31 серпня 1939 року. Шпальти газети Kurier Warszawski кишать повідомленнями: «Скасовано рух міжміських потягів», «Виробничі умови під час війни будуть складними», «Управління варшавських телефонів просить абонентів обмежити розмови до найважливіших і найкоротших». Поміж закликами копати протитанкові рови і подаватися на санітарно-рятувальні курси Католицького союзу польок — анонс: 2 вересня у варшавському Театрі Новому йтиме «Баба-Диво», трагікомедія у трьох актах, просякнута сатирою на Гітлера і режим Третього Райху. 

На другий день Другої світової війни столична прем’єра таки відбулася. У залі сиділо 15 глядачів, серед них авторка — одна з найвідоміших польських поеток-модерністок Марія Павліковська-Ясножевська.

Марія Павліковська-Ясножевська. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

У той час письменниця, народжена в Кракові, мешкає у Варшаві: щойно сюди перевели служити її чоловіка — капітана авіації Стефана Ясножевського, «Льотека». Йому виділили службову квартиру на Мокотуві, та поки її обставляли меблями і картинами, подружжя жило в «Брістолі», адже мало тут привілеї, — на шостому поверсі люксового готелю містилася майстерня батька Марії, відомого художника Войцєха Коссака. 

Щойно в серпні вийшла нова, 13-та книжка Павліковської-Ясножевської — поезія в прозі «Поетичний шкіцівник» (Szkicownik poetycki). Письменниця в зеніті слави і творчого розквіту. 

Вона завжди з’являється на людях закутана у шалі, вуалі, хустки або хутра. Здалеку — як кокон метелика, згадували знайомі. Оця ефірність її візуального образу, відірваність від земного, витання у хмарах, здавалося, становила есенцію самої її натури і стала характерною особливістю її поезії. Навіть закохувалася поетка здебільшого у льотчиків і моряків — наче навіть таким чином намагалася триматися ближче неба чи чогось далекого від буденності. 

Блідне берег прилеглий
В жалОбі лілОвій небо
і вітрильник опертий на легіт,
як я на думку про тебе. 
Наді мною сріблясті води
зависли за мить до зливи, застигли за мить до зливи
в передчутті насолоди.

Ефірність випарувалася у вересні 1939 року, який став вододілом життя Марії Павліковської-Ясножевської, розділивши його на мирне, родинне, богемне, тріумфальне «ДО» і воєнне, ізольовано-емігрантське, невиліковно онкологічне «ПІСЛЯ».

За словами Рафала Подрази, дослідника історії роду Коссаків, коли почалася війна, Марія Павліковська-Ясножевська спершу не мала наміру полишати Польщу. Проте дружина міністра закордонних справ Юзефа Бека застерегла: німці внесли Ясножевську до списку осіб, призначених до ліквідації. Так-так, через п’єсу «Баба-Диво», яка напередодні не сходила з передових сцен польських театрів. 

Вистава «Баба-Диво» в міському театрі ім. Юліуша Словацького в Кракові. Марія Павліковська-Ясножевська (сидить праворуч, у капелюсі) в оточенні акторів. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Просто з «Брістолю» подружжя Ясножевських гайнуло автівкою до Львова, звідти через Заліщики — до Бухаресту, відтак через Белград і Рим — до Парижа. Врешті Марія з чоловіком оселилися у Блекпулі в Великій Британії: тут на базі авіації Королівських військово-повітряних сил Стефан нестиме службу. 

Марія Павліковська-Ясножевська видала в еміграції ще дві поетичні збірки: «Троянда й ліси у вогні» та «Жертовний голуб» [«Róża i lasy płonące», Лондон, 1940; «Gołąb ofiarny. Zbiór wierszy», Глазго, 1941.] Вона дуже болісно переживала втрату зв’язків із рідними, які залишилися в Польщі, й невідомість щодо їхньої долі. Згодом поетка довідалася про смерть батька, а відтак матері — ці драми ще більше підірвали її психічне і фізичне здоров’я. Після року боротьби з важкою онкологією 54-літня Марія Павліковська-Ясножевська тихо відійшла у сні в манчестерській лікарні.

Після смерті дружини Стефан замкнувся в собі, покинув службу, нікуди не виходив. Він до кінця життя говорив про покійну дружину в теперішньому часі. Тільки через багато років він погодився зустрітися з сестрою Марії, Маґдалєною Самозванець, яка приїхала до Великої Британії, аби зібрати матеріали до книжки про поетку. Та все одно Стефан не віддав їй найдорожче — листи. 

Лілька з Коссаківки 

Змалку Марія і Маґдалєна були нерозлийвода — навіть якийсь час вдягалися однаковісінько, а-ля близнючки. Марія — етерна і меланхолійна, проте з чудовим почуттям гумору. Маґдалєна — приземлена і задерикувата, завжди у русі. І обидві — неабияк обдаровані мистецьким чуттям.

Загалом Коссаки — шанований мистецький рід. Дідусь Марії, Юліуш Фортунат Коссак, був визнаним художником, що прославився передусім баталістичними полотнами й винятковою майстерністю у зображенні коней. Про нього поетка згодом писатиме:

Дідусь в майстерні курив сигару перед мольбертом,
брав пензель до рота, обдумував довго,
струшував попіл єдвабний в попільничку ретро.
Розвóдив на палітрі фіáлкові соки,
змішував дощівку з зеленню й весною,
й молоко мигдалéве – з хною. Тут і далі вірші Марії Павліковської-Ясножевської – у перекладі Наталі Ткачик.

Батько Марії – не менш відомий живописець Войцєх Коссак, чиї полотна особисто замовляли для своїх колекцій Франц Йосиф та Вільгельм ІІ.

Портрет Марії Павліковської-Ясножевської, Войцєх Коссак. Джерело: Wikipedia

Брат Марії, Юліуш Коссак, також обрав живопис, однак не сягнув мистецького рівня батька і дідуся. Сестра, Маґдалєна Коссак, здобула популярність як авторка сатиричних творів, які публікувала під псевдонімом Маґдалєна Самозванець. Тітка, Зоф’я Коссак (Щуцька), була письменницею, Праведницею народів світу й діячкою підпілля під час окупації. А племінницю Марії Павліковської-Ясножевської, Сімону Коссак, знають як видатну натуралістку. 

Родинне гніздо Коссаків — неоготична вілла у краківському середмісті — влітку тонула у густій зелені садів. Кілька прибудов слугували майстернями художників-Коссаків. Сам будинок суворо ділився на «чоловічу» й «жіночу» половини. У саду і флігелях жила ціла зграя сіамських котів. Певний час тут навіть «прописалася» ручна мавпа, але виявилася надто вже бешкетною — тож із нею довелося розпрощатися. Чемнішим був Флорек — білченя, що прив’язалося до Лільки (так удома називали Марію) і навіть відмовлялося від їжі, коли його панночка на кілька днів виїжджала з дому. 

Вілла художника Войцєха Коссака в Кракові. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Лілька, Мадзя та Юліуш зростали в мистецькій атмосфері й богемному товаристві, адже в Коссаківку вчащали Генрик Сенкевич, Іґнацій Ян Падеревський, Вінцентій Лютославський, Вінцентій Поль, Адам Асник, Гелена Моджеєвська, Станіслав Віткевич, Яцек Мальчевський. Спробуй в такій атмосфері вирости не-митцем. 

Якось, граючись перед віллою, Лілька впала й зламала руку. Чи то гіпс наклали невдало, чи то кістка зрослася неправильно, За іншою версією, причиною вади став перенесений у дитинстві поліомієліт. та з часом у дівчинки почав викривлюватися хребет. Відтоді їй усе життя доводилося носити ортопедичний корсет, а несиметричність постави маскувати під шалями й хустками, які лише підсилювали меланхолійний шарм поетки.

Якщо не враховувати цей трагічний епізод, дитинство Лільки було безхмарним. Ба більше — доньки Коссака, народжені зі срібною ложкою в роті, буквально купалися в розкоші. У них були найкоштовніші прикраси, наймодніші сукні і капелюшки-панчішки-рукавички з Франції та Відня. Вони мандрували Європою, відпочивали на Рів’єрі (Лілька навіть узяла туди з собою Флорека). А татко-Коссак тим часом малював-малював-малював, аби вистачило на всі забаганки юних панночок.

Та любов до розкошів не заважала дівчатам розвивати свої таланти й здобувати освіту. До Коссаківки приїжджали приватні вчителі музики та мов — французької, німецької й англійської. Згодом Марія як вільна слухачка відвідувала лекції в Краківській академії мистецтва, а вдома зачитувалася Ніцше і Меттерлінком. А ще — захоплювалася окультизмом, сатанізмом, астрологією. Вірила в таро, кабалу, талісмани проти вроків і… силу молитви до святого Антонія. Над ліжком поетки висів портрет Бафомета. Символічна постать, істота з козячою головою, крилами, жіночими грудьми й факелом між рогами. Алегоричний образ, що уособлює єдність протилежностей. А привиди, фати моргани, інкуби, чорти на Лисій Горі, відьми і ворожки стали частими образами її поезії. Як-от у вірші «Сімейство чарівниці»:

Шлюбую любов вам бездонну,
сивий цвіте цикути, блудна беладонно,
сово, жабо, геєно і місяця сережко,
тютюне блідолиций
й ти, зжовкла журлива бузини мережко.
Я, відьма без коцюби,
із серцем скоцюрблим,
у тузі за далеким демоном облуди…

Полиці бібліотеки Марії Павліковської-Яножевської вгиналися від посібників із чорної й білої магії, які Войцєх Коссак попри протести дружини, ревної католички, привозив із Парижа. 

Марія Павліковська-Ясножевська в листі до другого чоловіка, Яна Павліковського

Усі ці містичні книги дають мені відчуття полегші. Ніби я, протерши очі, дивлюся з високої гори на землю, на людський рід, на своє життя — і в цьому самозреченні віднаходжу спокій. Я змалечку відчувала потяг до таких речей, не знаю чому, але відчувала повагу до антикварів, ромів, старих євреїв. Церква видавалася мені порожньою й нерозумною, натомість у містицизмі, у байках із царини магії я знаходила поживу для фантазії.

Сателітка скамандритів 

Дебютувала поетка 1922 року: спершу трьома віршами у часописі Skamander, а відтак збіркою «Блакитні небилиці» («Niebieskie migdały»), яка викликала фурор у літературній спільноті. Тонкий жіночий еротизм, багато тілесності й містики, кольористичні й фактографічні образи, фольклорні мотиви — і все це присмачене тонкою іронією. За формою то була вищої проби авангардна поезія, в якій водночас простежувалася і стрункість класичної форми. Саме за це Марію Павліковську-Ясножевську так цінували скамандрити.

Наступні збірки, яка з’являлися одна за одною, тільки підтверджували — в польській літературі з’явилася потужна поетка: «Рожева магія» з авторськими ілюстраціями до віршів, повних магії і спіритизму; «Поцілунки» — дуже щільні й афористичні чотиривірші, що закінчувалися пуантом; «dancing. бальна картка» «Różowa magia» (1924), «Pocałunki» (1926), «dancing. karnet balowy» (1927). — всуціль авангардні за формою й змістом поезії, як-от «джаз-бенд»: 

блеють вівці
виють сіроманці 
скиглять пси
печально кішки плачуть
о ви дикі божевільні танці
щастя наше псяче вовче і котяче

Анна Насіловська, літературознавиця, біографка Марії Павліковської-Ясножевської

Збірка «dancing» виявилося ще сучаснішою з мистецького погляду, ніж «Поцілунки». Ніхто зі скамандритів у міжвоєнний період не був настільки «авангардним». Мову поставангардизму згодом успішно освоїли Казімєж Вєжинський та Ярослав Івашкевич, але сталося це вже у 1960-х роках ХХ століття.

Лілька, яка зростала серед полотен, мольбертів і фарб, була наділена особливою кольористичною чуттєвістю. Та й починала поетка як талановита акварелістка і хтозна — якби вона не обрала поезію, можливо, продовжила б живописну лінію роду Коссаків? 

Барви зринають чи не в кожному вірші Павліковської-Ясножевської, про що свідчать уже самі назви: «Фіалковий єпископ», «Бірюзова канцона», «Срібляста бурбонська лілія», «Чорне вино», «Барви моря», «Червоний годинник» ну і, «Рожева магія». 

Марія Павліковська-Ясножевська. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Офіційно Павліковсько-Ясножевська не входила до грона скамандритів, однак вони називали її своєю сателіткою й дуже цінували як поетку. Як і Тувім і Слонімський, вона поетичною мовою, наближеною до розмовної, обігрувала прозу буднів:

За містом, над проваллям, де берег озерний,
блиском небо полоснувши тускле,
дремле сімейство мідниць і дзбанів бляшáних,
чиє дно часу-прожри ржава паща зжерла.

Скамандрити любили Павліковську-Ясножевську — і як поетку, і як товаришку по богемному життю, зокрема по культовій варшавській кав’ярні «Зем’янська». А її дотепи та дивацтва додавали тусівці ще більшого колориту. 

Ярослав Івашкевич, із книги спогадів «Алея друзів»

Вони Мар’я Павліковська та Маґєдаєна Самозванець. тоді носилися з лемуром, якого Лілька отримала від якогось зі своїх екзотичних шанувальників. Лемур був нестерпний: стрибав по меблях і головах, дряпався й бешкетував. І все ж миловидний — із блискучими оченятами й гострими вушками. Хоч і надто вже дурний. Особливо ненавидів його Слонімський — лемур стрибав тому на лисину й зривав пенсне з носа.

Найтісніше поетка товаришувала з Юліаном Тувімом. Можливо, їх зблизило обопільне зацікавлення містицизмом? Тувім позичав у Павліковської окультні книжки й присвятив їй вірш, що починався рядками:

О, молода старосвітська краківська пані,
Стережися! Єпископ аж піниться, потрясає – хрестом, рукою…
На луг ти виходиш вночі по слова, розквітлі в смерканні,
Таємно чаруєш, щоб пахли вони лавандою й амброю. Переклад Маріанни Кіяновської.

Літературна премія міста Кракова. Церемонія вручення премії Марії Павліковській-Ясножевській, на фото, зокрема: лауреатка, Войцєх Коссак та Маґдалєна Самозванець. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

«Твої обійми — небо в солодкім тремтінні таїн»

Поетка часто закохувалася — і не тільки у віршах. 

Ірена Кривіцька, письменниця, знайома Марії Павліковської-Ясножевської

Павліковська була людиною незвичайного, вишуканого дотепу. Сама тихенько сміялася зі своїх неочікуваних асоціацій, скорочень і згущень, сипала добірними словами — не вимовляючи літери «р». Огортала свого співрозмовника якоюсь гіпнотичною імлою, і той вмить підпадав під її чари. Саме цим чарам я приписую те, що в Лільку, попри її ваду, так шалено закохувалися чоловіки.

Вона тричі виходила заміж — і щоразу змінювала прізвище, чим доводила літературних критиків до шалу. Марія Коссаківна — Бжозовська — Павліковська — Ясножевська. Зрештою закріпилося подвійне — Павліковська-Ясножевська. Саме під ним ми знаємо поетку — завдяки повоєнним бібліографам, які спробували впорядкувати хаос, що поставав із множинних прізвищ.

Перший шлюб 1915-го — із австрійським ротмістром Владиславом Бзовським — протиривав заледве рік. «Не зійшлися характерами»: Лілька витала в хмарах, жила мистецтвом і метафорами, тоді як Владислав не відчував поезії й не цінував творчості дружини. А це було непростимим гріхом. Маґдалєна Самозванець порівнювала Бжозовського з півнем, який одружився з орлицею — і був її негідним.

З другим чоловіком — письменником і фольклористом Яном Генриком Павліковським — Марія (іще дружина Бжозовського) познайомилася у кав’ярні. То було кохання з першого погляду. 1919-го пара побралася у вавельській каплиці й оселилися в Закопаному, у віллі «Під ялинами». Та за кілька років і цей шлюб розпався: Павліковський закохався в австрійську балерину й гайнув із її трупою на гастролі Європою. Та так захопився, що й собі почав виступати на сцені — в масці та під псевдонімом Князь Орлов. Коли танцівниця народила йому доньку, тому спала на гадку геніальна ідея: запропонувати зрадженій дружині Лільці вдочерити дитину. Поетка, авжеж, відмовилася.

Саме тоді з-під пера Марії (іще Павліковської) зринають яскраві жіночі образи — ніжні й незламні амазонки і каріатиди, Офелія, Ніка, Венера, Мадам Батерфляй, Сапфо й навіть жінки-Ікара.

Її поезія загалом була для жінок і про жінок. У цей період Лілька пише цикл сміливих еротичних віршів, друкується в літературних журналах, начитує радіовистави за своїми п’єсами й веде активне богемне життя. 

Розлучившись із Павліковським 1927 року, Марія поринає в роман зі Станіславом Віткацієм (одруженим тоді із її кузинкою — Ядвіґою Унруґ). Між поривами пристрасті вони працюють над театральною п’єсою, яка не збереглася. А ще Віткацій малює портрети Павліковської.

Портрет Марії Павліковської-Ясножевської, Станіслав Віткацій. Джерело: pinakoteka.zascianek.pl/Witkacy / Wikipedia

Невдовзі Марія Павліковська стрімголов кидається в нове кохання — із португальським льотчиком і поетом Сарменту де Бейресом, з яким познайомилася через листування. Вона їде до нього в Париж і в результаті кількатижневого шаленого роману постала збірка «Париж» (1928), поема «Паризькі чарівниці» та згодом вірш «Коханка льотчика».

Марія Павліковська загалом любила подорожувати, зокрема Італією, Туреччиною, Північною Африкою, Францією. Завдяки незвичним, а подекуди й екзотичним образам, навіяним подорожами, творчість Лільки стала ще більш виразна й модерна.

Та не поезією єдиною. П’єси письменниці (а їх вона написала приблизно 15) критика порівнювала з творами Мольєра, Бернарда Шоу та Оскара Вайльда — за блискучу іронію й соціальну проникливість. Серед найцікавіших — фантастично-футурологічний «Коханець Сибіли Томпсон», де літня жінка завдяки магічному омолодженню отримує шанс на пристрасне кохання. В алегорично-символічних «Мурахах», написаних під впливом Метерлінка, розгортається образ цивілізації ХХ століття як велетенського броунівського мурашника. Ну, і згадана вже «Баба-Диво» — гротескна сатира на тоталітаризм, але й на нав’язувані суспільством жіночі ролі — покірної дружини та матері. «Kochanek Sybilli Thompson» (1926), «Mrówki» (1936), «Baba-Dziwo» (1938). Письменниця не цуралася гострих тем — писала про право жінки на аборт і про природність позашлюбних стосунків, через що її п’єси часто вважали скандальними.

Марія Павліковська-Ясножевська в інтерв’ю Людвіці Цєхановській, 1936 рік

Я дійшла висновку, що драматичне мистецтво мало чим відрізняється від поетичного. Вірш — це мініатюрна драма, а драма чи комедія — великий вірш, тільки надзвичайно виснажливий у роботі.

Льотчик Лотек й еміграція

Зі Стефаном Ясножевським, молодшим на десять років офіцером військово-повітряних сил, Марія Павліковська побралася 1931 року в Познані — таємно від родини, аби уникнути настанов і зайвих коментарів. У цьому чоловікові, дитинство і молодість якого, до речі, промайнули на Волині і в Києві, Марія віднайшла справжну опору. 

Войцєх Коссак з Маґдалєною Самозванець та Єжи Ясножевським у вітальні Коссаківки. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

В еміграції у Великій Британії саме Льотек (так Марія пестливо називала чоловіка) став її опорою — підтримував у хвилини психологічного розпачу, спричиненого воєнними новинами, і заохочував писати. Поезія Марії Павліковської-Ясножевської цього періоду пройнята катастрофізмом, ностальгією за Польщею та екзистенційними тривогами, пов’язаними з наближенням старості.

Світ як один із прадавніх дереворитів
чорних й жаских: війна, моровиця, голод, — 
пише вона у вірші «Дорога». 

Літературознавець Єжи Квятковський виокремив три етапи творчості Марії Павліковської-Ясножевський: перший — пронизаний любовною тематикою, другий — звернений до природи, а третій, що припав на період еміграції, — сповнений мотивів смерті, які стали пророчими.

У манчестерській лікарні біля ліжка тяжко хворої дружини невідступно чергував Льотек; час вряди-годи її навідував і близький приятель — скамандрит Антоній Слонімський. Марія Павліковська-Ясножевська тяжко переживала, що перебуває далеко від охопленої війною Польщі та своїх земляків. Як згадувала Ірена Кривіцька, напередодні смерті письменниця покликала до себе Слонімського й прошепотіла: «Передай їм ТАМ… що я — з ними».

*

Тіло письменниці спочило на цвинтарі в Манчестері. Льотек наполіг, щоб поруч імені Марія було лише одне прізвище, його — Ясножевська. 

На її вірші пісні співали Ева Демарчик, Чеслав Нємен, Кристина Янда, Кая, Санах. Та головне — їх досі люблять і цитують напам’ять. 

В гобелени лазурно-зелений, в гобелен сиво-жовтавий
дайте втекти мені, люди.
Заритися в світ несусвітній, в вовняне диво дивне,
від життя гіркої огуди.
Проціджу душу крізь вовну, проціджу крізь гаму павину –
від смут очищусь і сліз,
ввійду, засну і спочину, засну на листі жасминнім
барви vert Veronese.
Наді мною зелó розбуяє, зелень схилиться у поклоні
і квіти вляжуться в жмутки,
заколишеться віяло плавно, віяло в моїй долоні
розімлілої любки.

 Джерела: Anna Nasiłowska. Maria Pawlikowska- Jasnorzewska, czyli Lilka Kossak. Biografia Poetki. Wydawnictwo: Estymator, 2024; Mariola Pryzwan. Lilka. Maria Pawlikowska-Jasnorzewska we wspomnieniach i listach. Wydawnictwo MG, 2015; Jerzy Kwiatkowski. Dwudziestolecie międzywojenne. Wydawnictwo Naukowe PWN, 2011; Jarosław Iwaszkiewicz. Aleja przyjaciół. Wydawnictwo Czytelnik, 1984; Małgorzata Czyńska. Kobiety Witkacego. Metafizyczny harem, Wydawnictwo Znak, 2016; Franciszek Czekierda. Maria Pawlikowska-Jasnorzewska – poetka i miłośnica // Pisarze.pl; Rafał Podraza. «Wojnę szatan spłodził». Autorka nie godziła się na publikację tego tekstu // Polskie Radio 24.pl; Marcelina Obarska. Maria Pawlikowska-Jasnorzewska, «Baba-Dziwo» // Culture.pl.