Уже понад пів сторіччя глядачі називають Даніеля Ольбрихського одним із найкращих польських акторів, він став ледь не ідолом польського кіномистецтва. Добитися такого статусу зовсім не просто, але Ольбрихському це вдалося вже після другого фільму.

Популярність Ольбрихського вийшла далеко за межі Польщі — його персонажі говорять італійською, англійською, німецькою та російською. А кінематографічний шлях й особиста історія актора заслуговують на велику увагу. За перші 30 років кар’єри Ольбрихський створив цілу низку видатних образів, став утіленням настільки різних стилів, як-от режисура Анджея Вайди та Єжи Гофмана.

Останні два десятиріччя він певною мірою отримує відсотки від давньої слави — зрештою, так іноді буває і з голлівудськими зірками. Парадоксально: деякі польські кінокритики вважають Ольбрихського мало не нездарою, зате глядачі його обожнюють.

До кінематографа

Даніель Ольбрихський народився 1945 року. Друга світова війна й особливо Варшавське повстання залишили невитравний слід на житті його сім’ї. У старшого брата майбутнього актора постійні спогади про повстання спричинили психічний розлад, що поклав край перспективній науковій кар’єрі. Батько Даніеля, журналіст Францішек Ольбрихський, так ніколи й не змирився з приходом до влади комуністів і навіть не оформлював паспорт. Мати, Клєментина Солонович-Ольбрихська, викладала польську мову в містечку Дорогичині (Підляське воєводство), куди сім’я переїхала відразу після війни. Згодом вона почала писати книжки для підлітків, а коли Даніелю виповнилося 11 років, повернулася з дітьми до Варшави.

Дитинство майбутнього актора проходило в невимушеній натхненній атмосфері. У ті роки Даніель мріяв не про акторську, а про спортивну кар’єру: адже саме спортсмени, які завойовували медалі на Олімпійських іграх, були в тодішній Польщі народними кумирами.

Великі ролі в Анджея Вайди

Першу роль Ольбрихському, тоді ще старшокласнику, запропонував Януш Насфетер, запросивши його на знімання фільму «Поранений у лісі» (1963). Але по-справжньому актора-початківця відкрила й поклала початок його блискучій кар’єрі інша людина — Анджей Вайда, найвидатніший режисер в історії польського кінематографа. 1965 року в його фільмі «Попіл» за однойменним романом Стефана Жеромського Ольбрихський зіграв роль молодого наполеонівського солдата Рафала Ольбромського.

Монументальний і похмурий історичний епос Вайди створив Ольбрихському акторське амплуа: енергійний, спортивний, бунтівливий… Здавалося, він здатен втілити будь-який образ: як історичний, так і сучасний. Саме він став улюбленим актором Вайди після трагічної загибелі Збіґнєва Цибульського — підтвердженням цього була роль Ольбрихського в автобіографічному фільмі «Все на продаж» (1968), який став для режисера своєрідним прощанням із Цибульським. Відтак були чотири абсолютно різні ролі в нових фільмах Вайди: митець-гіпі у «Полюванні на мух» (1969), звільнений в’язень концтабору в «Пейзажі після битви» (1970), старший брат у ліричному «Березині» (1970) і Левій Матвій у «Пилаті та інших» (1971), знятому за мотивами біблійних сцен «Майстра і Маргарити».

Невдовзі Ольбрихський зіграв свої головні ролі. 1972 року Вайда знімає «Весілля» Станіслава Виспянського — національну драму, одну з найважливіших метафор польської долі. Екранізація не могла обійтися без Ольбрихського, який втілив у фільмі образ Нареченого. А через два роки він зіграє в епічній стрічці за нобелівським романом Владислава Реймонта «Земля обітована». Його персонаж — один із трьох головних героїв, польський шляхтич, який перетворився на безжалісного лодзького фабриканта.

Після цього, незважаючи на глибоку творчу близькість (за словами актора й режисера, їхні взаємини були практично безконфліктні), Ольбрихський працюватиме з Вайдою всього тричі. Віктор у «Паннах із Вілька» за повістю Ярослава Івашкевича, один із героїв фільму «Кохання в Німеччині» (про переслідування польських робітників у райху) та ключник Ґервазій у «Пані Тадеуші», який став символічним завершенням співпраці. Саме Вайда дав Ольбрихському можливість створити більш глибокі інтелектуальні образи — в інших режисерів він так і залишився в полоні ампула фактурного красунчика.

Кмитиць

Уже в 60-х роках Ольбрихського почали запрошувати й інші режисери, пропонуючи молодому актору найрізноманітніші ролі: у «Нальоті» Казімєжа Куца він зіграв юного злочинця, у його ж «Солі чорної землі» — польського офіцера, у фільмі Юліяна Дзєдзіни «Боксер» — головного героя.

Згодом на зміну їм прийшли історичні персонажі масштабних робіт знаменитого Єжи Гофмана, який екранізував трилогію Генрика Сенкевича. 1969 року Ольбрихський грає татарського полководця Азії Тугай-бея у «Пані Володийовському». В «Потопі» — шестигодинному фільмі, що знімався два роки (1973–1974) на території Польщі й СРСР — Ольбрихський уже виконує головну роль, на якій тримається вся стрічка: шляхетного воєначальника Анджея Кмитиця, що мимоволі виявився зрадником, але доблесно спокутує свої помилки. Саме з цією роллю Даніель Ольбрихський асоціюється в більшості поляків.

Через 30 років після першого фільму трилогії, 1999-го, він зіграє у «Вогнем і мечом» батька Азії, Тугай-бея. І коло замкнеться. Зрештою, для Гофмана Ольбрихський так і залишиться ідеальним «фізичним актором», який грає завдяки своїй спритности, силі та уяві, — зовсім іншим, ніж у Вайди.

За межами Польщі

Зарубіжні продюсери досить швидко відкрили для себе талановитого актора, тож Ольбрихський став одним із перших поляків, який, не емігруючи, зробив блискучу кар’єру за кордоном. У Німеччині він зіграв одну з головних ролей у оскароносному «Бляшаному барабані» і знявся в біографічному фільмі «Роза Люксембург». У Франції його охоче запрошував до своїх фільмів Клод Лелюш. Ольбрихський грав у італійських серіалах, стрічках угорського режисера Міклоша Янчо, в Голлівуді разом із Анджеліною Джолі, у російських кінофільмах «Сибірський цирульник» та «Турецький гамбіт». Для іноземних кінокритиків Даніель Ольбрихський став своєрідним символом польського кіно. Зрештою, треба визнати, що практично в жодному фільмі, знятому за кордоном, серйозних образів Ольбрихський не створив — в основному це були цікаві епізодичні ролі.

Чи можна назвати Ольбрихського найвидатнішим польським актором? Навряд. До рівня Тадеуша Ломніцького, Збіґнєва Запаєвича, Романа Вільгельмі чи Анджея Северина (майже його ровесника) актор, на думку критиків, не дотягує. Проте саме Ольбрихський завоював статус найпопулярнішого актора країни: не стільки з огляду на свій видатний талант і майстерність, скільки завдяки іншим рисам — харизмі, чарівності екранної особистости. Це рідкісний акторський феномен, який неможливо описати словами.

Переклав Андрій Савенець