Люди

Маршалок Чажастий, або Велике повернення старої лівиці

Влодзімєж Чажастий. Фото: Яцек Шидловський / Forum

Влодзімєж Чажастий. Фото: Яцек Шидловський / Forum

Відповідно до угоди між партіями, що формують правлячу коаліцію Польщі, новим маршалком Сейму став Влодзімєж Чажастий з «Лівих». Його призначення викликало лють правих і віщує ще більше емоцій у польському Сеймі.

Перше розпорядження нового маршалка Влодзімєжа Чажастого — заборона продажу алкоголю на території Сейму. Більше не буде пива, горілки та келиха вина до обіду в сеймовому ресторані. Це наслідок нещодавніх гучних скандалів із п’яними народними обранцями, які влаштовували гучні вечірки в депутатскому готелі, а часом ледве могли дійти до трибуни. Натомість, злостиві депутати стверджують, що це тому, що Чажастий певний час тому хворів і відтоді не може пити алкоголю, хоча колись і сам добре прикладався до чарки. Проте офіційно більшість депутатів, навіть тих із опозиційного ПіС, схвалюють рішення маршалка. Адже більшість суспільства погоджується, що на робочому місці пити не можна. А Сейм — це ж усе-таки місце роботи.

Влодзімєж Чажастий. Джерело: Włodzimierz Czarzasty / Facebook

У польській системі влади маршалок Сейму формально є другою особою після президента. Згідно з конституцією, у випадку, якщо президент не зможе виконувати обов’язків (наприклад, у разі смерті), його заміщає маршалок. Така ситуація вже мала місце після катастрофи в Смоленську та трагічної смерті президента Лєха Качинського. Його замінив тодішній маршалок Броніслав Коморовський, який згодом виграв президентські вибори. Звісно, повноваження маршалка менші, ніж, наприклад, у прем’єра чи навіть у міністрів. Він не має фактичної виконавчої влади, керує роботою Сейму, хоча в деяких ситуаціях представляє Польщу за кордоном. Однак якщо він постарається, то може мати великий вплив на законодавчу роботу в парламенті. Може блокувати або прискорювати прийняття законів. Безумовно, Чажастий буде активним маршалком і прагнутиме продемонструвати, що має реальну владу. 

Це стало очевидним одразу після того, як Влодзімєж Чажастий замінив Шимона Головню на посаді маршалка. Такою була коаліційна угода. Партії, що утворили правлячу коаліцію з грудня 2023 року — Громадянська коаліція Дональда Туска, «Ліві» і «Польща–2050» Шимона Головні — домовилися, що через два роки відбудеться зміна маршалка. Спочатку цю посаду обіймав лідер «Польщі–2050» Шимон Головня, а потім його мав замінити лідер «Лівих». 

На початку свого перебування на посаді маршалка Сейму Головня здобув велику популярність. Розслаблений стиль, анекдоти й дотепи, швидкі репліки та сповнені гумору суперечки з депутатами «Права і справедливості». Це було щось абсолютно нове після досить жорсткого періоду правління маршалок Ельжбєти Вітек з ПіС у Сеймі попереднього скликання (до листопада 2023 року). Вітек уміла суворо карати депутатів тодішньої опозиції з партії Туска чи лівиці, часом не допускала до трибуни. Головня був іншим. Навіть якщо когось і сварив, то з усмішкою на обличчі. За часів правління ПіС у Сеймі журналістам було перекрито доступ до деяких коридорів, а саму будівлю парламенту обнесли бетонними бар’єрами. Головня наказав усе це ліквідувати. 

Яким буде Чажастий? Безумовно зовсім іншим. Уже саме голосування за його кандидатуру в Сеймі заповідає, якими будуть найближчі два парламентські роки. Воно відбувалося під вигуки депутатів ПіС: «Комуніст! Комуніст!» Більш прозорого натяку на минуле Чажастого годі й уявити. Хоча в ПіС теж було кілька політиків із комуністичним минулим, зокрема, колишній комуністичний прокурор Станіслав Пйотрович, це не заважає депутатам правиці звинувачувати нового маршалка в минулому з часів ПНР. У польській політиці поява Чажастого на посаді маршалка — це справді велике повернення посткомуністичної лівиці на вершину влади. 

Обійнявши посаду маршалка, Влодзімєж Чажастий вшановує пам’ять парламентарів, які загинули під час Другої світової війни та в Смоленській катастрофі. Фото: Пйотр Моленський / Канцелярія Сейму

У 1993–1997 і 2001–2005 роках у різних коаліціях і конфігураціях Польщею керувала лівиця (Союз демократичних лівих сил). Це була партія, що виникла на руїнах колишньої режимної комуністичної партії і була створена здебільшого політиками типу й покоління Чажастого. Дві каденції поспіль президентом був Алєксандер Кваснєвський, лідер цього середовища. Однак двадцять років тому лівиця втратила владу і відтоді занурилася в кризу. Протягом двох десятиліть вона перебуває на маргінесі польської політики. Чажастий на такій високій посаді — це не лише його особистий успіх. Це повернення із забуття на вершину. Парадоксально, саме Чажастий двадцять років тому спричинився до гучного падіння лівиці.

Влодзімєж Чажастий є досить типовим представником середовища молодого покоління діячів ПОРП («Польської об’єднаної робітничої партії», комуністичної партії, що правила в Польщі до 1989 року). Він зробив кар’єру в 1980-х роках в організаціях студентів, пов’язаних із комуністичною владою (аналог радянського комсомолу). До «дорослої» партії, ПОРП, він вступив 1983 року, тобто в найгірший, найпохмуріший період — через два роки після запровадженого Войцєхом Ярузельським воєнного стану. Тоді, коли вже ніхто не мав ілюзій щодо жорстокого і диктаторського характеру комуністичного режиму. Люди з покоління Чажастого, які обрали кар’єру в комуністичній партії, пізніше часто повторювали, що це був звичайний опортунізм або... спроба реформувати систему зсередини. Чажастий був членом ПОРП до самого кінця й розпуску партії 1990 року. 

Уже після змін і падіння ПНР Чажастий досить швидко віднайшов себе в лівих, але демократичних середовищах. Певний час він навіть був у «Демократичному союзі» — партії, що виросла з антикомуністичної опозиції. Однак насамперед у 90-х роках майбутній маршалок зосередився на бізнесі. Він заснував видавництво Muza й працював у медійному бізнесі. Наприкінці 90-х Чажастий знову почав зближуватися з лівим середовищем. Тодішній президент Алєксандер Кваснєвський доручив йому посаду в Національній раді радіомовлення і телебачення (KRRiT) — державному органі, що здійснює контроль над електронними медіа і має досить істотні повноваження щодо надання ліцензій телевізійним станціям. Швидко з’ясувалося, що Чажастий був сірим кардиналом у KRRiT і фактично роздавав карти в медійному середовищі.

У цей період піку могутності лівиці в Польщі вибухнув потужний скандал. Улітку 2002 року відомий кінопродюсер Лев Ривін прийшов до Адама Міхніка, головного редактора Gazety Wyborczej, із пропозицією хабаря в понад 17 мільйонів доларів. За це він мав домогтися для компанії Agora, видавця зокрема Gazety Wyborczej, вигідних змін до закону, що дозволяли б купівлю однієї з телевізійних станцій і створення великого медіахолдингу. Це був час найбільшої могутності Gazety Wyborczej та Agory. Міхнік не погодився. Він записав розмову і оприлюднив її. Підозри щодо того, хто відправив Ривіна з корупційною пропозицією, вели до так званої «групи, що тримає владу» — неформального кола впливу всередині лівого середовища. ЗМІ вказували, що до цієї групи належав Влодзімєж Чажастий.

Потім була сеймова комісія і допити. Два роки тому Томаш Наленч, голова тодішньої слідчої комісії, у своїй книзі натякнув, що Чажастий був архітектором усієї корупційної інтриги. Проте Чажастому ніколи нічого не було доведено. 

Афера Ривіна стала останнім цвяхом у труну правління лівиці. 2005 року СДЛС остаточно втрачає владу, а Чажастий — посаду в Національній раді радіомовлення і телебачення. Для польської лівиці настають важкі часи.

Після падіння лівиці й уряду Лєшека Міллера у польській політиці виросли два нові, праві та ліберальні середовища: «Громадянська платформа» Дональда Туска та «Право і справедливість» Ярослава Качинського. Уже два десятиліття вони почергово перебувають при владі, запекло змагаючись між собою. Після падіння лівих урядів Чажастий опинився у структурах так званого Товариства «Ординацька». Це була група колишніх комуністів із покоління Чажастого. Товариство мало стати трампліном у велику політику. Лише 2012 року Чажастий очолив регіональні мазовєцькі структури СДЛС. Попри те, що частина соціал-демократичного середовища саме його звинувачувала в кризі лівиці, Чажастий сумлінно взявся за відбудову формації. Чотири роки по тому він став головою СДЛС — саме в момент потужної кризи.

Соціал-демократи не пройшли до Сейму на виборах 2015 року. Партію потрібно було заново зібрати і відбудувати. Як лідер СДЛС, Чажастий увійшов у союз із новими, молодими лівими середовищами: партією «Разом» Адріана Зандберґа і «Весною» Роберта Бєдроня. Так виникли «Об’єднані Ліві». Згодом, унаслідок суперечок і внутрішньої конкуренції в цьому середовищі, Зандберґ пішов власним шляхом. У результаті наполегливої роботи, збирання розпорошених лівих середовищ і послідовної співпраці з ліберальною «Громадянською платформою» Дональда Туска, на виборах 2019 року ліва коаліція завела до Сейму 49 депутатів. На останні вибори два роки тому «Нові Ліві» під керівництвом Влодзімєжа Чажастого пішли вже без партії «Разом», яка найбільше репрезентувала молодих лівих виборців, і здобула 26 мандатів. Натомість вони ввійшли до правлячої коаліції разом із партією Туска, Головні та «Польською селянською партією» Владислава Косіняка-Камиша. Це дало лівиці урядові посади, а Чажастому — крісло маршалка. Він довго на це чекав. Чажастий був єдиним зі «старої гвардії» колишніх партійних товаришів, який не здобув високої посади в часи розквіту посткомуністичної соціал-демократії двадцять років тому. Завжди залишався в тіні Алєксандера Кваснєвського чи Лєшека Міллера. Сьогодні саме вони перебувають на маргінесі. А Чажастий, якого лають праві політики й медіа, займає другу за значенням конституційну посаду в державі.

До свого маршалківського офісу в Сеймі на посаду керівника канцелярії він уже взяв Марека Сівця. Це колишній впливовий очільник Бюро національної безпеки (аналог української Ради національної безпеки і оборони) в часи президентства Кваснєвського. Сівець певний час був також директором Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» в Україні.

Влодзімєж Чажастий та Марек Сівець. Фото: Алєксандер Зєлінський / Канцелярія Сейму

Цим призначенням Чажастий демонструє, що не відмежовується від свого минулого, а також подає сигнал своїм колишнім товаришам, що їх підтримуватиме. Хоча, певно, не всіх, бо він злопам’ятний і напевно досі пам’ятає різні образи й зверхнє ставлення з боку соціал-демократів або звинувачення у співучасті в занепаді лівиці.

Для опозиційних ПіС Качинського і націоналістичної «Конфедерації» новий маршалок точно не буде легким опонентом. Він уже оголосив, що застосовуватиме «маршалківське вето». Такої правової категорії не існує, але це означає, що маршалок просто блокуватиме й не прийматиме до розгляду законопроєкти, які вважатиме шкідливими. На відміну від свого попередника Головні, він точно не вступатиме в ідеологічні дискусії й не натякатиме, що може піти на якісь компроміси у світоглядних питаннях. У таких справах, як аборти, права жінок чи католицька церква, Чажастий є дуже принципово лівим. Він безперечно зосередиться на сеймовій роботі та внутрішній політиці.

В інтерв’ю Чажастий зізнається, що не любить літати літаком. І справді, коли може, він уникає авіаподорожей. А це серйозно обмежує можливості закордонних візитів і загалом міжнародної політики, яку маршалки ведуть щонайменше на рівні офіційних контактів, наприклад, із парламентами.

Новий маршалок обожнює птахів, має про них понад дві тисячі книжок, а якби мав друге життя, хотів би стати орнітологом. Професійно орнітологією він, мабуть, уже не займатиметься. Його справжньою любов’ю є політика. І тепер він зможе себе проявити — у найважчий період, коли вже поступово починається підготовка до виборчої кампанії 2027 року.

Переклала Марія Шагурі

26 листопада 2025
Міхал Кацевич

Публіцист, журналіст порталу Biełsat. Автор чотирьох книжок, зокрема присвячених Євромайдану та російсько-українській війні на Донбасі. У 2001-2018 роках працював у тижневику Newsweek Polska. Спеціалізується на політиці та економіці країн Центрально-Східної Європи.