничої партії, замінив Станіслав Каня.

Коли через рік, у грудні 1981 року, генерал Войцєх Ярузельський оголосив у Польщі воєнний стан, Едвард Ґєрек розділив долю опозиціонерів — його інтернували. Нова команда, що було в звичаї ПНР, не бажала мати нічого спільного зі своїми попередниками.

Переклав Андрій Савенець