«Зелений кордон» (Zielona granica), режисерка Аґнєшка Голланд, 2023
Головний польський фільм 2023 року та одна з найважливіших соціальних стрічок останнього часу. Ситуацію на польсько-білоруському кордоні висвітлила режисерка Аґнєшка Голланд — володарка численних нагород, яка багато років працює за кордоном.
У фільмі розгортаються історії емігрантів, які, ризикуючи життям, намагаються потрапити до Європи. Вирушаючи в дорогу, вони не знають, що на їхньому шляху трапиться стіна, смертоносна пуща і брутальні прикордонники, які перекидатимуть їх з одного боку кордону на інший. Також серед персонажів «Зеленого кордону» — правоохоронці, мешканці прикордонних міст та активісти. Кожен стоїть перед вибором: відвести погляд, допомагати їжею й одягом чи, може, вдатися до героїчного вчинку й шукати в лісі замерзлих і напівмертвих. Режисерка не шкодує гірких слів на адресу консервативного польського уряду.
«Тиха ніч» (Cicha noc), режисер Пйотр Домалевський, 2017
Трагікомедія про родинне життя, кар’єрні амбіції та еміграцію. Адам, який працює за кордоном, приїжджає на Різдво додому — в провінційне польське село. Він хоче переконати рідню в тому, що йому чудово ведеться. За спільною різдвяною трапезою (не без вживання спиртного) напруга наростає настільки, що в усіх вибухають емоції. Виявляється, плани та амбіції не мають нічого спільного з реальністю.
Режисер велику увагу присвятив деталям і діалогам. На прикладі однієї родини чудово видно світоглядні непорозуміння, мрії та розчарування сучасних поляків, особливо тих, що живуть у містечках і селах. З покоління в покоління молодь виїжджає працювати на Захід, щоб вирватися зі злиднів і забезпечити собі й родинам краще майбутнє. Та за ці виїзди часто доводиться розплачуватися — самотністю і відчуттям відтятості від коріння.
«Клір» (Kler), режисер Войцєх Смажовський, 2018
Через об’єктив кінокамери відомий режисер препарує гріхи Католицької церкви Польщі. Гординя, жадоба, хтивість та зловживання алкоголем — це те, що, на думку Войцєха Смажовського, зсередини точить духовенство. «Клір» — дуже смілива, подекуди карикатурна й до болю відверта кінорозповідь. Зрештою, це характерні риси стилю цього режисера. Але водночас у стрічці чимало гумору, а цитати (на кшталт «золоте, але скромне») ввійшли в щоденну мову поляків.
Кілька сюжетних ліній «Кліру» розповідають про подвійне життя священників, які, попри целібат, таємно перебувають у сталих і неформальних стосунках. У сумно-кумедному світлі режисер висвітлює фінансові махінації та розкішне життя єпископів, а також порушує проблему педофілії та її приховування. Все, про що перешіптуються на парафіях і вдома, у «Клірі» звучить голосно і відкрито.
«Боже тіло» (Boże Ciało), режисер Ян Комаса, 2019
Церква у Польщі досі має великий вплив і на життя окремих людей, і на політику. Тому-то багато митців звертаються до теми католицизму. На цю стрічку режисера надихнула реальна історія одного юнака, яка трапилася в маленькому селі на південному сході Польщі.
Головний герой — Даніель, надламаний життям у виправній школі. Він відчуває духовне покликання, проте через кримінальний вирок, що над ним тяжіє, не може вступити до семінарії. Хлопець користується нагодою і в одному маленькому селі видає себе за священника. Виявляється, що у ролі духівника він набагато краще розуміє життя місцевих мешканців, аніж справжні отці. Змальовуючи провінційну Польщу та її мешканців, режисер Ян Комаса та сценарист Матеуш Пацевич на перший план виносять питання, що таке справжнє добро та гуманізм.
«Усі наші страхи» (Wszystkie nasze strachy), режисери Лукаш Рондуда та Лукаш Ґутт, 2021
Ще один заснований на фактах фільм, дія якого розгортається у польському селі й пов’язана з Церквою. Головний герой — Даніель Рихарський, митець і ЛГБТ-активіст, який живе з бабусею у селі Курувка. Попри те, що церковники і консервативна частина суспільства засуджують гомосексуалів, Даніель — практикуючий католик. Для сусідів він — яскрава особистість, хлопець з вибіленим волоссям і веселкою, пришитою на світшоті, нешкідливий аутсайдер. Але до певного часу. Все змінюється, коли друг Даніеля, якого переслідують гейтери, найкладає на себе руки.
У стрічці порушено проблеми польської ЛГБТК+ спільноти, які в останні роки стали дуже гострими. Без зайвого моралізаторства режисер представляє кардинально протилежні погляди: від мешканців провінційного села до мистецьких кіл метрополії. Він ставить питання, чи можна поєднати ці два світи і яку ціну доведеться заплатити за те, щоб залишитися вірним собі.
«Майже нічого» (Tyle co nic), режисер Ґжеґож Дембовський, 2024
Напрочуд актуальна стрічка, в якій розповідається про становище фермерів на тлі проблем села — обезлюднення провінцій, розпродаж землі, алкоголізм, безперспективність. Але це не просто соціальний фільм.
«Майже нічого» починається зі сцени протесту: розгнівані фермери висипають гній перед домом депутата — на знак помсти за невигідні, на їхню думку, рішення, ухвалені Сеймом. Однак з’ясовується, що в перегної — тіло мертвої людини. Соціальний фільм перетворюється на кримінальну історію. У ньому навіть є елементи вестерну, адже головний герой Ярек, схоже, — єдиний праведник у цьому застійному й охопленому безнадією селі. Завдяки нетиповим персонажам, блискучій акторській грі й захопливому сценарію стрічка «Майже нічого» стала однією з найцікавіших режисерських дебютів останніх років.
«Хліб і сіль» (Chleb i sól), режисер Даміан Коцур, 2022
Ще один блискучий режисерський дебют. Прем’єра стрічки «Хліб і сіль» відбулася на Венеційському фестивалі, де вона отримала спеціальну відзнаку. У фільмі представлено дуже реалістичну і цілісну картину польського суспільства, на тлі якої розгортається гірко-солодка історія молодих людей. Для посилення реалізму режисер Даміан Коцур найняв непрофесійних акторів.
«Хліб і сіль» — про двох музично обдарованих людей. Один покинув рідне містечко і піднімається кар’єрними сходами, інший залишився в провінції й намагається влаштувати своє життя. Перший персонаж — узагальнений образ всіх, хто «посередині», себто тих, хто виїхав, але залишається вкоріненим у свою малу батьківщину. У фільмі також порушено складні проблеми, зокрема расизму, конфліктів з емігрантами та зростання ксенофобії.
«Останній випускний» (Ostatni komers), режисер Давід Нікель, 2020
Танці, пляжний відпочинок та інші молодіжні розваги. Яскравий емоційний образ молодого покоління: перші важкі дилеми, розчарування та ілюзорні надії. І все це — на тлі картин спекотного літа і пульсуючих звуків техно і хіп-хопу.
Компанія друзів готується до випускного, найгучнішої вечірки року. Вони зранку до вечора обговорюють ключові для підліткового віку теми: любов, прийняття себе та ідентичність. Одну з ролей грає Сандра Джимальська, найпомітніша польська акторка молодого покоління.
«Інші люди» (Inni ludzie), режисерка Алєксандра Терпінська, 2021
Один з найоригінальніших польських фільмів останніх років. Інакше й бути не могло, адже це екранізація однойменної книги однієї з найоригінальніших польських письменниць. У своєму романі Дорота Масловська проникливо, кумедно і часто безжально змальовує польське суспільство: як мешканців бідних житлових масивів, так і заможних містян, які живуть у розкішних багатоповерхівках.
Режисерка Алєксандра Терпінська чудово вловила й зуміла передати хіп-хопну настроєвість роману Масловської. «Інші люди» — своєрідний мюзикл про мрії та самотність. І гопник Каміль, який не вилазить з боргів і мріє про кар’єру репера, і Івона, домашня квочка й дружина багатія, — відчувають самотність і щодня (кожен по-своєму) намагаються подолати безнадію. Наркотики, антидепресанти, алкоголь, швидкий механічний секс — все це ненадовго приносить полегшення, але після нього герої поринають у нову прірву зневіри.
«Борг» (Dług), режисер Кшиштоф Краузе, 1999
Історія, заснована на фактах: Адам і Стефан планують відкрити власну справу — випускати скутери на пару з італійськими партнерами. Однак на це немає коштів. Вони просять друга про позику, але умови, які той ставить, не прийнятні. Незважаючи на це, чоловік вимагає від Адама і Стефана погасити заборгованість, якої не було. Він починає переслідувати Адама і Стефана й залякувати їхні родини. Ситуація загострюється, тож друзі вирішують вдатися до рішучих заходів проти кривдника.
Режисер Кшиштоф Краузе ностальгійно змалював лихі 1990-ті роки, коли бізнеси росли як гриби після дощу, а разом з ними — злочинність. У правоохоронних органах панували корупція і безлад. Структури ПНР уже не діяли, а демократичний лад ще не ввійшов у життя.
Переклала Марія Шагурі
