Лондон, 1960-ті. Поправляючи темні окуляри й прикриваючи хустиною обличчя, з української церкви вийшла струнка елегантна жінка. У польських колах Великої Британії її добре знали. Ірена Андерс — співачка, кіноактриса, дружина лідера польської еміграції генерала Владислава Андерса. Але вона не хотіла, щоб біля цього храму її хтось помітив.
Генерал Андерс для поляків — як Шарль де Ґолль для французів. Його вважали лідером нації в екзилі, а Ірену — першою леді. Вона була музичною дівою — записувала платівки, мала ефіри на BBC, готувала програми для радіо «Вільна Європа», яке транслювали на соціалістичну Польщу. Її любили і нею захоплювалися — як еталоном культури та шляхетности. Іронія в тому, що вона носила цю маску.
Біографія генералової дружини для публіки мала бути бездоганною. Навіть найближчі приятельки в Лондоні не здогадувалися, що Ірена Андерс — в дівоцтві Ірина Яросевич — з походження українка.
Були різні алібі: що її мама — з польських шляхтичів, а батько — русин. Так, у молодості він мав русинські й навіть русофільські погляди. Швидко «вилікувався» від того і став капеланом військовополонених українців, а пізніше і вояків УГА.
Ірина Яросевич, Львів. Джерело: ВікіпедіяОстаннє танго у Львові
Львів, 1938-й. У залі товариства «Сокіл» на вулиці Руській лунали бурхливі оплески. Розшаріла від танців публіка просила виконати на біс пісню «Прийде ще час». Цей хіт українці знали напам’ять та виспівували на всіх застіллях та святах.
Капела Леоніда Яблонського — вони ж гурт «Ябцьо-джаз» — вчинила справжню революцію. Бо ж донедавна вважали, що українська музика — це виключно фольклор або пісні січових стрільців. Яблонський підхопив західну моду на танго і фокстрот. До популярних мотивів додав тексти українською мовою.
Разом з автором популярного шлягера Богданом Веселовським співала і юна вокалістка Рена — Ірина Яросевич.
Ірина Яросевич з Богданом Веселовським, 1937–1938 роки. Джерело: uaestrada.orgВона мала фантастичний голос, який надавався і до класичної, і до розвагової музики. Її мати — рідна сестра священника-композитора Остапа Нижанківського, якого поляки розстріляли під час війни. Вдома часто грала на роялі, співали все — від класики до найновішого. Ірина навчалася у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Там викладав її двоюрідний брат Нестор Нижанківський, який взяв дівчину під свою опіку. Виступала на концерті з братом Романа Шухевича — Юрієм.
Ірина приєдналася до «Ябцьо-джазу» останньою з усіх учасників гурту — на курортних гастролях Прикарпаттям. Харизматична та граційна дівчина з непересічним мецо-сопрано приковувала до себе не один чоловічий погляд. Саме їй присвячував свої пісні «Бонді» — Богдан Веселовський, головний український хітмейкер Галичини. Незабаром зав’язався роман. Втім вечір 1938-го був чи не останнім їхнім спільним концертом і можливістю побути разом.
Ірина Яросевич серед учасників «Ябцьо-Джазу» (друга ліворуч на задньому плані), 1930-ті роки). Джерело: uaestrada.orgБогдан, юрист за освітою, не міг знайти хорошої роботи в полонізованому Львові. Тим часом відбувалося становлення Карпатської України. Веселовський рушив до Хуста, щоб своїми професійними навичками допомогти молодій державі. Він не знав, що шлях додому невдовзі буде закритий.
Годинник за шматок сала
1941-й. До стуку потягових коліс Ірина вже звикла, адже майже рік гастролювала Радянським Союзом. Втім уже не з «Ябцьом», а з польсько-єврейським гуртом «Теа-джаз».
До початку Другої світової війни капела Яблонського розпалась. Натомість із Польщі до вже совєтського Львова почали втікати єврейські артисти. Серед них і композитор Генрик Варс — автор знаменитої пісні Tylku wy Lwowi.
Совєтська влада їх «прихистила», дала можливість працювати, створивши цей театр мініатюр – львівський театральний джаз. Це була така собі м’яка пропаганда. Співали російською. Якщо порівняти оригінальний фрагмент і російський переклад Tylko wy Lwowi, то ви побачите разючу різницю. У пісні з’явився пропагандистський момент: «Во Львове ремонт капитальный идет, шьют девушки новые платья…»
До гурту Ірину Яросевич запросив вокаліст Ґвідон Боруцький, із яким познайомилась на курорті Закопане. Вони взяли шлюб просто під час гастролей у Києві. «Теа-джаз» видав кілька платівок — тож перший запис Ірининого голосу з’явився саме російською.
Ірена Яросевич із гуртом«Теа-джаз» у Львові. Джерело: istpravda.com.ua
В турі артисти дізналися страшну новину: Третій Райх напав на Радянський Союз. Богемне життя припинилось. Тепер їм доводилось виступати по таборах і колгоспах. Коли зовсім не було грошей, Ірина виміняла мамину шубу й татів золотий годинник на шматок сала.
Псевдонім на честь «давнього друга»
1941-й. Після майже дворічного ув’язнення з Луб’янської тюрми в Москві вийшов генерал Владислав Андерс. Радянці взяли його в полон неподалік Львова під час наступну восени 1939 року, а тепер вирішили використати для боротьби проти нацистів. Андерс очолив польське військо, яке вирушило до Середньої Азії охороняти нафтогони.
До цієї армії зголосилися всі польські військовополонені — бо ж краще загибель, ніж голодна смерть. Польська армія — отже, етнічні поляки, вважала совєтська влада. Представників інших національностей туди не брали. Але євреї, українці, білоруси таки потрапляли до цього війська, називаючи себе поляками.
Гурт «Теа-джаз» тоді став військовим оркестром «Польська парада». Ірина Яросевич виступала під псевдонімом Рената Богданська. Взяла його на честь «давного друга» Богдана Веселовського.
У Багдаді концерти-«паради» відвідував і Андерс. Його зачарувала молода вокалістка. Запрошував її на чаювання і прогулянки. Незабаром Ґвідон Боруцький дізнався, що його дружина — коханка старшого від неї на 25 років генерала.
Червоні маки на Монте-Кассіно
1944-й. Армія Владислава Андерса прибула до Італії, щоб допомогти союзникам взяти гору Монте-Кассіно — центральний пункт укріпленої лінії, яка захищала підступи до Рима.
Коли я була в Монте-Кассіно, то зрозуміла, що це справжнє пекло штурмувати таку гору. Укріплення розташовані на вершині, підійти туди дуже важко. Втрати серед поляків були величезними. А коли великі жертви, то завжди з’являється легенда.
Після кількох місяців боротьби Андерсова армія таки прорвала оборону й відкрила шлях до італійської столиці. Загинули тисячі бійців. Фелікс Конарський та Альфред Шютц написали пісню «Червоні маки на Монте-Кассіно». Першим її виконав Ґвідон Боруцький, а згодом і Рената Богданська. Відтоді її голос асоціювався з великою перемогою та жертовністю поляків.
Через два роки на екрани вийшли фільми про героїчні бої — «Велика дорога» та «Незнайомець із Сан-Марино». Їх польський режисер Міхал Вашинський знімав у Італії. Ірина-Рената знялася в обох.
Ірена у фільмі польського режисера Міхала Вашинського «Велика дорога». Джерело: was.media«Я знов тобі…»
Після знімання Ірина Яросевич розлучилася із Ґвідоном Боруцьким. Владислав Андерс також офіційно покинув сім’ю. Року 1948 пара одружилася. Подружжя переїхало до Лондона — генерал не отримав громадянства від комуністичного уряду Польщі.
Яросевич була змушена постійно маскуватися, аби не видати свого походження. Окрім родичання з Нижанківськими, батька-капелана Галицької армії, знайомства із братом Шухевича, вона мала ще один секрет.
В усіх інтерв’ю Ірина говорила, що її молодший брат Стефцьо пропав безвісти під час війни. У львівському архіві я знайшов листа її сестри. Там йдеться, що насправді брат служив у дивізії «Галичина» і загинув під Бродами. Уявляєте реакцію поляків, якби вони дізналися, що брат першої леді Польщі боровся за Україну в німецькій уніформі? Цікаво, що саме генерал Андерс доклався до того, щоб не віддати совєтській владі 11 тисяч українських дивізійників. За його підтримки вони опинилися у Великій Британії. Чи могла вплинути на цю позицію Рената? Очевидно, так. Він знав про її походження — є фотографії, на яких вони спільно відвідують родину Яросевичів у США.
Польська улюблениця Ірена Андерс не сходила зі сцени. Під час гастролей у Канаді вона зустрілася із Богданом Веселовським — своїм першим юнацьким коханням. Після цього таки додала до репертуару кілька пісень українською, серед них ліричну «Я знов тобі», яку він написав. Вже після того, як Україна відновила незалежність, вона таємно прилітала до Львова відвідати могилу батьків. А щонеділі надівала темні окуляри, щоб піти на богослужіння до української церкви.
Ірена Андерс, 2009 рік. Фото: Аґнєшка ЗаксєвичРедакція висловлює вдячність порталу «Локальна історія» за можливість публікації
