Вісла завжди відігравала ключову роль у розвитку польських земель. У давнину на її лівому березі виросло місто, яке стало столицею Мазовецького князівства, а згодом — усієї країни. Паралельно з розвитком Варшави все нагальнішою ставала потреба в нових мостах. Знаково, що переправи зводили і руйнували у переломні в історії польської столиці моменти.

Міст Сиґізмунда Августа

Перша спроба збудувати постійну переправу через Віслу датована другою половиною XVI сторіччя. Корона Королівства Польського та Велике князівство Литовське налагоджували тісніші зв’язки, роль Варшави зростала. 1569 року підписано Люблінську унію, яка об’єднала Польщу та Литву в одну країну — Річ Посполиту Обох Народів, і Варшава стала центром нової держави. Саме тому 1568 року в місті почали зводити постійний міст через Віслу. Ініціатива належала Сиґізмунду ІІ Авґусту, останньому чоловічому представнику династії Яґеллонів.

Дерев’яна споруда мала понад 500 метрів завдовжки і 6 метрів завширшки. Будівництво не зупинила навіть смерть короля — про успішне завершення робіт подбала його сестра, майбутня королева Анна Яґеллонка. Міст, який відкрили 1573 року, викликав щире захоплення місцевих жителів і гостей Варшави, адже це була одна з найдовших дерев’яних переправ у тогочасній Європі. Відомий польський поет Ян Кохановський у своїй фрашці «На міст варшавський» писав, що король Сиґізмунд Авґуст знайшов хитрий спосіб «приборкати річку», яку відтепер можна було перейти, не замочивши ніг.

Міст Сиґізмунда Августа, кінець XVI століття. Джерело: Wikimedia

1596 року Варшава офіційно стала столицею держави, але міст простояв лише до 1603-го: його знищив льодохід. Досі збереглася назва вулиці Мостової, яка колись вела до мосту, і так звана Мостова башта — мурована будівля, покликана захищати дерев’яну переправу від пожеж. Через поступовий занепад Речі Посполитої цей міст так і не відновили, а на новий довелося чекати понад 200 років, впродовж яких Польща зникла з мапи Європи.

Міст Кєрбедзя

Минали десятиліття, а береги Вісли сполучували тільки тимчасові дерев’яні мости. Будівництво постійної переправи розпочалося лише 1859 року. Її спроєктував інженер Станіслав Кєрбедзь, який раніше відповідав за спорудження першого постійного мосту на Нєві в Санкт-Петербурзі. Сталева конструкція варшавського мосту (завдовжки майже 500 метрів) стояла на масивних опорах.

Міст Кєрбедзя. Джерело: Wikimedia

Спочатку міст задумувався як залізничний, але від цієї ідеї відмовилися. Переправу відкрили 1864 року й назвали на честь царя Олександра II. Однак тоді на польських землях ішли бої Січневого повстання, в суспільстві панували дуже сильні антиросійські настрої, тому, щоб не згадувати ворожого правителя, варшав’яни називали міст іменем Кєрбедзя.

Міст двічі підривали: 1915 року росіяни, які відступали з Варшави, і 1944-го німці — теж при відступі. Після Другої світової війни переправу не відбудували, але на збережених опорах звели новий Сілезько-Домбровський міст.

Міст Кєрбедзя після відступу росіян, 1915. Джерело: Wikimedia

Міст Понятовського

Ще один міст збудували у 1904–1913 роках неподалік Цитаделі. Він мав два рівні: на верхньому проходила залізнична колія, а нижній слугував пішоходам і автівкам. Його назвали Другим мостом, але через периферійне розташування містяни ним майже не користувалися. Тому великі сподівання покладали на будівництво так званого Третього мосту.

Третій міст був задуманий як продовження Єрусалимських алей — нині це одна з головних артерій міста. До нього вів показний віадук завдовжки понад 700 метрів. При в’їздах на Третій міст обабіч Вісли спорудили декоративні невеличкі вежі — вони стали його візитівками.

Міст Понятовського. Джерело: Wikimedia

За тодішньою традицією, міст назвали на честь царя Миколи ІІ. Однак через те, що будівництво закінчили 1913 року, в соті роковини загибелі князя Юзефа Понятовського в битві з росіянами під Ляйпціґом, переправу неофіційно почали називали мостом Понятовського. 1915 року, під час Першої світової війни, росіяни відступили з міста, і тоді назву затвердили вже офіційно.

Відбудова мосту Понятовського (адже росіяни при відступі підірвали верхну частину конструкцій) тривала до 1927 року, однак уже у вересні 1944-го його знову зруйнували. Після Другої світової війни переправу відбудували, проте вже без декоративних елементів.

Ліворуч зруйнований міст Понятовського, 1945. Джерело: Wikimedia

Вежі зі східного боку відновили лише в 90-х роках, а сліди руйнувань можна помітити і досі, якщо уважно придивитися до балюстради: на відбудованому відрізку вона має спрощену форму.

Сілезько-Домбровський міст

Першою новою переправою, збудованою після війни, став Сілезько-Домбровський міст. Його звели у 1947–1949 роках як частину траси Схід-Захід: вона мала продемонструвати ефективну діяльність влади нової Народної Польщі. Від реконструкції старого мосту Кєрбедзя відмовилися — комуністична влада хотіла втілити набагато масштабніший проєкт. У результаті збудували не тільки новий міст, а й тунель під Замковою площею, а ще нову артерію, що сполучала Прагу на правому березі Вісли з Середмістям на лівому.

Сілезько-Домбровський міст. Джерело: Wikimedia

Пропаганда Польської Народної Республіки висвітлювала майже кожен день будівельних робіт, які, варто зазначити, проходили паралельно із все сильнішою сталінізацією Польщі.

Будівництво Сілезько-Домбровський мосту. Джерело: Wikimedia

Спочатку нову артерію хотіли назвати на честь «героїв Старого міста», себто учасників Варшавського повстання, проте від задуму швидко відмовилися. Комуністична влада вважала повстання реакційним і не хотіла вшановувати пам’ять про нього. Тоді згори пропагували вже геть інші гасла, й відповідно до них міст назвали Сілезько-Домбровським, щоб показати внесок робітників у відбудову Варшави — шахтарів і металургів із Сілезії та Домбровського вугільного басейну.

Лазєнківський міст

Ще одну важливу переправу збудували в 70-х роках XX століття. Новий міст став одним із компонентів Лазєнківської траси (назва походить від Королівських Лазєнок) — чільної інвестиції Польської Народної Республіки за часів правління Едварда Ґєрека. Будівництво траси було частиною його програми «другої Польщі», покликаної модернізувати країну за допомогою західних кредитів і підвищити рівень життя громадян.

Лазєнківський міст. Джерело: Wikimedia

Одним із символів тієї епохи став так званий «малюх» — автівка «Фіат 126p», яку виготовляли від 1973 року в Польщі на італійській ліцензії. Завдяки «малюхам» поляки масово сіли за кермо, тому так нагально були потрібні нові дороги. Лазєнківська траса чудово вписалася в цей задум і стала першою у Варшаві швидкісною автомагістраллю з багаторівневими транспортними розв’язками.

Будівництво Лазєнківського мосту. Джерело: Wikimedia

Будівництво траси і мосту мало величезне пропагандистське значення. Його навіть показали у комедійному телесеріалі «Сорокарічний», який дивилася вся Польща. Головний герой, інженер-будівельник Стефан Карвовський, їздить «малюхом» і з великою самовіддачею працює на благо будівництва Лазєнківської траси. Однак дійсність виявилася не такою рожевою. Магістраль помпезно відкрили в липні 1974 року, проте процес модернізації країни, якому сприяли іноземні кредитори, зазнав краху.

Міст генерала Ґрота-Ровєцького

1976 року на півночі Варшави почали прокладати Торунську трасу. Однак через погіршення економічної ситуації будівництво заморозили. 1980 року країною прокотилася хвиля протестів, які призвели до появи незалежної профспілки «Солідарність», — зародка демократичної опозиції в комуністичній країні.

Міст генерала Ґрота-Ровєцького, 2010. Фото: Кацпер Ковальський / Forum

На хвилі суспільно-політичних змін міст, відкритий наприкінці листопада 1981 року, назвали на честь генерала Стефана Ровєцького (псевдо Ґрот), а трасу — алеєю Армії Крайової. Генерал Ґрот був командувачем цієї підпільної організації, що воювала з німцями під час Другої світової війни. І Ґрот, і вся Армія Крайова підпорядковувалися польському еміграційному уряду в Лондоні й були відкрито антикомуністичні.

Назвати міст у столиці Польської Народної Республіки іменем підпільного діяча було відвертою політичною демонстрацією незгоди, немислимою ще кількома роками раніше. Вшановувати можна було лише діячів і організації, пов’язані з комуністичним підпіллям і Радянським Союзом. Однак відлига тривала недовго. Уже через два тижні, 13 грудня 1981 року, консервативне крило компартії ввело в країні воєнний стан. На вулиці вивели війська, а це означало жорсткий кінець періоду лібералізації. Проте назва моста залишилася.

Мости Сирени і Свєнтокшиський

Після введення воєнного стану польську економіку накривала дедалі більша криза. Перспектива будівництва нового мосту віддалялася, а наявні переправи потроху зношувалися. Нова влада під керівництвом генерала Войцєха Ярузельського намагалася заручитися підтримкою населення, спираючись на авторитет воєнних. І 1985 року армія досить ефектно продемонструвала свої можливості — під час ремонту мосту Понятовського саперні підрозділи всього за три місяці звели тимчасову переправу. Її назвали мостом Сирени. Cирена (русалка) — символ Варшави. Існує легенда, що в стародавні часи з Атлантики до берегів Балтійського моря приплили дві сестри-русалки. Одна оселилася в порту Копенгагена, інша ж поплила у Ґданськ, а звідти Віслою — у Варшаву Попри те, що переправу будували як тимчасову, вона прослужила Варшаві півтора десятиріччя.

Міст Сирени, 80-ті. Фото: Лєшек Врублєвський / Forum

1998 року біля мосту Сирени почали зводити новий міст — Свєнтокшиський, символ змін Варшави в капіталістичній Польщі на порозі XXI сторіччя. Так у столиці 2000-го року з’явився вантовий міст із 90-метровим пілоном. Попри вражаючу ширину (30,8 метра), на ньому було лише по дві смуги руху в кожен бік, а решту площі зайняли дві широкі велосипедні стежки та просторі хідники.

Свєнтокшиський міст. Джерело: Kapitel / Wikipedia

Пішохідно-велосипедний міст

Упродовж багатьох століть у місці, де закінчується вулиця Беднарська в районі Повіслє зводили тимчасові понтонні переправи, які сполучали лівобережну Варшаву з дільницею Прага. Проте на зиму їх демонтовували. У міжвоєнному двадцятиріччі тут планували спорудити постійний міст.

У травні 1926 року відбувся військовий переворот, у результаті якого владу захопили прихильники Юзефа Пілсудського. Після смерти маршала ухвалили одностайне рішення назвати новий міст його іменем. Втіленню масштабного проєкту завадив початок Другої світової війни.

До планів збудувати переправу в цьому місці повернулися аж на початку XXI сторіччя. Міська влада вирішила звести пішохідно-велосипедний міст, і цей задум чудово вписався в реалізовану в останні роки політику обмеження автомобільного руху в столиці і створення сприятливіших умов для пішоходів і велосипедистів.

Міст химерної форми і барви кортенівської сталі будували з початку 2022 року до березня 2024-го. Споруда вмить стала улюбленим місцем прогулянок варшав’ян і туристів, які звідси можуть насолоджуватися панорамними краєвидами столиці.

Пішохідно-велосипедний міст. Фото: Цезарій Варсь / Мерія Варшави

На відкритому конкурсі назви мосту обрали слово «Булавка» (Agrafka), позаяк він, мов шпилька, скріплює два береги Вісли. Проте міська влада поки що не затвердила назву, тож споруда на разі безіменна.

Майбутнє покаже, за яких обставин у Варшаві з’явиться новий міст. І чи він, як і його попередники, стане символічним втіленням конкретного періоду історії країни і столиці.

Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик