Працівник на компресорній станції «Слов’янська» газопроводу «Північний потік – 2». Фото: Пьотр Ковальов / ТАСС
Працівник на компресорній станції «Слов’янська» газопроводу «Північний потік – 2». Фото: Пьотр Ковальов / ТАСС
01 жовтня 2021

«Північній потік – 2». Політична зброя Росії в дії

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Хоч будівництво «Північного потоку – 2» закінчилося, боротьба за його запуск триває. Польща, Україна та США намагаються добитися гарантій того, що запуск не призведе до припинення транзиту через Україну. Росія своєю чергою зменшила постачання газу до Європи й уп’ятеро підняла ціни на сировину.

Будівництво газопроводу, який безпосередньо з’єднує Росію з Німеччиною, закінчилося на початку вересня 2021-го. Незважаючи на докладені зусилля, опонентам не вдалося зупинити цей процес. Причиною стала надто рішуча позиція німецького уряду, який піддався впливу промислового лобі. Однак ключову роль відіграла поступливість президента США Джо Байдена, який у вирішальний момент відмовився від введення санкцій проти будівництва газопроводу. Американський лідер хотів уникнути накладення санкцій, які могли б вплинути на найважливішого, на його думку, союзника США в Європі — Німеччину.

Перетягування каната

У суперечці щодо «Північного потоку – 2» можна виділити дві групи найактивніших акторів. До противників проєкту належить передусім Україна, на яку запуск нового газопроводу вплине найбільше. Адже мета «Північного потоку – 2» — обійти Україну та позбавити її статусу транзитної держави.

Найактивніше українську боротьбу проти «Північного потоку – 2» підтримує Польща. Вона зацікавлена в тому, щоб Україна була стабільною, і всі проєкти, що впливають на безпеку її східного сусіда, у Варшаві сприймаються як загроза для всього регіону. Однак ключове завдання — припинити агресивну політику Росії й досягти незалежності від її сировини. «Північний потік – 2» суперечить цим цілям.

Донедавна головним союзником України були Сполучені Штати. Саме завдяки американським санкціям кілька компаній вирішили припинити участь у будівництві «Північного потоку – 2». Проте коли до влади прийшов Джо Байден, виявилося, що хоч американська підтримка України не ослабла (а в деяких сферах навіть зросла), Білий дім відокремив від цього питання проблему «Північного потоку –2».

У російських інтересах — збільшити залежність Німеччини та ЄС від російського газу. Своєю чергою німецька промисловість та енергетика потребують дешевого газу (а в майбутньому і водню, який теж міг би надходити через «Північний потік – 2»), щоб утримати свій економічний вплив у регіоні.

Просто економічний проєкт?

Проте чи це означає, що «Північний потік – 2» є виключно економічним проєктом, як це неодноразово стверджували німецькі та російські політики? З одного боку, Німеччина, безперечно, виграє від нової магістралі. Передусім завдяки тому, що перехопить транзитну роль України.

Однак головна мотивація Росії — не економічна вигода. Докази того, що газопровід має політичне значення, Росія надала ще до його запуску. Економічне падіння у зв’язку з пандемією, холодна зима та зростання попиту на газ в країнах Азії призвели до нестачі цієї сировини в Європі. Незважаючи на високий попит, Росія навмисно не збільшує постачання газу до ЄС. Транзит газу через Україну навіть знизився з 47 млрд кубометрів у першій половині 2019 року (до пандемії, яка сприяла падінню попиту) до 22 млрд кубометрів у першому півріччі 2021 року. Крім того, європейські газосховища, які контролює «Газпром», заповнені менше ніж на 20 %, що значно відрізняється від показників у інших сховищах. За даними тижневика «Новое время» з посиланням на аналітику Goldman Sachs, газосховища в ЄС заповнені на 24 % нижче від рівня, який вважається допустимим для того, щоб безболісно пережити опалювальний сезон.

У результаті ціна термінових контрактів на газ у листопаді 2021 року вже перевищила 1000 доларів за 1000 кубометрів, тоді як торік вона була нижча ніж 200 доларів. Такі високі квоти можуть не тільки призвести до підвищення цін на опалення, а й до зростання вартості електроенергії та собівартості промислового виробництва. Неминучим є підвищення цін на добрива, а отже, і на продукти. Це призведе до зростання інфляції, яка змусить центральні банки підвищити процентні ставки й як наслідок — загальмує економічне зростання після пандемії. Економіка — це система сполучених посудин.

Газ як зброя

За бізнес-логікою, «Газпром» повинен збільшити постачання газу до Європи через уже наявні газопроводи, щоб задовольнити збільшений попит на газ у ЄС й отримати великі прибутки завдяки високим цінам на сировину. Однак, як показує ситуація, що склалася, для російського постачальника, підконтрольного Кремлю, набагато важливіші інші цілі.

Росія, ймовірно, намагається чинити тиск на Німеччину та ЄС, щоб якомога швидше ввести в експлуатацію «Північний потік – 2». Зі сторони Росії вже лунають аргументи, що це допоможе швидко заповнити європейські сховища. Щоправда, проблему нестачі сировини можна було б вирішити просто збільшивши постачання газу через Україну.

Тривала навіть у нормальних умовах сертифікація газопроводу, необхідна для запуску «Північного потоку – 2», тепер може тягнутися ще довше через загрозу подальших санкцій з боку США. Крім того, до процесу сертифікації долучилася й польська компанія PGNiG («Польське нафтове гірництво і газівництво»), яка відкрито заявляє, що оператор газопроводу не відповідає формальним вимогам щодо енергетичної безпеки та корпоративної структури.

Чому ж тоді Росія готова втратити частину прибутку від експорту газу (який можливий через територію України) задля запуску газопроводу, який формально створювався виключно з комерційною метою?

Очевидно, що «Північний потік – 2» — це не комерційний проєкт. Прибуток від експорту газу розглядається як додаткова перевага — другорядна в порівнянні з політичними плюсами. Серед них, наприклад, можливість подальшого шантажування України шляхом припинення газопостачання. 2015 року Україна припинила імпорт газу безпосередньо з Росії й замінила його сировиною з ЄС. Так вона зменшила ризик використання Росією газового шантажу, що відбувався у 2006 та 2009 роках.

Проте 2021 рік довів, що Росія готова спровокувати газову кризу в усьому ЄС, лише для того, щоб досягнути своєї політичної мети. Тому цілком імовірно, що після запуску «Північного потоку – 2» на російсько-українських газопроводах раптом станеться «аварія». Якщо до цього ще додасться холодна зима та відсутність додаткового постачання газу через «Північний потік – 1» та «Північний потік – 2», то Україна постраждає найбільше.

Час діяти

Рано чи пізно «Північний потік – 2» запустять, а транзит газу через Україну припинять. Дії Росії чітко показують: газопровід буде використовуватися в політичних цілях, і жодні гарантії від Німеччини та США не зупинять Кремль. У зв’язку з цим необхідно якомога швидше вжити заходів, щоб стати незалежним від російської сировини. Польща не планує продовжувати контракт на імпорт газу з Росії і з 2023 року замінить його сировиною з Норвегії. Частину цього газу можна експортувати.

Україна могла б виграти від співпраці з Польщею, наприклад, розширивши газовий інтерконектор. Польща вже довела свою енергетичну солідарність з Україною: взимку 2018 року, коли «Газпром» відмовився постачати газ в Україну, PGNiG забезпечила екстрене постачання. Польська компанія також зацікавлена у збільшенні видобутку газу в Україні. У серпні 2021 року вона підписала угоду з українською компанією ERU («Енергетичні ресурси України»): вони разом почнуть експлуатацію українських газових родовищ неподалік кордону з Польщею.

Однак, якщо Україна хоче стати цілком незалежною від російського газового шантажу, польсько-українська співпраця повинна вийти на набагато вищий рівень.

Переклала Ірена Шевченко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Мацєй Заневич image

Мацєй Заневич

Аналітик програми «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ. У минулому — редактор польського порталу Energetyka24.com, що…

Читайте також