1989 року , в першому некомуністичному (з часів Другої світової війни) уряді прем’єра Тадеуша Мазовецького Лєшек Бальцерович спершу готував, а потім запроваджував економічну реформу, яка стала фундаментом сучасної Польщі. Той «план Бальцеровича» з часом почали називати шоковою терапією, позаяк велетенські економічні зміни відбулися у Польщі блискавично. Бальцерович був віцепрем’єром і міністром фінансів усього 800 днів.
Тож , по суті, це була революція, причому єдина у своєму роді. Бальцеровича прийняти посаду міністра фінансів (спершу він вагався) спонукала важлива думка. Він зрозумів, що може взяти участь у протистоянні виклику світового масштабу: ще ніхто ніколи не перетворював соціалізм на капіталізм!
З перспективи років ми бачимо , що Лєшек Бальцерович став одним із перших поляків, хто зіткнувся з величезним гейтом, як би ми назвали це сьогодні. Нападки на політика були надзвичайно жорсткі. «Бальцерович — Менґеле польської економіки» — це гасло прирівнювало його до гітлерівського ката , який проводив жорстокі медичні експерименти на в’язнях табору смерти Аушвіц. Однак найчастіше під час вуличних демонстрацій люди вигукували: «Геть Бальцеровича!».
Слова зневаги Бальцерович приймав із кам’яним обличчям і завжди залишався непробивним. Тому він здавався мені одним із найбільш беземоційних польських політиків , ніби був цілком позбавлений почуття гумору. До того ж складалося враження, що він не вмів розмовляти з людьми. Високий і худий окулярник, схожий на науковця, замкненого у своєму світі. Та це лише видимість.
«Треба битися!»
Якось я прочитав про спортивне минуле Бальцеровича — і воно геть не пасувало до його образу. Замолоду Лєшек Бальцерович , народжений 1947 року, був професійним спортсменом, чудовим легкоатлетом. А у спорт він прийшов, тому що в дитинстві мав зайву вагу. Він бігав кроси, а 1966 року навіть став чемпіоном Польщі серед юніорів. Згодом Бальцерович зізнався, що перестав бігати, бо перестав вигравати, а в професійному спорті радість приносить лише перемога — самі тренування він вважав нудними. Політик і досі іноді жартує, що головне його життєве досягнення — звання чемпіона Польщі з легкої атлетики.
Однак професійне заняття бігом — не єдина несподіванка в біографії Лєшека Бальцеровича. Виявляється , у дитинстві, коли він жив у Торуні, йому подобалося битися з однолітками. Іноді він брав участь у бійках задля розваги, а іноді — захищаючи власну честь. У 50-х роках ровесники прозивали Лєшека куркулем, бо його батько був директором державної свиноферми, мав приватне господарство зі свинями, коровами і птицею, а згодом розводив лисиць і нутрій.
«Треба битися!» (Trzeba się bić!) — так називалася книжка-інтерв’ю з Бальцеровичем , що вийшла друком 2014 року.
Лєшек Бальцерович на презентації книги «Треба битися!». Фото: Олексій Вітвіцький / Forum
Спочатку були бійки зі старшими хлопцями , а згодом почалися справжні бої за те, щоб витягнути Польщу із відсталості порівняно із Заходом. Важко в мирний час знайти для себе більш важливе завдання. До 1989-го Польща відставала від Заходу впродовж 300 минулих років. Я був переконаний, що завдяки реформам вона може наздогнати багаті країни.
Печиво з криля
У 60-х роках минулого сторіччя Бальцерович навчався у Головній школі планування і статистики (ГШПС) — так у епоху ПНР охрестили засновану 1906-го Головну торговельну школу , яка нині знову функціонує під старою назвою. Але студент Лєшек Бальцерович мало що знав про економіку: він навчався на факультеті міжнародної торгівлі, тож більше думав про подорожі, ніж про бізнес.
Закінчивши університет , Бальцерович займався науковою роботою в ГШПС і їздив на стажування у західні виші. У роки ПНР він брав участь у створенні наукових колективів, які намагалися покращити комуністичну економіку. Ці спроби, як Бальцерович пізніше усвідомив, були приречені на поразку, а планова економіка не мала жодного сенсу.
Політик , наприклад, згадував, що тоді кожен розумів: у польській комуністичній економіці завжди бракуватиме м’яса , тому комісія планування при Раді міністрів роздавала премії за розроблення технології приготування відбивних із молочних продуктів. А коли в Антарктиді знайшли величезні колонії криля, виявилося, що з цих дрібних морських рачків можна готувати не тільки відбивні, а й печиво. На офіційному рівні вирішили, що польську харчову економіку врятує криль.
Бальцерович та його команда мусили враховувати реалії державного устрою. Реформи не могли виходити за рамки соціалістичної економіки. А оскільки в її рамках не можна було навіть думати про приватизацію підприємств , рентабельність намагалися покращити шляхом управління підприємствами за допомогою самоврядування працівників, а не нав’язуваних партією директорів.
Коли 1980 року постала «Солідарність» , Бальцеровичу запропонували роль радника. При цьому в профспілку він так ніколи і не вступив. Не став він і опозиціонером. Зате був членом Польської об’єднаної робітничої партії і здав партійний квиток лише після введення воєнного стану.
У 80-х роках Бальцерович остаточно переконався , що спроби реформувати соціалізм, здійснювані командою Войцєха Ярузельського , не мають жодного сенсу. Як тоді жартували , то були реформи на зразок: замість правостороннього руху запроваджуємо лівосторонній, але лише для «мерседесів».
Бальцерович не сумнівався , що рацію мав народжений у Львові австрійський економіст Людвіґ фон Мізес , який стверджував: єдиною ефективною реформою соціалізму може бути тільки заміна його на капіталізм.
Колесо від «Малюха»
1989 року сталося те , чого ніхто не очікував: комуністичний режим упав. Більшість поляків вважала, що в них немає найменших шансів дожити до розпаду Радянського Союзу. Тому всі свої очікування, плани, реформи вони підганяли під певну програму-мінімум: влаштувати собі життя в рамках такої неоптимістичної дійсности.
Тим часом під час Круглого столу комуністи , які перебували при владі, й нелегальна опозиція дійшли до порозуміння. Тож у червні 1989 року відбулися частково вільні вибори. Створено уряд на чолі з представником опозиції Тадеушем Мазовецьким.
31 серпня 1989 року прем’єр-міністр Мазовецький через посередника попросив Бальцеровича зустрітися і запропонував йому підготувати пакет економічних реформ. Небагато бракувало , щоб цього не відбулося: Бальцерович саме збирався надовго поїхати на Захід, але в нього вкрали колесо від «Малюха» (так в народі назвали «Фіат 126п») , — і подорож довелося відкласти.
Місія Бальцеровича зводилася до фундаментальних перетворень: після довгих років комуністичної економіки Польща планувала повернутися до капіталізму.
Варто додати , що комунізм — це державний та економічний устрій, що спирається на центральному управлінні. А капіталізм — це не політичний устрій, а економічна система. Однак капіталізм часто (хоч не завжди) функціонує в рамках демократії. Однак у Польщі, спрощено кажучи, завжди говорили про капіталізм і комунізм (який називали також соціалізмом — якби ми хотіли уточнити поняття).
Іноді може здаватися , що найважливіша зміна, яка відбулася в Польщі після 1989 року, — це руйнування попередньої політичної системи, яку ми спрощено називаємо комунізмом. Нам здається, що цю найважливішу в житті сучасної Польщі трансформацію здійснили політики. Але в зміни була вбудована також (а може, і передовсім) економічна революція. Однак зазвичай трапляється так, що на першому плані опиняються політики, а не економісти, хоча одні не можуть існувати без інших.
Лєшек Бальцерович , 1991. Фото: Ріджайна Кюне«План Бальцеровича»
Після ПНР залишилися борги. Про заборгованість перед Заходом відомо чимало , однак Польща була в боргах і перед своїми громадянами. Попередні уряди випускали цінні папери, за які поляки робили вплати на банківські рахунки. Їхні заощадження перетворилися на нічого не варті записи в бухгалтерських книгах. Зникли також внески на квартири і автівки.
Однією з найшкідливіших для економіки болячок була гіперінфляція , що сягала 600 % у річному вимірі. Я сам пам’ятаю, як тоді щовечора через мої руки проходили мільйони: в обігу було стільки банкнот, що банки наймали випадкових людей для підрахунку грошей, і я був одним із них.
Бальцерович , звісно ж, є символом змін, але реформи готував цілий штаб зібраних ним людей. Міністр фінансів добирав співробітників цікавим способом. Звісно ж, він оцінював їхню кваліфікацію, але обирав з-поміж тих, кого вважав порядними людьми. Це було для нього ключовим критерієм. А ще співробітники мали не боятися математики. Це може здатися дрібницями, але вони показують непересічний спосіб мислення Лєшека Бальцеровича.
У своїх публічних виступах він не згадував про «капіталізм» і «приватизацію» , позаяк ці слова викликали негативні асоціації. Насправді ж заплановані реформи будувалися власне на цих важливих елементах.
Реформи , які згодом назвали «планом Бальцеровича», були підготовлені впродовж лише чотирьох місяців. Уже 1 січня 1990 року їх почали втілювати в життя.
Важкі 90-ті
Процес був надзвичайно болючий , навіть шоковий. Поляки витримали його завдяки піднесенню, викликаному тим, що комуністи відійшли від влади. Радість від отриманої свободи була настільки ейфорійною, що допомогла їм пережити багато всього. Адже люди втрачали роботу, а великі й малі підприємства банкрутували.
Зате прокинулася підприємливість. Поляки раптом узялися за торгівлю , яка ще недавно зосереджувалася переважно у руках держави. На вулицях розставляли розкладачки, з яких продавали товари, недоступні впродовж довгих років. А привозили їх з-за кордону, бо завдяки реформам Бальцеровича злотий тепер можна було обмінювати на валюту.
Головними цілями плану Бальцеровича було зменшення бюджетного дефіциту , ліквідація гіперінфляції, спрощення процесу торгівлі землею, вивільнення цін, приватизація. Запровадження ринкової економіки також вдарило по гаманцях поляків. Воно означало скасування субсидій на вугілля, газ і електроенергію, що призвело до суттєвого підвищення цін.
Сьогодні критики «плану Бальцеровича» зосереджуються на негараздах , спричинених реформами. Наприклад, популярні закиди у «суспільних витратах», зокрема в ліквідації державних сільських господарств — польських відповідників колгоспів. Ця тема сьогодні особливо дражлива для Бальцеровича. Адже й справді десятки тисяч поляків із держгоспів й інших нерентабельних підприємств поповнили лави безробітних.
Але саме в цьому і полягає суть капіталізму — у безробітті зокрема. Запровадження капіталізму означає запровадження безробіття. Втрата роботи з погляду окремо взятої людини — величезна трагедія , а з погляду всієї держави — необхідний елемент конкурентоздатної економіки, яка скорочує зайві робочі місця.
Якщо вже на те пішло , в комуністичних країнах зазвичай не було офіційного безробіття, але існувало безробіття приховане. Люди отримували посади й зарплати (що з їхнього погляду було приємно) за виконання непотрібної роботи (що але з погляду суспільства не мало сенсу). Саме так часто виглядала робота в держгоспах, які працювали вкрай мало ефективно, що видно було по постійному дефіциті на ринку харчової промисловости. Варто зазначити, що в період ПНР робота і життя в держгоспах теж часом нагадувала животіння. Оплакувати держгоспи — те саме, що тужити за ногою, ампутованою через гангрену.
Працюючи над своїм планом , Бальцерович консультувався із західними економістами, найвідомішим з яких був Джеффрі Сакс. А з політиками по всьому світу, від США до Японії, він вів переговори про врегулювання боргів Польщі. До речі, оточення одного з посткомуністичних польських генералів відзначилося історіями про те, як Польщі списали борги завдяки організованій ним операції із вивезення з Іраку шістьох американських шпигунів.
*
Лєшек Бальцерович асоціюється переважно з періодом початку 90-х років , коли створював і втілював свій план. Але в політиці він залишився ще багато років, двічі обіймав посаду віцепрем’єра і міністра фінансів — в урядах Яна Кшиштофа Бєлєцького й Єжи Бузека.
Упродовж п’яти років він очолював партію «Союз свободи». Польска політична партія, створена 1994 року в результаті об’єднання Демократичного союзу й Ліберально-демократичного конгресу. Її головою Бальцерович став 1995 року , після внутрішньопартійних виборів, на яких він конкурував із Тадеушем Мазовецьким.
У вересні 1997 року Бальцерович досягнув величезного успіху , балотуючись у Сейм за списком від Сілезії. Він мав найкращий результат у катовицькому виборчому окрузі — понад 91 тисячу голосів. Через те, що його противники здіймали великий галас, складалося враження, що вони в Польщі є панівною групою, та попри все багато поляків не сумнівалося: саме завдяки реформам Бальцеровича вони тепер можуть нормально жити і заробляти серйозні гроші. Ринки, на яких поляки розпочинали свій приватний бізнес на зорі 90-х років, іноді називали «бальцеров’яками». Сам Бальцерович вважає, що такий своєрідний йому пам’ятник.
Лєшек Бальцерович продовжує полемізувати зі своїми численними противниками. І розповідає про конкретні речі , — наприклад, про стипендії для дітей із держгоспів, про що мало хто з його опонентів раніше чув. Але в нього є і просте питання до критиків: кому в світі така реформа вдалася краще?
Переклав Андрій Савенець
