Кадр із фільму «Боги». Джерело: пресматеріали
Кадр із фільму «Боги». Джерело: пресматеріали
25 червня 2021

Десять найкращих польських фільмів ХХІ століття

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Сучасне польське кіно, яке варто подивитися.

1990-ті роки у польській кіноіндустрії — десятиліття застою та штампування аналогій голлівудських бойовиків. Однак на початку ХХІ століття галузь стала відроджуватися, зокрема, завдяки появі 2002 року Польського інституту кіномистецтва, що фінансує кіновиробництво, допомагає молодим режисерам та просуває польське кіно за кордоном. Зараз польський кінематограф може похвалитися безліччю нових талановитих імен та свіжими шедеврами класиків. Розповідаємо про десять польських фільмів, які можна вважати найвидатнішими.

«День психа» / «Dzień świra» (2002)

Стрічки режисера Марека Котерського пов’язані з одним персонажем — Адасем Мяучинським, польським інтелігентом-невдахою, який кочує з фільму в фільм: щоразу це інша людина, але образ той самий.

Кадр із фільму «День психа». Джерело: пресматеріали

«День психа» розповідає про один день Адася: в цьому фільмі він — учитель польської мови та літератури, який ненавидить увесь світ. Це гірка комедія про 50-літнього нереалізованого романтика, чия тонка душевна організація не зносить щоденної рутини. Мяучинський переживає справжню внутрішню драму: більша частина його життя прожита марно. Єдина відрада Адася — мрія про лагідну, чудову жінку, яка б постійно його хвалила. «День психа» розібрали на цитати, це один із найпомітніших польських фільмів двотисячних років.

«Площа Спасителя» / «Plac Zbawiciela» (2006)

Творчий дует подружжя Кшиштофа Краузе та Йоанни Кос-Краузе мав величезний вплив на розвиток польського кіно ХХІ століття. «Площа Спасителя» — перший фільм, де подружжя спільно дебютувало в ролі режисерів. В одному зі своїх інтерв’ю Краузе зазначив, що ця стрічка створювалася в результаті їхнього діалогу, діалогу між жінкою та чоловіком.

Кадр із фільму «Площа Спасителя». Джерело: пресматеріали

Соціальна драма «Площа Спасителя» розповідає про сімейну пару, яка вклала всі заощадження у будівництво житла, проте її обвів навколо пальця збанкрутілий забудовник. На очах у глядачів розгортається маленька трагедія однієї родини, яка потрапила у жорна системи. Документальний стиль, великі плани акторів та їхня природна гра в якийсь момент створюють відчуття повної присутності у стрічці, від чого глядач переживає історію, що розгортається на екрані, особливо гостро. «Площа Спасителя» по праву вважається одним із найкращих польських фільмів. Це підтверджують і численні нагороди на кінофестивалях у Ґдині, Вальядоліді та Трієсті.

«У темряві» / «W ciemności» (2011)

Режисерка Аґнєшка Голланд — жива легенда польського кінематографа, триразова номінантка на Оскар, володарка міжнародних призів та кінопремій. В юності вона асистувала Кшиштофу Зануссі, писала сценарії для Анджея Вайди. Великий вплив на Голланд справила проза Мілана Кундери і «сувора» метафізика чеського кіно.

«У темряві» (назва стрічки перекладається іноді як «У пітьмі») — історія про робітника львівської каналізації, який під час Другої світової війни переховує групу євреїв. Голланд не спекулює на темі Голокосту, розділяючи героїв на добрих та злих; у її погляді немає місця мучеництву та політкоректності. «У темряві» — номінант на Оскар, лауреат премій Європейської кіноакадемії та фестивалю у Вальядоліді.

«Роза» / «Róża» (2011)

Войцєх Смажовський — найбільш безкомпромісний режисер польського гостросоціального кіно. Він рідко жаліє своїх героїв, обрушуючи на них лавину труднощів та нещасть, і методично спостерігає за тим, як вони з цього всього виплутуються. Проте Смажовський робить це не просто так. Теми, які він порушує, дійсно дуже болісні та травматичні для всього колишнього соцтабору.

Фільм «Роза» розповідає про кохання поляка Тадеуша, який повернувся з війни, й удови німецького солдата Рози. Історія розгортається на Мазурах, території, яка до війни була німецькою, а після під «вогнем та мечем» Радянського Союзу перетворилася на польську. Стрічка оповідає про трагедію населення Мазурів, яке вже не може називати себе німцями, але й не відчуває себе поляками.

«Іда» / «Ida» (2013)

Неможливо говорити про сучасне польське кіно і не згадати фільми Павла Павліковського. Народившись у Варшаві, він у 14 років емігрував у Великобританію, знімав документальні фільми в Росії, дивував кінокритиків своїм дебютом на найбільших кінооглядах у Торонто та Санденсе, працював зі світовими кінозірками, а потім повернувся до Польщі та зняв дві видатні стрічки — «Іда» та «Холодна війна».

«Іда» розповідає про Польщу 60-х років ХХ століття. Готуючись прийняти чернечу обітницю, молода послушниця Анна дізнається про те, що її справжнє ім’я — Іда, а батьки були євреями, яких під час війни вбили. Разом зі своєю тіткою дівчина відправляється на пошуки могили батьків. Ця подорож піддасть сумніву віру героїні, прояснить її минуле та визначить майбутнє.

Фільм врізається в пам’ять та привертає увагу чорно-білим зображенням, мінімалізмом, нетрадиційною побудовою кадру, камерою, яка ніби грає на почуттях глядача, величезними карими очима дебютантки Аґати Тшебуховської та сюжетом, що залишає простір для інтерпретацій. «Іда» отримала Оскар як найкращий фільм іноземною мовою.

«Холодна війна» / «Zimna Wojna» (2018)

Прем’єра фільму «Холодна війна» Павліковського відбулася на Каннському фестивалі та завершилася 18-хвилинною овацією зали. Там же в Каннах він отримав приз за найкращу режисуру. Далі було три номінації на Оскар, п’ять призів Європейської кіноакадемії та національна кінопремія Іспанії «Гойя». В основі фільму лежить історія кохання батьків Павліковського, яка розвивається на тлі політичної ситуації в Польщі та всій Європі.

Серед розрухи повоєнної Польщі диригент Віктор відбирає по селах виконавців до ансамблю народної пісні. На прослуховування приходить Зула, з якою у Віктора миттєво спалахує роман. В умовах політичної нестабільності та залізної завіси, що розділяє Східну та Західну Європу, протилежні за характером герої роз’їжджаються, а потім упродовж десятиліть зустрічаються — в Парижі, Югославії…

Елегантне, поетичне чорно-біле кіно запам’ятовується операторською роботою, філігранним сюжетом, чудовим саундтреком — народними піснями, які змінюються джазом, забороненим у ті часи, — і магнетичним дуетом Йоанни Куліґ та Томаша Кота.

«Бажання жити» / «Chcę się żyć» (2013)

Режисер Мацєй Пєпшица знімає фільм на своїй малій батьківщині, в Сілезії. Тим самим він бореться з укоріненим у поляків стереотипом, буцім це безперспективний та злиденний регіон. Фільм «Бажання жити» заснований на реальних подіях, які відобразила у своєму документальному кіно «Як метелик» подруга Пєпшици Ева Пєнта. Після смерті Еви режисер вирішив присвятити їй ігрову стрічку з тим самим сюжетом.

«Бажання жити» розповідає історію Матеуша, хворого на церебральний параліч. Лікар називає його овочем, сестра — дебілом, брат б’є по обличчю, гадаючи, що Матеуш нічого не зрозуміє, а подруги матері не соромляться перед ним переодягатися, оголюючи груди. «Бажання жити» — це польський «Форест Гамп», тільки не такий присолоджений та більш реалістичний.

«Боги» / «Bogowie» (2015)

Лукаш Пальковський був режисером комедій та серіалів і не дуже виділявся в кінематографічному середовищі, допоки не зняв фільм «Боги». 2015 року стрічка принесла йому гран-прі Національного польського кінофестивалю в Ґдині й кардинально змінила місце режисера у світі польського кіно.

«Боги» — історія впертого польського кардіохірурга Збіґнєва Реліґи, який 1985 року зробив першу в Польщі операцію з трансплантації серця. З кожною хвилиною фільму герой усе більше завойовує глядацькі серця своїм бунтарством, затятістю, впевненістю, прогресивністю, професіоналізмом, самовідданістю та невгамовним бажанням рятувати людські життя, роблячи все можливе та неможливе.

Збіґнєв Реліґа з цигаркою у зубах хвацько тисне на педаль газу автівки швидкої допомоги, перемагає ворожість колег, фінансові проблеми, нерозуміння з боку рідних та консерватизм польського суспільства, щоб показати всім, як важливо вірити в себе і не сходити з обраного життєвого шляху. Завдяки блискучій грі Томаша Кота, напруженому сюжету та чудовій операторській роботі фільм стане одним із найбільш знакових за минулі 20 років.

«Боже тіло» / «Boże Ciało» (2019)

Режисер Ян Комаса — яскравий представник польського молодого покоління, володар численних нагород та кінопремій. Після свого гучного дебюту «Зал самогубців» 2011 року він якийсь час знімає воєнні фільми та серіали, але 2019-го повертається у велике кіно зі стрічкою «Боже тіло». Вона завойовує нагороду на Венеціанському кінофестивалі, підкорює Європу, збирає десять нагород на кінофестивалі в Ґдині, номінується на Оскар і займає гідне місце у списку найкращого світового кіно останніх 20 років.

«Боже тіло» розповідає про в’язня Даніеля, який після звільнення повинен відправитися на лісопильню в провінційне містечко. Частково за збігом обставин, частково з власної волі Даніель, який мріяв служити Богу, займає місце хворого священника і повністю змінює ставлення парафіян до релігії, ближнього та до себе.

20-літній бритоголовий хлопець із величезними блакитними очима добре відтінює жадібність місцевих чиновників, молодіжну безнадію та наркоманію, лицемірне благочестя та тотальну нелюбов. «Боже тіло» — болюча, але водночас неймовірно красива, чудово зіграна і лаконічно розказана історія про пошук любові всередині себе.

«Якнайдалі звідси» / «Jak najdalej stąd» («I never cry») (2020)

Пйотр Домалєвський — не тільки чудовий актор, але й перспективний режисер, який, увірвавшись у світ кіноіндустрії зі своїм дебютом «Тиха ніч», одразу ж завоював сім нагород кінофестивалю в Ґдині. Нещодавно на Netflix вийшов популярний польський серіал Sexify, де Пйотр виступає в ролі автора сценарію та режисера.

Фільм «Якнайдалі звідси» — історія про дівчинку-підлітка, яка змушена відправитися в Великобританію за тілом свого батька, який загинув на заробітках. Домалєвський став першим режисером, який підняв тему євросиріт — дітей, чиї батьки поїхали працювати закордон і фактично зникли з їхнього життя. Ця проблема, як і взагалі питання еміграції на Захід, — делікатна та важлива для багатьох поляків. Характерна блакить зображення, рухома камера та зухвалість, із якою героїня вривається в суворі британські установи — безпрограшний зразок сучасного європейського кіно.

Переклала Ірена Шевченко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Влада Сенькова image

Влада Сенькова

Білоруська сценаристка та кінорежисерка. Випускниця кіношколи-студії Андрія Полупанова та Варшавської кіношколи Анджея Вайди. Дебютний фільм…

Читайте також