У першій половині 90-х ці документальні кадри часто з’являлися на телевізійних екранах. Центральною вулицею Бреста , яка сьогодні названа іменем Лєніна, сунуть німецькі танки. Совєтські офіцери вишикувалися вздовж дороги і напружено спостерігають за німецькою технікою. На імпровізованій трибуні стоять генерал Гайнц Ґудеріан і командир дивізії Сємьон Крівошеїн. Вони посміхаються, всіляко демонструючи взаємну прихильність. Потім з’являється совєтська техніка. Їй махає руками нечисленна публіка, яка спостерігає за парадом з-за спин совєтських та німецьких солдатів. На флагштоку майорить нацистський прапор зі свастикою.
На цій кінохроніці — спільний парад вермахту й Червоної армії в Бресті 22 вересня 1939 року.
Війна на два фронти
17 вересня 1939 року Радянський Союз напав на Польщу , яка тоді також боролася з нацистською Німеччиною. Таким чином Москва вирішила зайняти території, що перебували у сфері її інтересів та мали відійти до СРСР за умовами пакту Молотова — Ріббентропа. На терені Східної Польщі практично не було польської армії: головні сили воювали з німцями. Відбірним частинам Червоної армії протистояли тільки прикордонні застави Корпусу охорони прикордоння , які, звісно, не могли зупинити багатотисячні совєтські війська. Вони швидко просувалися вперед, стикаючись тільки з поодиноким спротивом.
17 вересня 1939 року верховний головнокомандувач Польщі , генерал Едвард Ридз-Сміґлий віддав наказ не вести воєнні дії проти СРСР (окрім ситуацій, коли червоноармійці намагалися роззброїти польських солдатів). Польським військовим було наказано в міру сил відходити за кордон із тактичною метою: перегрупувати війська в очікуванні на допомогу західних країн.
Спільний парад Вермахту і Червоної армії в Бресті , 22 вересня 1939 року. Джерело: Федеральний архів Німеччини / Wikimedia DeutschlandВодночас частини , які воювали з німцями, отримали наказ продовжувати опір. Це тільки посилило дезорганізацію польського тилу та полегшило Червоній армії процес окупації польської території.
Комбриг Крівошеїн
Один із підрозділів , які 17 вересня перетнули кордон Польщі, — 29-та танкова бригада. 265 легких совєтських танків Т-26 були серйозною силою і швидко придушили опір прикордонних застав у районі Несвіжа. Вже ввечері бригада ввійшла у Барановиці. Через кілька годин комбриг Сємьон Крівошеїн отримав наказ просунутися в напрямку Бреста й зайняти місто.
Тоді совєтське командування вже володіло інформацією , що в Бресті знаходяться німецькі військові частини. І дійсно, на підступах до міста танки Крівошеїна зустріли німецьку піхоту.
Згідно з таємними протоколами пакту Молотова—Ріббентропа , кордон між Німеччиною і СРСР мав пролягти по річках Вісла, Нарва і Сян. Однак пізніше сторони узгодили, що сфери впливу розділить Буг.
Увійшовши в Брест , німці «перевиконали план» і тепер були змушені залишити місто.
Генерал Ґудеріан не був ентузіастом того , щоб Брест перейшов до Радянського Союзу. Ще зовсім недавно він вів кровопролитні бої з польською армією за Брестську фортецю і все місто, а тепер плодами цих боїв мав скористатися хтось інший. Проте вказівка німецького командування була однозначна: німці повинні залишити Брест.
21 вересня у результаті переговорів совєтські та німецькі офіцери розробили документ , в якому детально описано операцію виведення німецьких військ із міста. З німецького боку його підписав полковник Нерінґ, а з совєтського — капітан Ґубанов. Цей документ передбачав проведення спільного «урочистого маршу військ».
У своїх спогадах , виданих 1968 року (і, очевидно, підданих цензурі), комбриг Сємьон Крівошеїн стверджував, що парад ініціювала німецька сторона. За його словами, він навіть намагався викрутитися, щоб уникнути параду, позаяк усвідомлював: це для нього компрометація. Однак Ґудеріан був непохитним, а совєтське командування не хотіло ускладнювати відносини з союзником.
Параду бути!
Спільний парад Вермахту і Червоної армії в Бресті , 22 вересня 1939 року. На трибуні (зліва направо): генерал-лейтенант Моріц фон Вікторін, генерал танкових військ Гайнц Ґудеріан і комбриг Сємьон Крівошеїн. Джерело: Федеральний архів Німеччини / Wikimedia Deutschland Крівошеїн дійсно опинився у делікатній ситуації. Ще недавно він як комуніст брав участь у війні в Іспанії , де йому довелося воювати, зокрема, і з гітлерівськими добровольцями, які боролися на боці Франко. Крім того, він був євреєм і знав, як нацисти ставляться до осіб його національності. Однак якщо він і мав якісь сумніви щодо того, що насправді відбувається, то 1939 року він їх ніяк не проявив. Як і всі совєтські командири, Крівошеїн у контактах із німецьким командуванням поводився цілком тепло.
У своїх післявоєнних спогадах Ґудеріан згадував ті події.
Питання , які залишилися невирішеними у положеннях міністерства закордонних справ, задовільно й обопільно вирішені безпосередньо з росіянами. Ми змогли забрати все, крім захоплених у поляків запасів, які залишилися росіянам, бо їх неможливо було евакуювати за такий короткий час.
Також Ґудеріан згадував , що Крівошеїн добре знав французьку й це неабияк полегшувало його спілкування з німецьким командуванням.
22 вересня 1939 року рівно о 14 годині у Бресті розпочався парад. Центральною вулицею пройшли німецькі , а потім совєтські військові частини.
Совєтські танки та німецькі мотоциклісти на параді 22 вересня 1939 року. Джерело: Федеральний архів Німеччини / Wikimedia Deutschland
Ми з генералом Ґудеріаном піднялися на невисоку трибуну. За піхотою пішла моторизована артилерія , потім танки. Поземним польотом пронеслись над трибуною десятки два літаків.
З флагштока урочисто зняли німецький прапор і вивісили червоне знамено. Німецький оркестр відіграв гімн країни , а відтак «Інтернаціонал», гімн СРСР. Свого оркестру танкова бригада Крівошеїна не мала...
Брестська пам’ять
Зі зрозумілих причин у совєтські часи парад у Бресті не згадувався. Співробітництво з гітлерівською Німеччиною , розділення Польщі були білими плямами історії. Короткочасний сплеск зацікавлення цією темою спостерігався на початку 90-х, однак із приходом до влади в Білорусі Алєксандра Лукашенка швидко повернулися совєтські стандарти, зокрема, в царині історичної політики.
Тому зараз , через 81 рік після спільного параду Червоної армії й Вермахту, в Бресті не люблять згадувати цей ганебний епізод. Багаторічне замовчування дало свій ефект. Про це свідчить хоча б невеличке опитування редакції білоруської газети.
Я провів у нашій редакції простісіньке соціологічне опитування. Питаю: що відбулося в Бресті 22 вересня 1939 року? Так відразу ніхто не відповів , а працюють у нас журналісти, які народилися у 80-90-ті роки. Гадаю, такий самий результат буде в середньому по місті.
Центральний містотворчий міф тут — оборона Брестської фортеці у червні 1941 року. Росія й Білорусь навіть разом (за державні кошти) зняли про оборону художній фільм за участю відомих російських кінозірок. Щороку 22 червня у Бресті відбуваються урочистості , присвячені початку «Великої вітчизняної війни». Спомини совєтських захисників Брестської фортеці — важлива частина заходів.
Оборона Брестської фортеці — перше , з чим асоціюється наше місто. І це активно підтримують органи влади, ідеологічні служби. А насправді совєтсько-німецький парад — ганебна сторінка. Тому про нього ніхто, крім старожилів, і не згадує.
і
«Велика вітчизняна» замість Другої світової
У Бресті , як і повсюди в Білорусі, 1 вересня 1939 року — маловідома історична дата. 2019 року президент Білорусі Алєксандр Лукашенко не скористався запрошенням президента Польщі Анджея Дуди і не поїхав 1 вересня до Варшави на урочистості з нагоди 80-ї річниці початку війни .
Коли заговорили , що 1 вересня почалася війна, я подумав: це що, свято? Що це за захід? Біда трапилася, катастрофа: фашисти розпочали війну проти слов’ян.
Така позиція авторитарного лідера , який ось уже 26 років беззмінно керує Білоруссю, призвела до того, що саме ця країна чи не остання з усіх колишніх совєтських республік продовжує відчайдушно триматися за совєтську версію історії.
По суті , офіційна білоруська історіографія повторює головні тези совєтської. Саме тому, якщо ми запитаємо учнів білоруських шкіл, коли почалася Друга світова війна, у відповідь почуємо: 22 червня 1941 року, коли німці напали на СРСР.
1994 року Алєксандр Лукашенко прийшов до влади під гаслом відродження СРСР , і 26 років по тому Білорусь часто називають останньою совєтською республікою. Пам’ятники Лєніну стоять у всіх білоруських містах. Щорічно свіжоспечені офіцери тутешнього КДБ урочисто присягають на вірність Білорусі в музеї Фелікса Дзєржинського, військові вшановують пам’ять совєтських командирів, які загинули під час «Великої вітчизняної війни», а роки правління генерального секретаря КПРС Лєоніда Брєжнєва вважаються золотим віком Білорусі.
У таких умовах немає атмосфери для нового , свіжого погляду на історію.
Переклала Катерина Новікова
