Зліва направо: зав. юридичного відділу МЗС Німеччини Фрідріх Ґаусс, Йоахім фон Ріббентроп, Іосіф Сталін та В’ячєслав Молотов під час підписання пакту. Джерело: Вікімедіа
Зліва направо: зав. юридичного відділу МЗС Німеччини Фрідріх Ґаусс, Йоахім фон Ріббентроп, Іосіф Сталін та В’ячєслав Молотов під час підписання пакту. Джерело: Вікімедіа
09 серпня 2021

Договір Сталіна й Гітлера

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Чому Третій райх і СРСР уклали пакт Молотова — Ріббентропа? Які фактори вплинули на ці відносини? Які були передумови нападу Німеччини на СРСР? Про це — в інтерв’ю з автором книжки «Між Берліном та Москвою. Німецько-совєтські відносини 1939–1941 років», істориком Славоміром Дембським.

Бартломєй Ґайос: 23 серпня 1939 року голова МЗС Німеччини Йоахім фон Ріббентроп сідає в літак на летовищі Берлін – Темпельхоф. Через вісім годин польоту (з короткою посадкою в Кенігсберзі) він приземляється в Москві. Для кого був важливіший договір, який увійшов у історію як пакт Молотова – Ріббентропа?

Славомір Дембський: Для Німеччини. Гітлер прагнув війни з Польщею і хотів, щоб Сталін не заважав йому втілювати цей план. Тому зустрічаючись у Кремлі зі Сталіним і Молотовим, Ріббентроп готовий був запропонувати за доброзичливий нейтралітет Москви набагато більше територій, ніж СРСР отримав унаслідок підписання пакту Молотова – Ріббентропа і секретного протоколу. До них входили, наприклад, Балкани, Босфор і Дарданелли.

БҐ: Звідки ми знаємо, що Гітлер дав своєму міністру закордонних справ такі директиви?

СД: Коли у червні 1940 року Радянський Союз анексував Бессарабію і Північну Буковину, що розлютило Гітлера, Ріббентроп підготував доповідь, в якій підсумував взаємовідносини Берліна й Москви. Саме у ній міститься інформація про те, як багато Німеччина була готова запропонувати Сталіну в серпні 1939-го.

БҐ: Як так вийшло, що в серпні 1939 року дві держави з такими різними ідеологіями підписали договір?

СД: Ключем до розуміння ситуації в Європі в 1938–1939 роках і того, про що думали в Берліні, Москві, Лондоні, Парижі й Варшаві, є Мюнхенська конференція 1938 року. З сьогоднішньої перспективи саме вона вплинула на події 1939-го. Гітлера змусили говорити в Мюнхені про східні кордони Німеччини. Лондон і Париж вважали, що ця конференція — остання спроба врятувати версальські домовленості.

БҐ: Чого хотіли добитися лідери Франції та Великобританії, коли 1938 року підписали угоду з Гітлером?

СД: Для Великобританії та Франції це була спроба врятувати Версальську систему, сформовану в результаті Паризької мирної конференції, яка завершила Першу світову війну.

БҐ: Радянський Союз не брав участі в Мюнхенській конференції. Чому?

СД: Представників більшовицької Росії не запросили в Париж 1919 року, тож вони не брали участі в розробці цієї системи після Першої світової війни. Тому лідери західних країн вирішили, що політичні проблеми, які обговорювалися на Мюнхенській конференції, повинні вирішувати Франція, Німеччина та Великобританія.

БҐ: Які саме проблеми?

СД: Було визнано, що Гітлер частково має рацію. На Версальській конференції принцип права народів на самовизначення не надто враховувався, особливо щодо Чехословаччини. Там вирішили, що в Німеччини несправедливо відібрано Судетську область — територію, яка після 1919 року відійшла до Чехословаччини. Таким чином, слід було спробувати задовольнити Німеччину та зберегти рівновагу Версальської системи, вже досить хитку після аншлюсу Австрії Німеччиною в березні 1938 року.

БҐ: Як ці події розцінювалися в Радянському Союзі?

СД: На думку народного комісара із закордонних справ Максіма Літвінова, Радянський Союз, щоб підтвердити свій статус великої держави, повинен увійти у Версальську систему і тим самим взяти участь у формуванні наявного порядку. Мюнхенська конференція без СРСР означала поразку його політичної стратегії. Для Сталіна цей статус держави був вельми важливим психологічним і політичним елементом, який підтверджує міжнародну легітимність більшовиків як влади Росії. 1937 року Ґєорґій Дімітров, генеральний секретар Комінтерну, писав у своєму щоденнику, що Сталін на урочистому обіді з нагоди 20-ї річниці Жовтневої революції у присутності членів Політбюро сказав, що більшовики повинні високо цінувати царів за одну добру справу: вони сколотили величезну державу. Мюнхенська конференція стала сильним ударом по такій логіці.

БҐ: Чи Гітлер розглядав присутність Радянському Союзу на Мюнхенській конференції?

СД: У думках Гітлера взагалі не було місця Радянському Союзу. Гітлера змусили взяти участь у Мюнхенській конференції. Якби організатори запросили СРСР, це стало б для нього приводом не приїхати. Він хотів не підписувати якийсь мирний договір, а розв’язати локальну війну з Чехословаччиною, в якій Вермахт міг би врешті випробувати свою боєздатність. Оскільки Франція, Великобританія та Італія вирішили віддати Судетську область, Німеччина не мала приводу для війни. Гітлер вважав конференцію особистою поразкою.

Історик Славомір Дембський. Фото: Юрій Друг / Нова Польща

БҐ: Чому в жовтні 1938 року Варшава вирішила зайняти Заолжя — частину Чехословаччини?

СД: Юзеф Бек, міністр закордонних справ Польщі, хотів продемонструвати, що Польща — велика держава. Тобто може використовувати аргумент сили і досягати своїх цілей, ні на кого не зважаючи. Він хотів показати, що питання польських кордонів не можуть вирішувати інші держави. Так він висловлював протест проти конференції в Мюнхені.

Крім того, це рішення випливало з історичного контексту. У січні 1919 року Чехословаччина зайняла Заолжя без відома західних держав. Це питання стало предметом обговорення на Версальській конференції, в результаті було вирішено провести плебісцит серед жителів цих територій. Але плебісцит так і не відбувся.

БҐ: Чи захоплення Заолжя вплинуло на польсько-німецькі відносини того часу?

СД: Операцію із захоплення Заолжя не узгоджували з німецькою владою. Тільки напередодні з Варшави направили запит у Берлін: яку позицію займе Німеччина в разі польсько-чехословацького конфлікту. І отримали відповідь, що Берлін не втручатиметься.

На мою думку, ця справа була дуже серйозною помилкою міністра Бека, якому хотілося, щоб Польща зайняла сильнішу позицію в перемовинах щодо формування нової системи. Адже він вважав, що на Мюнхенській конференції версальський договір зазнав краху. Але в результаті Польща опинилася в ізоляції, а захоплення Заолжя нічого не дало.

БҐ: Ситуація в Європі здавалася стабільною аж до березня 1939 року, коли Гітлер порушив положення мюнхенського договору, окупувавши всю Чехословаччину. Як на це відреагували інші європейські держави?

СД: Висунули пропозицію провести конференцію за участю Радянського Союзу. А 31 березня 1939 року Великобританія надала Польщі та Румунії гарантії, що в разі німецької агресії британці прийдуть цим країнам на допомогу. Вперше з 1919 року Великобританія шукала союзників у Східній Європі. Як наслідок — Радянський Союз став важливим гравцем.

БҐ: Як Кремль стежив за розвитком ситуації?

СД: Завдяки Рудольфу фон Шелії, дипломату, який продав Радянському Союзу німецько-польські секретні документи, Сталін навесні 1939 року знав, що в жалюгідному стані не тільки відносини західних країн із Німеччиною, а що теж починають псуватися і польсько-німецькі відносини. Наприкінці березня – на початку квітня фон Шелія передає Кремлю інформацію про вимоги Берліна до Польщі.

БҐ: У чому вони полягали?

СД: Німці їх сформулювали ще в жовтні 1938 року, але ніхто, крім зацікавлених сторін, про них не знав. За формулюванням глобального врегулювання питань польсько-німецьких відносин, яке вжили німецькі дипломати, ховалася екстериторіальна автострада через польське Помор’я до німецької Східної Пруссії, приєднання до райху Вільного міста Данциґ, а також вступ Польщі в антикомінтернівський пакт, спрямований проти Радянського Союзу.

БҐ: Чому Польща відхилила цю пропозицію?

СД: Прийняти її означало б підпорядкувати зовнішню політику Речі Посполитої політичним інтересам райху.

БҐ: Як така ситуація вплинула на відносини Німеччини та СРСР?

СД: У своїй промові 10 березня 1939 року Сталін наголосив, що СРСР повинен «бути обережними і не дозволити, щоб нашу країну втягнули в конфлікти провокатори війни, які звикли загрібати жар чужими руками». Цей фразеологізм перегукується з байкою Жана де Лафонтена «Мавпа і кіт» про вихоплені з вогню каштани. «Хто готовий для західних держав вихоплювати з вогню каштани, обпече собі пальці», — Гітлер послав сигнал Сталіну в виступі 1 квітня 1939 року в Вільгельмсгафені.

БҐ: Це було свого роду запрошення до переговорів?

СД: Гітлер не був упевнений, чи для розв’язання політичної кризи в Європі потрібно вдаватися до допомоги Радянського Союзу. Чимало фактів свідчать про те, що до цієї думки його підвели німецькі дипломати. Як випливає з досліджень британського вченого Джеффрі Робертса і моїх, із цією метою вони фальсифікували рапорти, які лягали на стіл Гітлеру. Свої пропозиції вони вкладали в уста совєтських дипломатів — нібито це Кремль рвався укласти якийсь договір.

БҐ: Якими аргументами вони переконували Гітлера?

СД: Серед документів німецького МЗС є заяви, що якщо Великобританія пропонує організувати конференцію на тему миру в Європі за участі Радянського Союзу (а така пропозиція дійсно була сформульована британцями в березні 1939 року), то немає більш антагоністичних державних устроїв, ніж британська конституційна монархія і совєтський революційний уряд. І якщо вже цим двом державам ідеологія не заважає домовлятися, то що тоді стоїть на заваді діалогу між гітлерівським Третім райхом і Радянським Союзом?

Славомір Дембський та Бартломєй Ґайос. Фото: Юрій Друг / Нова Польща

БҐ: Що остаточно переконало Сталіна укласти договір із Гітлером?

СД: Гітлер хотів війни. Західні країни прагнули зберегти статус-кво. Плани Сталіна відновити статус великої держави, якою, на його думку, Росія була до 1917 року, означали, що слід переглянути Версальсько-ризьку систему, що гарантував канцлер Німеччини. Влітку 1939 року відбулася досить характерна розмова між британським міністром закордонних справ лордом Галіфаксом та Іваном Майським, совєтським послом. Майський вимагав від Галіфакса, щоб Великобританія визнала за Союзом свободу дій у балтійських країнах. Галіфакс відповів йому, що це суверенні держави і британці не можуть виступати від їхнього імені. На що Майський запитав: а що в цьому поганого? Галіфакс: так було сто років тому, зараз інші часи.

БҐ: Великобританія не була готова до якихось подальших кроків із перегляду кордонів у Європі?

СД: Ні. Для британського уряду це була б надто висока політична ціна. Він не міг цього зробити, адже після порушення положень мюнхенського договору й окупації німцями Чехословаччини уряд Чемберлена мало не зазнав краху. Крім того, з березня 1939 року Лондон зобов’язався захищати статус-кво у Східній Європі, що стало символічним кінцем політики примирення, тобто задоволення територіальних вимог агресора шляхом поступок заради збереження миру.

БҐ: Чому вирішили слідувати політиці примирення?

СД: Британські та французькі політики хотіли уникнути чергового конфлікту, бо пам’ятали гекатомби Першої світової війни, яка закінчилася всього 20 років тому. Вони вважали, що мільйони жертв конфлікту 1914–1918 років — настільки страшний урок, що жодна раціонально миследумна людина не хотітиме мільйонів нових жертв в ім’я ідей великої Німеччини чи совєтської імперії. Тому й вірили, що всі проблеми можна розв’язати за столом переговорів.

БҐ: Чому 1939 року Гітлеру був потрібен Сталін?

СД: Німецький канцлер розмірковував так: його мета — розв’язати локальну війну з Польщею та ізолювати Центральну Європу, а єдина реальна сила, яка могла йому в цьому завадити — можливий союз Великобританії та Франції з СРСР. Щоб досягти мети, він намагався вбити клин між Польщею і західними державами. Крім того, фюрер хотів послабити рішучість західних держав виконувати політичні декларації з березня й квітня 1939 року щодо захисту кордонів у Східній Європі. І тут ключову роль відігравав Радянський Союз.

В результаті цього влітку і восени 1939 року Кремль став предметом торгу: хто запропонує більше — Франція з Великобританією чи Німеччина? З точки зору Сталіна, справа була зрозуміла з самого початку: те, що Гітлер прагнув війни, було йому на руку.

БҐ: До якої міри СРСР відповідальний за те, що спалахнула Друга світова війна?

СД: Я вважаю, що ця провина не розподіляється рівномірно між Третім райхом і Радянським Союзом. Гітлер був сповнений рішучості розв’язати війну, а Сталін вважав, що мир йому не вигідний. Він вирішив не заважати Гітлеру.

БҐ: Однак за цю умовну бездіяльність Кремля довелося заплатити?

СД: Угоду між Німеччиною і Радянським Союзом в серпні 1939 року я порівняв би зі звичайною оборудкою. Товаром, про який просив Берлін, був договір про ненапад. Його підписання мало чітко показати Європі, що Москва не стане зв’язувати німцям руки і відбивати у західних країн бажання захищати європейські кордони. Однак за цей товар слід було заплатити, і такою платою був, з точки зору Сталіна, секретний протокол, який розділяв сфери впливу в Східній Європі.

БҐ: Що означав секретний протокол у тодішніх міжнародних реаліях?

СД: Те, що дві держави стали союзниками в порушенні міжнародного права. Перш за все ухвалювати якісь рішення поза спинами зацікавлених сторін — незаконно. Радянський Союз у секретному протоколі порушував понад десяток міжнародних зобов’язань. Від прикордонних договорів і пакту Бріана – Келлоґа до конвенції 1933 року про визначення агресора та інших договорів, укладених із окремими державами. І найголовніше: секретний протокол був декларацією про бажання переглянути кордони Естонії, Фінляндії, Литви, Латвії, а також Польщі. І цей перегляд був би проведений насильно і ціною тисяч жертв.

Через 80 років після укладення пакту Молотова — Ріббентропа уже відомо, що він не тільки допоміг Гітлеру розв’язати Другу світову війну: після капітуляції Третього райху 1945 року Німеччина ухилялася від виплати репарацій країнам, які стали предметом договору між Берліном і Москвою.

Історик Славомір Дембський. Фото: Юрій Друг / Нова Польща

БҐ: 1 вересня Німеччина оголошує війну Польщі. Радянський Союз стає учасником конфлікту лише 16 днів по тому. Чому з такою затримкою?

СД: Важливо те, що відбулося 3 вересня. Великобританія і Франція, усупереч розрахункам Гітлера, оголошують війну Німеччині. Це означає політичний крах, який призвів до приїзду Ріббентропа в Москву. Адже Радянський Союз був потрібен Берліну для того, щоб Франція і Великобританія не оголосили війну.

Занепокоєння в Берліні викликало вже підписання польсько-британського союзницького договору 25 серпня, в результаті чого, до речі, Гітлер переніс дату нападу на Польщу на 1 вересня. Проте ніхто в Німеччині не припускав, що Лондон і Париж оголосять війну райху. І тому Берлін починає тиснути на Москву, щоб Червона армія напала на Польщу, побоюючись, що із Заходу незабаром вдарять британські й французькі війська.

БҐ: І все ж Кремль не поспішав?

СД: Сталін відчував дуже схожі побоювання щодо Гітлера. Оголошення війни Великобританією і Францією теж застало його зненацька, і він вирішив подивитися, як буде розвиватися ситуація. Він не хотів втягувати Радянський Союз у конфлікт із Лондоном і Парижем. Ще й тому в Берліні панував великий переполох через пасивність Москви, опрацьовувалися альтернативні сценарії розвитку ситуації. Ріббентроп думав про створення маріонеткової польської держави. З’являлися концепції, за якими Вільно могло відійти до Литви, а південно-східні області Польщі — до Румунії.

Однак цього не сталося, позаяк Сталін, розуміючи, що наступ на заході не розпочався і бажаючи отримати своє від договору з Гітлером, у другий тиждень вересня приймає остаточне рішення про вторгнення в Польщу. Звичайно, про це поінформували Берлін.

БҐ: Чим цей крок пояснювався?

СД: 14 вересня в «Правді» вийшла стаття Андрія Жданова, члена Політбюро ЦК ВКП (б), в якій був аргумент про захист білоруських та українських національних меншин на території Польщі й необхідність втрутитися. Радянський Союз робив усе, щоб у публічному просторі створити враження, ніби його дії жодним чином не узгоджені з Німеччиною. Після статті Жданова німецькі дипломати висловлюють претензії Москві: адже, відповідно до логіки захисту населення, загрозу являв собою Третій райх.

БҐ: 17 вересня 1939 року Червона армія вторглася на територію Польщі. Як можна схарактеризувати взаємовідносини між Польщею та Радянським Союзом після цього?

СД: Війна. Польща і СРСР опинилися в стані війни. Для цього не обов’язково її оголошувати. Адже 1 вересня 1939 року Гітлер теж не оголошував світу, що між Польщею і Німеччиною війна. Цей стан існував де-факто внаслідок застосування сили, відкритого нападу, перетину кордону військами агресора, тобто порушенням прикордонного договору без згоди держави, з якою в іншої держави є домовленість щодо пролягання кордонів.

Проте необхідна була політична реакція, яка б повідомляла про те, як держава оцінює такий вчинок, в цьому випадку — порушення кордону. І в нас є така реакція: у промові президента Іґнація Мосціцького 17 вересня 1939 року, в якій він повідомив про «навалу» нашого східного сусіда. У ноті протесту прем’єра Феліціяна Славоя-Складковського, надісланій совєтському уряду, йдеться про вторгнення на польську територію. Посли Польщі в Парижі і Лондоні повідомили своїм союзникам про стан війни між Польщею і Радянським Союзом. З 17 вересня 1939 року СРСР став учасником світового конфлікту.

БҐ: Що в цій ситуації означав наказ верховного головнокомандувача генерала Едварда Ридза-Сміґлого «не воювати з совітами»?

СД: Це був оперативний наказ, а не політична заява. Польські війська мали відступати до кордону з Румунією і в разі спроб роззброєння з боку Червоної армії чинити їй опір. З перспективи сучасності, його, звичайно, можна було б сформулювати більш однозначно.

Книжка «Між Берліном та Москвою. Німецько-совєтські відносини 1939–1941 років» історика Славоміра Дембського. Фото: Юрій Друг / Нова Польща

БҐ: Війська Червоної армії й Вермахту співпрацювали під час вторгнення в Польщу?

СД: Перед нападом Червоної армії на Польщу командування люфтваффе домагалося від Радянського Союзу допомоги з навігацією. Йшлося про передачу радіосигналів, які допомогли б німецькій авіації виявляти цілі. Кремль погодився, сигнали генерувала радіостанція в Мінську, допомагаючи люфтваффе в бомбардуваннях. Це вже не доброзичливий нейтралітет, а сприяння державі-агресору.

БҐ: А після агресії 17 вересня?

СД: Ми можемо говорити про пряму співпрацю. Совєтські війська прагнули встановити зв’язок з німецькою стороною і координувати з німцями свої дії на території Польщі. Гарний приклад тут — капітуляція польського гарнізону, що захищав Львів. Німецькі війська, які раніше підійшли до міста, відступили, передавши свої позиції Червоній армії. В результаті польські солдати капітулювали перед совєтськими, що для офіцерів закінчилося трагічно. Багато з них загинули в Катині.

А 22 вересня в Бресті пройшов спільний парад совєтських і німецьких військ.

БҐ: 28 вересня Ріббентроп удруге приїхав до Москви. Чому так швидко вирішили укласти пакт про дружбу і кордони?

СД: Таким чином були підбиті підсумки спільних дій, що відбулися на території Польщі. Крім того, потрібно було уточнити рішення від 23 серпня. В обмін на Люблінське воєводство, яке Радянський Союз віддав німцям, СРСР отримав Литву. Нам досі достеменно невідомо, чим керувався Сталін, попросивши про цю поправку, але я вважаю, що дуже цікаву тезу представив професор Влодзімєж Бородзєй.

Він звернув увагу на те, що коли Франція та Великобританія оголосили Гітлеру війну, тобто коли частина планів не здійснилася, Сталін хотів створити ситуацію, в якій би Радянський Союз отримав від пакту Молотова — Ріббентропа якнайбільше зиску навіть у разі поразки Німеччини. Можливість отримати ці вигоди була обумовлена перенесенням совєтсько-німецького кордону на лінію Керзона, проведену 1920 року, тобто вона укладалася в певну схему мислення британської сторони. Після 3 вересня війна могла закінчитися тільки мирною угодою за участю Франції та Великобританії, а Сталін хотів мати певність у тому, що Лондон і Париж визнають західні кордони СРСР — ті, які йому дав Гітлер.

БҐ: Як би ви окреслили взаємовідносини Німеччини та Радянського Союзу в 1939–1941 роках?

СД: Совєтсько-німецькі відносини можна назвати дивним союзом за аналогією з тим, як іноді називають «війну» 1939 року між Німеччиною, Великобританією і Францією. Він ніколи не був сформалізований, але до літа 1940 року Радянський Союз поводить себе як союзник Третього райху. Так само, як Італія, яка симпатизувала воєнним зусиллям Німеччини. Своєю чергою Німеччина під час агресії Радянського Союзу проти Фінляндії позитивно ставилася до воєнних цілей Червоної армії.

БҐ: Коли й чому цей дивний союз почав розпадатися?

СД: Совєтсько-німецькі відносини почали псуватися влітку 1940 року. Сталін був вражений швидкістю, з якою німці здобули перемогу над Францією. Він розраховував, що війна, яка спалахнула між Францією, Великобританією та Німеччиною у вересні 1939 року, буде довгою і руйнівною, як конфлікт 1914–1918 років. Якби так трапилося, Радянський Союз, залишаючись осторонь цієї війни (як США під час Першої світової) став би вирішальним гравцем, який повернув би Європі мир на совєтських умовах. Так міркував Сталін, але в червні 1940 року його план зазнав краху.

Тому Сталін поспішив анексувати території, обіцяні йому Гітлером за серпневим договором 1939 року. І зробив помилку.

БҐ: Яку?

СД: У червні 1940 року Радянський Союз анексував не тільки Бессарабію, що підпадала під секретний протокол серпня 1939 року, а й Північну Буковину, якої цей документ не торкався. Парадокс ситуації полягав у тому, що якби Сталін у серпні 1939-го попросив у Гітлера ці території, той би погодився. Але він цього не зробив, а в реаліях 1940 року німецький канцлер сприйняв це як великий афронт і порушення торішнього договору. Тим більше що тоді (після перемоги над Францією) Гітлер вважав, що тільки він може ухвалювати рішення про зміни в європейському порядку.

Зіграло свою роль і походження Гітлера, який за народженням був австрійцем і, пам’ятаючи про кордон Австро-Угорщини, прекрасно розумів, що Буковина ніколи не належала Росії. У липні 1940 року німці починають планувати наступ на СРСР.

БҐ: У Москві теж розглядали напад на Німеччину?

СД: Радянський Союз, безумовно, в 1940–1941 роках не готувався до оборонної війни. Обидві сторони конфлікту, що насувався, мислили схожими категоріями: наближається війна, і той, хто випередить противника, буде в сильнішій позиції.

БҐ: В такому разі наскільки, якщо виходити з відомих вам документів, Радянський Союз міг випередити Німеччину?

СД: Багато фактів свідчать про те, що дату 12 червня 1941 року, яка з’являється в записках генерала Ніколая Ватутіна з припискою «наступ почати», слід розглядати як орієнтовну. На мій погляд, це дата, коли совєтські війська мали бути вже в повній готовності до нападу.

Однак у травні планування можливого наступу призупиняється, у нього вносять зміни. На мою думку, тоді, мабуть, і перенесли орієнтовний час початку совєтського наступу. На коли? Важко сказати. Інтуїція підказує, що на якийсь конкретний проміжок часу, оскільки війська Червоної армії до червня 1941 року готові не були. Можливо, на місяць. Причому у нас немає жодних підстав стверджувати, що навіть після досягнення готовності Сталін віддав би наказ про наступ на Німеччину. Водночас у мене немає сумнівів, що Радянський Союз прагнув у червні 1941 року перехопити стратегічну ініціативу, тобто завдавати удару першим.

Історик Славомір Дембський. Фото: Юрій Друг / Нова Польща

БҐ: Європейський парламент оголосив 23 серпня Днем ​​пам’яті жертв нацизму і сталінізму. Чому сьогодні важливо про це пам’ятати?

СД: По-перше, досвід 1938–1939 років — важливий урок, який демонструє: політика примирення, політика поступок країнам, які використовують у зовнішній стратегії силу — помилка. Ба більше, такі поступки можуть заохочувати до ескалації й привести весь світ до катастрофи.

По-друге, зазнавши досвіду Другої світової війни, країни домовилися не застосовувати силу і не чинити тиск у вирішенні спорів у зовнішній політиці. Крім того, вони вирішили, що кордони, встановлені в Європі після 1945 року, — остаточні. Інакше кажучи, якщо ми захочемо їх змінити, то повинні робити це, ґрунтуючись на консенсусі.

Я також вважаю, що 1939 рік — важливий для всього світу урок про те, що для того, щоб стримати війну, одних добрих намірів недостатньо. З перспективи сьогодення можна сказати, що Франція і Великобританія наївно вважали, ніби після Першої світової війни кожна розсудлива людина не хотітиме нового глобального конфлікту. Хто буде готовий принести в жертву мільйони життів? Це раціональна позиція. Проблема полягала в тому, що Гітлер і Сталін, які правили тоталітарними державами, розуміли раціональність по-іншому. Принести в жертву мільйони заради образу великої Німеччини або великої совєтської імперії не становило для них проблеми, позаяк їх не турбувало, що виборці позбавлять їх влади.

БҐ: Війна почалася 80 років тому. Лідери різних країн регулярно зустрічаються в Польщі 1 вересня, щоб вшанувати пам’ять жертв конфлікту. 2019 року Росія в особі президента Путіна не отримала запрошення на Вестерплатте. Чому?

СД: Річниця початку війни — хороший привід повторити тезу, що ми більше не хочемо агресії в міжнародних відносинах і не допустимо цього. Росія ж у своїй зовнішній політиці знову звертається до війни як політичного інструменту. Щоб перешкодити Грузії й Україні на шляху до Європи, Кремль вдався до агресії. Він напав на ці країни з метою блокувати можливість реалізації їхніх політичних прагнень. Він вважає війну добрим інструментом у досягненні міжнародних цілей. Хто би повірив Владіміру Путіну, якби він на Вестерплатте сказав, що «війна ніколи не повториться»?

Переклала Ірена Шевченко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Бартломєй Ґайос image

Бартломєй Ґайос

Історик, науковий консультант «Нової Польщі». Автор статей про революцію 1917 року та про політику пам’яті. Писав для журналу Polityka і…

Читайте також