Що поляки думають про політику щодо України?
На дискусії про польсько-українські відносини як у Польщі, так і в Україні у популярному публіцистичному дискурсі великою мірою впливають стереотипи й спрощення, що виникли на історичному ґрунті.
Якщо на формування образу України у Польщі впливає передусім ставлення української держави до діяльності ОУН і УПА, то на сприйняття Польщі українськими елітами — переконання, що Польща історично була імперською державою, яке часом супроводжується побоюваннями, що за сприятливих обставин вона ще може повернутися до імперіалізму. Несприйняття Польщею панівного в Україні бачення спільної історії (особливо помітного останніми роками) тільки поглиблює цей страх.
Тому українській громадській думці варто ознайомитися з результатами кількох детальних соціологічних опитувань, проведених у Польщі на замовлення Центру польсько-російського діалогу і порозуміння з Варшави (установи, створеної польською владою для ведення діалогу з російським громадянським суспільством). Вони дають змогу перевірити, наскільки українські побоювання виправдані.
Україна важливіша за Росію
Переважна більшість поляків (80 %) вважає, що зовнішня політика повинна поєднувати дбання про власні інтереси із захистом прав людини, підтримкою інших націй, які прагнуть свободи, й допомогою жертвам конфліктів. Натомість прихильники зовнішньої політики, яка ґрунтується на принципах націоналізму і реальної політики, становить 15 %. Отже, в Польщі переважає думка про взаємозалежність, а не антагонізм захисту принципів та інтересів.
З політичної точки зору, це дуже важливо. Адже більша частина польської громадської думки не дала себе переконати гаслами дедалі гучніших у Польщі публіцистів, які, коментуючи міжнародні справи, закликають відмовитися від уявного «ідеалізму» при здійсненні східної політики, просуваючи натомість позицію, яку вони називають «реалізмом» або навіть «враховуванням одвічних передумов геополітики».
З опитування випливає, що прихильники примату співпраці з Україною і Литвою становлять серед поляків більшість (56 %).
Голосів, які стверджують, що співпраця з Росією повинна бути важливіша, ніж спільні дії з сусідами, значно менше (30 %). У цьому аспекті немає помітних відмінностей між представниками різних вікових груп.
Оптимізму при цьому додає те, що 68 % поляків вважають: політика Польщі, спрямована на підтримку незалежності України й Білорусі та інтенсифікацію відносин цих країн із ЄС, є слушною, а протилежної думки дотримуються лише 8 %.
Крім того, 59 % поляків мають позитивне ставлення до Помаранчевої революції та Революції гідності, а негативне — 14 %.
А отже, у контексті східної політики впадає в очі згідність думки поляків із діями чергових польських урядів, для яких підтримка України була значно важливішою, ніж бажання втримати добросусідські відносини з Росією — дедалі більш авторитарною й імперською.
Увагу привертає відносно високий відсоток безпосередньо декларованих поляками позицій, коли вони виявляють солідарність із східними сусідами.
Це проявляється, зокрема, у відповідях на запитання про готовність підтримувати переслідуваних білорусів попри складну бюджетну ситуацію в Польщі — цю вимогу підтримують 62 % опитаних. Але це помітно також у бажанні, щоби Варшава відкривалася еміграції з України і Білорусі, з боку відповідно 71 % і 62 % респондентів, що приблизно чверть поляків обґрунтовує суто альтруїстичними міркуваннями — біднішим треба допомагати.
Також опитування демонструє безпосередньо висловлене величезною більшістю поляків схвалення принципу, яким керувалися польські урядові й інтелектуальні еліти після 1989 року — що необхідно змиритися з територіальними втратами на сході й боротися з ревізіонізмом.
Варто відзначити напрочуд високий рівень позитивного досвіду переважної більшості поляків у контактах із українцями (73 %). Лише кілька відсотків мали негативний досвід.
Беручи до уваги те, що у щорічних опитуваннях Центру дослідження громадської думки (CBOS) щодо декларованих поляками симпатій та антипатій до інших націй частка респондентів, позитивно налаштованих до українців, а також до білорусів та росіян, зазвичай не перевищує третини, помітна певна розбіжність між декларованою симпатією/антипатією до цілої нації та особистим досвідом контактів із її представниками.
З минулорічних досліджень випливає також, що у відповідь на прохання ранжувати сусідів Польщі під кутом культурної близькості поляки розміщують на другому місці українців і литовців — після чехів і словаків. Росіяни посіли останню позицію.
Владіміра Путіна позитивно оцінюють 9 % поляків, а негативно — 60 %. При цьому 70 % поляків вважають, що Росія здійснила агресію проти України, а протилежної думки дотримуються 13 %.
Тривожні тенденції
Для української громадської думки не останнє значення матимуть також спонтанні відповіді на запитання про пріоритети польської політики щодо України. Поляки відповіли так:
Опитування водночас виявило менш численну, але теж помітну групу поляків, які не погоджуються зі стратегією чергових польських урядів щодо держав Східної Європи.
Кожен шостий поляк (17 %) незадоволений існуванням у Польщі консенсусу щодо незаявлення територіальних претензій Литві, Білорусі та Україні.
Стала помітною також група, що налічує (залежно від питання) від кількох до кільканадцяти відсотків респондентів, які загалом неприхильно налаштовані до Східної Європи, її народів, імміграції до Польщі, проявів солідарності. Ба більше, опитування показує: позиції солідарності виразно переважають у людей віком за 45. У молодших поколінь вони теж домінують, але помітно слабше.
Можна також побачити взаємозалежність між віком і ставленням до Росії. Серед польської молоді аж 37 % вважають, що Росія не становить загрози для Польщі, тоді як у поколінні за 55 років аналогічну відповідь дав тільки кожен шостий поляк.
Тривогу викликає такий факт: у тому, що Польща і Росія однаковою мірою відповідальні за погані відносини, переконані аж 72 % наймолодших опитаних (18–24 роки), тоді як серед найстарших (65+) так вважають 40 %.
Висновки для Києва
Яке значення це має для України? Можна зробити кілька висновків, які сповнюють як оптимізмом, так і песимізмом.
Передовсім помітно, що переважна більшість поляків погоджується з принципами східної політики Польщі, яку уряди втілюють із 1990-х років: зміцненням незалежності України, її зв’язків із Центральною і Західною Європою та протидією імперським тенденціям у зовнішній політиці Росії.
Немає жодних підстав вважати, ніби останніми роками в Польщі змінилося ставлення до України — позитивний досвід контактів із українцями, сприяння імміграції, підтримка українських революцій дають добрі прогнози на майбутнє.
Видно також, наскільки безпідставні побоювання, що — згадуючи прогноз Михайла Грушевського — поляки за зразком росіян проявлять «канібальський апетит» щодо українців і можуть навіть з цією метою співпрацювати з росіянами.
Відсоток осіб, які засуджують Путіна і його зовнішню політику, наближений до відповідного відсотка в Україні і помітно вищий, ніж у переважній більшості інших європейських країн. А от відсоток тих, хто до Путіна ставиться позитивно, у Польщі навіть менший, аніж в Україні.
Необхідно, однак, звернути увагу на немалу (11 %) групу поляків, яка вважає: основна мета польської зовнішньої політики щодо України має полягати в тому, щоб переконати українську владу переглянути свою зовнішню політику й припинити прославляти формування, відповідальні за злочини проти поляків. Це чимало, особливо якщо врахувати, що ці поляки — зазвичай виборці партій консервативного чи націоналістичного спрямування.
Затяжна історична суперечка Києва й Варшави не сприяє польській суспільній підтримці проукраїнської політики. Вона гальмує прагнення політичних еліт приєднатися до підтримки Києва, особливо якщо йдеться про еліти, які спираються на консервативний чи націоналістичний електорат.
Не варто також нехтувати тим, що серед молодшого покоління (зазвичай менш консервативного, ніж старші генерації) позиції солідарності зустрічаються рідше, а усвідомлення загрози з боку Росії — менше. Нині це ще не загрожує проукраїнському курсу польської влади. Треба, однак, ьрати до увагм те, що в майбутньому політики у Варшаві можуть більш «бартерно» дивитися на взаємовідносини обох держав, особливо якщо їх до цього систематично заохочуватимуть з-за Бугу.
Переклав Андрій Савенець
Редакція висловлює вдячність «Європейській правді» за можливість публікації
