Солдати Червоної армії та вермахту на спільному параді в Бресті, 22 вересня 1939 року. Джерело: Федеральний архів Німеччини / Wikimedia Deutschland
16 вересня 2020

Велено забути

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Спільний парад Червоної армії та вермахту в Бресті 1939 року й досі залишається маловідомою подією в історії міста.

У першій половині 90-х ці документальні кадри часто з’являлися на телевізійних екранах. Центральною вулицею Бресту, яка сьогодні названа іменем Леніна, сунуть німецькі танки. Совєтські офіцери вишикувалися вздовж дороги і напружено спостерігають за німецькою технікою. На імпровізованій трибуні стоять генерал Гайнц Ґудеріан і командир дивізії Сємьон Кривошеїн. Вони посміхаються, всіляко демонструючи взаємну прихильність. Потім з’являється совєтська техніка. Їй махає руками нечисленна публіка, яка спостерігає за парадом з-за спин совєтських та німецьких солдатів. На флагштоку майорить нацистський прапор зі свастикою.

На цій кінохроніці — спільний парад вермахту й Червоної армії в Бресті 22 вересня 1939 року.

Війна на два фронти

17 вересня 1939 року Радянський Союз напав на Польщу, яка тоді також боролася з нацистською Німеччиною. Таким чином Москва вирішила зайняти території, що знаходилися у її сфері інтересів та мали відійти до СРСР за умовами пакту Молотова—Ріббентропа. На терені Східної Польщі практично не було польської армії: головні сили воювали з німцями. Відбірним частинам Червоної армії протистояли тільки прикордонні застави Корпусу охорони прикордоння, які, звісно, не могли зупинити багатотисячні совєтські війська. Вони швидко просувалися вперед, стикаючись тільки з поодиноким спротивом.

17 вересня 1939 року верховний головнокомандувач Польщі, генерал Едвард Ридз-Сміґли віддав наказ не вести воєнні дії проти СРСР (окрім ситуацій, коли червоноармійці намагалися роззброїти польських солдатів). Польським військовим було наказано в міру сил відходити за кордон із тактичною метою: перегрупувати війська в очікуванні на допомогу західних країн.

Спільний парад вермахту і Червоної армії в Бресті, 22 вересня 1939 року. Джерело: Федеральний архів Німеччини / Wikimedia Deutschland

Водночас частини, які боролися з німцями, отримали наказ продовжувати опір. Це тільки посилило дезорганізацію польського тилу та полегшило Червоній армії окупацію польської території.

Комбриг Кривошеїн

Один із підрозділів, які 17 вересня перетнули кордон Польщі, — 29-та танкова бригада. 265 легких совєтських танків Т-26 були серйозною силою і швидко придушили опір прикордонних застав у районі Несвіжу. Вже ввечері бригада ввійшла у Барановіце. Через кілька годин комбриг Сємьон Кривошеїн отримав наказ просунутися в напрямку Бреста і зайняти місто.

Тоді совєтське командування вже володіло інформацією, що в Бресті знаходяться німецькі військові частини. І дійсно, на підступах до міста танки Кривошеїна зустріли німецьку піхоту.

Згідно з таємними протоколами пакту Молотова—Ріббентропа, кордон між Німеччиною і СРСР мав пролягти по річках Вісла, Нарва і Сян. Однак пізніше сторони узгодили, що сфери впливу розділить Буг.

Увійшовши в Брест, німці «перевиконали план» і тепер були змушені залишити місто.

Генерал Ґудеріан не був ентузіастом того, щоб Брест перейшов до Радянського Союзу. Ще зовсім недавно він вів кровопролитні бої з польською армією за Брестську фортецю і все місто, а тепер плодами цих боїв мав скористатися хтось інший. Проте вказівка німецького командування була однозначна: німці повинні залишити Брест.

21 вересня у результаті переговорів совєтські та німецькі офіцери розробили документ, в якому детально описано операцію виведення німецьких військ із міста. З німецького боку його підписав полковник Нерінґ, а з совєтського — капітан Ґубанов. Цей документ передбачав проведення спільного «урочистого маршу військ».

У своїх спогадах, виданих 1968 року (і, очевидно, підданих цензурі), комбриг Сємьон Кривошеїн стверджував, що парад ініціювала німецька сторона. За його словами, він навіть намагався викрутитися, щоб уникнути параду, позаяк усвідомлював: це для нього компрометація. Однак Ґудеріан був непохитним, а совєтське командування не хотіло ускладнювати відносини з союзником.

Парад буде

Спільний парад вермахту і Червоної армії в Бресті, 22 вересня 1939 року. На трибуні (зліва направо): генерал-лейтенант Моріц фон Вікторін, генерал танкових військ Гайнц Ґудеріан і комбриг Сємьон Кривошеїн. Джерело: Федеральний архів Німеччини / Wikimedia Deutschland

Кривошеїн дійсно опинився у делікатній ситуації. Ще недавно він як комуніст брав участь у війні в Іспанії, де йому довелося боротися зокрема і з гітлерівськими добровольцями, які воювали на боці Франко. Крім того, він був євреєм і знав, як ставляться нацисти до осіб його національності. Однак якщо він і мав якісь сумніви щодо того, що насправді відбувається, то 1939 року він їх ніяк не проявив. Як і всі совєтські командири, Кривошеїн у контактах із німецьким командуванням поводився цілком тепло.

У своїх післявоєнних спогадах Ґудеріан згадував ті події.

Гайнц Ґудеріан, генерал-полковник вермахту

Питання, які залишилися невирішеними у положеннях міністерства закордонних справ, були задовільно для двох сторін вирішені безпосередньо з росіянами. Ми змогли забрати все, крім захоплених у поляків запасів, які залишилися росіянам, бо їх неможливо було евакуювати за такий короткий час.

Також Ґудеріан згадував, що Кривошеїн добре знав французьку й це неабияк полегшувало його спілкування з німецьким командуванням.

22 вересня 1939 року рівно о 14 годині у Бресті розпочався парад.

Центральною вулицею міста пройшли спочатку німецькі, а потім совєтські військові частини.

Совєтські танки та німецькі мотоциклісти на параді 22 вересня 1939 року. Джерело: Федеральний архів Німеччини / Wikimedia Deutschland
Сємьон Кривошеїн, генерал-лейтенант Червоної армії

Ми з генералом Ґудеріаном піднялися на невисоку трибуну. За піхотою пішла моторизована артилерія, потім танки. Поземним польотом пронеслись над трибуною десятки два літаків.

З флагштока урочисто зняли німецький прапор і вивісили червоне знамено. Німецький оркестр відіграв гімн країни, а відтак «Інтернаціонал», який тоді був гімном СРСР. Свого оркестру танкова бригада Кривошеїна не мала...

Брестська пам’ять

Зі зрозумілих причин у совєтські часи парад у Бресті не згадувався. Співробітництво з гітлерівською Німеччиною, розділення Польщі були білими плямами історії. Короткочасний сплеск зацікавлення цією темою спостерігався на початку 90-х, однак із приходом до влади в Білорусі Олександра Лукашенка швидко повернулися совєтські стандарти, зокрема і в царині історичної політики.

Тому зараз, через 81 рік після спільного параду Червоної армії й вермахту, в Бресті не люблять згадувати цей ганебний епізод. Багаторічне замовчування дало свій ефект. Про це свідчить хоча б невеличке опитування редакції білоруської газети.

Віктор Марчук, головний редактор «Брестської газети»

Я провів у нашій редакції простісіньке соціологічне опитування. Питаю: що відбулося в Бресті 22 вересня 1939 року? Так відразу ніхто не відповів, а працюють у нас журналісти, які народилися у 80-90-ті роки. Гадаю, такий самий результат буде в середньому по місті.

Центральний містотворчий міф тут — оборона Брестської фортеці у червні 1941 року. Росія й Білорусь навіть разом (за державні кошти) зняли про оборону художній фільм за участю відомих російських кінозірок. Щороку 22 червня у Бресті відбуваються урочисті заходи, присвячені початку «Великої вітчизняної війни». Спомини совєтських захисників Брестської фортеці — важлива частина заходів.

Віктор Марчук, головний редактор «Брестської газети»

Оборона Брестської фортеці — перше, з чим асоціюється наше місто. Органи влади, ідеологічні служби активно це підтримують, а совєтсько-німецький парад — ганебна сторінка. Тому якщо про нього хтось і згадує, то тільки старожили.

«Велика вітчизняна» замість Другої світової

У Бресті, як і повсюди в Білорусі, 1 вересня 1939 року — маловідома історична дата. Президент Білорусі Олександр Лукашенко 2019 року не скористався запрошенням президента Польщі Анджея Дуди і не поїхав 1 вересня до Варшави на урочистості з нагоди 80-ї річниці початку війни .

Олександр Лукашенко

Коли почали говорити, що 1 вересня почалася війна, я подумав: це що, свято? Що це за захід? Біда трапилася, катастрофа: фашисти розпочали війну проти слов’ян.

Така позиція авторитарного лідера, який ось уже 26 років беззмінно керує Білоруссю, призвела до того, що саме ця країна чи не остання з усіх колишніх совєтських республік продовжує відчайдушно триматися за совєтську версію історії.

Ігор Кузнєцов, історик

По суті, офіційна білоруська історіографія повторює головні тези совєтської. Саме тому, якщо ми запитаємо учнів білоруських шкіл, коли почалася Друга світова війна, у відповідь почуємо: 22 червня 1941 року, коли німці напали на СРСР.

1994 року Олександр Лукашенко прийшов до влади під гаслом відродження СРСР, і 25 років по тому Білорусь часто називають останньою совєтською республікою. Пам’ятники Леніну стоять у всіх білоруських містах. Щорічно свіжоспечені офіцери тутешнього КДБ урочисто присягають на вірність Білорусі в музеї Фелікса Дзержинського, військові вшановують пам’ять совєтських командирів, які загинули під час «Великої вітчизняної війни», а роки правління генерального секретаря КПРС Леоніда Брежнєва вважаються золотим віком Білорусі.

Ігор Кузнєцов, історик

У таких умовах немає атмосфери для нового, свіжого погляду на історію.

Переклала Катерина Новікова

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Анджей Почобут

Журналіст, член Союзу поляків Білорусі, автор книжки «Система Білорусь». Мешкає у Гродно. Лауреат низки престижних польських та білоруських…