«Чого стоїмо? Берімся до фільмування!» — цю коронну фразу кінорежисера Міхала Вашинського пам’ятали всі, хто з ним працював. Він не терпів марнування часу на знімальному майданчику, намагався все робити в темпі, жив на великій швидкості. Наче передчував, що в його розпорядженні є лише 60 років.
На екрані — лірична комедія «Волоцюги» (Włóczęgi) 1939 року. Потішні львівські батяри Тонько і Щепко опікуються осиротілою сусідкою, 17-річною Крисею. В одній зі сцен батяри виходять на площу Ринок і серед численних яток, з яких продається все на світі, співають «Tylko we Lwowie», що у львівській вимові звучить радше як «Tylku wy Lwowi».
У «Волоцюгах» ця пісенька композитора Генрика Варса на текст Емануеля Шлехтера пролунала вперше. А «батярський» дует Тонька і Щепка у виконанні акторів Генрика Фоґельфенґера та Казімєжа Вайди був знаменитий не лише з регулярних виступів на «Веселій львівській хвилі» — розважальній програмі Польського Радіо Львів, яка транслювалася на всю Польщу. Polskie Radio Lwów діяло від 15 січня 1930 року до 23 вересня 1939 року. Програма постала на базі студентських аматорських театрів у жовтні 1932 року. Спершу вона називалася Wesoła Niedziela, а від липня 1933 року виходила в етер під назвою Wesoła Lwowska Fala і невдовзі стала найпопулярнішою радіопрограмою Другої Речі Посполитої. Щепко і Тонько тоді вже були зірками комедійного фільму «Буде ліпше» (Będzie lepiej), який вийшов на екрани 1936 року, а у 1939 році, після «Волоцюг», працювали над третьою частиною «батярської» трилогії, картиною «Серце батяра», яку не вдалося завершити через вибух Другої світової.
Пісенька «Тільку ві Львові» перетривала зміни кордонів і державних устроїв, тобто міцно увійшла до традиції львівського міського фольклору. У 2002 році український композитор і співак Віктор Морозов випустив цілий альбом батярських пісень «Тільку ві Львові». Українізовану версію тексту титульної пісні створив львівський поет Богдан Стельмах.
І хоча ті українці, котрі цікавляться історією і культурою Львова, напевно пісеньку «Тільку ві Львові» чули (радше в адаптації Віктора Морозова), то про режисера «Буде ліпше», «Волоцюг», «Серця батяра» і багатьох інших картин Міхала Вашинського в Україні ширше почали говорити щойно в ХХІ столітті. Раніше шансів не було: в СРСР про польського емігранта не згадували, в Україні в перші два десятиліття незалежності — теж. Та й нині, будьмо відверті, він не дуже відомий по обидва береги Дніпра, хоча в останнє десятиліття справа таки рушила з місця.
У Польщі інша картина: його фільми регулярно крутить телебачення, а в кінозірок, яких він колись відкрив, досі є фан-групи в соцмережах. Але там режисер присутній лише прізвищем біля назви фільму. Широко про нього заговорили в 2017 році після успіху польсько-німецького фільму «Князь і дибук» режисерів Ельвіри Нєвєри і Пйотра Росоловського, нагородженого на престижному Венеційському кінофестивалі в конкурсі документального кіно. Але потім, як то часто буває, знову забули.
Хвороба: кінематограф
Одного разу Вашинського запитали, який фах він би обрав, якби не став кінорежисером. Він посміхнувся: адвокатом.
Але ж і режисером він вирішив стати не одразу. Спочатку бачив себе театральним актором. Наприкінці життя заявив одному колезі, що у Ковелі, де він народився і виріс у єврейській ковальській родині як Моше Вакс, не було кінотеатрів. Насправді сінематограф там був, натомість слова Вашинського свідчать про те, що він туди не ходив, бо не цікавився.
Те саме і в Києві, куди юний провінціал приїхав, «вилетівши» зі скандалом з ковельської єшиви (єврейського релігійного навчального закладу) в 1918 році. В місті з’явилася «Студія екранного мистецтва». «Основна мета студії, — йшлося в оголошенні про перший набір слухачів, — створення кадрів культурних діячів екрану: акторів, авторів, режисерів і т.д.». Однак Моше (Міша) Вакс віддав перевагу акторській студії при Польському молодому театрі, якою керувала Станіслава Висоцька.
1922 року Міша Вакс вступив до акторської школи у Варшаві, де тепер викладала та сама Висоцька. Засновник і художній керівник цієї школи Віктор Бєґанський, один з піонерів польського кіно, зняв зі своїми «школярами» повнометражний фільм «Заздрість». Молодий Вакс зіграв домашнього вчителя — роль невелика, але її помітили й позитивно відгукнулися газетярі. Здавалося б, який вдалий дебют! Які перспективи відкриваються! Але ні, плани юнака вже змінилися. Він «захворів» кінематографом, та на знімальному майданчику хоче бути не підлеглим, а командиром, себто кінорежисером.
Важлива деталь: зі своїми викладачами — Бєґанським, Висоцькою — Вашинський товаришуватиме протягом багатьох років, зніматиме у фільмах. І саме за порадою Бєґанського він узяв цей псевдонім, тобто із Моше Вакса перетворився на Міхала Вашинського. Так само не втрачав зв’язків із колегами по акторській школі, декого з них запрошував до себе на знімальний майданчик навіть через п’ять-шість років після завершення навчання.
Шлях у режисуру лежав через Берлін, тогочасну столицю європейського кіно. Бєґанський допоміг отримати там стажування. За два роки, повернувшись до Варшави, Вашинський легко увійшов у кіноіндустрію — ще не режисером, але асистентом. Молодого чоловіка, який у Берліні асистував Фрідріхові Мурнау, постановнику славетного фільму «Носферату. Симфонія жахів», та іншим відомим майстрам, охоче запрошували провідні польські кінорежисери. Міхал здобув славу найкращого в Польщі асистента. Знову успіх, але він хотів більшого: знімати власні фільми.
Актор Владислав Вальтер і режисер Міхал Вашинський, 1928. Джерело: Національний цифровий архів Польщі Зірка серед режисерів
Ще більшої слави він зажив як кінорежисер. Не тільки тому, що протягом 1929–1939 років зняв фільмів набагато більше, ніж його колеги — аж 40 повнометражних стрічок. Глядачі охоче йшли на його картини, бо знали, що на них чекає милий сюжет мелодрами або ліричної комедії, «зірки» в головних ролях та мелодійні пісні, які одразу стають шлягерами. Продюсери охоче запрошували Вашинського, бо його ім’я гарантувало касові збори.
Любили Вашинського й журналісти: він не відмовлявся від інтерв’ю, охоче запрошував на знімальний майданчик, натомість демонстрував представникам преси не так реальні зйомки, як спеціально підготовлене шоу: в павільйоні «раптом» з’являлися музичні інструменти, на яких композитор Генрик Варс (який «випадково» чомусь завітав на зйомки) виконував нові пісні, але також хіти з минулих фільмів, «зірки» екрану люб’язно роздавали інтерв’ю, терпляче позували для фоторепортерів — щасливі акули пера роз’їжджалися по своїх редакціях і натхненно строчили репортажі про те, як весело фільмує Вашинський. А тим часом на знімальному майданчику вже починалася справжня робота.
Актори просто обожнювали свого режисера, що трапляється не так часто.
У Вашинського я грала в чотирьох фільмах. В перший день зйомок вмирала від страху, Міхал Вашинський — це була справжня зірка серед режисерів. Але швидко виявилося, що він є премилою і добросердою людиною. Атмосфера панувала переважно сімейна, бо він любив своїх акторів. Дбав про нас. Не кричав на знімальному майданчику, був спокійний, зібраний, організований. Працювали ми дуже швидко, майже без дублів.
Міхал не поспішав розкривати секрети свого успіху. А вони складалися з двох речей. По-перше, він працював швидко. Знімальний період, найдорожчий у кіновиробництві, бо саме тоді сплачують «зіркам» гонорари (розмір залежить від кількості знімальних днів), у Вашинського завжди був коротким і відносно недорогим. По-друге, у кожному фільмі він дивував глядачів: то першим з поляків поїде фільмувати в Африку, то зніме першу в країні спортивну комедію, то запросить на головну роль красуню з Таїті (теж уперше), то першим екранізує щойно виданий сатиричний роман «12 стільців», то перенесе на польський ґрунт сюжет гоголівського «Ревізора», то зробить повнометражний фільм мовою їдиш. Його 40 фільмів — це майже стільки ж творчих знахідок та піонерських рішень.
Актор Ромуальд Ґєрасінський (перший ліворуч), режисер Міхал Вашинський (третій ліворуч), продюсер та актор Стефан Ґуланіцький (праворуч). Джерело: Національний цифровий архів ПольщіНова географія життя
Його dolce vita закінчилося 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу. Вибухнула Друга світова війна. Відомий кінорежисер став біженцем від нацистів, що наближалися до Варшави. Але 17 вересня Польщу атакувала Червона армія, і Вашинський опинився в радянській зоні окупації. Освоїв новий фах, ставши театральним режисером у Львові, та світлом рампи тішився недовго: його «взяли» агенти НКВС. І то ще добре, що вгатили не вищу міру, а «лише» подорож до сталінського ГУЛАГу.
Хоч як дивно, напад Німеччини на СРСР у червні 1941 року врятував Міхалу життя. «Непереможна» Червона армія стрімко відступала, і переляканий Сталін згодився на амністію та мобілізацію засуджених поляків. У такий спосіб Міхал Вашинський став капралом Польської армії генерала Владислава Андерса, яка формувалася на Уралі. Заснував і очолив фронтову кіностудію, тобто опанував чергову професію: режисера-документаліста.
Фільмував бойовий шлях армії Андерса, яка завдяки протекції Вінстона Черчілля залишила Радянський Союз, відтак пройшла через Іран, Ірак, Близький Схід. В Італії взяла участь у штурмі монастиря Монте-Кассіно, розташованого на крутій горі — німці перетворили його на неприступну фортецю, яка контролювала дорогу на Рим. Фіналом тривалої битви став польський прапор, який першим замайорів над захопленим монастирем. Це найбільша перемога польської зброї у Другій світовій. Саме кіногрупа Вашинського зняла унікальні кадри цього штурму, що їх і досі використовують у багатьох фільмах і телепередачах.
По війні він не міг повернутися до Польщі, яка опинилася під контролем Кремля. Ймовірність повторної мандрівки до ГУЛАГу лякала. Він став італійським кінорежисером. Зняв «Велику дорогу», з якої у широкий світ пішла пісня «Червоні маки на Монте-Кассіно» (написана одразу після штурму, але стала відомою саме з фільму). Поставив «Незнайомця з Сан-Марино» з кінозірками Анною Маньяні та Вітторіо де Сіка і... відчув, що вкотре слід змінювати фах. В Європі починалася ера неореалізму, але до цього нового кінематографу він не мав жодного інтересу.
Голлівуд в Європі
Продюсером американських фільмів у Європі він став несподівано. Американці виявили, що знімати у повоєнній Італії дешевше, ніж у США. Тому шукали людину, яка б могла допомогти з організацією зйомок і залагодженням усіх формальностей у невідомій їм країні. Вашинський виявився ідеальним кандидатом, адже добре відчував потреби знімальної групи, розумів, які можуть знадобитися локації і яку техніку необхідно знайти.
Першим фільмом за його участі як виконавчого продюсера був «Quo vadis» режисера Мервіна Лероя за романом Генрика Сенкевича. Результат перевершив очікування: замість 12 мільйонів доларів витратили 7,5 мільйона, а в прокаті фільм лише протягом першого року зібрав понад 21 мільйон, завоювавши також два «Золоті глобуси» й отримавши вісім номінацій на «Оскара».
Плакат фільму Quo vadis. Джерело: пресматеріалиВідтак попит на європейські послуги Вашинського злетів угору. Він бере участь у романтичній комедії «Римські канікули» Вільяма Вайлера (витратили 1,5 мільйона доларів, прокат приніс 12 мільйонів і 10 номінацій на «Оскара»), драмі «Босонога графиня» Джозефа Манкевича та інших — нині ці стрічки є класикою світового кіно.
Але поворотним моментом у його продюсерській кар’єрі стало знайомство з родичем Льва Троцького — Самуелем Бронстоном. Власник невеличкої американської кінофірми, він був ображений на Голлівуд, де в нього не склалося, і шукав способи створити альтернативу в Європі. Вашинський з його кінематографічним досвідом і європейськими зв’язками був для Бронстона просто знахідкою. Але і він був знахідкою для Вашинського, який з позиції виконавчого продюсера піднісся до компаньйона Бронстона.
Інвестором амбітного проєкту виступив П’єр Семюел Дюпон ІІІ, представник однієї з найбагатших родин у світі, віцепрезидент гігантської хімічної компанії, заснованої його прапрадідом. Ухвалили будувати «європейський Голлівуд» в Іспанії, де кліматичні умови подібні до Каліфорнії, натомість ціни є нижчими в десятки разів.
Смерть на піку
У «європейському Голлівуді» кіновиробництво очолював Міхал. Тепер він почувався наче риба у воді: робив той кінематограф, який хотів, тобто високобюджетні видовищні історичні драми з розкішними костюмами, гігантськими декораціями, багатотисячними масовками тощо. Приміром, для фільму «Ель Сід» пошили понад 10 тисяч костюмів, виготовили 40 тисяч стріл, 800 булав, 500 кінських сідел, сотні шкіряних курток з металевими заклепками, а для участі в масовці запросили 7 тисяч осіб. Міхал особисто обрав для зйомок найшляхетніші замки Іспанії, Португалії та Великої Британії. Прем’єра фільму відбулася в Лондоні за участі членів англійської королівської родини.
Марнотратство? Ні, Міхал знав, що робив. Тригодинний блокбастер зібрав у прокаті протягом першого року 35 мільйонів доларів, а протягом наступного — ще 15 мільйонів. Тобто перевершив витрати на виробництво ледь не в сім разів. Його купили 24 країни!
Тепер Вашинський розпоряджається астрономічними сумами — приміром, бюджет «Падіння Римської імперії» сягнув 44 мільйони доларів. Він запрошує на знімальний майданчик найбільших зірок світового кіно — від Софі Лорен і Ави Ґарднер до Алека Ґіннеса й Омара Шаріфа.
Він став одним з найвпливовіших продюсерів світу. Далі в світі кіно підніматися просто не було куди. І Вашинський помер. У ресторані під час обговорення чергового фільму. Серце.
Редакторка Наталка Римська
