Непрості дев’яності
У 1990-х роках польський кінематограф переживав складні часи. Якщо в період правління комуністів кіноіндустрія існувала за рахунок державних дотацій , то після здобуття Польщею незалежності творці кіно зіткнулися з жорсткими реаліями вільного ринку. Хочеш знімати кіно? Сам знайди гроші, сам зніми, сам подбай про рекламу, прокат і, що найголовніше, — зароби на кінопоказах стільки, щоб покрити всі витрати.
У 1990-х публіці вже не хотілося дивитися драми і «кіно морального неспокою». Як гриби після дощу , всюди виростали пункти прокату відеокасет, а люди, які мріяли про все західне, дивилися тільки продукцію Голлівуду. Як перевершити Скорсезе чи Тарантіно? На польський «Титанік» і «Парк юрського періоду» грошей не було. Тому деякі режисери звернулися до гангстерського кіно. Саме тоді з’явилися фільми про мафію «Пси» (Psy, 1992) і «Пси 2: Остання кров» (Psy 2: Ostatnia krew, 1994) Владислава Пасіковського, реалістичний «Борг» (Dług, 1999) Кшиштофа Краузе та «Молоді вовки» (Młode wilki, 1995) Ярослава Жамойди — полегшена комерційна версія історії про кримінальну сторону політичної трансформації в Польщі. Час від часу вдавалося профінансувати і зняти якісні фільми — наприклад, «Янцьо Водолій» (Jancio Wodnik, 1993) Яна Якуба Кольського чи «Татусь» (Tato, 1995) Мацєя Слєсіцького, які збирали повні кінозали, але це були рідкісні винятки. Усі в кіноіндустрії знали, що справи кепські, і що потрібно щось змінювати. Справа була не тільки в грошах: польському кінематографу належало переосмислити себе в посткомуністичній реальності, встановити зв’язок із глядачем, запропонувати історії, які відповідали б реаліям кінця XX століття. Фільмів знімалося мало, а їхня художня цінність, як правило, була незначною.
Важкий початок
У 2005 році ситуація почала змінюватися: було засновано Польський інститут кіномистецтва (ПІК) , покликаний підтримати розвиток кінематографа і вивести його на новий рівень. Статут організації був створений за французьким зразком, адже саме французький кінематограф можна назвати одним із найдинамічніших у світі. Створення ПІК супроводжували, з одного боку, ентузіазм і надія на краще майбутнє, а з іншого — протести тих, на чиї плечі лягло фінансування його діяльності. Принцип був простий: бюджет Польського інституту кіномистецтва формують ті, хто отримує прибуток від авдіовізуального ринку — кінотеатри, дистриб’ютори, стримінгові платформи. Усі вони вносять до бюджету організації по 1,5% своїх доходів. Не дивно, що незабаром з’явилися противники «державного збору», як був названий цей принцип фінансування. Вони ставили запитання, чи точно ці гроші не будуть витрачені даремно, чи є гарантія, що Інститут зробить свій внесок у воскресіння польського кінематографа? Багато хто очікував, що зміни настануть швидко, протягом двох-трьох років. Однак кіновиробництво та зміни в кінотеатрах і дистрибуції — процеси, розраховані на довгі роки. Рішення про дотації на зйомки ухвалюють експертні комісії, що складаються з продюсерів, режисерів і кінознавців. Серед них — найбільша польська продюсерка Ева Пущинська, на рахунку якої «Оскар» та Європейська кінопремія, режисери Маґнус фон Горн, Лукаш Рондуда, режисерки Маґдалена Лазаркевич та Аґнєшка Звєфка. Отож кожен — і дебютант, і заслужений кінематографіст — має пройти через одну й ту саму систему оцінки.
Досвідчені кінематографісти захищалися від нашої політики , вважаючи неприйнятним те, що досвідчені професіонали мають піддаватися оцінці, насамперед, заснованій на якості сценарію, нарівні з дебютантами. Були ситуації, коли один режисер поскаржився на нас омбудсмену, а інший звернувся до комітету з культури в Сеймі, бо не отримав фінансування на свій фільм.
Міжнародні нагороди
Діяльність Інституту різнобічна: він опікується підтримкою фестивалів , розвитком кінотеатрів, освітніми проєктами, просуванням польського кіно за кордоном, але найважливішою сферою таки залишається розподіл коштів. Фінансова допомога Польського інституту кіномистецтва дала змогу знімати художні фільми, не орієнтовані суто на комерційну вигоду, і відкрила поле для експериментів; молоді режисери також отримали можливість знімати (ПІК дотує, наприклад, короткометражні фільми й етюди студентів кіношкіл). Експеримент вдався — кількість і якість польських фільмів зросла, вони почали збирати в кінотеатрах дедалі більше глядачів й отримувати призи на головних світових кінофестивалях. Найкасовіші в польському прокаті картини: «Клір» (Kler, 2018) Войцєха Смажовського, що зібрав 5,2 мільйона глядачів; «Мистецтво кохання. Історія Міхаліни Віслоцької» (Sztuka kochania. Historia Michaliny Wisłockiej, 2017) Марії Садовської — 1,8 мільйона; «Місто 44» (Miasto 44, 2014) Яна Комаси — 1,7 мільйона, «Валенса. Людина з надії» (Wałęsa. Człowiek z nadziei, 2013) Анджея Вайди — 1 ,4 мільйона. Польські імена знову зазвучали на майданчиках міжнародних фестивалів, а 2015 року фільм «Іда» (Ida, 2013) Павела Павліковського отримав «Оскара» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» — перший і поки що єдиний у польському кінематографі. Хоча номінантами «Оскара» ставали й інші картини з Польщі: «У темряві» (W ciemności, 2011) Аґнєшки Голланд, «Тіло Христове» (Boże Ciało, 2019) Яна Комаси, «Іа» (Io, 2022) Єжи Сколімовського.
Кадр із фільму «Тіло Христове». Джерело: пресматеріалиУ 2015 році іншої престижної кінопремії , «Срібного ведмедя» Берлінале, був удостоєний фільм Малґожати Шумовської «Тіло» (Ciało, 2015). Три роки згодом, 2018, нова картина Павліковського «Холодна війна» (Zimna Wojna, 2018) перемогла на Каннському кінофестивалі в номінації «Найкраща режисура», а нова стрічка Шумовської, «Обличчя» (Twarz, 2017), заснована на реальних подіях, знову отримала «Срібного ведмедя».
Як це працює?
Переважна більшість фільмів , що знімаються в Польщі, частково фінансується Польським інститутом кіномистецтва. Продюсери також можуть звернутися за коштами до регіональних кінофондів або телевізійних компаній, таких, як TVP, Canal+ або TVN. Нарешті, розвиваються спільні проєкти, існують приватні інвестори, банки та інші фінансові організації, краудфандинг. Але найважливішим залишається ПІК: без його грошової ін’єкції багато фільмів, особливо авторських, некомерційних, не змогли б з’явитися. Є, звісно, гучні винятки з цього правила — наприклад, «Зелений кордон» (Zielona Granica) Аґнєшки Голланд, найважливіший польський фільм 2023 року, — але до цієї теми ми ще повернемося. У 2024 році ПІК витратить на дотації для кіно 170 мільйонів злотих (понад 43 мільйони доларів), у 2005 ця сума становила близько 30 мільйонів. Дотації різняться розміром. Автори історичних стрічок можуть претендувати на максимальну дотацію в 9 мільйонів злотих, творці авторських, артхаусних фільмів — на 7 мільйонів злотих. Однак дотації не можуть покривати виробничі витрати на 100%. Мінімальний власний внесок продюсера — 10% від суми заявки. Роботою Інституту керує директор. Він співпрацює з Радою, що складається з 11 членів (членів призначає міністр культури). До Ради входять представники від авторів, продюсерів, профспілок, що діють у кінематографі, кінотеатрів, дистриб’юторів, мовників, операторів кабельного телебачення та цифрових платформ.
Кіно і політика
Посада директора Польського інституту кіномистецтва — одна з найважливіших у польській культурі. Незважаючи на те , що він не має безпосереднього впливу на розподіл усіх дотацій, з багатьох питань його думка може виявитися вирішальною: деякі проєкти він зупиняє, інші фінансує винятково щедро. У 2015 році, після двох термінів повноважень Аґнєшки Одорович, новою директоркою стала Маґдалена Срока. Вона виграла конкурс, і її кандидатуру схвалило незалежне коло експертів. Уже 2017 року Маґдалена Срока втратила посаду з політичних причин, а місце глави ПІК посів не надто відомий у кіноіндустрії Радослав Сміґульський.
Кадр із фільму «Зелений кордон». Джерело: пресматеріалиДалі були роки напруження та скорочення дотацій. Кінематографісти і фестивалі , які висловлювали погляди, що не влаштовували уряд, змушені були чекати грошей довше або не отримували їх зовсім. Аґнєшка Голланд , найвідоміша польська режисерка й одна з найзатятіших критиків уряду «Права і справедливості», зокрема пушбеків на польсько-білоруському кордоні , говорила в інтерв'ю порталу Oko.press: «Зрозуміло, якщо ти хочеш отримати дотацію від ПІК, то не будеш відкрито критикувати Церкву або ПіС». Працюючи над фільмом «Зелений кордон» про міграційну кризу, вона і не намагалася отримати дотацію від Інституту.
Фінансовий аспект був складним завданням. Невдовзі з’ясувалося , що наш фільм епічних масштабів, у ньому багато сюжетів і персонажів, унаслідок чого він несподівано виріс до таких розмірів, що його неможливо було зняти за п’ять ґрошів.
Картина була знята на кошти , виділені Бельгією, Францією та Чехією. Частину фінансування проєкт отримав від Мазовецького і Варшавського кінофондів за підтримки мера столиці Рафала Тшасковського. «Зелений кордон» поповнив список польських фільмів-лавреатів, отримавши спеціальний приз журі на Венеційському кінофестивалі, однак цього разу не завдяки, а радше всупереч ПІКу. У квітні 2024 року, після зміни владного табору, Радослава Сміґульського було звільнено. Це рішення, загалом, нікого не здивувало, здивувало те, як він розпоряджався коштами Інституту. На момент написання статті в прокуратурі розглядають повідомлення нової дирекції ПІК проти ексдиректора про підозру у привласненні ним грошових коштів. У липні 2024 року новою очільницею Польського інституту кіномистецтва стала Кароліна Розвуд, досі не дуже відома в кінематографічних колах, але досвідчена культурна менеджерка, що протягом кількох років керувала зокрема «Старим театром» у Любліні. Своєю чергою, сценарист Ґжеґож Лошевський став новим головою Асоціації польських кінематографістів, змінивши на цій посаді режисера Яцека Бромського, який обіймав цю посаду останні 28 років.
* * *
Сьогодні польський кінематограф знову перебуває в процесі трансформації. Глядачі дедалі рідше приходять до кінотеатрів , віддаючи перевагу стрімінговим платформам, розвиваються технології, зокрема штучний інтелект. Що відбуватиметься з кіно в нових умовах, чи вистачить наявних ресурсів для розв’язання проблем, чи доведеться шукати нові можливості — покаже час. Першим кроком тут має стати новий закон про авторське право, що забезпечує виплату авторам відрахувань від стримінгу їхніх фільмів в інтернеті, — над цим законом ведеться робота.
Переклала Марія Шагурі
