На жаль, Міцкевич не залишив мемуарів і ніхто з його сучасників не написав про нього книжку, але ми можемо дізнатися більше про життя поета, якщо уважно вчитаємося в його твори: у них чимало автобіографічних мотивів. Чим іще, крім літератури, жив автор «Дзядів» і «Пана Тадеуша»?
Передусім Міцкевич як патріот був задіяний у національно - визвольній боротьбі. Правда, поету закидали, що він не взяв участі в Листопадовому повстанні 1830–1831 років — в цей час він перебував за кордоном і не зміг приїхати на батьківщину. Та ще задовго до повстання він «боровся словом» і був за це покараний.
Навчаючись у Вільні (сучасний Вільнюс) у 1817–1819 роках, Міцкевич вступив у дві заборонені царем організації: Товариство філоматів і Союз філаретів. Філомати були таємними «шанувальниками знань», а філарети називали себе «шанувальниками чеснот». Діяльність у Товаристві філоматів закінчилася для поета арештом: він пів року відсидів у вʼязниці, облаштованій у Віленському монастирі, після чого 1824-го його засудили й заслали вглиб Російської імперії. Що цікаво, при цьому Міцкевич, як і раніше, міг працювати вчителем і мав право вибирати місце проживання: упродовж трьох років він викладав у Криму, Петербурзі, Москві та Одесі. Саме в цей період польський поет потоваришував із Алєксандром Пушкіним.
1829 року Міцкевич виїхав у Західну Європу, а коли йому не вдалося прорватися в охоплене повстанням Королівство Польське, він так і залишився в еміграції. Почалися багаторічні поневіряння.
За своє життя Міцкевич понад 40 разів змінював місце проживання: мешкав у Німеччині, Швейцарії, Італії і навіть Парижі, де провів понад 20 років. Там поет викладав в університеті (на його лекції ходила, зокрема, Жорж Санд) і там закінчив «Дзяди» і створив «Пана Тадеуша».
З дитинства Міцкевич полюбляв гуляти кладовищами і руїнами, добре знав історію та філософію (це, а також його тюремний період змальовано в «Дзядах»), був шанувальником Наполеона Бонапарта, а серед його численних професій була, скажімо, робота бібліотекарем. 1848 року Міцкевич був на аудієнції в папи Пія IX, проте з часом відвернувся від Церкви. Натомість він захоплювався масонством і, на думку деяких істориків, ще з початку 1820-х років належав до масонської ложі й навіть мав ступінь підмайстра. А ще поет цікавився кабалою, про яку йому багато розповідала бабуся.
Та найбільшим секретом Полішинеля була нестримна пристрасть Міцкевича до жінок.
За натурою Міцкевич далеко не був святенником чи аскетом: від батьків і дідів він успадкував пристрасний і мстивий темперамент, запальний і надміру романтичний.
Найбільшим коханням Міцкевича була Мариля Верещак, батьки якої наприкінці 1820-х не погодилися на її одруження з поетом, позаяк уже підібрали для доньки іншого нареченого. Однак це не завадило їхньому роману й згодом Мариля часто згадувалася у творчості Міцкевича.
Поет створив сімʼю 1834 року в Парижі, його дружиною стала Целіна Шимановська. У подружжя народилося шестеро дітей — дві дочки й чотири сини. Улюбленицею поета була старша дочка, Марʼя, зате син Владислав пізніше став біографом батька, видавцем його творів і засновником музею Міцкевича в Парижі. Ходили чутки й про позашлюбну доньку, яку поетові нібито народила вихователька його дітей.
Звання найбільшого польського поета періоду Романтизму Міцкевич поділяє з Юліюшем Словацьким. Взаємна неприязнь класиків, схоже, стала притчею во язицех, проте насправді саме Словацький недолюблював Міцкевича.
Міцкевич імпровізував, але доволі слабо, а виглядав, як справжній Міцкевич — запущений і неохайний, у незугарно зав’язаному шарфі, як обідранець, із помнутим коміром сорочки і в засмальцьованому фраку, липкому від бруду.
Далі, зокрема, дізнаємося, що по-французьки Міцкевич «говорив скрипуче, наче кіт дряпав кігтем по склу». Однак в тому ж таки листі Словацький згадує, що вони в розмові обмінювалися компліментами, а не образами.
Найімовірніше, вони були знайомі з дитинства: Міцкевич, старший від Словацького всього на кілька років, згадував їхню зустріч у домі друзів сімʼї. Вже у доволі зрілому віці 25 грудня 1840 року вони перетнулися в будинку письменника і книговидавця Еустахія Янушкевича на вулиці Ешод де Сен-Жермен, в VI окрузі Парижа. Про цю зустріч ходили легенди; за вечерею обидва поети виголосили імпровізовані промови — свідки згадують, що вони були неперевершені в красномовстві! Сьогодні Міцкевич і Словацький покояться в крипті національних пророків на Вавелі — у тій, де також увічнені Ципріян Каміль Норвід і Фридерик Шопен.
Міцкевич помер 1855 року в Константинополі, куди поїхав створювати Польський легіон для боротьби з російським імператором. Офіційні джерела причиною смерті називають холеру (тоді саме була епідемія), проте не виключено, що поета отруїли мишʼяком. Спочатку Міцкевича поховали в Парижі й тільки через кілька десятків років його прах перевезли в Польщу. Памʼятники польському національному пророку, а також вулиці й площі, названі його іменем, можна зустріти в багатьох містах і на батьківщині поета, і по всьому світу.
Переклала Наталя Ткачик
