Слова

Цитати, які допоможуть видатися своїм у Польщі. Частина 3

16 листопада 2021
Юліюш Словацький. Колаж: Нова Польща

Юліюш Словацький. Колаж: Нова Польща

Приказка, прислів’я, а може... цитата? У всіх країнах і культурах побутують вислови, відомі кожному. Зі школи, з дому, з фільмів, із масмедій. Багато з них — літературного походження, але вони настільки глибоко вкоренилися в мові, що ми, вживаючи ці вирази, навіть не згадуємо про їхніх авторів.

Я вже писала про відомі фрази , зокрема ті, що походять із творів Генрика Сенкевича. Але , звісно, польська література подарувала нам набагато більше висловів , які звучать, як крилаті фрази.

Звісно , любити класику не завжди просто. Скільки годин ми проводимо на уроках рідної літератури , сперечаючись із учителем, який пояснює, що це — великий поет, його поезія неперевершена, і ми повинні її знати. А ми — підлітки, і нам ця творчість здається не такою вже й особливою, радше — просто незрозумілою. Цей конфлікт блискуче описав Вітольд Ґомбрович у романі «Фердидурке»: фраза «Słowacki wielkim poetą był!» («Словацький був великим поетом!») Цитати з «Фердидурке» подано в перекладі Андрія Бондаря. вкоренилася в мові. Ми повторюємо її щоразу , коли хочемо показати, що якась видатна постать насправді заслуговує визнання — причім мова не обов’язково повинна йти про Юліюша Словацького.

Також ми використовуємо фразу із подальшого діалогу між учнем і вчителем. Педагог стверджує , що Словацький був великим поетом і «велика поезія , будучи великою і будучи поезією, не може нас не захоплювати, а отже, захоплює». На що збитий із пантелику учень: «Jak to mnie zachwyca , kiedy mnie nie zachwyca?» («Як це мене захоплює , коли мене не захоплює?») А ми використовуємо цей вислів , коли чуємо, що щось неодмінно повинно нам подобатися, але чомусь не подобається.

А знаєте , з чим асоціюється вираз «szklane domy» («скляні будинки»)? Цитати з «Провесни» подано в перекладі Поліни Погребної. З ідилією. Мрією. Недосяжністю. Уявним ідеальним світом. Будинки зі скла , себто води й піску, планував зводити герой «Провесни» Стефана Жеромського. Такою мала бути відповідь на проблеми, з якими змагалася незалежна, але все ще убога Польща. Прості й швидкі в спорудженні, дешеві, теплі, чисті, красиві, вони б покращили рівень життя й тішили б мешканців. От тільки не вдалося. Скляні будинки так і не виросли. Вони не вирішили проблеми. Тому часом можна почути питання: «Gdzież są twoje szklane domy?» («Де ж твої скляні будинки?») — іронічне або серйозне , яке вказує на те, що ідеальні плани виявилися не такими вже й ідеальними. Ми кажемо цю фразу також тоді, коли хочемо зазначити, що великі ідеї провалились. І хоча на варшавських вулицях немає скляних будинків , зате існує вулиця Скляних Будинків. Тож від мрій щось та й залишається.

Про любов і сім’ю

Що ж , де ідеали — там і любов. І ми не могли оминути пов’язаних із нею цитат. Один із найкумедніших, на мою думку, діалогів про кохання походить із «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича. І власне вислови з нього , зокрема, вміщені в четертому і шостому рядку наступної цитати, стали крилатими. Закоханий у молоденьку Зосю головний герой водночас фліртує з Теліменою — жінкою вродливою, але зрілою. Вона вмовляє його жити разом. А він саме збирається їхати, тому намагається її переконати, що не візьме з собою на війну коханки. На що Телімена: ну, тоді одружімося. І тут звучать слова:

«О , ні, ніколи, люба, —
Тадеуш раптом скрикнув, — ніякого нам шлюбу
тепер я не планую. Любитись? Киньмо жарти!
Благаю , дорогенька, одумайся, не варто!
Тобі я вдячний , тільки далеко не зайдемо
з одруженням.
Любімось , та якось так — окремо». Тут і далі, якщо не вказано інакше, цитати в перекладі Андрія Савенця. Пор. переклад Максима Рильського: «Та ні-бо, ― знову він, ― не шлюб на мислі в мене, / женитись наміру не маю, Телімено! / Доволі вигадок! Той час уже пройшов! / Я дякую тобі за ніжність, за любов, / але женитися ― нізащо!.. Будь здорова... / Узавтра їду я, і це останнє слово».

Дошкульно , проте потішно.

А ще в нас є два цікаві вислови про те , як завоювати кохання. Один походить із п’єси Алєксандра Фредра «Помста», а другий — із вірша Яна Бжехви.

У «Помсті» панна обіцяє , що вийде заміж за того, хто покаже їй живого крокодила — об’єкт її зацікавлення. Один із залицяльників потім іронічно каже, що колись дівчата хотіли канарку, а тепер просять: «Jeśli nie chcesz mojej zguby , krokodyla daj mi luby!» («Якщо я тобі ще мила , знайди мені крокодила»).

Другий вираз , що функціонує як зворот «nawlecz igłę» («нитку в голку засили») , відсилає до історії про гіпопотама, який хотів одружитися з жабою. Він обіцяє зробити задля неї все, що завгодно, тож вона просить засилити нитку в голку:

«Зроблю все тобі негайно.
Ну , що скажеш?» —
«Почекай-но…»

(...)

«Сповню я твої бажання
всі , якими б не були…» —
«Нитку в голку засили!»

Обидві фрази дають зрозуміти , що ці стосунки радше не мають майбутнього. Але у мовленні такі вислови вживаються, коли говоримо про щось, що неможливо здійснити, або про жартівливу вимогу довести серйозність намірів. Тож можна собі уявити такий діалог: «Що я можу для тебе зробити? — Знайди мені крокодила». Іноді зустрічається парафраза цих слів: «Мусиш постаратися , знайди їй крокодила».

Іншим різновидом любові є батьківська. На творчість Яна Кохановського сильно вплинула смерть його доньки Уршулі. Одна з найвідоміших цитат його поезії — ось ця із «Трену VIII»:

Велику пустку в домі моєму ти зробила
отим своїм відходом , Уршулю моя мила.
Хоч нас у домі повно , та порожньо в кімнатах.
Одна душа манюня — а зникло так багато.
Пор. переклад Петра Тимочка: «Запустіли, Уршулю, світлиці-кімнати / з того дня, як у вічну дорогу пішла ти. / Не бракує людей, але порожньо й тихо: / так багато забрало з дитям у нас лихо».

Першій і третій рядки найчастіше вживаються в мовленні незалежно один від одного: «Wielkieś mi uczyniła pustki w domu moim» («Велику пустку в домі моєму ти зробила») кажемо комусь , кого давно не бачили, чия відсутність для нас болісна, за ким ми тужимо. А слова «Pełno nas , a jakoby nikogo nie było» («Хоч нас у домі повно , та порожньо в кімнатах») говорять про те , що поруч немає найважливішої для нас людини. Хоча цей вислів може також свідчити про самотність у натовпі чи загалом у світі, про відсутність когось, хто нам допоможе, підтримає, буде для нас важливим, хоч людей довкола й не бракує.

Але де це бачено , щоб так відверто проявляти свої почуття, адже «brudy trzeba prać we własnym domu»! («брудну білизну треба прати у себе вдома!») Це вже теза героїні п’єси «Моральність пані Дульської» Ґабріелі Запольської. Сама пані Дульська — персонаж , із яким асоціюється подвійна моральність. На її думку, не стільки не личить чогось не робити, скільки не личить, щоб наші дії стали явними. Тобто робімо, але вдома, подалі від чужих поглядів — ззовні все має здаватися ідеальним. У польській мові існує вислів «моральність Дульської» або просто «Дульська», а вислів про брудну білизну вживається в значенні «не сварімося при людях» або навпаки: «вони не повинні цього робити в нашій присутності».

А якщо вже ми говоримо про сімейні сварки , то саме час на слова: «Zgoda , а Bóg wtedy rękę poda» («Згода , й Божа поміч — нагорода»). Цією фразою закінчується вже згадана «Помста» Фредра — історія двох розсварених сімей і пов’язаних із цим перипетій. Однак найголовніше те , що наприкінці вони вирішують помиритися й промовляють ці слова. Йдеться про те, що коли є згода, то й Бог допоможе, що якщо не роздувати конфліктів, то звідкись обов’язково прийде допомога. У цьому ж значенні вираз функціонує в живому мовленні, люди (часто навіть без особливого контексту) кажуть: «Ну , то згода», і хтось неодмінно додає: «Й Божа поміч — нагорода».

А де згода , там і святкування. Тож повернімося до «Весілля» Станіслава Виспянського (кілька цитат уже було в наших попередніх текстах). Адже саме з цієї п’єси походить заклик: «Jak się żenić , to się żenić!» («Як женитись , то женитись!») , себто не зволікаймо, не відкладаймо цього. Можна також використати ці слова у контексті не весілля, а чогось, чого просто не варто відкладати на потім. А «Trza być w butach na weselu» («Тра буть взутим на весіллі») — це відсилання до польської максими zastaw się , a postaw się (приблизний відповідник: «залізь у борги , а на стіл дай пироги»). Усе має бути за найвищим класом , навіть якщо видається штучним і несправжнім. Так можна говорити не тільки у контексті весілля, а й коли треба організувати щось із розмахом. А ще ці слова можна вжити як доказ прив’язаности до традиції — так ведеться, так завжди було, так має бути — тра буть взутим на весіллі.

Міцкевича ніколи не багато

Що ще люди роблять на весіллі? «Jedzą , piją, lulki palą, tańce, hulanka, swawola» («П’ють , гуляють, люльки палять, танці, витівки, сваволя»). Переклад Максима Рильського Цією цитатою з «Пані Твардовської» Адама Міцкевича (опис корчми «Рим») наголошують на тому , що хтось весело гуляє або марнує час.

Інша цитата , пов’язана з гулянням — теж авторства Адама Міцкевича, але цього разу з поеми «Пан Тадеуш»: «І ja tam z gośćmi byłem , miód i wino piłem» («І я там гостював , вино і мед кружав»). У перекладі Максима Рильського: І я серед гостей бенкетував отих, / вино та мед хилив... Так говориться , щоб підкреслити правдивість історії, яку саме розповідають. При цьому часто вживають лише слова «і я там гостював» — як доказ того , що я знаю, про що говорю, брав у цьому участь.

Адам Міцкевич недаремно вважається польським пророком. Цитати з його творчости можна згадувати безперестанку. А це означає , що й до нього чудово пасує речення його ж авторства: «Było cymbalistów wielu , ale żaden z nich nie śmiał zagrać przy Jankielu» («Цимбалістів там було багато , та ніхто із них не смів при Янкелі грати») У перекладі Максима Рильського: Хоч не один стоїть поміж присутніми, що вміє на цимбали, та перед Янкелем нізащо б не заграли. — також із «Пана Тадеуша». Янкель став синонімом майстра , когось, хто найкращий у своєму фаху. Тож кожен цимбаліст знав, що Янкель грає майстерніше за нього. Ми сьогодні промовляємо слова «Było cymbalistów wielu» («Цимбалістів там було багато») , маючи на увазі когось, кому немає рівних, хто поза конкуренцією.

«Skąd Litwini wracali? Z nocnej wracali wycieczki» («Звідки їдуть литвини? Їдуть з нічного набігу») Переклад Максима Рильського. Так , це знову Адам Міцкевич. Але вже з іншого твору, «Конрада Валенрода». Такий діалог найчастіше звучить, коли хтось несподівано повернувся, з’явився після того, як десь подівся — тоді його (замість запитання: «Звідки ти повертаєшся?») зустрічають словами: «Звідки їдуть литвини?» — і тим самим викликають загальновідому відповідь.

«Tam sięgaj , gdzie wzrok nie sięga. Łam, czego rozum nie złamie! Młodości!» («Сягай , куди зір не сяга. Ламай, що розум не зломить. Молодосте!») Переклад Дмитра Павличка. — ще одні слова Міцкевича («Ода молодості») , які стали крилатими. Цей вислів спонукає розцінювати життя ширше, глибше, не так поверхово. А метафорично він закликає зважуватися на те, що видається складним і неможливим. І в обох контекстах ми вживаємо цей вислів до сьогодні.

«Jedźmy , nikt nie woła» («Вперед! Ніхто не кличе») Переклад Максима Рильського. — ці слова з сонета Міцкевича «Акерманські степи» наганяють на мене смуток. У них вчувається безмежна самотність. У будь-якому разі вони означають , що нас ніхто не затримує. І ми досі так говоримо, коли час рушати в дорогу.

«Szabel nam nie zabraknie , szlachta na koń wsiędzie, ja z synowcem na czele, i  jakoś to będzie!» («Нам шабель не забракне , на коней шляхта всяде, я спереду з небожем — і якось дамо раду!») У перекладі Максима Рильського: Мені й Тадеушу діймають віри люди — На коні! — крикнемо... а там уже що буде! Чи існує більш польський вислів? Ні. Якось дамо раду — наш гімн і девіз. Польський народ завжди ввіряв своє життя Богові й долі. І наведені слова із «Пана Тадеуша» Міцкевича ідеально це передають.

Але , звичайно ж, «Nasz naród jak lawa» («Народ наш – наче лава») , а отже, ми готові до бою, нас ніщо не стримає, у серцях палає вогонь, а не тверезий глузд. Ми промовляємо ці слова, коли хочемо наголосити: ми не піддаємося, в нас войовничі й гарячі серця. Ось як повністю звучить цей фрагмент «Дзядів» Адама Міцкевича:

Народ наш — наче лава ,
що зверху вся тверда, холодна і плюгава,
а внутрішній вогонь згасити не змогли б віки.
Переклад Віктора Гуменюка.

А насамкінець час на нобеліанта. «Innego końca świata nie będzie» («Іншого кінця світу не буде») — це фрагмент вірша Чеслава Мілоша «Пісенька про кінець світу». Прекрасний опис того , що кінець світу відбувається на наших очах: він не видається апокаліптичним, не звучать ангельські сурми. Ми промовляємо ці слова, коли десь у світі, далеко чи близько, відбуваються незначні на перший погляд, але лихі, сумні події. Кожна з них є прикладом того, як світ закінчується на наших очах, хоч ніби й триває далі. Іншого кінця світу не буде.

Переклав Андрій Савенець