Свято, яке розділяє. Чому День незалежності став причиною суперечок

Шимон Пєґза: 11 листопада — все ще свято незалежності чи це вже день, який роз’єднує поляків?

Павел Стаховяк: Поза сумнівом, зараз це не та річниця, яку ми святкуємо всі разом.

Павел Стаховяк. Джерело: wnpid.amu.edu.pl

ШП: Що нас поляризує?

ПС: Уже багато років найбільше суперечок точиться навколо Маршу незалежності, на який у Варшаві приходять велелюдні натовпи. Хоча, з іншого боку, ситуація й поліпшилася: уже не палають автомобілі TVN, як колись. 11 листопада 2011 року учасники Маршу незалежності підпалили автомобілі телеканалу ліберального спрямування TVN. Утім, Марш незалежності — захід одного політичного формату — консервативного.

ШП: Ми не здатні святкувати разом?

ПС: Боюся, запекла політична боротьба стерла цю традицію. Сьогодні навіть питання вегетаріанства чи ставлення до щеплень перетворилися на політичний вибір. 

ШП: Насправді 11 листопада мало б об’єднувати суспільство.

ПС: «Листопад — небезпечна для Польщі пора», — писав поет і драматург Станіслав Виспянський. Мало хто пам’ятає, що ще в міжвоєнне двадцятиліття навколо цього свята точилися гострі суперечки. Адже Сейм офіційно встановив 11 листопада державним святом лише 1937-го — через два роки після смерті національного героя, маршала Юзефа Пілсудського. Річ у тім, що його політичний табір хотів зміцнити свої позиції. Для цього йому була потрібна відповідна політика пам’яті, яка закріплювала б у суспільній свідомості переконання, що незалежність Польщі відновив саме Юзеф Пілсудський і ніхто інший. 

ШП: Отже, 11 листопада від самого початку було інструментом впливу?

ПС: Ще 90 років тому деякі політики протестували, мовляв, «це не наше свято». І ось іще одна цікава подробиця: 11 листопада — суто варшавська традиція відзначення. 

Марш незалежності, Варшава, 2025. Джерело: Prawo i Sprawiedliwość / Facebook

ШП: Чому?

ПС: У підручниках історії насамперед згадують, що 11 листопада маршал Пілсудський перебрав командування військом. Та це другорядна обставина. Важливіше те, що саме цього дня Варшава звільнилася від німецьких військ. Цей момент можна вважати історичним для відродження польської державності. Натомість для інших регіонів країни, зокрема Кракова чи Познані, зв’язок із датою 11 листопада був далеко не таким очевидним. 

ШП: Як в інших частинах Польщі святкують цей день?

ПС: Наприклад, у Кракові влаштовують спільне співання патріотичних пісень. У Познані існує весела традиція святкувати іменини вулиці Святого Мартина. Щороку це свято поєднує місцеві звичаї із національною символікою. На жаль, суспільне сприйняття Дня незалежності визначає столиця, а там 11 листопада дехто боїться навіть виходити з дому. 

ШП: Ви бували на Марші незалежності?

ПС: Такий спосіб святкування мені не до вподоби. Щороку я стежу за подіями у Варшаві в ефірах різних телеканалів, а потім порівнюю, як вони їх висвітлюють.

ШП: І яких висновків доходите?

ПС: Пригадую трансляцію консервативного телеканалу TV Trwam. Коментатори у студії розхвалювали чудову патріотичну молодь, яка гуляє столицею. А камера саме тієї миті показувала, як ця молодь вигукує націоналістичні гасла. Контраст був разючий. Зрештою, те, що сталося із цим святом, — цікавий історичний парадокс.

ШП: У чому він полягає?

ПС: Сьогодні довкола Маршу незалежності панує наратив спадкоємців націонал-демократичного руху, символічним патроном якого є аж ніяк не Пілсудський, а його політичний опонент Роман Дмовський. Свято 11 листопада привласнив собі табір, який 90 років тому взагалі його не визнавав. Як бачимо, політика пам’яті не завжди досягає своєї мети.

Сьогодні вже мало хто звертається до традиції 1930-х років. Нині 11 листопада стало символом другої польської незалежності — тобто 1989 року й визволення з-під ярма комуністичного режиму. Не забуваймо, що багато десятиліть це свято було заборонене. Я й сам за часів Польської Народної Республіки брав участь у нелегальних святкуваннях Дня незалежності. І тоді він об’єднував усе суспільство.

ШП: Броніслав Коморовський — поки що єдиний президент від ліберальної «Громадянської платформи» — понад десять років тому намагався якось змінити характер відзначення державних свят. Нічого з того не вийшло.

 ПС: Досі пам’ятаю того величезного польського орла із шоколаду, який встановили до Дня прапора 2013 року перед Президентським палацом у Варшаві. Чесно кажучи, мені це дуже подобалося. Я сподівався, що саме в такому напрямку й розвиватиметься наше національне святкування — що воно стане веселішим, невимушенішим, а не таким урочисто-серйозним.

Польський орел із шоколаду перед Президентським палацом, Варшава, 2013. Фото: Кристіан Май / Forum

ШП: Але нічого з цього не вийшло.

ПС: Бо шоколадний орел не вписується в польську культуру святкування. Нам таки міцно вбили в голови, що відзначати історичні річниці треба з незмінною урочистістю й серйозністю.

ШП: Ми не вміємо святкувати весело?

ПС: Гадаю, нам як нації бракує вміння ставитися до власної історії з зайвим пафосом. Наприклад, англійці чудово вміють іронізувати над своїм минулим, і це нікого особливо не обурює. У нас теж з’являються перші ознаки такого підходу: маю на увазі серіал «1670». Утім, мабуть, ще зарано, щоб такий серіал зняли про нашу незалежність. Безперечно, цей день варто використати для того, щоб побути разом, а не розпалювати чергове протистояння. 

ШП: Тобто ми приречені на цей розкол?

ПС: Так, і тут я песиміст. Щоб подолати цей поділ, ми як суспільство мали б перестати бути заручниками протистояння еліт. Передусім політичного класу, який, незалежно від партійної приналежності, не має жодного бажання послаблювати поляризацію. По суті, всі партії чудово розуміють, що суспільний розкол допомагає згуртовувати їхніх прихильників.

ШП: Розділяй і володарюй.

ПС: Гадаю, полякам не завадило б трохи здорового вміння критично дивитися на обидва політичні табори. Найгірше, що відбувається сьогодні, — замикання у власній інформаційній бульбашці. Тобто ти або дивишся ліберальний TVN і вважаєш учасників Маршу незалежності бандитами, або дивишся консервативні TV Republika чи TV Trwam і переконаний, що це чудова патріотична молодь.  

ШП: Чому це погано?

ПС: Бо і ті, й інші бояться та залякують одне одного. Я вже чимало пожив на світі й пам’ятаю непрості 1970-ті, а потім похмурі 1980-ті, коли нашу свободу вкрай обмежували. Політичні суперечки були завжди, але такої поляризації всередині суспільства я ніколи не бачив. 

Якщо ми замикаємося у власному світі й відкидаємо опонентів, вважаємо їх одержимими, не хочемо розуміти їхніх почуттів, думок та емоцій — ми за крок до трагедії.

Марш незалежності, Варшава, 2025. Джерело: Prawo i Sprawiedliwość / Facebook

ШП: Чимало поляків вважають, що перестали бути господарями у власній країні, що тепер тут господарюють українці. 

ПС: Так вважають ті, хто вірить фейкам. Твердження, буцімто поляки вже не господарі у власній країні, не підкріплене жодним фактом. Це звичайнісінька теорія змови. А з прихильниками конспірологічних теорій зазвичай неможливо вести розмову мовою фактів і аргументів. Колись побутувала теорія, нібито у всьому винні євреї.

ШП: Горезвісне гасло: «За всім стоять євреї».

ПС: На щастя, серед студентів такі погляди трапляються рідко. Молодь не має на все власну думку і не боїться її висловлювати. 

ШП: Сьогодні можна почути думки, що нам загрожує польсько-польська війна.

ПС: Ніякої громадянської війни в Польщі не буде. Попри численні розбіжності у суспільстві, попри те, що поляки схильні піддаватися емоціям, нас єднає надзвичайно міцна спільність культури, мови й традицій.