Лєоніда Брєжнєва і Владислава Ґомулку, керівників Радянського Союзу та комуністичної Польщі, об’єднували свого роду братерські, хоча й доволі дивні стосунки. Спочатку старшим братом був Ґомулка, а потім — Брєжнєв. Ще раніше Ґомулці вдавалося протистояти сильному тиску Сталіна і Хрущова. Проте дехто вважав, що його сміливість — всього лише результат браку уяви.
Дивлячись на те, як незалежно Ґомулка тримався у стосунках із лідерами Радянського Союзу, потрібно пам’ятати, що він тільки на перший погляд був поміркованим комуністом, який шукав так званого польського шляху до соціалізму. Адже невипадково він прославився фразою: «Здобутої одного разу влади ніколи не віддамо». Так він сказав після війни своїм політичним опонентам, законним спадкоємцям довоєнної польської республіки, Другої Речі Посполитої. Очоливши комуністичну Польську робітничу партію, Ґомулка цілком схвалював криваву розправу з усіма, хто не приймав нового ладу в країні. До в’язниць, до камер смертників потрапляли вояки Армії Крайової, Національних збройних сил, опозиційної Польської народної партії.
Молодий комуніст
Середина 30-х років ХХ століття. Ґомулка, робітник хімічної промисловости, молодий діяч комуністичного руху з Польщі, таємно пробирається до мекки світового комунізму — Радянського Союзу.
Ґомулка вважає, що в Москві кожен знає, де розташоване місцеве відділення Комінтерну, головної організації світового комуністичного руху. Тож він розпитує у перехожих, як туди потрапити, але їхня реакція його шокує: ніхто й уявлення не має, що це взагалі за Комінтерн.
Ба більше. Коли Ґомулка звертається до міліціонера, той проганяє його з перехрестя, щоб не перешкоджав працювати. «Навіть у буржуазній Польщі поліціянт намагався б допомогти людині», — думає Ґомулка. Коли ж Ґомулка знаходить своє місце серед сотень комуністів з усього світу, які, приїхавши до Комінтерну, мешкають у московському готелі «Люкс», приходить наступне розчарування. Працівники готелю, які прибирають у їдальні й не підозрюють, що Ґомулка знає російську, вголос нарікають на те, що приїжджі об’їдаються маслом, тоді як москвичі страждають від голоду.
Потім Ґомулка їде нічним потягом. Постелі йому не видали, бо за неї потрібно дати кондуктору хабаря. У молодого комуніста таке в голові не вкладається — хабарництво для нього абсолютно несумісне з образом нової, совєтської людини. Але найбільший урок — голод в Україні. Ґомулка бачить, що до цього призвела сталінська комуністична система.
Але це все не позбавляє його віри в нову систему. Ґомулка вигадує комунізм по-польськи: досить, думає він, нам відмовитися від колгоспів і наш польський комунізм виявиться кращим від совєтського. Потрібно тільки навчитися лавірувати так, щоб московські лідери дали добро на відступ від своєї доктрини.
Лідер, який задовільняв Сталіна
Владислав Ґомулка. Джерело: Національний цифровий архівПісля Другої світової війни польські комуністи, відчуваючи себе інтернаціоналістами, погоджуються на залежність від Радянського Союзу. Але Владислав Ґомулка, який під час війни очолював підпільну комуністичну Польську робітничу партію, відрізняється від багатьох із них — він підкреслює велике значення патріотизму. Дехто з його товаришів по партії не заперечував би проти того, щоб Польща стала шістнадцятою республікою СРСР. Ґомулка до такої ідеї ставиться з презирством.
Чому ж тоді Сталін терпить Ґомулку і визнає його лідером польських комуністів?
Історик Ніколай Іванов вважає, що Ґомулка зі своїми ідеями щодо польського шляху до соціалізму досконало пасував Сталіну на початковому етапі совєтизації Польщі. Адже Ґомулка асоціювався з більш поміркованим обличчям комунізму.
Сталін, імовірно, вважав, що Польщі не вдасться відразу нав’язати жорсткий курс: поляки могли й збунтуватися, що довело Варшавське повстання. За допомогою Ґомулки Сталін намагається переконати поляків у тому, що комуністична влада може мати інший вигляд, ніж у Радянському Союзі.
Тому Сталін терпить Ґомулчині протести, коли НКВС арештовує його політичних суперників (той вважає, що поляків повинні запроторювати за ґрати поляки). Тому совєтський лідер дозволяє польському стримувати червоноармійців, які мародерствують на колишніх німецьких землях, що перейшли до Польщі після війни.
Однак 1948 року Ґомулка вже втрачає цінність і для Сталіна, і для польських комуністів. Він іде з посади глави партії, а 1951-го його таємно арештовують за звинуваченням у право-націоналістичному ухилі.
Судовий процес так і не відбувся, але за ґратами Ґомулку тримали до кінця 1954 року. Його звільнення було результатом політичних змін у Польщі, поштовх яким дала нова ситуація в СРСР після смерті Сталіна.
Але невдовзі Москва вирішила, що польські справи виходять із-під її контролю.
...І викликав довіру у Хрущова
1956 року на варшавське летовище Окєнцє приземляється літак із Микитою Хрущовим. Ще з трапу літака він погрожує кулаком польським лідерам: його довели до шалу зміни, що планувалися в польському Політбюро. Він підозрював, що поляки хочуть вийти з блоку комуністичних держав, а на чолі цього бунту стоїть саме Владислав Ґомулка, якого нещодавно випустили на свободу. Хрущов бачить у ньому польського націоналіста.
Микита Хрущов і Владислав Ґомулка. Фото: Збіґнєв Матушевський Однак перший секретар ЦК КПРС дуже помилявся. Ґомулка знав, що польські комуністи змушені шукати підтримки в Радянського Союзу, тому що в них немає справжньої підтримки польського суспільства.
Під час суперечки з Хрущовим Ґомулка настільки ревно доводить свою слушність, що мимохіть переходить на польську, а на губах у нього виступає піна. Хрущов не розумів польської, але на нього справила враження глибока переконаність Ґомулки в тому, що він говорить.
У наступні роки Хрущов змінив своє ставлення до Ґомулки на краще. Совєтський лідер часто приїжджав до Польщі на полювання, під час якого розповідав сласні анекдоти. Коли починалася облава, Ґомулка стояв біля Хрущова, тримав у руках рушницю, але ніколи не стріляв: він сприймав полювання як прогулянку лісом. A Хрущов заслужено ставав королем полювання.
Від довіри до протистояння
1965 року Владислав Ґомулка зустрівся з Лєонідом Брєжнєвим, який саме очолив Комуністичну партію Радянського Союзу. Брежнєв явно соромився: зазвичай упевнений у собі, цього разу він був схвильований, а наприкінці зустрічі несподівано звернувся до польського лідера з довірливими словами:
Товаришу Вєславе, мушу вам сказати, що мені дуже важко. Потрібно ухвалювати рішення, які випливають із незліченних проблем у величезному масштабі нашої країни. І все це спадає на мене. Із внутрішніми проблемами мені якось легше справитися, але можуть виникати труднощі в міжнародних питаннях, із проблемами руху й відносин із братніми країнами.
Я дуже вас прошу, особисто вас: підтримайте мене, допоможіть своїм величезним досвідом. Я відверто кажу вам, що мені не вистачає досвіду в оцінці міжнародних проблем, і тому я дуже прошу у вас дати дружню пораду і щиро поставитися до всіх справ. Просто прошу вас про допомогу… Мені важко. Цитата за книжкою Пйотра Костікова і Богдана Ролінського «Бачене з Кремля. Москва — Варшава. Гра за Польщу».
Ґомулка слухав, здивований і зніяковілий. Він намагався сказати щось тепле, але йому не дуже вдавалося. Тому він говорив, що Брєжнєва знають як видатного діяча робітничого руху, а досвід прийде з часом.
Лєонід Брєжнєв та Владислав Ґомулка, 1965. Джерело: Державний архів у ВроцлавіАле чим ближче було до кінця 60-х років, тим менш ввічливим робився Ґомулка. Він вибухав, бував нечемним щодо Брєжнєва, який, однак, ніколи не відповідав йому тим самим.
Ґомулка боровся за польський різновид комунізму, а Москву з плином часу дедалі більше дратувало, що в Польщі не створюються колгоспи.
Я був свідком його розмови з Брєжнєвим 1969 року на нараді міжнародного комуністичного руху в Москві. Під час перерви совєтська делегація зустрічалася з представниками інших країн і черга дійшла до поляків. Пили каву. Тривала дискусія. Брєжнєва щось смикнуло запитати: «Товаришу Ґомулко, коли ви нарешті колективізуєте сільське господарство у Польщі й зрівняєтеся з іншими соціалістичними країнами?»
Ґомулка посерйознішав і виголосив Брєжнєву єхидну промову: «Товаришу Брєжнєве, може, ми й готові були б розглянути це питання, але тоді, коли ви припините імпортувати зерно зі Сполучених Штатів і Канади й зможете його експортувати. Тоді, якби наша колективізація зустрілася зі складнощами, ми могли б принаймні купити у вас пшеницю».
Брєжнєв почав йому пояснювати, що з совєтським сільським господарством усе гаразд, що цей імпорт спричинений непогодою. Ґомулка роздратувався і сказав російською: «Ви нічого не розумієте». На що втрутився Косиґін: «Товаришу Ґомулко, може, ми й не все розуміємо в сільськогосподарській політиці вашої країни, але якщо говорити про нашу країну, то ми чудово в усьому орієнтуємося». Ґомулка на це тільки рукою махнув і змінив тему.
Крім того, Ґомулка намагався за спиною Москви порозумітися із Західною Німеччиною в питанні визнання західного кордону Польщі. У червні 1969 року він влаштував скандал Брєжнєву — так само, як кількома роками раніше Хрущову, — що Радянський Союз не повинен нормалізувати відносини із Західною Німеччиною, поки та не визнає західного кордону Польщі. Найбільше Ґомулка боявся об’єднання Німеччини, переконуючи Брєжнєва, що ФРН може поглинути НДР.
Для Брєжнєва це було вже занадто. Він уже впевнено почувався на міжнародній арені і як лідер СРСР претендував на те, щоб визначати зовнішню політику держав комуністичного блоку. У грудні 1970 року Москва, скориставшись заворушеннями на балтійському узбережжі Польщі, усунула Ґомулку від влади. І саме Брєжнєв штовхав його до падіння.
Совєтські товариші, спілкуючись із Ґомулкою, завжди заздрили одному — його костюмам. Бо хоча й славився він скупістю, але шив їх у найкращого варшавського кравця. Тому гості з Москви, відвідуючи Варшаву, часто зверталися до послуг майстра — легкого нагадування про капіталізм у комуністичній країні.
Переклав Андрій Савенець
