Королева мінімалізму, шукачка неочевидних рішень, театральний хамелеон, для якого експеримент — пошук власної мови. Ганя Рані, а точніше Ганна Ранішевська, народилася в Ґданську, почала вчитися гри на фортепіано у семилітньому віці. Невдовзі вона зрозуміла, що музика для неї мало пов’язана з класичним мистецтвом. Сьогодні про це знають не лише поляки, а й закордонні прихильники — після того, як Гані Рані написала музику до фільму «Сентиментальна цінність» (режисер Йоакім Трієр) і видала альбом Non Fiction — Piano Concerto In Four Movements (2025), її ім’я стало синонімом міжнародного успіху.
Ганя Рані багато гастролює: сьогодні вона — єдина польська музикантка, здатна зібрати велику залу в будь-якій столиці світу. Утім, цей успіх не випадковий: у колоді Рані чимало тузів, які вона віртуозно розігрує. Яким мастям артистка віддає перевагу?
Ганя Рані. Джерело: Hania Rani / InstagramБубни: класична освіта й дорослішання між Варшавою і Берліном
За освітою я не композиторка, але чудово знаю свій інструмент — я провела з ним більшість життя. Багато років я шукала себе в компонуванні та аранжуванні і створила для себе базу, яка дала мені змогу звернутися до симфонічної форми. У певному розумінні я — місток між світами класичної й розважальної музики.
Піаністка черпає натхнення з класичного психоделічного попу й соулу, звертається до тріп-хопу, експериментує з джазом і навіть клубною музикою.
Всього через чотири роки після того, як Ганя почала вчитися грати на фортепіано, вона поринула у вир експериментів з іншими музичними стилями. 2009 року Рані закінчила Загальноосвітню музичну школу імені Фелікса Нововєйського.
Ганя Рані — випускниця класу фортепіано Музичного університету імені Фредеріка Шопена у Варшаві, та мало хто знає, що після цього вона продовжила навчання в Берліні. Їй довелося освоїтися на новому місці, а точніше — як вона сама не раз підкреслювала — призвичаїтися до нового «я», прийняти зміни й не втратити жаги до пошуку, відкриття незвіданого.
Переді мною відкрився новий світ. Світ, у якому інструментальна складова має величезне значення, не лише в класиці, а й в електронній музиці чи техно. Мене вразило те, як люди можуть любити цей жанр, мандрувати за улюбленими продюсерами, стежити за сценою. Це допомогло мені зрозуміти, що інструментальна музика справді може об’єднувати людей і відчиняти двері.
Піки: синергія, експерименти і зашифровані сенси
Характерна музика Гані Рані поєднує глибоко емоційні мелодії з елементами ембієнту, Електронна музика, побудована на модуляціях звукового тембру; їй притаманне атмосферне фонове звучання. і це принесло Гані Рані міжнародне визнання після виходу дебютного альбому Esja. Мисткиня також співпрацювала з гуртом Domowe Melodie: аранжування Ганни Ранішевської прикрасили обидва альбоми гурту — Domowe melodie (2012) та «3» (2014). Цікаво, що з цією групою, якої вже не існує, співпрацювала і віолончелістка Добрава Чохер, подруга Гані Рані з часів музичної школи та її майбутня колега. Творчий тандем став ще тіснішим завдяки роботі над інструментальним аранжуванням музики Ґжеґожа Цєховського: 2015 року Рані й Чохер спільно записали альбом Biała flaga («Білий прапор»), а через два роки зародився новий експериментальний проєкт.
Вокалістка Йоанна Льонґіць попросила Ганю Рані написати музику для свого весілля. Із цього прохання зародилася дворічна співпраця. Гурт Tęskno (існував у 2017–2019 роках) підкорив польську музичну сцену альбомом Mi (2018), зачарувавши слухачів таємничою історією та спробою з’єднати розпорошені частини пазлу в цілісну, хоч усе ще невловиму форму.
Ганя Рані та Йоанна Льонґіць щедро вводять на польську попсцену камерну музику в класичному стилі — весь репертуар чудово розписаний на голоси, фортепіано та струнний квінтет.
На Ганю Рані посипалися нагороди. 2019-го музикантів гурту Tęskno номінували на премію «Фридерик» у категорії «Фонографічний дебют року». Дебютний диск піаністки став «Альбомом року» за результатами голосування слухачів радіо Trójka, а також порталу Interia, і отримав Мистецьку нагороду міста Торуня імені Ґжеґожа Цєховського.
Ганна Ранішевська покинула Tęskno восени 2019 року. Згодом артистка співпрацювала, зокрема, з гуртом Kamp!, створювала музику для Місі Фуртак, а в непростий для всіх період пандемії записала пісню Odprowadź (Piano Version) із Мелею Котелюк — ця співпраця принесла їй премію «Фридерик» у категорії «Найкраще нове виконання».
Трефи: сольний дебют, мотив подорожі й історія про привидів
5 квітня 2019 року відбулася прем’єра сольного альбому Гані Рані Esja із фортепіанними композиціями: його видав престижний британський лейбл Gondwana Records. Альбом створювали у різних містах, зокрема у Варшаві, Берліні, Рейк’явіку і навіть у польських Бєщадах. Проєкт записали на двох фортепіано Yamaha; в одному з творів звучить фортепіано мультиінструменталіста Оулавюра Арнальдса — Рані знайшла його записи на студії свого товариша Берґура Тоуріссона. Назва альбому відсилає до гори Еша, яку видно майже з будь-якої точки Рейк’явіку.
Ганя Рані зі своїм дебютним альбомом Esja. Джерело: Hania Rani / InstagramПісля того, як піаністка прислала свій демозапис, престижний лейбл відразу запропонував Рані співпрацю. Вже через рік після успіху альбому Esja вийшов Home, також виданий лейблом Gondwana. Як підказує сама назва, цей альбом — подорож додому, однак за особистими правилами мисткині, для якої світ із місяця в місяць відкривав нові можливості. В основі Home, звичайно ж, фортепіано, однак цього разу струнні та перкусійні інструменти гармонійно поєднуються з електронікою та магнетичним голосом польської композиторки.
Легкий синтезаторний супровід, партії контрабасу й голос спонукають по-новому переосмислити одвічний мотив подорожі.
Під час повернення додому й подорожі вглиб себе важко не зіткнутися із внутрішніми привидами й голосами, які досі були приглушені. 2023 року Ганя Рані вирішила створити історію, в якій такі привиди відігравали б важливу роль — вона видала 67-хвилинний альбом Ghosts, у якому поєднала звучання струнних інструментів із синтезаторами. Звукову текстуру образу піаністка підфарбувала психоделічними барвами, додавши поп, соул і навіть клубні мотиви. Оповідь про привидів Ганя Рані обрамила темою живих і померлих, тому складається враження, ніби вона показала своїм прихильникам себе без прикрас і вже в перших двох треках — Oltre Terra та Hello — вигукнула: «Ось вона я. Я саме така!».
Чирви: кіномузика, гуманізм і маніфест за справедливість
Ганя Рані не раз підкреслювала, що творення музики для кіно та театру дає їй змогу вийти із зони комфорту й експериментувати в різних жанрах, але за власними правилами. Мисткиня написала музику до спектаклю Войцєха Кучока «Прадіди», також її твори звучали у «Норі» Генрика Ібсена (2020). Того ж року прихильники Рані отримали черговий подарунок: її композиції лунали в трьох фільмах: «xABo: Ксьондз Бонєцький» Алєксандри Поточек, «Змінені стани свідомости» Пйотра Стасіка та «Якомога далі звідси» Пйотра Домалєвського.
Ганя Рані співпрацювала і з іноземними кінематографістами. Спільні проєкти викликали широкий резонанс — 2021 року вона написала музику до документального фільму «Венеція. Авангард без кордонів» режисера Мікеле Маллі, а через два роки несподівано спробувала себе як авторка музики до серіалу, створивши саундтрек до The Lost Flowers of Alice Hart («Втрачені квіти Еліс Гарт», режисер Ґлендин Айвин, виробництво «Amazon») за сценарієм Сари Ламберт (головну роль у ньому зіграла Сіґурні Вівер). Того ж року Рані отримала премію «Паспорт» тижневика «Polityka» в категорії «Популярна музика» за те, що «привела широку публіку в сфери, які досі не асоціювалися з масовістю». Роком пізніше піаністку нагородили премією «Фридерик» — у номінаціях «Продюсер року» та «Митець року».
2025 рік виявився для Рані переломним, і дехто навіть називає його квінтесенцією всієї її дотеперішньої творчости. Мисткиня написала музику до фільму «Сентиментальна цінність», прем’єра якого відбулася на 78-му Каннському кінофестивалі. Цю популярну картину норвезького режисера Йоакіма Трієра у Каннах зустріли 19-хвилинними оваціями та Гран-прі журі під головуванням Жульєтт Бінош.
Під час церемонії вручення премії Європейської кіноакадемії польська мисткиня отримала статуетку в номінації «Найкращий європейський композитор (оригінальна музика)». Стрічка також завоювала головний приз у категорії «Найкращий європейський фільм».
Ганя Рані із альбомом музики до фільму «Сентиментальна цінність». Джерело: Hania Rani / InstagramДруге півріччя принесло нові успіхи й відкрило нові можливості. 14 листопада 2025 року відбулася офіційна прем’єра альбому Non Fiction – Piano Concerto in Four Movements, в якому Рані звернулася до класичної форми фортепіанного концерту, а згодом записала його в культовій студії Abbey Road за участі 45 музикантів Manchester Collective під диригуванням Г’ю Тьєппо-Бранта.
Цей альбом я створила частково у відповідь на віднайдені 2020 року твори геніальної підлітки-композиторки Йосіми Фельдшух, написані під бомбардування Другої світової війни у Варшавському ґетто. Мене глибоко зворушила історія цієї дівчини, і я вирішила поглянути на неї крізь призму жахіть, що тривають нині в Україні та Секторі Гази, а також того, як ми спостерігаємо за ними крізь призму цифрових технологій і як ця нова близькість впливає на нашу реакцію на насильство.
Реакція Гані Рані стає своєрідним маніфестом, який не лише вказує на проблему, а й намагається на неї відповісти. Музикантка написала композицію Kyiv, увесь прибуток із якої передала на допомогу Україні. Згодом разом із Добравою Чохер вона написала твір Malasana, який разом із відеокліпом присвятила темі біженства.
У мистецтві рідко використовується поняття нонфікшн. Зазвичай ми говоримо про документалістику чи репортаж. Однак це слово ідеально передає той стан, у якому ми перебуваємо. У мене складається враження, ніби ми живемо в надзвичайно насичений час, переповнений технологіями, у цифровому світі, де затирається межа між реальним і віртуальним. Тому Non Fiction — це не стільки політична музика, скільки музика про світ, який існує тут і тепер. Я не придумую його — я просто дивлюся й слухаю. І цей уважний погляд став для мене найважливішим.
Ганя Рані — багатогранна артистка. Піаністка завойовує нагороду за нагородою і представляє Польщу в різних країнах світу, при цьому й надалі шукає себе.
Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик
