Британський консерватор

Радослав Сікорський народився 1963 року. Закінчивши школу, він виїхав із авторитарної Польщі до Великої Британії, щоб удосконалювати англійську мову. Невдовзі режим запровадив воєнний стан і Сікорський попрохав політичного притулку. Здобувши вищу освіту в Оксфордському університеті, він почав писати для британських медіа. Радослав Сікорський поїхав, зокрема, до окупованого Радянським Союзом Афганістану, звідки робив репортажі для видання The Sunday Telegraph про боротьбу моджахедів. Молодий кореспондент не приховував, що симпатизує їм — адже ті воювали з совєтським окупантом, якого Сікорський теж ненавидів.

У Великій Британії Радослав Сікорський досконало опанував англійську мову, здобув престижну освіту й нав’язав контакти, корисні в міжнародних дипломатичних колах (він знався й проводив дозвілля з майбутніми представниками консервативних еліт із Булінгдонського клубу). Із Афганістану він привіз нагороду World Press Photo за фотографію родини, вбитої в підвалі будинку, та історії, які ввійшли до його книжки «Прах святих» (Prochy Świętych). В Афганістані Сікорський втратив друга, — оператора, якого вбили радикальні ісламські бойовики, пов’язані з партією Хекматіара, яку згодом західні держави визнали терористичною. 

Фотографія з Афганістану, за яку Радослав Сікорський отримав премію World Press Photo. Джерело: Радослав Сікорський / World Press Photo / журнал The Observer

Після розлучення з британською акторкою Олівією Вільямс Радослав Сікорський зійшовся з відомою американською письменницею й публіцисткою Енн Епплбом. Вони досі разом і, як сьогодні кажуть, є power couple. Вишенькою на тортику його колоритної біографії є поміщицький маєток ХІХ сторіччя неподалік його рідної Бидґощі, який Сікорські кільканадцять років відновлювали і до якого нині запрошують також іноземних дипломатів. Садибу він прикрасив табличкою «декомунізована зона», чим підкреслив свої віддавна запеклі антикомуністичні переконання. 

Зміна ракурсу

На початку своєї кар’єри Радослав Сікорський співпрацював із консервативними і правими політичними силами по обидва боки Атлантики. Він був радником медіа-магната, власника таблоїдів, консервативних газет і телеканалу правого спрямування Руперта Мердока. Упродовж кількох років він співпрацював із Американським інститутом підприємництва — аналітичним центром, який займався дослідженнями в царині державного управління, політики, економіки і соціального забезпечення. До польської політики Радослав Сікорський увійшов замолоду, ще на початку 90-х років, у складний період трансформації системи з авторитарної у вільноринкову й демократичну. 1992 року у 29-літньому віці він обійняв посаду заступника міністра оборони. Згодом працював у польському МЗС та Інституті підприємництва в США. Після повернення до Польщі 2005 року був обраний до Сенату, куди балотувався як безпартійний кандидат, але за списками партії «Право і справедливість». В уряді Ярослава Качинського він став міністром оборони. 

Однак із плином часу погляди й політична діяльність Радослава Сікорського дедалі більше зміщувалися в бік центризму. Із євроскептика, чиї погляди формувалися у колі британських консерваторів, він став проєвропейським атлантистом. Свого часу консервативний антикомуніст, що робив кар’єру в орбіті ПіС, нині він — міністр закордонних справ і віцепрем’єр в уряді Громадянської платформи і один із найбільш ненависних партією «Право і справедливість» політиків. І Сікорський уже не закликає (що колись було його візитівкою) знести розташований у самому середмісті Варшави Палац культури і науки, «подарунок» совєтського диктатора Йосіфа Сталіна.

В історію ввійшла промова Сікорського — симптоматична в багатьох аспектах і співзвучна духові епохи, — виголошена в Берліні 2011 року, себто в той час, коли Європа боролася з наслідками глобальної економічної кризи. Від імені Польщі, сплюндрованої нацистською Німеччиною в середині минулого століття, він закликав Берлін не ухилятися від обов’язків могутньої держави.

Радослав Сікорський

Мабуть, я — перший в історії міністр закордонних справ Польщі, який це скаже: німецької сили я боюся менше, ніж німецької бездіяльности. Німці стали нацією, яка потрібна Європі. Ви не можете дозволити собі зазнати краху як лідери. Ви не повинні домінувати, але повинні очолювати реформи.

У своїй промові Сікорський закликав до тіснішої економічної інтеграції спільноти.

Промова мала широкий резонанс, а в поляризованій Польщі викликала амбівалентні емоції. Правиця охрестила промову Сікорського «берлінською даниною», але це передбачувана реакція, адже недовіра до Берліна та звинувачення суперників у тому, що вони «служать німецькому канцлеру», — елементи, які становлять ідентичність правого табору. Сікорський згодом не без задоволення підкреслював, що уряд Матеуша Моравецького з ПіС після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну також закликав Берлін збільшити мілітарне та фінансове заангажування в забезпечення безпеки. Він також не раз пояснював, що не апелював до «сили Німеччини», а закликав узяти на себе відповідальність за реформування Єврооюзу та порятунок єврозони. 

Сікорський за словом у кишеню не лізе, що особливо незвично для дипломата. Його блискавичні реакції на платформі X час від часу здіймають бурю, але в дипломатичних колах гострий язик у поєднанні з високою ерудицією буває ефективним — з перспективи стратегічної комунікації та пропагандистської війни. 

20 років тому в Берліні під час дискусії про «Північний потік» Сікорський порівняв німецько-російські газопроводи, які прокладені в обхід Польщі, з пактом Молотова–Ріббентропа (тобто з договором між Москвою й Берліном, підписаним у серпні 1939 року). У Німеччині це порівняння сприйняли з обуренням, а в Брюсселі ствердили, що це «історично навантажене» висловлювання, яке загострює ситуацію, чого ніхто не хоче.

Як зазначено в офіційній біографічній довідці на сайті польського МЗС, 2012 року Сікорського «внесли до рейтингу 100 глобальних мислителів за версією журналу Foreign Policy» за те, що «говорить правду, навіть якщо це не дипломатично». 

Радослав Сікорський під час виступу в Сенаті, 2014. Джерело: Міхал Юзефацюк / Сенат Польщі / Wikimedia 

Кандидат у президенти

2014 року, коли на київському Майдані тривала революція проти режиму Януковича й наростала загроза масових жорстоких розправ, Сікорський приїхав до столиці України в складі місії Євросоюзу разом із очільниками дипломатичних інституцій Франції та Німеччини. Після зустрічі з президентом Віктором Януковичем він звернувся до представників протестувальників.

Радослав Сікорський

Якщо ви не підпишете цього порозуміння, у вас буде воєнний стан, буде армія. Ви всі помрете.

Частина поляків, особливо політичних опонентів Сікорського, зазначила, що це жорстке висловлювання, інші дотримувалися думки, що, можливо, це висловлювання хоч і жорстке, та все ж його посередництво було ефективним, вони також вважали, що Сікорський врятував українську революцію й запобіг великій трагедії. Опубліковані пізніше дані підтвердили, що він мав рацію, попереджаючи про жорстку інтервенцію влади. Питання про тактичність і дипломатичність його методів залишається предметом дискусій.

Супротивники закидають Радославу Сікорському те, що на зламі першого й другого десятиліть XXI століття польський уряд, паралельно з американським, зробив ставку на потепління у відносинах і спробував налагодити прагматичну співпрацю з Росією. Це закінчилося поразкою, і — особливо після початку повномасштабного нападу Росії на Україну 2022 року, — Сікорський став одним із найпомітніших по обидва боки Атлантики прихильників підтримки України й мобілізації Європи проти Москви. Широкий резонанс мав виступ польського міністра закордонних справ на засіданні Ради безпеки ООН у вересні 2024 року, коли він вступив у фронтальну полеміку з послом РФ, який звинувачував Захід у «русофобії», а українську владу — у встановленні «нацистського режиму». Сікорський крок за кроком спростовував брехню, перераховував програні Москвою війни (Кримську, Японську, Першу світову, війну в Афганістані, Холодну війну) й підкреслював, що «епоха імперій минула, і ваша імперія ніколи не буде відновлена». Широкий резонанс мали також його проукраїнські перепалки з американським мільярдером Ілоном Маском на українські теми.

Сікорський також став ініціатором — разом із міністром закордонних справ Швеції Карлом Більдтом — «Східного партнерства»: зовнішньополітичної ініціативи ЄС, запущеної 2009 року і спрямованої на шість держав Східної Європи (Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну), мета якої — надання підтримки цим країнам та наближення їх до Європейського Союзу. Очільник польського МЗС був також автором ідеї Європейського фонду за демократію та Премії солідарности, які фінансово й символічно мали підтримувати людей і організації, що борються з режимами.

Радослав Сікорський двічі висував свою кандидатуру на президентських виборах і двічі програвав своїм однопартійцям — Броніславу Коморовському та Рафалу Тшасковському. Однак згодом і вони програвали боротьбу за президентське крісло кандидатам від теперішньої опозиції. Усі очікують, що Сікорський здійснить ще одну спробу стати лідером держави. Зараз він стоїть перед складним політичним завданням, а саме — президентурою Кароля Навроцького, який постійно намагається розширити сферу свого впливу і блокує призначення послів до польських дипломатичних установ. 

На думку Міхала Сутовського, автора біографії Алєксандера Кваснєвського та політичного оглядача, який співпрацює з часописом Krytyka Polityczna, гострий язик та рішучість можуть виявитися в очах виборців великими перевагами Сікорського в епоху правління Путіна і Трампа, а також додати очок у протистоянні з Каролем Навроцьким, який, імовірно, балотуватиметься на другий термін і який має (для одних це недолік, для інших — перевага) імідж футбольного хулігана й політичного альфа-самця. У час посилення геостратегічних загроз професіоналізм і досвід Сікорського можуть з пункту бачення виборців бути гарантами відчуття безпеки, яке сьогодні стало однією з ключових потреб.

Міхал Сутовський

У плані іміджу та особистості Сікорський є прихильником довготермінової співпраці європейських держав, але водночас — і за характером, і за образом — він більше пасує до часів такого собі гоббсівського конфлікту, Томас Гоббс — англійський філософ XVII століття. Згідно з його концепцією, природний для людини стан — «війна всіх проти всіх». він постає політиком, який упорається у світі, де всі ворогують один з одним.

Як зазначає Міхал Сутовський, поруч із колишнім президентом Алєксандером Кваснєвським Сікорський — польський політик із найширшими міжнародними контактами і, можливо, він найкраще розуміє тенденції й процеси, що відбуваються на міжнародній арені. 

Міхал Сутовський

Мені здається, він розуміє, що Польща, наскільки це можливо, повинна триматися ближче до американців і тягнути час, перш ніж вони не відійдуть від Європи та нашого регіону, а водночас формувати коаліцію в європейській частині НАТО, при чому робити це без антинімецької одержимости. 

Натомість Кароль Навроцький, який входить до міжнародної мережі, створеної трампістами, говорить про Європу з великим відстороненням, а про США — з величезним ентузіазмом.

Хіба що чергова запекла полеміка на платформі X знову призведе до іміджевої кризи Сікорського. Іноді різкі та спонтанні висловлювання шкодять йому і зміцнюють його образ як людини, звиклої рубати з плеча, але часто — особливо тепер, в епоху боротьби за увагу та туги за так званою автентичністю — вони підігрівають зацікавлення й забезпечують підтримку.

Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик