На відміну від конституцій Франції чи США, польський основний закон наділяє президента досить скромними повноваженнями. Виконавчу владу він мусить ділити з урядом, якому належать ключові компетенції. Така система захищала польську демократію, коли та відроджувалася після совєтського контролю, від зосередження в руках одного політика. З іншого боку, коли президент і уряд представляють політичні сили, що конкурують між собою, а політики проявляють погану волю, така система породжує постійне напруження й ускладнює управління державою.
Саме це нині відбувається в Польщі: через рік після вступу Кароля Навроцького на посаду президента (6 серпня 2025 року) між двома центрами влади й далі триває гостре протистояння.
Кароль Навроцький швидко вчиться — на цього наголошують навіть його опоненти. Він — амбітний й активний лідер, а стиль — у дусі Дональда Трампа — конфронтаційний. Як і обіцяв, він використовує кожну нагоду, щоб розширити свої повноваження як глави держави. Тому противники Навроцького вважають його узурпатором, який порушує Конституцію, тоді як тоді як прихильники захоплюються його силою та здатністю досягати поставлених цілей.
Стратегія Кароля Навроцького веде до гострого протистояння президента з урядом. Напруження у верхівці влади, з одного боку, віддзеркалює поділи в польському суспільстві, а з іншого — ще більше поглиблює наявну поляризацію між центристсько-проєвропейським і національно-консервативним таборами.
Після першого року президентства Кароль Навроцький має досить непогані рейтинги: позитивно його оцінюють 56 % опитаних (United Surveys by IBRIS). Та хоч би скільки глава Польщі повторював, що представляє весь польський народ, результати досліджень засвідчують, що 40 % опитаних налаштовані проти нього.
Кароля Навроцького іноді називають «ветоматом»: за перші 12 місяців президентства він наклав вето на 41 закон — більше, ніж будь-хто з його попередників за такий самий період. Закони, на які Навроцький накладає вето, добре показують, які теми є ключовими для нього та нової правиці, що дедалі більше витісняє традиційних консерваторів.
Як і чимало лідерів крайньої правиці у світі, президент Навроцький позиціонує себе як захисник свободи й союзник прихильників криптовалют. Як і очікувалося, він уже тричі накладав вето на підготовлені урядом правила регулювання криптовалютного ринку, які, на його думку, надміру жорсткі. Є, однак, і інший бік цієї історії: як наголошують представники уряду та оглядачі, керівник однієї з найбільших криптобірж Zondacrypto фінансово підтримував виборчу кампанію «Права і справедливості» та самого Навроцького.
Президент також наклав вето на визнання сілезької і вілямовської мови регіональними. За даними перепису населення, сілезькою вдома спілкуються майже пів мільйона поляків, а вілямовську ідентичність зазначило 85 людей, із них 10 вживають її у побуті. Навряд чи це когось здивувало: націоналісти, серед яких і президент Навроцький, послідовно виступають проти розширення прав меншин.
Крайнє протистояння двох центрів виконавчої влади ускладнює й відновлення судівництва, яке попередня владна команда серйозно послабила в межах своєї боротьби із системою та елітами. Як типовий представник нової радикальної, а не консервативної правиці, Навроцький критикує європейську кліматичну політику. І цього разу не за допомогою вето: за прикладом свого ідейного союзника, колишнього прем’єра Угорщини Віктора Орбана, він хоче провести з цього питання референдум.
Однак найгучніше вето за перший рік президентства стосувалося програми Євросоюзу SAFE, покликаної прискорити нарощення обороноздатності держав-членів Євросоюзу і розвиток європейської оборонної промисловості. Навроцький та його прихильники переконують, що SAFE загрожує небезпечним збільшенням боргового навантаження поляків. Критики президента відповідають, що заради власних політичних інтересів він ставить під загрозу безпеку країни.
2027 року в Польщі відбудуться парламентські вибори, в результаті яких праві можуть повернутися до влади. Однак Навроцький бореться не лише з опозиційним до нього урядом Дональда Туска — паралельно він веде другу кампанію: за лідерство в правому таборі. Після багатьох років домінування на правому фланзі польської політики позиції Ярослава Качинського похитнулися — не останню роль у цьому відіграє і його вік. Це розпочало боротьбу за політичну спадщину Качинського. Поряд із «Правом і справедливістю» дедалі більшої сили набирають радикальні угрупування, як-от «Конфедерація» (Кшиштофа Босака і Славоміра Менцена) та «Конфедерація польської корони» (Ґжеґожа Брауна). До того ж партія «Право й справедливість» розкололася, і Матеуш Моравецький створив власну фракцію.
Кароль Навроцький і Славомір Менцен. Джерело: Sławomir Mentzen / XКароль Навроцький став президентом завдяки підтримці «Права й справедливості», хоча ніколи не входив до цієї партії. Ідейно він представляє радикальніші сили правого флангу, а тому ближчий радше до «Конфедерації», з якою підтримує добрі відносини.
Після переїзду до Президентського палацу Навроцький став найвпливовішим політиком польської правиці. Його попередник Анджей Дуда політично був настільки слабким і залежним від Ярослава Качинського, що, тільки-но відійшов від президентських повноважень, перестав відігравати помітну роль у польській політиці. Навроцький — надзвичайно амбітний політик, тож можна припустити, що він ще довго залишатиметься одним із головних гравців польської політичної арени.
У руслі загальноєвропейських тенденцій президент дедалі більше зміщує польську політику в бік правих поглядів. Центристський уряд у Варшаві виходить із того, що не може надто рішуче протистояти правій хвилі, бо ризикує втратити підтримку суспільства й програти вибори. Тому кабінет Дональда Туска, виходячи з того, що не може надто рішуче протистояти правій хвилі, бо інакше програє вибори, відмовляється від досить прогресивних ініціатив, зокрема щодо легалізації цивільних союзів одностатевих пар. Деякі експерти застерігають, що така стратегія дає протилежний результат.
Конституція передбачає, що зовнішню політику Польщі проводить уряд, а президент представляє державу, однак Кароль Навроцький намагається розширити простір своєї влади. Через спір президента з урядом Варшава не має послів майже в 70 країнах — зокрема в Україні та США. Їхні обов’язки на місцях виконують тимчасові повірені у справах. Президент відмовляється підписувати призначення послів і сперечається з урядом щодо тлумачення Конституції. На думку критиків, він узурпує владу й порушує основний закон держави. Автори Конституції не подбали про запобіжники, які захищали б систему в разі такого гострого конфлікту між представниками влади. Чимало експертів і загалом громадян погоджуються, що систему розподілу виконавчої влади потрібно реформувати, однак за нинішньої глибокої поляризації змінити Конституцію практично неможливо: жоден із політичних таборів у Польщі не набирає на виборах достатньої підтримки, щоб здобути необхідні для цього дві третини голосів у парламенті. На тлі загальноєвропейського зростання популізму, зовнішня політика Польщі дедалі більше підпорядковується логіці внутрішньої політичної боротьби.
Кароль Навроцький пишається добрими відносинами з Дональдом Трампом, який справді підтримав його під час виборчої кампанії. Обох лідерів поєднує, зокрема, політичний стиль, побудований на демонстрації сили й образі альфа-самця, щоправда, Навроцький молодший і може з гордістю демонструвати свою спортивну фізичну форму. Крім того, їх об’єднує і політична ідеологія: це не консервативні політики, а представники сучасніших, радикальніших і агресивніших течій правого руху. Трамп обіцяє «знову зробити Америку великою», а Навроцький заявляє: «Передусім Польща, передусім поляки». Близькість до Трампа — хоча й не така велика, як у цьому переконує Навроцький, — є перевагою президента, адже добрі двосторонні відносини зі США мають для Варшави ключове значення через загрозу з боку Росії. Головні політичні сили Польщі одностайні в тому, що американська військова присутність у країні має бути якомога більшою. Суперечка точиться довкола іншого: чи повинна Польща водночас прагнути зміцнення Європейського Союзу і чи може ЄС також бути стратегічним гарантом польської безпеки. Нинішній уряд переконує, що для Польщі однаково важливі і Сполучені Штати, і європейські союзники. Президент Навроцький ставиться до Європейського Союзу скептично: до Polexit він, щоправда, не закликає, проте зосереджується на критиці політики Брюсселя та ідей поглиблення інтеграції. Така позиція зумовлена як ідеологічними, антиліберальними поглядами, так і поширеним серед правих переконанням, що ключову роль у безпеці Польщі відіграє американська армія, адже сама Європа надто слабка.
Кароль Навроцький і Дональд Трамп. Джерело: U.S. Mission to the EU / InstagramУ своїй промові з нагоди річниці президентства Кароль Навроцький повернувся до ідеї створення в Польщі «Форту Трамп». Ця ініціатива покликана потішити нарцисичне его Дональда Трампа й переконати його збільшити присутність американських військ у Польщі.
Навроцькому близька так звана ендецька (націонал-демократична) політична традиція, для якої як історично, так і нині характерне щонайменше скептичне ставлення до України та українців.
Нехай там [в Україні] убивають совєтів, які на них напали, — нас, поляків, це взагалі не обходить. Та в цьому українці завжди можуть розраховувати на нашу допомогу, бо там, де б’ють москаля, Польща допомагає, навіть якщо безпосередньо не бере участі в цій війні. Це стратегічний інтерес Польщі.
Тобто президент Польщі не ставить під сумнів надання військової підтримки Україні, але в інших питаннях провадить політику стриману щодо підтримки Києва та українців. Він називає це «приведенням відносин у відповідність до реалій» і звинувачує попередню польську владу в наївності щодо української влади.
На думку багатьох оглядачів, Навроцький — один із головних політиків, відповідальних за посилення антиукраїнських настроїв у Польщі. Ще кандидатом у президенти він ставив під сумнів можливість інтеграції України до НАТО та Європейського Союзу, а нині обіцяє заборонити в Польщі так звану бандерівську символіку — хоча досі не зрозуміло, які саме символи він має на увазі.
Разом із Володимиром Зеленським Навроцький відповідальний за найглибшу в історії двох держав кризу у двосторонніх відносинах. Почалося все з того, що президент України надав військовому підрозділу ім’я героїв УПА, що, зважаючи на контекст Волинського злочину, викликало в Польщі негативну реакцію. Президент Польщі пішов на ескалацію і безпрецедентно заявив про позбавлення Зеленського найвищої польської державної нагороди. Обидва постали як політики, здатні займати жорстку позицію щодо сусідньої держави, і здобули схвалення значної частини своїх суспільств.
Як свідчать дослідження Центру дослідження громадської думки (CBOS), поляки зазвичай сприймають Кароля Навроцького як твердого й рішучого політика, який керується власними цінностями, представляє передусім інтереси свого політичного середовища, стоїть на сторожі традицій і національних цінностей та має власне бачення розвитку країни. Водночас, на думку опитаних, Навроцький не є незалежним арбітром і не обстоює прав усіх меншин.
Символічно, що незадовго до річниці президентства Кароль Навроцький помилував найвідомішого польського футбольного ультраса — Пйотра Старуховича (прізвисько Старуха), якому було заборонено відвідувати стадіони. З погляду правих президент продемонстрував силу й став на захист людини, з якою система обійшлася несправедливо. Його противники переконані, що таким чином Навроцький віддячує футбольним фанатам, які його підтримували. Президент цілком у дусі сучасної політики не лише не боїться суперечок і скандалів, а й уміло використовує у власних інтересах медійний шум, який вони спричиняють. Кароль Навроцьктий уміє нав’язувати свій порядок денний. Противники дорікають йому за те, що він нишком вживає снюси, за сумнівні знайомства і вважають його негідним президентської посади. Прихильники ж бачать у ньому простого, але сильного хлопця із сусіднього подвір’я. Гордого поляка. Політика, який кидає виклик системі.
Перекладачка, редакторка Наталя Ткачик
.jpg?updatedAt=1786102762288&tr=w-600%2Ch-400%2Cq-65%2Cfo-center)
