Без приватизації держпідприємств Польща не змогла би перетворити централізовану економіку на економку вільного ринку. Проте позбутися держмайна виявилося не таким уже і простим завданням. Польщі бракувало капіталу. Було безліч об’єктів на продаж, а також безліч людей, які бажали їх придбати, але вони не мали коштів.

Сміливці брали гроші в кредит, але приватизація навіть відомого в Польській Народній Республіці (ПНР) підприємства не гарантувала успіх.

Польський ринок захопила західна продукція, тому, щоби конкурувати на рівних, приватизовані компанії були змушені інвестувати чималі кошти в модернізацію виробничих ліній. У новому світі вільної конкуренції популярного в ПНР бренду вже було недостатньо.

Економіка за комуністів

Планову й централізовану економіку постійно намагалися латати. У 1980-х роках, на схилі існування ПНР, запровадили реформу відповідно до лозунгу «Три С»: самостійність, самоврядування та самофінансування. Я дуже добре пам’ятаю ці гасла, адже саме тоді завалив іспит із економіки, відповідаючи на питання про цю псевдореформу. Після падіння ПНР мій екзаменатор став головою Комісії з цінних паперів та біржі.

За комуністів усі економічні реформи були такі, ніби правосторонній рух міняли на лівосторонній, але лише на автомагістралях та тільки для мерседесів. Хибна була вся система, а не окремі її компоненти.

Однак всупереч принципам цієї системи в ПНР збереглася приватна власність на засоби виробництва. Незважаючи на комунізм, у Польщі завжди були приватні підприємства, ремісничі майстерні та приватне сільськогосподарське виробництво. Але все це лише голка приватного підприємництва в копиці державного сіна.

Три історії

1991 року в першій десятці підприємств-гігантів, побудованих ще в часи ПНР, були приватизовані компанії Tonsil, Swarzędz і Wólczanka. Їхні акції потрапили на Варшавську фондову біржу, яка тоді тільки створювалася. У грудні 1989 року відділення профспілки «Солідарність» держкомпанії Tonsil, яка виробляла колонки, бомбардувала уряд протестними листами з вимогою, щоби підприємство в жодному разі не потрапило в приватні руки. А всього лише кілька місяців тому власне представники профспілки «Солідарність» прийшли до влади в Польщі після краху «комунізму». Проте вже тоді у їхніх лавах з’явився поділ на тих, хто увійшов до уряду й хотів якнайшвидше приватизувати підприємство, а також тих, хто боявся змін, адже були звичайними діячами профспілки.

У роки ПНР комапанія Tonsil стала для молоді об’єктом поклоніння, позаяк була монополістом із виробництва магнітофонних колонок.

До містечка Вжесня, де розташоване підприємство, залізницею їздили натовпи поляків, розставляли намети перед входом до фірмової крамниці та чергували вночі в чергах.

Однак на рубежі 80-х і 90-х років, тобто на зламі двох епох — комунізму та капіталізму, у крамницях з’явилися західні колонки. Дорожчі, але кращі. І доступні без особливих труднощів. Порятунком для компанії Tonsil могла стати приватизація. Однак приватизація допомогла лише на кілька років, бо вже 2009-го компанія збанкрутувала, а від неї залишилася лише торговельна марка. 2012 року приватний підприємець викупив її із судової застави.

Занедбаний будинок, у якому містилася фабрика компанії Swarzędz. Напис на плакаті: «Чистота й безпека йдуть у парі». Джерело: Фейсбук Opuszczone miejsca

Друга компанія — відомий у ПНР виробник меблів Swarzędz. Спершу біржова приватизація принесла користь компанії, адже скасували борги підприємства. Після перших побоювань щодо нової дійсності співробітники швидко до неї звикли й почали навіть приходити на підприємство ще до початку робочого дня, бо комуністичний принцип праці «можна їсти, можна спати — дотягнути б до зарплати» вже був зайвим. Однак компанія Swarzędz 2010 року збанкрутувала.

Натомість третя компанія пережила всі примхи та загрози приватизації, хоча на початках було теж важко. На фабриці Wólczanka, що виробляла чоловічі сорочки, приватизація почалася з закупівлі для гендиректорів двох автівок марки «Дайхатс» й «Міцубісі». Працівники почали обурюватися, мовляв, їм зарплату не підвищують, а дирекція багатіє. Однак скарги швидко припинилися, бо виробництво модернізували й з’явилися нові замовлення. Фабрика відмовилася від понурих фланелевих сорочок і перейшла на елегантні моделі. Wólczanka успішно функціонує й донині та вважається першокласним виробником.

Чинна фабрика компанії Wólczanka в місті Островєц Свєнтокшиський. Джерело: jaroslawgorczynski.pl

Однак ці три приклади — лише верхівка айсберга польської приватизації дев’яностих. На біржу виставлялися лише найбільші компанії. Держвласність переважно розпродували без емісії акцій, ніби це була картопля чи буряк.

Як це відбувалося

Круглий стіл 1989 року, під час якого комуністи порозумілися з опозицією, започаткував не тільки демократичні процеси в політиці, а й механізми вільного ринку в економіці. Приватизацію — флагманський проєкт Лєшека Бальцеровича — на законодавчому рівні ввели 1990 року.

Задум полягав у тому, що співвласниками приватизованих заводів будуть усі громадяни. Тому в середині 90-х була реалізована Програма масової приватизації. Понад пів тисячі підприємств стали спільною власністю поляків, люди отримали сертифікати акцій, які могли виставляти на продаж.

Дещо дивною формою приватизації була капіталізація, яка полягала в тому, що підприємство після перетворень знаходило приватного власника, але, зазвичай, лише номінально. Насправді ж, хоч фірма й була зареєстрована на біржі, власником залишалася державна скарбниця. Так функціонує багато сучасних польських економічних гігантів, лідерів у своїх сферах — один із провідних у світі виробників міді і срібла KGHM, нафтопереробні компанії Orlen і Lotos, вугільна компанія JSW, шахта Bogdanka, страхова компанія PZU і банк PKO…

Гірничодобувне підприємство Польковіце-Сєрошовіце, яке належить компанії KGHM. Фото: Збишко Сємашко / RSW / Forum

Теоретично приватизація повинна покращити ефективність економіки. Механізми вільного ринку змушують приватизоване підприємство виробляти те, що від нього очікує ринок, а не те, що вирішили собі бюрократи. Однак, згідно із соціологічними дослідженнями, поляки зазвичай асоціюють приватизацію з безробіттям, адже через кілька років після приватизації більшість гігантських підприємств епохи планової економіки банкрутували.

Приватизація також створювала широке поле для зловживань. У поляків виникло переконання, буцім уряд продає підприємства насамперед тому, що йому потрібні гроші на бюджетні витрати, що частково було правдою. Групи колишніх партійних діячів лише їм відомими способами скуповували підприємства за безцінь — це називали «номенклатурним рейдерством». Американський вислів «стати мільйонером із нуля» ​​замінив польський — «перший мільйон треба вкрасти». Закордонні концерни теж були у виграші, оскільки в них був капітал, який вони могли інвестувати в Польщу, іноді навіть для того, щоби викупити польських конкурентів, які працювали на внутрішній ринок.

Все це виглядає так, немовби приватизація стала новою (одинадцятою) єгипетською карою. Тим часом це всього лиш жорсткий механізм, що адаптує державні підприємства до капіталістичної економіки. Якщо вони банкрутували (а таке траплялося нерідко), то не тому, що ставали приватними. А через те, що виробляли занадто дорогу й дуже погану продукцію. Їх знищувала конкуренція. Вони так само збанкрутували б, якби залишилися в державній власності.

Як не дивно, держава так ніколи й не підрахувала загальну вартість усіх приватизованих підприємств.

Одні з них приватизували за згодою міністерства, інші — за рішенням воєвод, але все разом підсумовано не було. Можливо, це і стало однією з причин виникнення «чорної легенди» приватизації.

Однак її підсумки повчальні. Згідно з даними незалежних дослідників, після приватизації на ринку втрималося дві третини підприємств. Це більше, ніж відсоток приватних компаній, що були створені з нуля та проіснували на ринку кілька років.

Тож приватизація врятувала польську економіку, але через стільки років уже варто позбутися ілюзій, буцім приватизацію можна було провести чесно.

Переклав Валерій Бутевич