У всіх країнах є вислови, знайомі кожному. Тому що читав у школі, тому що так говорили батьки, тому що звучало в серіалах, які дивилася бабуся, тому що журналісти використовують їх як заголовки. У польській мові таких афоризмів чимало. І хоча нерідко ми вже не пам’ятаємо, чиєму перу вони належать, а інколи навіть узагалі не маємо уявлення, що в них є автор, багато з них прийшли в наше життя з літератури. Ми вибрали ті, які можна безсумнівно віднести до найпопулярніших.
Почнімо з фрази, якою в Польщі часто виражають національну гордість. «A niechaj narodowie wżdy postronni znają, iż Polacy nie gęsi, iż swój język mają» («Так нехай же цілий світ добре пам’ятає, що поляк — то не гусак, свою мову має» Переклад Віктора Коптілова. Дослівний переклад другого рядка: «Що поляки не гусину – свою мову мають» – прим. пер.). Ця цитата походить із твору Миколая Рея «Тому, хто читав» (1562). Тим самим поет закликав відмовитися від латини, яка залишалася панівною мовою писемности — більшість книжок можна було прочитати тільки нею, — і почати писати польською: якщо вже ми послуговуємося нею в усному мовленні, то можемо й на письмі. Сьогодні поляки використовують цей вислів, наприклад, коли хтось зловживає іноземними словами, ніби забув рідну мову. Часто можна почути скорочену версію, при якій зміст дещо спотворюється і виходить «поляки не гуси». Звідси й іронічний варіант патетичних рядків: «Поляки не гуси, але ґелґотати вміють».
Не менш відомі й інші слова Рея: «Mądry Polak po szkodzie» («Мудрий поляк по шкоді») — аналог українських «Якби той розум спереду, що тепер іззаду» чи «Привів коня кувати, як кузня згоріла». Щоправда, це не дослівна цитата, а афоризм, що постав у XVI сторіччі на основі тексту поета. Тут сенс прозоріший: аби порозумнішати, слід обпектися. Ця приказка вже невіддільна від «відповіді», що належить перу іншого автора XVI сторіччя, Яна Кохановського. У пісні «Спустошення на Поділлі» (1586) він писав: «Cieszy mię ten rym: “Polak mądr po szkodzie” / Lecz jeśli prawda i z tego nas zbodzie, / Nową przypowieść Polak sobie kupi, / Że i przed szkodą i po szkodzie głupi» («Тішить мене вірш цей: «мудрий лях по шкоді», / Але якщо правда стане з ним в незгоді, / Іншу приповідку лях собі придбає: / Й до, і після шкоди дурнем він буває» Переклад Андрія Савенця.). Це висловлювання дуже точно (як і наша історія) показує, що ми зовсім не вчимося на помилках, а продовжуємо знову й знову випробовувати долю. І хоча слова Рея справедливі, все вказує на те, що зауваження Кохановського влучніше.
Якщо вже мова зайшла про Кохановського, згадаємо ще кілька його відомих афоризмів. «Szlachetne zdrowie, nikt się nie dowie jako smakujesz aż się zepsujesz» («Здоров’я маєм, / То не зітхаєм. / Лиш при хворобі / Волаєм: пробі!» Переклад Дмитра Білоуса.) — ці рядки з фрашки Різновид епіграми у польській поезії, коротенький жартівливий чи сатиричний твір. «Здоров’я» (1584) — типова реакція на звістку про те, що хтось захворів. Зазвичай ми використовуємо тільки перші слова «здоров’я маєм», тому що продовження знає кожен. Як правило, це супроводжується задумливим і дружнім: «Ох, так».
Друга відома цитата Кохановського зі «Святойванської пісні про Собутку» (1560–1570 роки), натхненна життям у селі Чарноляс, де нині розташований його музей: «Wsi spokojna, wsi wesoła» («Ой село веселе, гоже».) Переклад Дмитра Білоуса. Ця фраза описує сільську ідилію — і хоча самі селяни могли б, можливо, з нею посперечатися, вона досі часто використовується, щоб передати захоплення відпочинком вдалині від міста.
Не можна не згадати про польського національного пророка — Адама Міцкевича, який також збагатив мову численними афоризмами. А оскільки він був поетом-романтиком, то більшість із них — про кохання. «Czy to jest przyjaźń? Czy to jest kochanie?» («Чи це тільки дружба, а чи це кохання?») Переклад Леоніда Первомайського.) — питання, яке принаймні раз у житті задає собі кожен. Фраза звучить у вірші «Непевність» із циклу «Одеські сонети» (1825–1826), а величезну популярність вона здобула вже в 1970-х завдяки пісні на музику Яна Канти Павлюськевича, яку виконував Марек Ґрехута.
Друга надзвичайно відома цитата Міцкевича — з «Пана Тадеуша» (1834): «Serce nie jest sługa, nie zna, co to pany / I nie da się przemocą okuwać w kajdany» («Не можна ж путами заковувать серця!») Переклад Максима Рильського. Дослівний переклад: «Серце не слуга, не знає, що таке пани, і не дасть себе силою закувати в кайдани». Ми використовуємо його (зазвичай у скороченій версії: «серце не слуга») у значенні «серцю не накажеш».
Із «Пана Тадеуша» можна навести й інші цитати, але ми згадаємо ще тільки одну: «Poloneza czas zacząć» («До полонеза час») Переклад Максима Рильського.. Звичайно, сьогодні мало хто танцює полонез — поляки вимовляють ці слова, маючи на увазі: вперед, нумо.
Принаймні дві фрази увійшли в наше мовлення з «Оди до молодости» (1820). «Sięgaj, gdzie wzrok nie sięga» («Сягай, куди зір не сяга») Переклад Дмитра Павличка. — це заклик переступити через власні межі, проявити сміливість, намагатися добитися того, що здається недосяжним. До дії! — немовби каже автор, і саме в такому значенні ми використовуємо ці слова. Зрештою, інколи це можна сказати і жартівливо-буквально: наприклад, щоб людина, яка прибирає свій дім, зазирнула в найвіддаленіші куточки.
А «Sam sobie sterem, żeglarzem, okrętem» («Він сам собі стерно, моряк і човен») Переклад Дмитра Павличка. — це про самостійність. Так можна сказати про того, хто сам собі господар, або про того, хто самотній і сам за себе відповідає.
Головним суперником Міцкевича серед поетів-романтиків був Юліюш Словацький. Суперечки про те, хто з них має більше значення, ведуться досі, але ми згадаємо лише одну цитату зі Словацького: «Pawiem narodów byłaś i papugą» («Ти павичем була серед народів, / Папугою!») Переклад Максима Рильського. Ці слова — про те, що Польща колись була мальовничою, красивою і впливовою. Вони написані в часи, коли країна перебувала під чужою владою. Сьогодні ми вживаємо цей вислів радше з іронією — мовляв, колись Польща була прекрасна, а сьогодні нам уже немає чим пишатися.
Не один крилатий вислів залишив і нобелівський лавреат Генрик Сенкевич, відомий передовсім як автор роману «Quo vadis» та трилогії про Польщу XVII сторіччя. Наприклад, чимало ситуацій можна прокоментувати словами: «Boże, Ty to widzisz i nie grzmisz?» («Господи, і ти це бачиш і не гніваєшся?») Переклад Євгена Литвиненка. — вигуком із роману «Вогнем і мечем» (1884), першої частини трилогії. Так ми реагуємо, коли щось відбувається зовсім не так, як повинно. Коли нам щось дуже не подобається або ми не можемо повірити, що хтось повівся не так, як належало. Коли нам хочеться здійняти руки до небес, вимагаючи справедливости.
Ще одну фразу з Сенкевича ми використовуємо в дуже конкретній ситуації — висловлюючи любов або показуючи іншим, що ця людина є нашим обранцем, щоб суперник або суперниця не створювали собі ілюзій. «Mój ci jest» («Він мій!») Переклад Степана Ковганюка. кажемо ми тоді, цитуючи «Хрестоносців» (1900). У романі героїня цими словами рятує життя Збишеку, засудженому на смерть. За середньовічним звичаєм, вона накриває його голову хустиною і промовляє: «Він мій!», тим самим повертаючи йому свободу.
«Він мій!». Джерело: Театральний інститут імені Збіґнєва Рашевського Ну і, звісно ж, усі в Польщі змолоду знають правило, сформульоване африканським хлопчиком Калі з роману Сенкевича «У пустелі та джунглях» (1911): «Jeśli ktoś Kalemu zabrać krowy, to jest zły uczynek. Dobry, to jak Kali zabrać komu krowy» («Якщо хтось забрати у Калі корови, то це є поганий вчинок. Добрий — це коли Калі забрати комусь корови»). Переклад Ростислава Михайлюка. Тепер уже ніхто, як правило, не цитує його цілком, ми обмежуємося зворотами «prawo Kalego» («закон Калі») або «moralność Kalego» («моральність Калі»). Тут ідеться про подвійні стандарти: коли людина засуджує в інших те, чого не помічає в собі.
(Далі буде)
Переклав Андрій Савенець
