Мабуть, жодна книжка (принаймні жодна п’єса) не збагатила польську мову так, як «Весілля» Станіслава Виспянського (1901 рік). Історія з XIX сторіччя, де на весільній учті міське панство зустрічається з простими селянами, до сьогодні залишається неймовірно сучасною ілюстрацією польського соціального розшарування. Вже перша фраза у п’єсі стала крилатою. «Cóż tam, panie, w polityce?» («Що там, пане, в політиці?») Тут і далі, якщо не зазначено інакше, цитати в перекладі Андрія Савенця. — запитує один персонаж в іншого, і треба розуміти, що насправді мова не про політику. Це початок розмови, запитання, як справи, вступ до бесіди — саме так нині використовуємо рядок Виспянського.
А ось з тієї ж п’єси: «Wyście sobie, a my sobie, każden sobie rzepkę skrobie» («Вам своє, а нам своє, / всяк свій біб собі жує»; дослівно: «Ви самі по собі, а ми самі по собі, кожен собі чистить ріпку»). Сьогодні ми зазвичай використовуємо тільки другу частину — ідеться про те, що кожен думає лише про себе. Як заведено вважати, поляка цікавить тільки власний шмат землі, він не стане ні з ким об’єднуватися, щоби спільними зусиллями досягнути більшого. Адже, як випливає з подальшого тексту Виспянського: «Niech na całym świecie wojna, byle polska wieś zaciszna, byle polska wieś spokojna» («Хоч були б на світі війни, / лиш би в польському селі / було тихо і спокійно»). Нас не хвилює, що діється за нашою огорожею, далі власного носа ми не бачимо. Ми не входитимемо в жодні конфлікти, якщо немає необхідности, якщо справа нас не стосується.
«A to Polska właśnie» («Оце вона — Польща») — підсумовуємо ми ситуації, коли Польща проявляється в нас мимоволі, коли бачимо якусь абсурдну ситуацію (на рівні країни чи в приватному житті), яка немовби ілюструє негативні стереотипи щодо поляків. Що цікаво, у Виспянського контекст був зовсім інший: ці слова означали, що поки ми живі, поки б’ються наші серця, живе і Польща (яка перебувала тоді під чужим пануванням). Але сьогодні значення дещо змінилося.
Комікс до фрази «Що там, пане, в політиці?» Відповідь: «П’ють, гуляють, люльки палять» «A tu pospolitość skrzeczy» («Тут скрекоче посполитість») — ця цитата говорить про вискочнів, самозванців. Нам здається, що ми шляхетні пани, а насправді в нас солома з черевиків вилазить (польське ідіоматичне окреслення неотесаної поведінки в товаристві); дах протікає, а все, що маємо, куплене в борг. Інколи цими словами когось спускають із небес на землю, іноді так говорять про чваньковиту людину, іноді коментують політичну чи економічну ситуацію в країні.
«Miałeś chamie złoty róg» («Мав ти, хаме, ріг зі злота» — так говоримо про того, хто мав шанс щось змінити, врятувати ситуацію, але не зробив цього. Герой Виспянського, Яцек, губить золотий ріг, і все сходить нанівець. Іноді замість цієї фрази ми використовуємо фінальні слова п’єси: «Тільки шнур тобі лишивсь». Значення в них таке саме: через легковажну поведінку втрачено шанс на зміни, успіх (у п’єсі — на незалежність).
«Sztuka dla sztuki» («Штука для штуки» у розумінні «мистецтво для мистецтва») — ще один крилатий вислів із «Весілля». Так ми кажемо у тих випадках, коли робимо щось просто для того, щоб робити: результату не буде, ми просто переливаємо з пустого в порожнє. Так само говоримо про ситуації, коли годину щось обговорюємо й не доходимо жодного висновку, або щось вирішуємо, але плани руйнуються. Так можна сказати, приміром, про неопублікований текст: таке собі мистецтво для мистецтва, письменство для письменства, розмови для розмов.
«Kto mnie wołał, czego chciał» («Кто гукав мене й чого?») — ця фраза дуже часто використовується, коли чуємо, що хтось говорить про нас за спиною, або дізнаємося, що хтось нас шукав.
Ну і щоб завершити тему «Весілля», наведемо таку цитату: «My jesteśmy tacy przyjaciele, co się nie lubią» («Такі ми друзі, що одне одного не люблять»). Це улюблене польське визначення удаваної дружби задля вигоди, коли вдаємо, ніби хтось нам близький, аби щось отримати. Ми всі знаємо, що А і Б не люблять одне одного, і вони обоє це знають, але з якоїсь причини (зазвичай матеріальної) вдають, що це не так.
«W Polsce jak kto chce» («В Польщі кожен робить, що хоче») — цитата з іншого твору Виспянського, «Звільнення» (1903). Кажучи так, маємо на увазі, що у нас кожен може робити те, що йому подобається, ми самі встановлюємо закони. Зрештою, насправді це часто означає свавілля і зацитоване вище «вам своє, а нам своє»: кожен сам за себе, між людьми немає нічого спільного.
На цю ж тему — цитата з дитячої віршованої казки «Павел і Ґавел» (1832) Алєксандра Фредра. «Wolnoć, Tomku, w swoim domku» («Вільно, Томку, в своїм домку»), — каже один герой іншому. Цей вірш — коротка історія про стосунки між сусідами. Коли Ґавел, який живе внизу, галасує, Павел просить, щоб сусід його пожалів і не заважав спати. Той натомість відповідає, що він у себе вдома і робить, що хоче. Наступного дня Ґавел просинається від того, що зі стелі крапає вода — Павел, який живе нагорі, вирішив ловити вдома рибу. Коли Ґавел кричить, що йому крапає на голову, Павел відповідає тими самими словами, які почув напередодні. Головна думка вірша — у фінальному виразі «Як ти комусь, так він тобі». Цитату «Вільно, Томку, в своїм домку» ми використовуємо саме в цьому значенні: хтось не рахується з іншими, тому що справа нібито стосується лише його, а отже, може робити, що заманеться.
«Rozdarta sosna» («Розщеплена сосна» У перекладі Марії Пригари ― «покалічена сосна».) — вислів із роману «Бездомні» Стефана Жеромського (1900). Головний герой постає перед дилемою — допомагати людям чи залишитися зі своєю коханою, і, за його словами, у своїх ваганнях він нагадує розщеплену сосну. Коли ми не знаємо, що обрати, як вчинити, то кажемо: «Я наче розщеплена сосна».
Нарешті — одна з найсильніших цитат. Зоф’я Налковська у книжці «Медальйони» (1946), де розповідається історія людей, які пережили гітлерівські переслідування, пише: «Ludzie ludziom zgotowali ten los» («Люди людям зготували цю долю»). Ми використовуємо цю цитату, говорячи про війни, вбивства та інші жахливі події далекого й нещодавнього минулого.
Сучасна поезія, без сумніву, через якийсь час також увійде в повсякденне мовлення, а поки що варто згадати дві фрази, які вже стали класикою. У Польщі кожному знайомі слова священника і поета Яна Твардовського з вірша, написаного 1985 року: «Spieszmy się kochać ludzi, tak szybko odchodzą» («Спішімо любити людей — бо так швидко відходять»). Ці рядки промовляють самі за себе. Про той пронизливий смуток, що залишається після смерті близького, говорить також цитата вірша Віслави Шимборської «Кіт у порожній квартирі» (1991): «Umrzeć — tego się nie robi kotu» («Померти — із котом так не годиться»).
Переклав Андрій Савенець
