Два президентські терміни в Польщі — ціла політична епоха. У серпні 2015 року, коли Анджея Дуду вперше обрали президентом Польщі, господарем Білого дому був Барак Обама, в Берліні правила Анґела Меркель, а Європа переживала першу серйозну міграційну кризу. У Польщі Ева Копач очолювала коаліційний уряд Громадянської платформи (ГО) та Польської селянської партії (ПСП). Україна оговтувалася після революційних струсів попередніх років і російської анексії Криму, а також боролася з сепаратизмом на Донбасі, інспірованим Москвою. І тільки в Кремлі тоді сидів (і досі сидить) Путін.
Президентура Анджея Дуди тривала десять років. Його перемога на виборах 2015-го додала вітру у вітрила правим силам. Згодом до влади прийшла партія «Право і справедливість» (ПіС), яка правила країною впродовж наступних восьми років, перемагаючи вибори за виборами.
Анджей Дуда під час інавгурації, 2015. Джерело: Andrzej Duda / FacebookНа початку своєї першої президентської каденції Анджей Дуда обіцяв, що буде президентом усіх поляків — незалежно від того, які в них політичні погляди. Однак пізніше, вже за правління «Права і справедливості» він заробив собі репутацію «президента ПіСу». Хоча насправді його відносини і з партією, і з її головою Ярославом Качинським складалися по-різному, часто вони були дуже складними й напруженими, особливо за другої каденції Дуди. Десять років — досить багато часу, щоб встигнути зробити достатньо й увійти в історію. Чи вдалося це Анджею Дуді? Радше ні.
Перші вісім років президентства Дуди характеризувалися, зокрема, його залежністю від власного політичного середовища, тобто ПіСу, а два останні — невгамовним конфліктом із урядом Дональда Туска.
У це десятиліття також відбулося чимало важливих міжнародних подій, які ще довго відлунюватимуть у світі. Попри безсумнівні намагання Анджея Дуди перетворити Польщу на одну з країн-лідерок Європи, йому це не вдалося — передусім через безперервні конфлікти з тією ж Європою. І через те, що сам він так і не звільнився від багажу мислення про світ із обмеженої перспективи сповненої конфліктів польської внутрішньої політики.
Перед офіційним завершенням президентських повноважень Анджея Дуди в Польщі провели опитування громадської думки, яке показало, що лише 44 % респондентів оцінило його президентуру позитивно. З них 17 % задекларувало, що діяльність президента була «однозначно доброю», а 27 % — що «радше доброю». Однак половина учасників дослідження (50 %) виразила невдоволення: 34 % оцінило дві проминулі каденції «однозначно погано», а 16 % — «радше погано».
Анджей Дуда під час засідання Сейму, 2025. Фото: Марек Боравський / KPRP / Andrzej Duda / Facebook Сьогодні, коли Анджей Дуда йде з посади, світ уже не той, що раніше. У Білому домі урядує Дональд Трамп. За польським кордоном триває повномасштабна війна, а Росія становить реальну загрозу для Польщі та Європи. ЄС переживає чергові кризи. У політичному світі набирають сили різноманітні популізми та націоналізми, а в багатьох країнах вони навіть диктують свої правила. А світ лише пристосовується до нових обставин: дедалі більшого відсторонення США та зростання впливу Китаю. Крім того, глобальну свідомість глибоко тривожать загрози, спричинені пандемією коронавірусу, війнами (в Україні та на Близькому Сході), міграціями та стрімким розвитком технологій, зокрема штучного інтелекту. Анджей Дуда як глава держави радше не підготував поляків до цих викликів. Він частіше плив за течією суспільних страхів, використовуючи їх із політичною метою, ніж намагався їх подолати. Його зовнішня політика не відзначалася великим розмахом.
Варто однак відзначити ініціативи, спрямовані на зміцнення позицій Польщі в регіоні, зокрема Ініціативу трьох морів — концепцію тісної співпраці держав Центральної та Південної Європи, від Таллінна до Атен, із залученням України та Молдови. Дуда будував добросусідські відносини з Литвою, загалом із країнами Балтії, й від самого початку багато інвестував у відносини з Україною. Він ніколи офіційно не зустрічався з Путіним і не здійснив жодного візиту до Росії.
Дипломатичною віссю президентства Анджея Дуди були відносини зі США. Він будував їх з адміністрацією Барака Обами, Дональда Трампа, Джо Байдена і знову Трампа. Найбільше позитивних емоцій він виявляв щодо Дональда Трампа і навіть називав республіканського президента своїм другом. В історію ввійшла невдала фотографія Дуди, який у неприродній позі підписує документи біля столу, за яким у кріслі сидить Трамп. Ця світлина польського президента з візиту в Білому домі 2018 року стала символічною. На жаль, у негативному розумінні: вона показувала підрядність польського президента щодо Трампа.
Анджей Дуда і Дональд Трамп підписують документи. Джерело: Donald J. Trump / X Свій перший офіційний візит Анджей Дуда наніс до Берліна, хоча раніше робочо відвідав Таллінн. Найчастіше Дуда відвідував Сполучені Штати, але багато поїздок здійснив також в Україну.
Україна стала полем найбільшої й чи не найважливішої дипломатичної баталії Анджея Дуди.
Ще під час своєї першої каденції він дотримувався виразно антиросійського курсу, основу якого становили три ключові теми: Смоленська катастрофа (авіатроща Ту-154M 2010 року, в якій загинули президент Лєх Качинський та багато урядовців, політиків й інших діячів), боротьба з російським імперіалізмом і протидія російській історичній політиці. Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Дуда опинився в центрі діяльності, спрямованої на підтримку боротьби українців. Ми всі пам’ятаємо сповнений емоцій візит польського президента до Києва 22 травня 2022 року — перший після початку повномасштабної війни. А також його полум’яну промову, виголошену у Верховній Раді.
Анджей Дуда виголошує промову у Верховній Раді України. Фото: Якуб Шимчук / KPRP / Andrzej Duda / Facebook
Сьогодні українці, захищаючи свою батьківщину, захищають теж решту Європи, зокрема, Польщу від російського імперіалізму. Підтримуючи Україну та українців, я дію в інтересах своєї країни та своїх співвітчизників. У наших спільних інтересах.
Анджей Дуда часто називав Володимира Зеленського своїм другом — навіть після непорозумінь між Польщею й Україною з приводу імпорту українського зерна до Польщі. Дуда багато разів закликав підтримати Україну на форумі ООН.
Ми підтримували, підтримуємо й будемо підтримувати Україну в боротьбі за свободу!
Анджей Дуда також застерігав від російського імперіалізму, виступав з ідеєю спорудження санітарного кордону довкола Росії та й загалом багато інвестував у політику підтримки України.
Анджей Дуда і Володимир Зеленський у Варшаві, 2023. Фото: Марек Боравський / KPRP / Andrzej Duda / Facebook Після повторної перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США Анджей Дуда гасив емоції та стверджував, що Трамп принесе мир. Так само було під час і відразу після останніх президентських виборів у Польщі. Адже під час своєї кампанії Кароль Навроцький, якого підтримувала партія ПіС, заявляв, що не бачить України в НАТО, допоки не будуть вирішені історичні суперечності між Польщею та Україною. З подібним скепсисом він висловлювався і щодо потенційного членства України в Євросоюзі. Загалом кампанія «громадянського» кандидата базувалася на принципах, протилежних політиці Анджея Дуди, — зокрема на загостренні антиукраїнської риторики. Коли Навроцький переміг, Дуда зазначив, що переконуватиме його по-іншому поглянути на відносини з Україною.
Чи вдасться йому переконати нового главу держави? Навряд. І Анджей Дуда повинен це розуміти, адже він сам під час своєї президентури був заручником політики ПіС — через баталію лідера партії Ярослава Качинського за контроль над польськими судами. Таким чином Дуда вплутався в багаторічну боротьбу з європейськими судами і ЄС загалом. Під час цієї баталії звучали різні, подекуди гострі слова. Анджей Дуда критикував Євросоюз за його міграційну політику, ідеологію рівності, а також підхід до енергетичної системи, наголошуючи на суверенності Польщі.
Варто, однак, зазначити, що Анджей Дуда інколи чинив наперекір Ярославу Качинському. Зокрема, він так і не підписав проєкту реформи судової системи, який форсувала «Право і справедливість». Не підтримав ідеї вимагати від Німеччини репарацій за Другу світову війну. А також звільнив відповідальну за пропагандистський характер Польського телебачення особу.
Дуда дотримувався традиційної польської зовнішньої політики, орієнтованої на США, підтримку України та зміцнення системи безпеки у відповідь на загрозу з Росії.
І не раз у цьому покликався на «спадщину Лєха Качинського».
Анджей Дуда і Кароль Навроцький. Фото: Марек Боравський / KPRP / Prawo i Sprawiedliwość Myślenice / FacebookІ якщо Кароль Навроцький дійсно дистанціюється від України, як обіцяв під час виборчої кампанії, це фактично знівелює зовнішньополітичну спадщину Дуди. Якою мірою — ще побачимо, але вже зрозуміло, що впродовж найближчих двох років до парламентських виборів і Навроцький, і ПіС будуть загравати з чималим націоналістичним електоратом. А отже, задля інтересу партії й вищих рейтингів вони можуть широко вдаватися до такої приємної для вуха цього електорату націоналістичної й антиукраїнської риторики. За десятилітнє перебування Анджея Дуди на посаді емоції поляків такого типу не були маргіналізованими — навпаки. Постійне балансування Дуди між інтересами його політичного середовища й ПіС з одного боку й раціонально усвідомленими державними інтересами з іншого не дало президентові змоги зробити того, чого він прагнув у зовнішній політиці. Нагоди для цього були — і не раз: Європа переживала переломні моменти, у світі відбувалися динамічні зміни, а польська економіка перебувала у найкращому стані за всю свою історію.
Великі виклики й проєкти, однак, були затьмарені характером польської внутрішньої політики — зокрема замкненістю й зосередженням на боротьбі з опозиційним табором.
Те, що вже прозвучало у виборчій кампанії наступного президента Польщі, суперечить ключовим засадам східної політики Анджея Дуди. Водночас саме президентура Кароля Навроцького дає Анджею Дуді певну надію: на її тлі він може ввійти в історію як цілком раціональний і поміркований президент, що керувався високими ідеями.
Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик
