Єжи Попелушко. Фото: Марек Мусял / Forum

Єжи Попелушко. Свободу вбити неможливо

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Для багатьох поляків, у тому числі й невіруючих, отець Єжи Попелушко був і залишається людиною-символом опору комуністичному режиму. Чому саме він?

Отець Єжи — не єдиний капелан «Солідарності» і тим паче — не єдиний священник, солідарний зі страйкарями. І меси за Вітчизну, які в пам’яті поляків так міцно пов’язані з іменем Попелушка, придумав не він. Їх ініціював отець Теофіл Боґуцький, тодішній настоятель парафії Станіслава Костки у Варшаві, проте він тільки продовжив давню традицію. Адже богослужіння за Батьківщину відправлялися вже в середньовічній Польщі, також у період поділів Речі Посполитої й особливо часто — під час повстань; а в роки воєнного стану такі меси служили чи не в кожному костелі.

Єжи Попелушко. Джерело: Wikipedia

А ще Попелушко — не єдиний священник, який став жертвою спецслужб. Від введення воєнного стану 13 грудня 1981 року до моменту, коли ПНР припинила своє існування, «за нез’ясованих обставин» загинули отці Станіслав Неджеляк, Сильвестр Зих, Станіслав Суховолец, Станіслав Палімонька, Антоній Кий і Станіслав Ковальчик.

Коли 1984 року стало зрозуміло, що загроза, яка нависла над отцем Єжи, занадто реальна, виникла ідея відіслати його в Рим. Проте Попелушко відповів, що не може кинути тих, хто йому повірив, та ще й у час, коли поляки масово звертаються до Церкви (тоді на велелюдних месах навіть до сповідалень стояли черги). У відповідь на це кардинал Ґлемп цілком справедливо зауважив: «Ти думаєш, це тільки у тебе? Так усюди, по всій Польщі!»

Отець Єжи Попелушко був відображенням надій мільйонів, а його біографія — це, по суті, історія Католицької Церкви часів ПНР. І, можливо, саме в цьому була його сила.

Післявоєнна Польща

14 вересня 1947 року в селі Окопи (Підляське воєводство) у Маріанни і Владислава Попелушків з’явився син Альфонс (Єжи Олександром він стане вже після висвячення). Тоді, образно кажучи, багато хто почувався як в окопах. Рік народження майбутнього блаженного ознаменувався сфальсифікованими парламентськими й президентськими виборами без вибору (Болеслав Берут був єдиним кандидатом). Перемога комуністичної влади Польщі стала доконаним фактом. Церква залишалася єдиною легальною опозиційною силою. Чи вдасться її зламати — для нової влади це було питання життя і смерті.

Спроби автоматично перенести на польський ґрунт методи боротьби з Церквою, які застосовувалися в СРСР ще до війни, давали зворотний ефект. Репресії (а до 1953 року в тюрмах перебувало 405 польських священників і ченців) тільки збільшували кількість вірян. Причому вірян, готових захищати своїх пастирів і святині! Уже 1949 року, намагаючись зупинити паломництва до чудотворної ікони Божої Матері Плачущої, влада спровокувала в Любліні кількаденний масовий протест.

Того ж року П’ятий департамент Міністерства громадської безпеки, одним із завдань якого була боротьба з релігією, очолила полковник Юлія Бристіґер. Її прозвали Кривавим Місяцем, як можна здогадатися, не без підстави. Це була інтелектуалка високого класу: доктор філософських наук, випускниця університету імені Яна Казимира, яка навчалася ще й у Сорбонні. Тож вона професійно знала Церкву.

Юлія Бристіґер, голова П'ятого департаменту Міністерства громадської безпеки

Ми не маємо наміру ліквідувати інститут Церкви, відповідно наша тактика й форми боротьби — інші. Наше завдання — знищити ватиканську агентуру, яка керує боротьбою проти Народної Польщі. Втім, ми не ставимо за мету ліквідувати клір. Поряд із негативною програмою (обмежити діяльність кліру суто релігійними рамками, унеможливити його участь у політичній боротьбі проти держави) існує й позитивна: ми повинні зробити так, щоб клір не був ворожим нам політичним елементом.

Перекладаючи цей виступ на засіданні політбюро простою мовою: Церква мала стати ідеологічним знаряддям, як було з 1943 року в СРСР, і ще раніше — в Російській імперії. Для цього вживалися різноманітні методи. Зупинюся на одному, який став частиною біографії Єжи Попелушка, — військовій службі.

У Польщі, як і в СРСР, студентів у армію не брали. Однак із другої половини 1950-х це правило не поширювалося на семінаристів. Спочатку їх розсіювали по військових частинах у надії, що солдатський колектив перевиховає заблукалого. Однак усе було з точністю до навпаки.

Кількість тих, хто відмовився від навчання в семінарії була незначна, а ось сигнали про «ворожий вплив» семінаристів на товаришів і — о жах! — на сім’ї офіцерів почали надходити все частіше.

Семінаристи не були слабкодухими, залізний стержень відчувався відразу: вони вміли стояти на своєму до останнього і при цьому залишалися незлобиві, ділилися останнім, допомагали кожному, а тому швидко ставали неформальними лідерами.

1965 року генштаб Польського війська очолив генерал Ярузельський, який вирішив припинити це «неподобство». Були сформовані три спеціальні військові частини. У них призивалися тільки клірики, а «політично-виховна робота» була націлена на «ідеологічну зміну духовної особи». Такі собі маленькі філії пекла. «Виховання» полягало в тому, щоб більшу частину дня зайняти важкою фізичною працею, часто безглуздою.

Наприклад, солдатів змушували носити мішки з піском із підвалу на третій поверх і назад. Час, який залишався, відводився на політзаняття і кіносеанси. Фільми були двох видів: агітаційні та еротичні. Семінаристам забороняли збиратися разом, не давали можливості брати участі у богослужіннях навіть у найбільші християнські свята, а за просту молитву карали дисциплінарним стягненням.

1966 року в одну з таких частин у Бартошицях потрапляє студент другого курсу Варшавської вищої духовної семінарії Альфонс Попелушко. Він підірвав там здоров’я, яке до кінця життя так і не відновив, проте вистояв.

Молодий священник

28 травня 1972 року кардинал Стефан Вишинський висвятив Попелушка. На невеликих листівках, які в католицьких храмах дарують вірянам під час першої меси священника [obrazek prymicyjny. – Прим. авторки], отець Єжи прописав власну місію.

Отець Єжи Попелушко

Посилає мене Бог проповідувати Євангеліє і лікувати рани зболених сердець.

А скільки ран було на кожному польському серці! Війна і подальша радянізація, сталінські репресії 40-х, жорстоко придушені познанські протести 1956-го, студентські виступи 1968-го, кривавий грудень 1970-го... Здається, не було десятиліття чи бодай року без великого або малого руху опору. І за цим — арешти, страх за близьких, інколи й смерть, а ще зламані долі й відчуття кричущої несправедливості.

Єжи Попелушко став пастирем студентів-медиків і медперсоналу. З травня 1980 року він служив на парафії святого Станіслава Костки на ЖолібожіРайон Варшави, розташований у лівобережній частині міста.. Там і застав його легендарний серпень.

Страйкарі Варшавського металургійного заводу попросили відслужити месу на території їхнього підприємства. ПримасУ Римо-Католицькій Церкві титул і сан архієпископа певної єпархії, який надається Папою Римським. Польщі Стефан Вишинський особисто звернувся до Єжи Попелушка з таким проханням. І це був бездоганно точний вибір, хоча тоді він здивував багатьох.

Отець Єжи Попелушко

Цього дня і цієї меси я не забуду до кінця життя. Дорогою я дуже хвилювався. Сама ситуація була цілком незвичною. Як все пройде? Як мене приймуть? Чи буде місце для богослужіння? Хто читатиме?Перше і друге читання на католицькій месі читають світські учасники богослужіння і лише третє – сам священник. А співати? Питання, які сьогодні, можливо, звучать наївно, кружляли у мене в голові впродовж усього шляху до заводу. І вже на воротах я пережив перше глибоке потрясіння. Щільні ряди людей, усміхнених і заплаканих. І оплески. Мабуть, хтось важливий іде за мною. Але так вітали оплесками першого священника, який переступив поріг цього підприємства за всю його історію. Подумалося: це так аплодують Церкві, яка тридцять років наполегливо стукала в заводські ворота. Втім, мої побоювання виявилися марні, бо вже все було готове: вівтар у центрі двору і хрест, який пізніше вкопали на вході, він пережив важкі часи і донині стоїть, завжди прикрашений живими квітами; було навіть щось схоже на конфесіоналСповідальниця у католицькому храмі.. Знайшлися і читці. Треба було чути, як ці чоловічі голоси, що зазвичай перекидалися міцними слівцями, із благоговінням проказують слова святих текстів. А потім із тисячі вуст вирвалося, як грім: «Дяка Богові!»Завершальні слова католицької меси..

Відтоді отець Єжи Попелушко майже не розлучався з робітниками Варшавського металургійного заводу. Він організував для них щось на зразок школи, де катехизис викладав сам, а лекції з історії, літератури, географії, механіки читали найкращі варшавські професори. Щонеділі він служив меси.

Отець Єжи став одним із тих робітників. Їхні проблеми були і його проблемами, він мріяв про те ж, про що мріяли вони, словами проповідей і молитвами отець висловлював почуття простих людей, які ті не завжди вміли виразити.

Єжи Попелушко. Джерело: Wikipedia

У вересні-жовтні 1981 року в Ґданську відбувся перший з’їзд незалежних профспілок «Солідарність», на який Єжи Попелушко приїхав як член делегації Варшавського металургійного заводу. І приїхав не з порожніми руками.

За місяць до цього вийшла енцикліка Івана Павла II Laborem еxercens, присвячена людині праці та її проблемам. Знайти та прочитати її в тодішній Польщі було так само складно, як і в СРСР. Отець Єжи вручну розмножив і привіз робітникам переклад, опублікований у польській версії щоденної ватиканської газети L’Osservatore Romano.

Сьогодні нам важко уявити, наскільки це було важливо. Папа Римський спростовував марксистські уявлення про працю, підносив її до божественної місії і говорив про високу гідність робітника як співпрацівника Творця.

Немов безпосередньо до учасників з’їзду були звернені слова про те, що людина, створена Богом як істота суспільна, має природне право на створення спілок, в тому числі професійних. Держава не може дати людині це право чи позбавити його, вона повинна лише подбати про створення умов для успішної реалізації цього права.

Надалі отець Єжи Попелушко в своїх проповідях постійно говоритиме про це і нерідко цитуватиме Івана Павла II. Можливо, на думку сучасних теологів і проповідників, — занадто часто, можливо, в словах молодого священника не було нічого принципово нового, проте отець Єжи і не прагнув до оригінальності. У нього було інше завдання — вкласти в серця і думки мільйонів ідеї великих мудреців, перетворити їх із малозрозумілих вчених слів на пряму настанову до дії. Вислів «Перемагай зло добром» у свідомості вірян міцно пов’язаний із Єжи Попелушком.

Отець Єжи Попелушко

Я ніколи не демонстрував своєї мудрості, але завжди керувався Євангелієм і вченням Примаса тисячоліття кардинала Вишинського і Святого Отця Івана Павла II.

Воєнний стан

Коли 13 грудня 1981 року в Польщі ввели воєнний стан, отець Єжи сказав: «Я був із ними в дні тріумфу і залишуся з ними в годину випробувань». І це теж була позиція всієї Церкви, виражена найпростішими словами.

Церква взяла під своє крило всіх опозиціонерів, незалежно від їхнього ставлення до християнства і релігії загалом. Храми і плебаніїПлебанія – будинок священника, розташований біля храму. стали місцем зустрічей членів «Солідарності» і притулком для тих, кому загрожували арешти.

У костелах організовувалися концерти, виставки, лекції, тут зберігали і поширювали заборонену літературу, а ще допомагали її друкувати, дістаючи «по своїх каналах» папір, фарбу, техніку.

Уже 17 грудня почав діяти примасівський Комітет допомоги особам, позбавленим волі, і їхнім сім’ям. Допомога була різна: інформаційна, юридична, фінансова, медична. Діяльність комітету охоплювала всю Польщу, однак в кожній єпархії і в багатьох парафіях люди додатково організовували свої комітети. Зробити з цим влада нічого не могла, адже Церква сама в собі — це, по суті, справи, комітет допомоги. До речі, в Підкові Лісній під Варшавою постав Комітет допомоги ближньому.

Отець Єжи Попелушко

Церква завжди була на стороні правди. Церква завжди була на стороні скривджених. Сьогодні Церква стала на бік тих, кого позбавили волі, чию совість намагаються надломити. Церква стає на сторону «Солідарності» робітників, людей праці.

17 січня 1982 року на парафії святого Станіслава Костки на Жолібожі отець Єжи Попелушко відслужив месу за Вітчизну і потім робив це регулярно в останню неділю місяця. Кожне таке богослужіння сприймалося як подія. Люди з’їжджалися не тільки з усієї Варшави, але й зі всіх куточків Польщі. Іноді костел не вміщав вірян, тоді меси служили у дворі, який також був замалий для таких натовпів.

І знову: прості слова, над якими міркував кожен. Хоча це дуже різні речі: думати про щось на самоті й почути те саме з амвона, перебуваючи в багатотисячному натовпі однодумців. Чимало хто пізніше згадував, що єдність і спільність вливали в кожного величезну внутрішню силу і воскрешали надію.

Отець Єжи Попелушко

«Солідарність», народжена в серпні 1980 року, — це не лише назва профспілки, а й прагнення всього народу до правди, справедливості й свободи. Підтвердження цьому — той факт, що воєнний стан ввели проти всього народу, а не тільки проти профспілки... «Солідарності» завдали рани, яка й досі кровоточить, але ця рана не смертельна, тому що надію вбити не можна. Те, що живе глибоко в серці, неможливо знищити постановами і заборонами. А «Солідарність» — це надія на втамування спраги душі, спраги любові, справедливості і правди. Наш моральний обов’язок — зберігати її в собі і відважно зміцнювати у серцях і думках наших братів. Треба відкинути страх, який паралізує і позбавляє людину волі. Боятися варто тільки одного: зрадити Христа за пару срібняків марного спокою.

Переслідування і вбивство

30 вересня 1983 року отець Єжи їхав до Ґдині. Автівку зупинили, отця заарештували і, протримавши кілька годин, завели справу про «зловживання свободою совісті й віросповідання». Що це означало, частково стало ясно з обвинувачення, яке отцеві пред’явили в грудні того ж року на допиті.

Із звинувачення проти отця Єжи Попелушка, грудень 1983 року

Окрім релігійного змісту, систематично вкладав у проповіді політичний зміст наклепницького (в стосунку до державної влади) характеру, а саме: безпідставно звинувачував владу в тому, що вона брехнею, лицемірством, обманом і антидемократичним законодавством принижує гідність людини і позбавляє суспільство свободи думки і дій; тим самим, зловживаючи функціями священника, перетворював костели в місця небезпечної для інтересів ПНР антидержавної пропаганди.

Що правда, то правда: інтереси Церкви і комуністичної влади не збігалися. І отець Єжи Попелушко був украй небезпечний для уряду країни, де, як у Орвелла, брехня називалася правдою, лояльність у стосунку до тоталітарної держави — любов’ю до батьківщини, а місію священника всіма силами намагалися звести до ролі масовика-витівника. Сьогодні це видається смішним завдяки людям, які тоді не здригнулися, чудово розуміючи всю серйозність ситуації.

Згідно з тодішнім польським законодавством, за висунутими звинуваченнями отцю Єжи загрожувало до десяти років позбавлення волі.

Отець Єжи Попелушко

Основа нашої несвободи — те, що ми піддаємося панівній брехні, не викриваємо її, не протестуємо проти неї в повсякденному житті. Не суперечимо їй, мовчимо або вдаємо, що віримо. І так живем, оповиті обманом. Відважне свідчення правди — це шлях, який прямо веде до свободи. Людина, яка говорить правду, — людина вільна, навіть в умовах зовнішнього поневолення, навіть у таборі або в’язниці. Якби більшість поляків стали на шлях правди, ми б уже зараз були народом вільним духовно. А зовнішня або політична свобода рано чи пізно настала б як наслідок свободи духу і вірності правді.

Того ж дня, 12 грудня, в квартирі отця Єжи провели обшук, який пізніше назвали «провокацією на Холодній»Вулиця, на якій жив священник.. «Знайшли» кілька сльозогінних гранат, автоматні кулі, вибухові речовини. І зовсім випадково в обмерзлих грудневих кущах виявився навіть не рояль, а знімальна телегрупа, яка фіксувала на камеру «знахідки».

Отця Єжи заарештували, але вже наступного дня відпустили, як не дивно, за розпорядженням тодішнього міністра МВС Чеслава Кищака. Ймовірно, він зрозумів, що настільки груба робота дасть зворотний ефект і послужить беззаперечним доказом міліцейського свавілля, а не злочинності священника.

Однак провокація на Холодній була не остання: посипалися обшуки, виклики на допит, напади на автівку. 16 жовтня 1984 року примас Юзеф Ґлемп, розуміючи, що справа набуває небезпечних обертів, запропонував Попелушку виїхати до Риму. Однак той відмовився.

Отець Єжи Попелушко

Я чітко усвідомлюю, що за правду доводиться страждати. Якщо люди, у яких є сім’ї, діти, люди, які за щось відповідають, були в тюрмах, страждали... То чому ж я, священник, не повинен? [...] Я вже подолав бар’єр страху і більше нічого не боюся. Я готовий до всього.

19 жовтня отець Єжи на запрошення вірян і робітників приїхав до міста Бидгощ. На зворотному шляху його автівку зупинила дорожня міліція. Водієві вдалося втекти, отця побили і відвезли кудись в напрямку Торуню.

Похорони Єжи Попелушка. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

11 днів уся Польща молилася і вірила, що не сьогодні-завтра його знайдуть. Можливо, в таборі або тюрмі, але знайдуть. 30 жовтня з’явилася звістка, що тіло отця Єжи Попелушка, понівечене майже до невпізнання, знайшли у Віслі неподалік міста Влоцлавек.

3 листопада 1984 року близько мільйона людей ішло за труною Єжи Попелушка. Такої демонстрації ПНР не бачила ніколи.

Щоб потрапити у двір храму святого Станіслава Костки, де був похований отець Єжи, і поклонитися його могилі, перші кілька місяців треба було вистояти в кількагодинній черзі. І люди стояли. У будь-яку погоду.

* * *

День 6 червня 2010 року, коли Єжи Попелушка проголосили блаженним, став всенародним святом. Беатифікаційну месу відслужили 100 єпископів із різних країн і 1600 священників. Ще три тисячі отців взяли участь у месі разом із вірянами. Столичну площу Пілсудського і прилеглий до неї Саксонський сад заповнили натовпи — з прапорами, транспарантами, подекуди в барвистих національних костюмах.

Коли меса закінчилася, з площі до храму Провидіння Божого вирушила урочиста процесія з реліквіями нового блаженного. І на всьому шляху (а це 12 кілометрів) знову стояли тисячні натовпи.

Отець Єжи, як і раніше, був одним із них, їхнім делегатом на Небі. І залишиться ним доти, доки повага до людської особистості, справедливості, правди і свободи — до всього, за що вони разом боролися — буде вагомою частиною ментальності поляків, тобто, хочеться вірити, завжди.

Переклала Оксана Горошко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Світлана Філонова

Журналістка, одна з головних тем її публікацій останніх 26 років – Катинський злочин. 2005 року нагороджена Кавалерським хрестом Ордена «За…