Весілля в Польщі. Фото: Томаш Яґодзінський / ArtService / Forum

Весілля в Польщі. Фото: Томаш Яґодзінський / ArtService / Forum

У давнину рішення поляків про одруження нагадувало укладення ділової угоди. Наречена мала плакати (щоб корова давала молоко), а гості святкували кілька діб. Сучасні молодята влаштовують стилізовані весілля, які тривають до самого ранку, але зазвичай лише один день. Дружбів і старост замінили діджеї й тамади. Що ще змінилося у весільній традиції?

З Йоанною і Ґжеґожем ми вперше зустрічаємося в ресторані «Заливайка» у Констанціні під Варшавою. Саме тут через кілька тижнів вони гулятимуть весілля. Наречені розповідають , як обирали форму святкування. Спершу пара планувала взяти шлюб на Балі. Камерна урочистість в антуражі тропіків здавалася ідеальним сценарієм, поки не довелося приймати конкретні рішення.

Тоді наречені почали глибше задумуватися над значенням події , під час якої вони підтвердять своє бажання назавжди залишитися разом.

Ґжеґож

Кудись поїхати можна в будь-яку мить. А тут хочеться , щоб найближчі люди теж могли порадіти нашому щастю.

В результаті Йоанна і Ґжеґож вирішили влаштувати свято на кількадесят гостей — у ресторані в народному стилі.

Про весільні плани Славека й Аґати ми розмовляємо в кімнаті їхнього гуртожитку одного з краківських вишів — обоє навчаються на останньому курсі. За три тижні до весілля вони розповідають про бенкетний дім (адже тут можна розмістити на ніч частину гостей) , весільне меню, музикантів та автобус, який привезе на урочистість друзів із Кракова.

Славек

Я оце сьогодні задумався: бляха , як так, ми ж спочатку планували скромне весілля, таку собі родинну вечірку, а тут виходить справжній бенкет.

Герої цих розповідей й ті , чиї цитати наведено далі, — учасники дослідження краківського Етнографічного музею «Весілля XXI». Їхній життєвий досвід підтверджує: у наші дні весілля залишається головним і найбільш видовищним обрядом, що дає змогу відчути силу спільноти, в якій ми живемо. Спробуймо простежити, що і як змінилося у весільні традиції впродовж століть.

Наречена повинна плакати

Перші етнографічні дані про польське весілля датовані другою половиною ХІХ сторіччя , і передусім тут варто згадати 40-томну канонічна працю Оскара Кольберґа «Люд. Його звичаї, спосіб життя, мова і т. д.». Та з того часу світ і традиції дуже змінилися — взяти хоча б вік наречених.

У XIX і на початку XX сторіччя заміж видавали кільканадцятирічних дівчат. Якщо жінці було за двадцять , вона вже могла вважатися «старою панною», себто не годитися на дружину — такі погляди зустрічалися ще до середини ХХ сторіччя. Наприкінці XX — на початку XXI століття вікові рамки дещо розширилися, відсунувши ризик суспільного остракізму на якихось 10–15 років. Зменшився і тиск з приводу необхідності реєструвати шлюб.

Народне весілля , перша половина XX століття. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Весіллю передував звичай заручин або ж змовин. В давнину він нагадував укладення ділових угод , адже у всіх суспільних верствах через шлюб поєднувалися сім’ї й статки, хоча траплялися винятки. Спільна доля двох людей була результатом переговорів їхніх родин.

Роль посередників між сім’ями виконували свати. У ході таких перемовин передовсім з’ясовували , який майновий внесок у життя нової сім’ї зробить кожна зі сторін. Врода і працьовитість нареченої, звісно, могли становити додаткову перевагу, та все ж головну роль відігравав посаг: земля, готівка, живий інвентар, домашнє устаткування.

Навіть якщо дівчині дозволяли прийняти освідчення , випивши зі сватами чарку, їй не вільно було по-справжньому брати участь у розмовах.

У традиційному весільному обряді наречена мала проявляти страх і сум. Говорилося навіть , що якщо вона не плакатиме, корови не даватимуть молока.

А що ж наречений? Він приходив зі сватами у дім дівчини , коли точно знав, що його пропозицію не відхилять. При цьому розігрувався свого роду спектакль: наречений запитував, чи тут мають на продаж телицю, і всі гуртом вдавали, ніби вони на ярмарку.

Звичай викупу нареченої зустрічається і сьогодні. Молодий приїжджає до молодої перед шлюбною церемонією , але родичі дівчини його не впускають у дім, випитуючи, скільки він заплатить за майбутню дружину. Названа сума завжди замала, тож до молодого виходить з дому підставна наречена. Він піднімає ставку, але безуспішно — за цю суму йому знову когось підсувають. І тільки за третьою спробою наречений може побачити свою обраницю.

Колись помноженню добра й життєвих сил мало сприяти й подавання молодим руки через кожух , при цьому говорили: «Вітаюсь волохато , щоб було багато» (Witam się kosmato , żeby było bogato).

Досі побутує старий звичай вітати гостей весілля хлібом і сіллю , хоча іноді замість батьків молодят цю функцію виконують працівники ресторану, в якому влаштовано бенкет. Традиційне прощання з рідною оселею (перед виходом із дому на шлюбну урочистість дівчина прощалася з усіма членами сім’ї, тваринами в господарстві, столом і окремими предметами) зараз замінює вручення квітів та подарунків батькам наречених.

Вітання молодят хлібом і сіллю. Джерело: weselnyexpert.pl

Сила й насилля обряду

Кульмінаційний пункт перетворення дівчини на заміжню жінку називається очепинами. Колись старші жінки знімали з нареченої вінок і вдягали очіпок або пов’язували красиво оздоблену хустку. Заміжній молодиці не годилося ходити простоволосою , і покриття голови означало зміну цивільного статусу дівчини.

Під час очепин співали обрядових пісень. Наприклад , у підтексті найдавнішої із записаних — «Ой хмелю, хмелю», — йдеться про сексуальну активність, яку очікували від молодят. Звичаєм, що відсилав до плодючості молодої (і водночас магічною дією), було саджати її під час очепин на перевернуту діжку, в якій розчиняли тісто на хліб.

Очепини , Друга Річ Посполита. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

На сучасних весіллях вже нікому не спадає на думку накладанням очіпка руйнувати старанно сконструйовану зачіску нареченої. Сьогодні в цей кульмінаційний момент з нареченої знімають фату , вона кидає весільний букет, потім молодята танцюють (окремо в жіночому й чоловічому гроні) й радісно прощаються з дошлюбним життям.

Аґнєшка

У нас очепин не буде , бо це якась чужа традиція, принаймні для мене.

У сучасному весіллі більше значення має креативний підхід наречених , який проявляється у стилістиці бенкету. Його обирають на основі спільних зацікавлень закоханих, провідних мотивів історії їхнього кохання. Скажімо, Еля, хоча виходить заміж у квітні, затялася, що на весільному торті повинні бути полуниці, бо ці ягоди нагадують їй мить знайомства з Радеком, майбутнім чоловіком.

Зараз наголос переноситься з колективного (що сприймається як штучне й вимушене) на індивідуальне (своє , щире, згідне з особистими переконаннями).

Натомість традиційні обрядові форми , що корінням сягають у селянську культуру і сповнені вже призабутої сьогодні символіки, сучасні молодята часто відкидають як незрозумілі й чужі. Буває також, що їх модифікують згідно з духом часу.

Рішення одружитися сьогодні ухвалюють самі наречені. Але це ще не означає , що вони не відчувають тиску з боку оточення щодо юридичного чи церковного оформлення відносин й стилю самої урочистості. Адже попри те, що це передусім свято молодят, участь у ньому беруть гості — найближчі родичі, друзі, приятелі, з якими не бачилися роками, сусіди, співробітники, ділові партнери.

Майбутні молодята добре знають , що вся увага буде спрямована на них, і намагаються якомога краще підготуватися до своїх ролей. Бо і в данину, і зараз весілля — це не просто гуляння, а театр життя. Виходячи на сцену весільного театру молодята і гості стають заручниками взаємних очікувань і загальноприйнятих звичаїв, таких як згадане вітання хлібом-сіллю чи благословення молодят батьками, хоча стежить за їх дотриманням радше старше покоління.

У весільній хореографії ключовим є мотив кола — гості раз за разом стають у коло й кружляють навколо молодят. Весілля втягує , наче вир. Воно проходить у ритмі тостів, подавання страв, чергових музичних сетів музик або діджея і раз у раз повторенням: «А тепер ідемо на ще одненьку , а тепер ідемо пити горілку». Якщо хтось думає , ніби можна ось так відмовитися від пиття, їжі чи участі у забавах (навіть найбільш простацьких), він, мабуть, ніколи не бував на весіллях.

Аби нічого не забракло

Звісно , весільні застілля бувають різні: на одних за коронну страву — курячий бульйон , на інших — креветки, десь гості підносять тости чистою горілкою, десь — самогонкою, а ще десь — тільки вином. Проте майже всі весілля характеризуються показовістю, розкішшю, надміром — і навіть якщо господарі стверджують, що підходять до всього зі здоровим глуздом, вони й так керуватимуться побоюваннями, що чогось може забракнути.

Якщо для самих молодят щедро накриті столи не є пріоритетом , то у гру вступають батьки. «Вони завжди питають , чи точно вистачить їжі» , — почула я від представника гастрономічної компанії, пов’язаної з весільною індустрією. В результаті такої запопадливости впродовж ночі що півтори чи що дві години подають кілька гарячих страв. Звісно ж, апетиту гостям таке не під силу, але хто там буде зважати на практичний підхід.

Аґата

Для мене слова «весілля» і «замало» не сумісні.

З цим висловом нареченої суголосне польське прислів’я: «Усього вдосталь , як на весіллі» («Wszystkiego w bród , jak na weselu»).

У весільному меню особливе значення має алкоголь. Бувають , звісно, й безалкогольні бенкети, але це рідкість. Нині гості зазвичай мають на вибір різні напої, але так було не завжди. Наприклад, за часів ПНР переважали магазинна горілка й самогонка (яка колись сприймалася як вимушений замінник, а сьогодні потрапляє на столи як раритет).

Зараз організатори весіль зазвичай враховують смаки гостей-вегетаріанців , проте показником розкоші святкового столу залишається м’ясо.

Традиційними на весільному столі є бульйон , масний біґос , ну і, звісно, копченина й ковбаси — нерідко домашні, які смачніші та якісніші, ніж магазинні.

З етнографічних джерел ХІХ сторіччя постає картина весіль як кількаденних м’ясних учт. Вони мали бути справжнім ексцесом у дієті тодішніх селян , в якій переважала варена картопля, зрідка присмачена дещицею жиру чи молока.

Особливе ставлення до м’ясних страв зміцнилося в дефіцитний період ПНР. Пані Уршуля , яка сьогодні куховарить на весіллях, пригадує, як виходила заміж 1984 року, в період кризи: у магазинах черги, м’ясо продається за талонами, та й то в обмеженій кількості, встановленій на одного члена сім’ї. Весілля почали планувати з таким випередженням, щоб батьки нареченої встигли відгодувати дві свині й теля, а знайомий м’ясник приготував м’ясні вироби.

Колись на весілля також пекли обрядовий коровай , прикрашаючи його випеченими з тіста фігурками людей, тварин і квітів. Потім їх роздавали весільним гостям.

У селах весілля часто робили в листопаді — відразу після збору врожаю. Свиню кололи у квітні , тож до осені на весільний стіл уже було заготовлено достатню кількість м’яса.

Сьогодні можна почути , нібито весілля не варто організовувати у травні: згідно з давнім забобоном, «w maju ślub, szybki grób», що можна перекласти як «у травні до вінця — недовго до кінця». Втім, нині на шлюбних блогах і форумах до цього повір’я ставляться з гумором. Натомість вважають, що щасливим буде шлюб, укладений у місяці, в назві якого є літера «р».

І знову ночі буде мало

У ХІХ сторіччі весілля відбувалися згідно зі сценарієм: виведення нареченої з батьківського дому , вінчання, весільне застілля, публічний переїзд дружини до дому чоловіка наступного дня — він супроводжувався демонстрацією її посагу на відкритому возі в присутності свідків.

Весілля та інші свята (наприклад , Різдво) в селах часто були нагодою ділитися харчами. З цієї точки зору весілля — це кількаденний перерозподіл накопичених благ , свого роду зобов’язання перед учасниками обряду, яких потрібно нагодувати й напоїти. Слід було врахувати, що гості трохи посплять і знову прийдуть завтра, а часом і післязавтра, заохочені можливістю розважатися й частуватися.

Організація весілля , яку сьогодні здебільшого доручають професіоналам, все одно для наречених є величезним викликом. Буває, що приготування тривають роками.

«Буде! Буде забава , щоб все гуляло, і знову ночі буде мало» — звучить приспів хіта , під який полюбляють запалювати на польських весіллях. — «Буде гучно , буде нескучно, знов протанцюєм разом цілу ніч» . Танці на весіллі завжди відігравали велику роль , хоча у давнину не менш важливим був спів.

Співом супроводжували ключові обрядові моменти , як-от очепини й ламання короваю, але були й імпровізовані приспівки, скеровані до окремих гостей.

Сьогодні на деяких весіллях ще можна почути застільні співи , коли весільний музика підходить до гостей й подає якусь мелодію. Виявляється, ми, поляки, зазвичай співаємо кепсько і знаємо тільки приспів. Натомість саме музика на весіллі залучає гостей до спільного святкування.

Відразу після першої теплої страви учасників запрошують на танцювальний майданчик — подивитися на танець молодят і самим почати розважатися. Впродовж весілля гостей до забави запрошують не раз. Забезпечити «добру розвагу» незалежно від віку і смаків — мета організаторів кожного весілля.

Еля в п’ятницю напередодні одруження вирішила з’їздити за 300 кілометрів до батьківської оселі , щоб отримати благословення бабусі й до шлюбу «вийти з дому у тій білій сукні». Після напруженої подорожі була майже безсонна ніч , а потім, від самого світанку — передсвяткова біганина. Молодята залишили танцювальний майданчик разом з останніми гостями о 9-й ранку в неділю. Проте Еля не зімкнула очей до першої ночі — бо і в неділю були гості, на поправинах. «Знаєте , я зовсім не відчувала втоми», — розповідає вона з усмішкою.

Колись традиційне польське весілля тривало кілька днів , проте з часом під впливом трудових відносин звичаї змінилися.

Пані Анна

От колись були гуляння — у Рафала робили величезне весілля на дві доби , щось неймовірне. А тут на другий день уже нема кому гуляти, бо всі потомлені, кожне хоче виспатися й мати святий спокій. А колись усе вирувало, всі шаліли. Весілля ніяк не могло закінчитися. Ну, бо приїхали ми додому, вже після весілля, після поправин, а потім ще все тривало днів чотири.

Тепер бенкет організовують у суботу. Він триває до ранку , а в неділю гостей частують обідом (особливо приїжджих) та алкоголем. У понеділок уже потрібно повертатися на роботу, себто бути в формі — протверезіти й виспатися.

Аґата

Ми дуже втомилися , недоспали. Наступного дня весь час на ногах. І тільки біля 8-ї вечора останні гості поїхали. У понеділок мені взагалі погано стало. Ледве не зімліла. Просто сил не було.

Колись молодятам випадала зовсім інша роль. В обряді вони були , наче маріонетки, якими рухала воля решти учасників. Уся відповідальність за організацію урочистості лежала на плечах спільноти.

Від старост і дружбів до діджеїв і тамадів

Дружби , дружки, старости й старостихи (з родичів молодят або осіб, шанованих у місцевій громаді) допомагали організувати весілля, дбали про добре самопочуття гостей і робили все необхідне за «сценарієм» обряду.

Наприклад , у Великопольщі дружби їздили верхи від хати до хати, запрошуючи гостей на весілля. Старший дружба мав першим з’явитися на місці гуляння і все підготувати: розставити столи, подбати, щоб їх накрили. Його обов’язком було заздалегідь спровадити чи принести з домівок гостей миски, ложки, ножі тощо, а потім особисто прислуговувати за столом: підносити страви, підливати напої, розвеселяти й припрошувати до їжі. Іноді дружба навіть платив за почастунок у корчмі.

Молодята , дружби та дружки, інсценізація весілля, 30-ті роки. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Сьогодні на весіллях зазвичай немає осіб із такими функціями , а отже, відсутні їхні атрибути, як-от весільне деревце (композиція зазвичай на основі гілки дерева, прикрашеної стрічками, горіхами, яблуками, інколи іконами) — колись його готували жінки з боку нареченої, а на урочистості тримав староста.

На сучасних весіллях функції давніх дружбів , дружок, старост і старостих часто доручають професіоналам — тамадам, діджеям, музикантам, шлюбним консультантам, тоді як сім’я, сусіди відходять на дальший план. Молодята хочуть організувати свято по-своєму, що означає: мусять проконтролювати все самі й за все (або за більшість) заплатити.

На думку старших поколінь , сьогоднішнє весілля вимагає мінімальних зусиль. Пані Анна розчарована фактом, що її молодший син Адам, одружуючись, організував бенкет у ресторані, не залучаючи до допомоги сім’ю.

Пані Анна

Тепер ідуть і все зразу залагоджують в одному місці: є бенкетний дім , він має свою обслугу і все. А колись так: ми вдома пекли торти. Куховарка готувала по-сільському, не було так, як тут, — п’ятеро кухарів. А ми, всі домашні, куховарці допомагали. І з боку молодої, і з нашого, боку молодого. От коли можна було натрудитися. На чотири дні було роботи.

Ностальгійна згадка про кількаденну виснажливу роботу може здатися дивною. Але насправді спільна праця в передвесільних клопотах — це теж була частина святкування , в якій вирували емоції й будувалися зв’язки між людьми. Тому вона й западала в пам’ять навіть глибше, ніж саме гуляння.

Можливо , саме тут потрібно шукати відповідь на запитання, чому люди досі організовують весілля, хоча в останніх десятиріччях з огляду на соціальні й побутові зміни молодята беруть шлюб у зрілішому віці, здобувши фінансову незалежність, а крім того, можуть походити не тільки з різних регіонів країни, а й з різних частин світу, через що втрачає силу очевидність звичаїв.

За результатами досліджень краківського Музею етнографії , маленьким весіллям вважається свято на 40–50 гостей. Середні, типові весілля на 90–100 гостей обходяться в 45–50 тисяч злотих.

Звісно , ці кошти можуть бути вищими — все залежить від вибору закладу, страв, музичного супроводу, вартості послуг консультантів, флористів тощо. А бувають і ще велелюдніші бенкети. В окремих приміщеннях можна відгуляти весілля на 300 людей (наприклад, у станціях пожежної охорони), і вони також доволі популярні.

Весілля — це великі затрати енергії й коштів. Воно поглинає час , спричинює великий стрес, вимагає багатьох зусиль і… швидко минає. А однак з давніх-давен це найяскравіший і найсильніший обряд, який, зокрема завдяки спільному застіллю й святкуванню, повсякчас нам нагадує, що ми — члени однієї спільноти.

Переклав Андрій Савенець

Дорота Майковська-Шаєр profile picture

Дорота Майковська-Шаєр

Всі тексти автора

Читайте також