Ципріян Каміль Норвід, 1871. Джерело: ВікіпедіяПередусім варто знати, що Норвід був не тільки поетом. Він також писав драми (які успішно ставилися в театрах), прозу й есе, а ще славився як живописець, скульптор і графік.
Народився митець 24 вересня 1821 року в селі Ляскові Ґлухім За 40 км від Варшави., а юність провів у Варшаві, де навчався живопису. У віці 21 року Норвід виїхав за кордон і більшу частину свого життя провів у Парижі. Він так ніколи й не повернувся до Польщі, що наклало відбиток на його поезію. Жив у злиднях, перебиваючись тимчасовими заробітками й намагаючись продавати власні художні твори. Певний час Норвід відсидів у в’язниці через політичні справи. Це був короткий, але руйнівний для його здоров’я період.
У Парижі Норвід обертався в колі польської еміграції серед таких знаменитостей, як Фридерик Шопен, Адам Міцкевич і Юліуш Словацький. І все ж митець був змушений виживати на межі бідності.
Єдиний відносно кращий період його біографії — перебування в Америці, де, на свої подив і радість, він дуже добре заробляв у графічній студії. З відсиланням до цього етапу його життя у польській мові навіть з’явився усталений вираз: «працює, як Норвід» — себто важко, але успішно, плідно. Однак на звістку про Кримську війну митець повернувся до Європи — і водночас до годування злиднів на паризьких вулицях.
Зле, зле, завше і всюди.
Прошиває нам груди
чорна нитка. Справіку й донині.
Кожну посмішку крає,
і в зітханні вона є,
у молитві, у гімні, в сльозині. Переклад Леоніда Череватенка.
Норвід, безсумнівно, був диваком і відлюдником. Проте вів жваве листування, яке пізніше допомогло дослідникам творчості митця в аналізі й трактуванні його світогляду.
Фінансові проблеми та глухота, яка прогресувала, призвели до того, що Норвід потрапив у Дім святого Казимира — притулок для вбогих польських ветеранів і сиріт. Там він і помер 23 травня 1883-го. Через кілька років після похорону його останки перенесли до спільної могили на польському кладовищі в Монморансі. 2001 року землю з могили Норвіда перевезли в Польщу й помістили в крипті національних пророків у Вавельському соборі.
У певному сенсі Норвід передбачив свою долю, відчув, що його час прийде пізніше.
У вірші «Що ти Афінам зробив, Сократе?..» поет перелічує багатьох геніїв, якими нехтували за життя і яких помітили тільки після їхньої смерті. Норвід спершу звертається до Сократа, якого сучасники отруїли і якому зараз зводять пам’ятники. Відтак згадує Колумба, Косцюшка і Міцкевича, звертає увагу на певну схожість: сучасники недооцінювали їх протягом життя, а їхні заслуги по-справжньому відкрили вже наступні покоління. Чи не пророцтво?
Що те знаття і хто і в що загорне?
Де і коли? Яким засиплють квітом?
Твою труну відкриють ще повторно… Переклад Івана Драча.
Невже романтик?
Про Норвіда говорять як про поета-романтика, одного з чотирьох найбільш важливих польських митців того періоду. Але насправді він випереджав свій час, тому після смерті митця його називали суддею тієї епохи, поетом межі Романтизму і Позитивізму. Без сумніву, він розумів необхідність певного оновлення польської літератури. Мабуть, тому Норвіда відкрили вже після його смерті, в період «Молодої Польщі» Епоха в історії польської культури, що тривала водночас і суголосно з епохою європейського модерну (1891–1918 роки). — коли з’явився інший, ближчий йому підхід до поезії.
Проте, звісно ж, у творчості митця є чимало віршів, які підтверджують його приналежність до групи романтиків.
За краєм тим, де хлібини окраєць
на землю кидати грішно й не гоже —
це ж дар із раю, —
тужу, мій Боже. Переклад Наталі Ткачик.
Це, либонь, найвідоміші рядки Норвіда. Рядки, які люди цитують щоразу, коли хочуть наголосити на польській ідентичності. Рядки, що спадають на думку завжди, коли ми змушені викинути скибку хліба. Слова — камертон сумління. «Моя пісенька II» — історія великої туги.
За краєм тим, де гріхом є і лихом
лелечі гнізда паплюжить вороже —
це ж спільна втіха, —
тужу, мій Боже. Переклад Наталі Ткачик.
Цікаво, що хоча всі знають ці слова, рефрен «Тужу, мій Боже…» часто плутають з іншими рядками романтичного вірша «Сумно мені, Боже» Юліуша Словацького.
«Гіркий цей хліб, польськість»
Незважаючи на ностальгію за Польщею, Норвід нещадно критикував поляків. Він бачив наші національні вади і не боявся говорити про них. Зокрема, писав про поляків як про чудовий народ, але нікчемне суспільство («ми — не суспільство»). Вказував і на нашу національну пиху: «Поляк — це велет, але людина в поляку — карлик...»
Норвіда завжди недооцінювали й навіть зараз він недостатньо помічений. Я вважаю, що він був насамперед видатним інтелектуалом і знавцем людини, поляків. Він був непопулярний, оскільки часто критикував наші національні вади (як і Віткаци й Ґомбрович).
Норвід це усвідомлював. Тому й написав: «Хто говорить правду, той пожинає тривогу». Також запитував:
Чи той птах гидить у гніздо, що в нього гидить,
чи той, що не дає про це сказати?
Неначе Норвід шукає відповіді, чи то він робить щось неправильно, бо критикує, чи, може, все ж ті, хто йому за це дорікають.
У збірці есеїстики «Думки про Польщу і поляків» він пішов іще далі. «Поляки нікого ніколи не оцінювали й не цінували — ніколи!»
Я з того народу, де вже близько ста років кожна книжка з’являється занадто пізно, а кожен учинок — занадто рано. Якщо тільки це виправити, можна врятувати країну.
Цими словами поет засуджував польську імпульсивність і нездатність продумати кроки, перш ніж їх зробити.
То й не дивно, що сучасники дуже боляче сприймали його слова. По суті, вони повинні бути болючі й сьогодні, адже це й досі надзвичайно точний діагноз.
З усіх речей на світі зостануться лиш дві,
дві тільки: вірші і добро... нічого більше Переклад Наталі Ткачик.
Досі живий
Сучасники вбачали в Норвіді нещасливця, і таким він постає зі спогадів очевидців. До постаті (і творчості) Норвіда можна знайти відсилання у творах інших великих польських поетів та бардів. Скажімо, Яцек Качмарський у своєму вірші «Останні дні Норвіда» використовує цитату з поезії відомого митця «призначення краси — творити чари».
Краса покликана нас захоплювати,
не знаю краси над красу батьківщини, — співає Качмарський.
Далі в пісні є нагадування про скромне, проте з власного вибору, життя письменника:
Скоцюрблі пальці і вино геть згіркло,
на рукавиці грошей недостатньо.
Думки замерзли і не поспішають,
а власне через них й заради них же
у злиднях помираю…
Присвячена Норвіду пісня є й у репертуарі гурту Budka Suflera.
Мигтіння свіч,
об мармур стук копит,
і на щиті твій меч, —
такий намріяв похорон собі ти.
Тебе ж простенько винесли із дому,
ти був іще самотніший, і теж
дудніли груди, груди глини
на тихім Пер-Лашез.
Та не помер ти, ти живий,
ти смерті непідсилий.
Сиджу супроти ночі —
із думкою твоєю сам на сам,
з-поміж рядків глядять на мене
твої очі
і чистотою серця
судять нас,
бо не помер ти, ти живий,
ти смерті непідсилий.
Константи Ільдефонс Ґалчинський простим чином показав різницю між поезією Норвіда (похмурою) та Словацького (яснішою):
Вбирав тебе у темні барви Норвід,
Словацький же ж закутував в блакить
(Слова вірша, адресовані Варшаві)
Він теж писав: «І також їхав на коні Норвід, Ципріан Каміль, занурений в думи».
А Віслава Шимборська навіть привнесла у польську мову вислів «важкі норвіди» (у вірші «Авторський вечір») — на окреслення важкої долі (кожного) поета:
Поетом бути, не боксером,
з довічним вироком на норвіди тяжкі,
за браку мускулів демонструвати світу
шкільну програму майбуття — в найкращім разі,
о Музо. Переклад Андрія Савенця.
Вірші Норвіда популярні, зокрема, й тому, що покладені на музику і часто звучать. Наприклад, «Жалобна рапсодія пам’яті Бема» у виконанні Чеслава Нємена 2021 року була внесена до списку польських музичних творів усіх часів від «Радіо 357» (113 позицій).
Ця пісня, написана в ритмі жалобного маршу, — данина пошані герою Листопадового повстання 1830–1831 років і Весни народів. Поет, вдаючись до поховального урочистого стилю, описує важливу подію в долі надзвичайного героя.
Це велика література, в якій сказано все, що для нас найважливіше. Те, що Норвід говорив у ХІХ столітті, залишається актуальне і в столітті ХХІ-му.
Але Нємен — не єдиний, хто співав цю пісню. Не менш популярне, наприклад, виконання гурту Homo Twist, зокрема його лідера Мацєя Маленьчука.
Покладені на музику й найпопулярніші слова Норвіда — «Моя пісенька II», яку ми вже цитували. Її виконували, окрім Нємена, Стан Борис і Пшемислав Ґінтровський.
* * *
Норвід писав про все, що важливе для людини.
Із сьогоднішньої перспективи життя Норвіда видається важким і нещасливим, проте, схоже, сам митець зробив для себе такий вибір. Інакше його творчість була б геть іншою.
«Хоч Норвід і помер понад сто років тому, він — поет нашого часу», — слушно пише у своїй книзі літературознавець Станіслав Фальковський, називаючи поета гладіатором правди «Gladiator prawdy: Norwid — poeta naszych czasów», укр. «Гладіатор правди: Норвід — поет нашого часу»..
Переклала Жанна Слоньовська
