Ось уже майже 20 років спостерігається стрімкий розвиток польської кухні. Після падіння комуністичного режиму польські кулінари кинулись готувати екзотичні страви, захоплювалися молекулярною кухнею, експериментували з продуктами з різних куточків світу. Сьогодні ж дедалі популярнішою стає кулінарія, пов’язана з тією чи іншою місцевістю, екологією, традиціями та історією.
Поляки прекрасно обізнані з французькою й італійською кухнями, добре знають чеську й китайську, проте коли потрібно схарактеризувати польську кулінарію, починаються нескінченні дискусії.
Серед найулюбленіших польських страв — український борщ, руські вареники (pierogi ruskie), карп по-єврейськи і литовський холодник.
І хоч вони почасти й нагадують страви сусідніх країн, та неодмінно відрізняються певними типово польськими нюансами й поляки вважають їх надбанням своєї національної кухні.
Окрім перелічених традиційних страв, існує, звісно, ціле розмаїття популярної регіональної їжі. У Познані та Великопольщі, наприклад, поширені пири з ґзіком (картопля з домашнім сиром) та дріжджові пизи, а на півночі готують чорнину (суп із качиної чи гусячої крові), який мешканцям півдня Польщі видається справжнім жахіттям. На сході країни популярні бабки та картопляні кішки (ковбаски), у горян — квасниця (суп із відвару квашеної капусти), а сілезці пишаються рулетами з телятини з сілезькими клюцками (галушками з картоплі) та так званою модрою (червоною) капустою. І все ж, попри такі регіональні відмінності, ми можемо назвати страви, які об’єднують більшість поляків і викликають у них спогади дитинства про домашню кухню.
Ми підготували добірку десяти традиційних польських страв і хочемо розповісти про їхню історію та особливості.
Бульйон. Найголовніший суп
Бульйон (rosół) — найпопулярніший польський суп. Зазвичай він був і залишається стравою, яку подають у неділю до сімейного столу. Найпоширеніші його різновиди — бульйон із курятини й телятини. Колись до свят його готували з різних видів м’яса, а сьогодні найчастіше подають із макаронами, які в давнину часто робили вдома, а зараз купують як готовий продукт.
Станіслав Чернецький, автор найстарішої повністю збереженої польської кулінарної книги 1682 року, починає її описом «польського бульйону».
Бульйон із курятини. Джерело: Pxhere.comКнига присвячена аристократичній кухні, переважно на основі італійських та французьких зразків, і бульйон — одна з нечисленних страв, яку автор назвав «польською». Ба більше, у його «Compendium ferculorum, або Зібранні страв» перед самим рецептом «Польського бульйону» представлено аж 16 способів його приготування. Вони відрізняються переважно додатками: майстер ще кілька століть тому рекомендував подавати його не тільки з макаронними виробами, а й із горохом або квасолею, сухариками, рисом, крихітними варениками та різними овочами. Деякі з цих способів зберігаються і досі, наприклад, бульйон із колдунами (маленькі вареники, начинені м’ясом або квасолею чи рисом).
Меню жодного сучасного ресторану не може обійтися без бульйону — це спогад про недільний обід у родинному колі, страва, що вважається корисною та поживною, ба навіть цілющою. Слідом за Чернецьким упродовж багатьох століть більшість польських кулінарних книг починалася описом бульйону, головного супу (хоча автор «Compendium» вважав його не супом, а м’ясною стравою), основою приготування інших супів, соусів та додатків.
Борщ. Білий, чистий і буряковий
У Польщі полюбляють чимало різновидів борщу. Один із найвідоміших — так званий український борщ (із картоплею, квасолею та самими буряками). І все ж найпопулярнішим залишається «чистий борщ» — легкий, прозорий відвар із буряків, який часто подають у чашках, нерідко з «вушками» (маленькими варениками відповідної форми, фаршированими м’ясом або грибами).
Цікаво, що сама назва «борщ» походить від зовсім іншого продукту. Спершу вона означала саме суп із борщівника, себто рослини селерових, з квашеного листя та стебел якої готували цю страву. З часом почали так називати різні супи з інших квашених продуктів. Спочатку буряковий борщ готували тільки з квашених буряків або з самого бурякового відвару. Квашення буряків давало змогу довше їх зберігати, до того ж воно додавало кислого присмаку, який так полюбляють поляки. Квашена капуста, огірки, журек і щедре приправлення оцтом — характерні риси польської кухні. Сьогодні борщ також кислий, однак замість трудомісткого квашення буряків, які у наші часи доступні протягом усього року, використовують оцет, а іноді лимонну кислоту або лимони.
Чистий борщ із «вушками». Джерело: FlickrУ Польщі борщем інколи називають журек (так званий білий борщ), хоча тут думки розділилися. Поляки завзято сперечаються, чи «білий борщ» — це своєрідний різновид журека (приготовленого на пшеничній заквасці або з додаванням сметани) і чи взагалі щось таке існує.
Протягом століть борщ був дуже популярний, особливо на сході колишньої багатонаціональної Речі Посполитої, яка проіснувала до кінця XVIII століття.
Мешканців Великого Литовського князівства (нині територія Литви та Білорусі) сучасники часто називали «ботвинами» — завдяки їхній нестримній любові до бурякового борщу.
Під час своїх подорожей Європою мешканці цих земель тепло згадували борщ і тужили за ним, відкидаючи найвишуканіші французькі та італійські делікатеси.
Сьогодні борщ із вушками з грибами — одна з головних страв, яку подають на віґілійний стіл. У деяких родинах, однак, точиться одвічна війна між борщем та грибним супом. У Сілезії віддавна на Різдво готували так звану сємєньотку (суп із конопляного насіння), а в стародавній польській кухні популярним різдвяним супом був мигдалевий. Історія кухні — це повільна й невпинна втрата різноманітності, поступова стандартизація страв, продуктів і смаків. І одним із переможців у цьому процесі став саме борщ.
Борщ відомий та популярний як у Польщі, так і в Україні, Литві й Білорусі. У ХІХ столітті його описували в кулінарних книгах східної Німеччини. Точні рецепти борщу з квашеного буряка можна віднайти й у відомих французьких кулінарних книгах. Тож борщ ледь не став класичною європейською стравою.
Журек. Окраса великоднього столу
Журек, суп на житній заквасці (ферментоване житнє борошно) — одна з найвідоміших польських страв. Сьогодні це насправді повноцінний обід: готують журек із ковбасою, картоплею та яйцями, подають із хлібом, а часом у самому хлібі (спеціально випеченій, порожнистій хлібині з хлібною покришкою).
Протягом століть журек був насамперед пісною стравою, їжею для бідних, чимось дуже простим. Зазвичай у ньому не було ні ковбаси, ні навіть заборонених під час посту яєць.
У кращому випадку його можна було прикрасити і приправити зеленню, а в розкішному варіанті, але все ж пісному, подати із солоним оселедцем або сушеною рибою. Такий «королівський борщ» (жур) із рибою описав Станіслав Чернецький у своїй книзі, датованій XVII століттям.
Журек. Джерело: Auchan directПрактично у той же час автор кулінарної книги князів Радзивілів залишив рецепт борщу (журу), в який додають зелений дикорослий борщівник. З подрібненої риби та борошна також робили яйця, а «жовтки» фарбували шафраном. Таким чином страва була вишуканою, але пісною. У XIX столітті жур іноді поєднували з буряковим борщем, особливо коли кухар не мав квашених буряків.
Сьогодні ж класичний журек із яйцем та ковбасою передусім подають на Великдень і він є окрасою святкового пізнього сніданку, що переходить в обідню трапезу. Такий святковий журек колись вважався особливою і рідкісною стравою, сьогодні він поширений повсюди, натомість старий пісний журек практично призабутий. Однак останнім часом журек без м’яса та яєць знову з’явився у веганській версії, в якій, наприклад, гречка замінює м’ясо, а картопля з кардамоном та чорною сіллю — яйця.
Вареники на всі смаки
У більшості ресторанів та барів по всій Польщі ми можемо зустріти вареники (pierogi). Найпопулярніший різновид — «руські» вареники з начинкою з вареної картоплі, сиру, великою кількістю підсмаженої цибулі та перцю. «Руські» тут означає українські, себто колишнього Руського воєводства (Львівщина), або загалом зі сходу давньої Речі Посполитої (територія сучасних України й Білорусі). Польські вареники зазвичай варять, іноді відварені підсмажують, а смажені дріжджові пиріжки фарширують м’ясом, грибами чи капустою й називають паштетиками (paszteciki).
Окрім найпопулярніших та найбільш поширених «руських» вареників, цінуються також вареники з капустою, зазвичай квашеною, і грибами. На сході Польщі їх готують зі свіжою капустою й тушкованою на вершковому маслі з цибулею. Також поляки полюбляють вареники з м’ясом. Останнім часом популярності набули й вареники з гусятиною — це результат ренесансу цього виду м’яса в польській кухні.
Вареники. Джерело: PixabayПротягом століть гусяче м’ясо та різноманітні страви з нього споживали в День святого Марціна (11 листопада), що є найбільшим святом перед Адвентом (період посту та очікування Різдва). Упродовж останніх кільканадцяти років цю традицію успішно відновлюють, поєднуючи День святого Марціна (радісне свято врожаю, достатку та закінчення польових робіт) із Днем Незалежності, що відзначається з 11 листопада 1918 року та вважається символічним моментом відродження незалежної Польщі після багатьох років поділів. У результаті цих історичних змін польські вареники не просто відродилися, а й збагатилися «гусячим» різновидом.
На сході Польщі, особливо в Люблінському воєводстві, популярні вареники з гречкою, іноді в тісто додають гречане борошно. Одним із найдавніших видів є вареники з сиром, які зазвичай подають підсолодженими з родзинками й сметаною. Поширені й вареники з різноманітними фруктами, особливо з полуницею, лісовими ягодами й яблуками.
У Польщі популярні так звані вареничні (perogarni), у меню яких часто можна віднайти й понад сотню різновидів цієї страви.
Гурман тут може скуштувати, зокрема, експериментальні й дивацькі вареники з шоколадом або нутеллою, сочевицею або паприкою та й узагалі зі всім, чого тільки душа запрагне.
Приготування вареників у Познані. Джерело: Вікіпедіа У польських кулінарних книгах вареники описувалися споконвіку, а польська назва «пєроґі» часто вживалася на окреслення так званих лінивих вареників (галушок), печених дріжджових пиріжків і навіть різних видів голубців. Протягом століть вони асоціювалися зі знайомою, простою та родинною їжею, були спогадом про дитинство, за яким польські емігранти та мандрівники неабияк сумували.
Адаму Міцкевичу, польському національному пророку епохи Романтизму, який подорожував Італією, в одній таверні запропонували равіолі — нічого іншого не було. Міцкевич та його супутники не надто радо погодились скуштувати невідому страву. Однак коли їм подали равіолі з сиром, вони відразу розпізнали в них литовські жовтоноси — так називали вареники з сиром, форма яких нагадувала ніс, а насичений жовтий колір досягався завдяки жовткам і маслу. Задоволений Міцкевич, якому ця італійська страва нагадала дитинство, навіть висунув теорію, буцім жовтоноси походять від равіолі й їх привезла в Литву в XVI столітті королева Бона, дружина короля Сиґізмунда Старого. Історії про королеву Бону та її кулінарний вплив на поляків, особливо про поширення тут так званої влощизни (супової зелені) Włoszczyzna (від слова Włochy, Італія) — морква, корінь селери, корінь (іноді й зелень) петрушки, цибуля-порей. Такий «суповий набір» продається у всіх польських продуктових магазинах., базуються саме на таких вільних асоціаціях та фантазіях. Китайці стверджують, що вареники — китайська страва, італійці вказують на свої равіолі, кавказькі народи наводять свої манти, у японців є пельмені ґьодзи.
Вареники відомі в Україні, Білорусі та Росії, проте їх ніхто не винайшов, не є їхнім власником і не має на них виключного права. Як і Міцкевич, я стверджую, що найкращі вареники — з мого дитинства: фаршировані капустою, тушкованою у вершковому маслі з цибулею, відварені та подані зі сметаною. Та багато поляків вважають, що капуста має бути квашеною, а сметану слід додавати тільки до солодких вареників...
Відбивна. Королева польської кухні
Візитівкою популярної домашньої польської кухні є свинна відбивна (kotlet schabowy). Шматочки корейки розбивають молотком, потім замочують у яйці й панірують. Подана з вареною картоплею та смаженою капустою, це, мабуть, найкласичніша страва польських ресторанів. Її історія, однак, відносно нова і починається лише з середини XIX століття.
Свинна відбивна. Джерело: PixabayОдин із перших рецептів класичної свинної відбивної в паніруванні описала Люцина Цвєрчакевич, відома авторка популярних кулінарних книг та посібників із домашнього господарства з другої половини ХІХ століття. На відміну від попередніх кулінарних книг, часто написаних професійними придворними шеф-кухарями та призначених для кухарів і кухарок, які працюють у сільській місцевості у шляхетських садибах, Цвєрчакевич писала для мешканців великих міст, де продукти купувались у магазині чи на ринку, в домах слуг було значно менше і більше цінувався час і праця людини. Раніше популярним був, особливо в Галичині (захопленій Австрією), панірований телячий шніцель. Його досі подають у Кракові та Львові, де кухарі та ресторатори залюбки звертаються до часів Габсбурзької монархії ХІХ та початку ХХ століть.
Свинна відбивна стала однією з класичних страв польської кухні в першій половині ХХ століття, у часи Другої Речі Посполитої. Однак найбільшої популярності вона сягнула в комуністичну еру Польської Народної Республіки.
Тоді м’ясо було важкодоступною розкішшю, а відбивна стала її найкращим символом. Любов поляків до свинних відбивних просто безмежна. Хоча сьогодні у нас є великий вибір м’яса та м’ясних страв, домашніх та екзотичних, майже у кожному ресторані клієнти просять свинну відбивну.
Коли після падіння Польської Народної Республіки, напливу нових екзотичних продуктів та відкриття світу багато польських кухарів хотіли відмовитися від класичних простих страв, які вважали банальними та негідними сучасної кухні, самі клієнти змусили їх продовжувати готувати свинні відбивні. З’явилися навіть ресторани, які пропонують якісну свинину місцевих порід та з екологічних ферм. Зараз свинні відбивні почали готувати призабутим способом: відбирають м’ясо на кістці, що додає смаку, смажать, як і раніше, на смальці, а не на олії, й ефектно подають — як величезну порцію м’яса.
Свинна відбивна, королева польської кухні, стала символом розкоші комуністичних часів. Сьогодні її практично годі побачити в меню вишуканих ресторанів, де подають легкі, часто веганські страви, дивуючи забутими рослинами та овочами, а також традиційну їжу, але приготовану за найсучаснішими технологіями. Однак свинна відбивна досі є королевою популярної польської кухні, вона — обов’язковий пункт меню в недорогих ресторанах і барах, а також за сімейним столом.
Зрази. Страва зі своєю історією
Зрази — ще одна класична польська страва. Традиційно вони готуються з відбитої телятини, в яку загортають різні ароматні додатки, як-от гриби, маринований огірок, бекон, смажену цибулю або темний хліб. Загорнуті таким чином зрази іноді перев’язують ниткою або протинають спеціальною маленькою шпажкою, потім їх обсмажують і дотушковують. Подають зрази з соусом, дуже часто з ячмінною чи гречаною кашами, але нерідко із картоплею й галушками.
Проте багато століть словом «зрази» називали просто шматочки м’яса, щось нарізане одним махом. За легендою, їх почали загортати тільки на початку ХІХ століття.
У Вільні в таких новомодних м’ясних зразах ув’язненим шпигунам та політичним в’язням передавали таємні записки.
Однак зрази з телятини були описані ще у XVIII столітті. Можливо, вони були відомі й раніше, оскільки 1742 року їх згадують у французькій кулінарній книзі серед страв, приготованих французами по-польськи (à la polonaise). Ця кулінарна мода, популярна у французькій кухні першої половини XVIII століття, була пов’язана з польським королем Станіславом Лєщинським, який, вигнаний із країни, став тестем короля Людовика XV і принцом Лотарингії. Польсько-французькі зрази фарширували телячим кістковим мозком і маринували в оливковій олії з травами.
Зрази. Джерело: Flickr1856 року зрази були описані в одній із найвідоміших французьких кулінарних книг «Cuisine classique» «Класична кухня».. Її автори працювали, зокрема, у Польщі, Росії та Німеччині й привнесли багато страв із цих країн до французької кухні. Зрази у їхньому виконанні фарширувалися кашею, смаженою цибулею та нарізаною зеленню петрушки.
У кулінарній книзі, опублікованій 1917 року для польських іммігрантів у Америці, наголошувалося, що зрази — це польська національна страва, відома також в інших країнах. Популярна, неодноразово перевидана німецька кулінарна книга «Марта», що вперше побачила світ у Ґрудзьондзі 1866 року, а потім була передрукована в Торуні та Ліпську, описує, зокрема, «польські зрази, або зрази з начинкою». Їх готували з телятини, баранини або яловичини і фарширували смаженою цибулею і тертим житнім хлібом.
Зрази мали довгу й складну історію й царювали на польських столах протягом століть. Сьогодні їх часто готують у дешевшій версії зі свинини, проте зрази з телятини, фаршировані різними начинками, які зазвичай подаються з кашею та буряком, і досі залишаються однією з найвідоміших страв польської кухні.
Голубці. Не тільки з рису
Голубці, себто м’ясо, загорнуте в капустяне листя, часто впереміш із рисом або кашею — ще одна класична страва польської кухні. Багато століть це була радше пісна їжа. Її готували з каші, загорнутої в капустяне листя, і часто подавали у грибному соусі. При цьому начинку загортали в лист квашеної капусти, яку заквашували цілими голівками. З часом у кашу почали додавати подрібнене м’ясо або фарш, а згодом її замінили рисом.
Голубці. Джерело: FlickrРисова начинка стала особливо популярною в містах, а в сільській місцевості ще довго готували (і де-не-де досі готують) голубці з кашею. Зараз до такої страви повертаються й міські гурмани, які все охочіше звертаються до місцевих та давніх традицій. У сучасних польських ресторанах голубці зазвичай подають у томатному соусі.
Сьогодні на сході Польщі також готують голубці з кашею та тертою картоплею, подані у грибному соусі. Раніше це пов’язувалось із бідністю: через високі ціни м’ясо було розкішшю, а сьогодні голубці з кашею знову набувають популярності з дієтичних причин та через поширення веганської кухні.
Біґос. Візитівка польської кухні
Біґос, страва з квашеної капусти, м’яса, ковбас та копченини — одна з найупізнаваніших страв польської кухні. Поляки обожнюють біґос, у багатьох сім’ях його готують по-різному й список інгредієнтів страви може бути нескінченний. Крім квашеної капусти, до біґосу іноді додають свіжу капусту, його часто готують із грибами, помідорами, чорносливом, смаженою цибулею, багатьма видами м’яса, різними ковбасами, груднинкою та вином. Колись до біґосу додавали бурякову кислоту (сік із квашеного буряка), його також залюбки готували з дичиною (мисливський біґос).
Біґос. Джерело: ВікіпедіаЧаси Польської Народної Республіки та комунізму іноді називали «біґосним соціалізмом» за аналогією до угорського «гуляшного соціалізму». Йдеться, зокрема, про 70-ті роки ХХ століття, період правління Едварда Ґєрека та відносного процвітання, одним із символів якого був біґос — домашня поживна і популярна страва з доступних інгредієнтів.
Вважається, що біґос стає смачнішим із кожним повторним нагріванням, коли різні інгредієнти ретельно перемішуються й аромати поєднуються.
Біґос найчастіше готують наприкінці осені та взимку, часто подають у різних закладах та дешевих ресторанах, він також доступний у магазинах як готова страва — у банці або ж на вагу.
Однак ще сто років тому слова «біґос» і «біґосек» означали дещо інше. У XVII столітті в «Compendium ferculorum» Станіслава Чернецького так називали страву з нарізаного м’яса або риби з кислою і гострою приправою, приготованою з щедрим додаванням дорогих екзотичних лимонів, винного оцту та спецій. У більш скромному варіанті лимони та винний оцет замінювали місцеві, а отже, значно дешевші додатки, переважно квашена капуста, але іноді й мариновані огірки або квашенина. Навіть на початку ХХ століття біґос ще готували з кислими огірками й яблуками. Сьогодні ж біґос готують передусім із квашеної капусти.
Давній бароковий біґос був насамперед м’ясною стравою, сьогодні ж м’ясо, ковбаса та різноманітна копченина — всього лиш додатки до капусти. У XVIIІ столітті біґос, де було більше капусти, ніж м’яса, і який не містив лимонів та винного оцту, називали гультяйським, тобто простим, біднішим, характерним для вбогіших прошарків суспільства. Такий біґос іноді ще називали капустяним, біґосом із капустою. Сьогодні в Польщі так уже ніхто не скаже, позаяк очевидно, що біґос готують саме з капусти.
Шарлотка. Яблук не буває забагато
Яблуко, либонь, — найбільш польський з усіх польських фруктів, символ місцевої специфіки та великий напрямок польського сільського господарства. Воно широко використовується в польській кухні. Раніше навіть готували яблучні супи (з сушених та свіжих фруктів), а сьогодні їх подають тільки на Святвечір. Яблука запікали й досі запікають із різними додатками, а ще ними начинювали птицю, особливо гуску, з них робили соуси, сушену фруктову масу (бабки та пастили). Яблучним мармеладом начиняють пироги та тістечка, а століття тому яблучником (jabłecznik) називали популярний слабоалкогольний напій, який сьогодні модно зветься сидром.
Шарлотка. Джерело: PixabayМабуть, одним із головних пунктів цієї національної яблучної спеціалізації є шарлотка — яблучний пиріг, який іноді називають яблучником. Існує чимало різновидів цього чи не найвідомішого польського десерту. Поруч із сирником це, мабуть, найпоширеніша польська випічка. Як правило, її готують із пісочного тіста, тонкий шар якого покритий яблучною масою, мармеладом або подрібненими і ледь обсмаженими яблуками, часто з корицею. Усе це покривається ще одним тонким шаром тіста, зазвичай із глазур’ю.
Дехто вважає яблучник і шарлотку різними десертами. Різновидів цього делікатесу є безліч й вони відрізняються більшою чи меншою кількістю яблук або ж видом тіста.
Шарлотку по-варшавськи і по-польськи описано, зокрема, 1855 року у відомій французькій «Класичній кухні». В обох історичних рецептах основою є, звісно ж, яблука, яких набагато більше, ніж тіста, причому вони присутні й у вигляді повидла, і як шматочки фруктів. Яблучне повидло ще перекладали іншими фруктами або конфітюром.
Сьогодні яблучник і шарлотка настільки популярні десерти, що їх можна зустріти чи не в усіх польських ресторанах, кав’ярнях, кондитерських, а також на домашніх столах.
Маковець. Універсальний десерт
Маковець. Джерело: ВікіпедіаРулет маковець і загалом мак — ще одна особливість польської кухні. Маковець, відомий і популярний в єврейській кулінарії, яка тісно пов’язана з польськими кулінарними традиціями, — це щось неповторне. Макове насіння як доповнення до хліба та тістечок використовується в Німеччині, Центральній і Східній Європі та в деяких країнах Азії, але його роль у польській кухні була і залишається унікальною. У старопольській пісній кухні високо цінувалася ніжна макова олія (бідні задовольнялися конопляною). Поляки досі полюбляють хліб і булочки з маком.
Маковець — важливий компонент святвечірнього меню, либонь, найоригінальніший та найглибше вкорінений у кулінарній історії.
У переддень Різдва в Польщі часто подають клюцки з маком, кутю й розтертий мак із медом, родзинками та крихким пісочним печивом. Кілька століть тому також був популярний пісний суп із маку. Сьогодні головне, що залишилося від цієї специфічної польської традиції — маковець. Він популярний і в кав’ярнях, і в кондитерських, і в святковій домашній (передусім різдвяній) кухні.
* * *
Наша добірка десяти типових страв польської кухні, як ми писали на початку, — суб’єктивна, і в ній, звичайно, бракує чимало різних страв, як-от огіркового супу (з маринованих огірків), капусняка із квашеної капусти, горохового супу, флячків, квасолі по-бретонськи, усюдисущого помідорного супу, запеченої гуски з яблуками, так званого півгуска (копчених гусячих грудок), коропа по-єврейськи, судака із яйцями. Щодо тістечок, то, мабуть, слід згадати великодні бабки, сенкачі, які випікаються на рожні на вогні, пончики та популярні кремівки (вершкові тістечка), про які з любов’ю згадував Папа Римський Іван Павло ІІ. А я як житель Торуню, міста Миколая Коперника, згадаю й відомі торунські пряники (і пряникове пиво, пряникове морозиво, гірчицю, соуси тощо).
Хоча до нашого списку слід було б додати ще чимало різноманітних страв, ті, що в ньому опинилися, безумовно, таки на це заслуговують. Однак щоб познайомитися з ними, скуштувати їхні різновиди й завдяки їм пізнати Польщу та поляків, варто просто сюди приїхати.
Переклала Ірена Шевченко
