Творчість Голланд тричі відзначена номінаціями на премію «Оскар». «Гіркі жнива» (Gorzkie żniwa , 1985) й «У темряві» (W ciemności, 2011) боролись за нагороду у категорії найкращий неангломовний фільм, а її робота над сценарієм до стрічки «Європа, Європа» (1990) принесла номінацію за найкращий адаптований сценарій. Згодом фільм здобув нагороду «Золотий глобус». Ці стрічки об’єднує тема Другої світової війни і доля євреїв.
Аґнєшка Голланд часто працює спільно зі своєю донькою , режисеркою Касею (Катажиною) Адамік. Їхня співпраця розпочалася у 1993 році, коли вони разом створили фільм на основі повісті Френсіс Годґсон Бернет «Таємний сад» (Tajemniczy ogród, 1993): Кася була її асистенткою.
У співпраці з Адамік постав також один із найвідоміших фільмів Голланд , «Слід звіра» (Pokot, 2017). Ця екранізація роману Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих» здобула нагороду «Срібний ведмідь» Берлінського кінофестивалю.
Серед фільмів Голланд варто згадати стрічку «Ціна правди» (Obywatel Jones , 2019) — історію репортера Ґарета Джонса , який вперше в західній пресі під власним ім’ям заявив про Голодомор в Україні. Після прем’єри Аґнєшка Голланд була нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2019).
У 2015–2017 роках Аґнєшка Голланд була також однією з режисерок культового американського політико-драматичного телесеріалу «Картковий будинок» (House of Cards). Режисерка співпрацювала з такими зірками американського кіно як Леонардо ді Капріо , Джон Ґудмен, Ед Гарріс і Кевін Спейсі.
Останній фільм Аґнєшки Голланд «Зелений кордон» (Zielona granica , 2023) отримав спеціальну премію журі на кінофестивалі у Венеції.
- Я вперта і якщо щось починаю , то це закінчую.
- У юні роки я була дуже інтелектуально розвинена. Навчилася читати в шість років і відтоді не могла розлучитися з книгою. (...) У дитинстві я бавилась у режисера , мені в цьому допомагали подруги: придумувала ігри, пригоди й інсценізації сентиментальних книжок, таких як «Серце» [Едмондо] де Амічіса. Я була spiritus movens: казала їм, що робити, і вони, як правило, доволі слухняно погоджувались. Хоча, з іншого боку, я також була самотня. Мені потрібен був цей баланс для розвитку.
- Загалом я почуваюся досить самотньо. Працюю в трьох країнах , цей постійний рух зменшив інтенсивність мого товариського життя, справив, що дружні стосунки стало важко підтримувати, вони стали більш поверхові. Навколо багато людей, які мене люблять і цінують, але — за винятком двох моїх найближчих друзів — в цьому немає інтимності.
- Найгірше , що жінка може зробити, це бути з кимось лише тому, що не хоче бути сама.
- Коли студенти запитували мене , які якості повинні бути у хорошого режисера, я відповідала, що існує три обовʼязкові риси: енергія, цікавість і терпіння. Зазвичай з віком вони витрачаються, енергія точно, хоча в мене її все ще досить багато, як для людини за сімдесят. Думаю, що мене тримає в тонусі інтерес до інших людей, світу, різних проблем, а також нових способів розповідати історії.
- У сучасному світі фільми стають все менш важливими. Коли я починала свій шлях , у 1960–1970-х роках, кіно насправді було «найважливішим з мистецтв», воно було інноваційним і, попри існування політичної й економічної цензури, випромінювало свободу. Сьогодні все по-іншому, до кіно майже нікому немає діла, критики та селекціонери фестивалів своїми виборами розірвали зв’язок між фільмами і глядачами. Так званого «кіно середини», тобто добре побудованих історій, зроблених експресивними митцями, але водночас доступних і привабливих, сьогодні практично не існує. Тепер такі цінності набагато простіше знайти в серіалах.
- Кожен глядач , залежно від своєї статі, досвіду та чутливості, входить іншими дверима, тому фільм в його очах виглядає по-різному.
- Актуальними для сучасного глядача є питання ідентичності , свободи, відваги й жертовності заради ідеї — а також ціни цієї жертовності, питання щодо боягузтва, що таке справжній героїзм, коли визнаний спільнотою герой чи люди без тоталітарного тиску так само легко йдуть на компроміси.
- Деякі історії мають у собі магію архетипу. Вони містять певну таємницю , пов’язану з людською долею, виборами, межею між волею та випадковістю. Коли в одній такій історії все це збігається, ця історія починає цікавити. Якщо у вас є хоч трохи вразливості, ви прагнете розгадати таємницю і сенс цих подій. Хочете розповісти про них, оскільки здається, що саме тоді цей сенс буде знайдено. Зазвичай його не знаходять, але сам процес пізнання виявляється захопливим.
- Ми не можемо дозволити урядам змусити нас замовкнути.
- Війна в Україні швидко мобілізувала людей на допомогу. Ми хотіли зробити щось добре. Аби було видно , що світ і спільнота таки мають сенс. Така потреба існує. Як і потреба того, щоб кіно пробуджувало емоції.
- Я прекрасно знаю , що кожна держава має право охороняти свої кордони, але також знаю, що жодна демократична держава не може допустити, аби на її кордонах гинули невинні, беззахисні люди.
- Голокост перетворився на своєрідний стереотип , який у певному сенсі прикривав правду про те, чим він був насправді. (…) Мусимо змінювати стереотипи, через які бачимо лише чорно-білу картину. Не всі жертви ангели. Звичайно, вони займалися сексом і не тільки.
- Я відчула , що настав момент у нашому і моєму житті, щоб говорити про важливе: про загрози, страхи й екстремальні вибори, з якими стикається людство й окремі особи. Питання, які я ставила собі у своїх фільмах про злочини ХХ століття, досі актуальні. Тут не йдеться про порівняння Голокосту з тим, що відбувається на польсько-білоруському кордоні, а про певну згоду та безпорадність усіх нас перед змінами й викликами, які ставить перед нами сучасність. Ця безпорадність породжує страх, агресію і не дає відповіді на питання, щó ми можемо зробити, аби зберегти нашу людяність. Зберегти те, що здається найбільшим досягненням Європи за останні пів століття: права людини, демократію, солідарність, повагу до кожної людини, право шукати своє місце на землі та гідне життя для всіх. Цілком очевидно, що ми з цим геть не впорались.
- Мені дуже залежало , аби показати все те, що раніше було приховане й оцензуроване. Я хотіла, щоб фільм мав максимальну достовірність.
